У польсько-українських відносинах багато чого відбувається, тож мені було про що розповісти Юлії.

А оскільки відбувається не обов'язково щось добре (хоча і краще, ніж я очікував), то в цьому інтерв'ю ви знайдете все те, що вам не сподобається.

Як завжди - неприємно, зате чесно. Щирість у висловлюваннях - це саме найвища форма поваги до слухача. Інтерв'ю має бути не для того, щоб комусь покращувати настрій.

Величезна подяка Юлії за те, що вона займається якісною журналістикою, а не шукає п'ятихвилинних коментарів від диванних міжнародників, аби тільки назбирати лайків в інтернеті.

Значить - запрошую послухати нашу розмову.

https://youtu.be/2N7w1PKL_uY?is=dTDyFVQpA4Ik9S-z

Dziennik Gazeta Prawna, одне з найкраще поінформованих щодо українських справ польських медіа, сьогодні пише про те, що в адміністрації президента Зеленського ухвалили план, спрямований на покращення суттєво підірваного іміджу України в Польщі.

Серед іншого, цьому мають сприяти активніша співпраця з польським бізнесом, експертами та медіа, а також залучення зовнішньої PR-агенції.

За інформацією видання, такий план активної публічної дипломатії переміг на Банковій два альтернативні підходи: перечекати проблеми в польсько-українських відносинах або піти на ескалацію суперечки та її інтернаціоналізацію.

Це слід оцінити однозначно як дуже правильний підхід.

Утім, самою лише публічною дипломатією ситуацію не виправити.

Конкретні проблеми, які давно відомі, зрештою доведеться вирішити - і водночас підготуватися до нових, які неминуче виникатимуть у майбутньому.

Останніми днями дипломатія з обох боків працює дуже активно, і ця робота продовжуватиметься.

Тим не менш, з усієї цієї турбулентності ми маємо вийти із системним рішенням - інструментом раннього реагування на виклики, що лише з'являються на горизонті, перш ніж вони встигнуть перерости в політичні проблеми.

https://polskieradio24.pl/swiat/nowa-strategia-zelenskiego-wobec-polski-w-grze-trzy-scenariusze

Скажу відверто: Україна досі має в Польщі величезний запас симпатії та чимало впливових прихильників.

Залишається лише сподіватися, що як партнерів для співпраці українська влада знову не обере ту наївну фракцію підтакувачів, які влаштовують у Києві «теплу ванну», говорять саме те, що українська влада хоче почути, а потім вони всі щиро дивуються, що мало бути гаразд, а сталася політична катастрофа.

Партнер має чесно сказати, де саме є проблема, і допомогти цю проблему вирішити.

Інакше це просто іграшки у пісочниці диванних експертів.

Польські літаки можуть потрапити в Україну вже найближчими днями. Тут більшість питань уже погоджено.

Медійна чорнуха про "металобрухт" ні на кого у Варшаві не справила враження, а тому і умови потенційної домовленості залишилися без змін.

Але що стосується ракет для систем Patriot - попереду ще довгий шлях.

Як я вже казав в інтерв'ю Юлії Забєліній, у Польщі не сприймають більше того, що Київ питання військової допомоги намагається вирішувати шляхом морального тиску через медіа.

Тимчасом ніхто з України до Польщі офіційно щодо ракет для Patriot не звертався. Тож офіційно... теми немає.

https://www.pravda.com.ua/news/2026/08/14/8048615/

Давайте я виправлю цих горе-журналістів:

👉 Україна запрошена на військовий парад до Дня війська польського, як і всі інші - на рівні дипломатів і військових аташе

👉 українські військові підрозділи не братимуть участі у параді, так само як вони не брали участі у 2025 році, не брали участі у 2024 році, не брали участі у 2023 році, і у 2022 році їх теж не було. Бо в українських військових є важливіші справи, ніж марширувати вулицями Варшави, і польська сторона послідовно дотримується позиції, що під час війни українські війська на парад до Варшави не запрошують (можливо, колись це зміниться, але точно не зараз)

👉 у параді візьмуть участь також військові/техніка зі США, Канади, Франції, Швеції, Румунії, Литви, Естонії та Австралії. Можливо, ще хтось/щось - побачимо. Не всі - військові підрозділи. Частина - це просто іноземна авіація, яка зараз базується у Польщі

👉 у параді НЕ ВІЗЬМУТЬ участі військові з 180+ країн світу, у тому числі із +/- 20 держав союзників по НАТО, тому що завжди запрошують лише кількох спеціально відібраних. Для прикладу, минулого року були військові зі США, Великої Британії, Франції та Румунії. Плюс трохи союзницької техніки, звідси і Австралія.

І це все, розкрив великий секрет.

Послідовно вважаю, що журналісти - це найгірший різновид шкідників у польсько-українських відносинах. Найбільшу дурницю вони роздмухають до рівня сенсації, аби тільки привернути увагу.

