Про консультації

Або прихильники перейменування міста дуже покладаються на обовʼязковість рекомендацій Інституту національної памʼяті, або їх дійсно меншість. Бо ні онлайн-консультації, ні зустріч у народному домі не продемонстрували бажання більшості мешканців стати кристинопольчанами, бужанцями чи ще кимось, але не червоноградцями.

Ніяк не допомогла присутність пані з Інституту національної пам’яті. Бо, окрім дати найменування міста та обітниць, які прийняв у Кристинопільському монастирі Андрей Шептицький, аргументів на користь Кристинополя у неї не було. Та й взагалі, схоже, що вона не сильно готувалась до аргументації.

Натомість присутні на зустрічі червоноградці один за одним пояснювали — жодних асоціацій із комунізмом у них назва не викликає. Натомість саме з Червоноградом асоціюють перше зняття памʼятника Леніну (ще, до слова, за часів Союзу), шахтарські страйки, участь у Ланцюзі єдності, Помаранчевій та Революції Гідності, АТО та тепер уже боротьбі під час повномасштабного вторгнення. Усе це, на думку виступаючих, доводить: жодних ностальгічних настроїв щодо Радянського Союзу у червоноградців немає. Тоді, коли мешканці Кристинополя творили історію Польщі, червоноградці вперто боролись за Україну.

Якщо ж єдиний привід змінити назву — те, що її вигадали за часів комунізму, присутні, в тому числі і представники органу місцевого самоврядування, попросили — нехай український парламент затвердить цю ж назву для Червонограда і закриє питання з нібито радянським шлейфом міста.