Ми знову підлітки —
самі шукаємо, як жити й виховувати,
як бути строгими, але гнучкими,
як давати свободу й водночас тримати межі.

Наші діти швидше за нас
вивчають мови,
звикають до непередбачуваності,
дивляться далі ніж ми.

А ми — разом із ними.
В одному човні,
серед викликів і тривог світу.

Не стільки вчити — скільки вчитися,
не забороняти — а триматися один за одного.
Так було й у ці дві години
Дня Незалежності України.

Осінь — чудова — у своїх барвах, плодах, ароматах, уповільненні, зрілості, очікуваннях, передчуттях...
Схоже сьогодні була одна чудова метафора і три теми — перша — якщо щось відбувається раптово і не за моєю волею, як мені приймати це конструктивно і при цьому не бути на самоті та залишатися продуктивним.
Друге — у кожного своя "коробочка" смислів, життєвих перспектив і способів їх досягнення.
Третє — якщо моя "коробочка" смислів і перспектив випадково руйнується або "стіни" раптом стають прозорими, то як цей перехід у неосвоєний простір перетворити на створення нової "коробочки" і до того ж такої, яка комунікує з усіма навколишніми контекстами і "коробочками" без руйнування…
І реальність групової динаміки виявила справжні дієві механізми — якщо дуже емоційно хочеться відстояти себе в конкретних умовах — з різноманітністю негативних переживань виявляються й здатності до конструктивної дії. У когось це прорив у технології нового типу, у когось — занурення в смисл слів, а у когось — прагнення бути почутим неодмінно — пробивання чужих "коробочок" з миттєвими вибаченнями за зухвалість. Схоже, "Коробочки" надихаються й розкриваються там, де зухвалість зустрічається з розумінням, а прагнення бути почутим — з готовністю слухати... (с)П.В.Лушин