На другому місці - всі ці диванні експерти, які на запрошення тих журналістів готові коментувати будь-яку дурницю своїми не менш дурними міркуваннями.

https://suspilne.media/1377912-ukraina-ne-otrimuvala-zaprosenna-na-vijskovij-parad-u-polsi/

🇺🇦 🇵🇱 Збройні Сили України вітають Збройні Сили Республіки Польща, увесь польський народ і Польщу з Днем Війська Польського.

15 серпня – День Війська Польського (Święto Wojska Polskiego). Цього дня Польща вшановує перемогу у Варшавській битві 1920 року, коли Військо Польське разом зі з'єднаннями Армії УНР зупинило більшовицьку навалу й відстояло свободу. Столітня тяглість спільного протистояння московському імперіалізму сьогодні триває на українському фронті.

Висловлюємо щиру вдячність Війську Польському та Республіці Польща за багаторічну системну військову підтримку від 2014 року й особливо після 24 лютого 2022 року.

Дякуємо за польське лідерство у форматах «Рамштайн», LITPOLUKRBRIG, місії EUMAM Ukraine, ініціативі NSATU та Спільному центрі НАТО–Україна JATEC, функціонуванні операції LEGIO, а також за вишкіл українських підрозділів і логістичну роботу.

Ця взаємодія наближає повну взаємосумісність ЗС України з арміями НАТО та ЄС.

Дякуємо польському народу за прихисток українських родин і вшановуємо пам'ять громадян України польського походження та польських добровольців, полеглих за свободу.

Бажаємо польським воїнам та воїнкам міцного здоров'я, а Республіці Польща – миру та процвітання.

Слава Польщі! Слава Україні! Разом – до перемоги.

Підписатися на Telegram-канал Генерального штабу ЗСУ

🇺🇦 Сайт Збройних Сил України

Недільний контент
В офісі президента дійсно розробили план, так, це саме це слово, для покращення відносин з Польщею.

Я ж на тижні поговорила з керівником програми «Східна Європа» центру PISM, який консультує уряд Туска та Навроцького.
Угода МІГи в обмін на дронові технології буде, що буде з участю Польщі в анти балістичній коаліції, чи буде надалі існувати трек між президентами двох країн, як будуть проходити навчання військових коаліції охочих восени в Польщі, чи можливо винести історичні питання за дужки, чи очікували в Польщі такої реакції на позбавлення ордену Білого орла (знаю, що не очікували).


Перш ніж критикувати, спробуйте подивитись без емоцій.
Люди схильні, навіть маючи інформацію про всю повноту картини, все рівно приймати хибні рішення, тому що вони заспокоюють їхній мозок в конкретному моменті.
Але це не означає, що треба позбавляти себе всієї інформації, споживаючи лише те, що схвалює наш мозок.

https://youtu.be/2N7w1PKL_uY?si=HEM6wG3kNMdoVlvt

Цікава точка зору, хоча, звісно, я з нею не згоден.

«Бандеризм» у Польщі - це те саме, що й «польські вибори» в Україні. Зручне та комфортне пояснення всього, яке насправді не пояснює нічого.

Тобто в Україні приймають рішення, яке полякам не подобається - значить, «бандеризм».

І навпаки, у Польщі приймають рішення, яке українцям не подобається - значить, «вибори у Польщі».

Насправді пояснення дуже просте, але незручне для всіх. Ситуація, у якій ми зараз опинилися - це і є саме наслідок того, що ми не змогли вирішити проблеми, які виникали в польсько-українських відносинах. І вони повернулися до нас із ще більшою силою.

Хто ще пам'ятає, як у квітні 2015 року Верховна Рада ухвалила так звані декомунізаційні закони, у яких прописано, що: «особи ... які публічно виявляють зневажливе ставлення до [УПА], несуть відповідальність»; та «публічне заперечення факту правомірності боротьби [УПА] ... є протиправним»?

Тобто «залишити історію історикам», але історики мають думати так, як прописано в законі, або нести відповідальність...

Хто ще пам'ятає, що ті закони було ухвалено одразу після виступу у Верховній Раді тодішнього президента Польщі Броніслава Коморовського, що у Варшаві було сприйнято як абсолютно недружній жест?

Хто ще пам'ятає, що згодом тодішній президент України Петро Порошенко обіцяв президенту Коморовському, що цю частину про фактичну цензуру історичних досліджень приберуть із закону, але цього так ніколи й не сталося?

Хто знає, що одразу після цих подій, у червні 2015 року, під час закритого засідання в межах Консультацій Керівництв Міністерств Закордонних Справ Польщі та України (був у нас колись такий формат) міністр Радослав Сікорський чітко сказав своєму візаві, міністру Павлу Клімкіну, що Україна відмовляється вирішувати питання у двосторонніх відносинах?

Вибори у Польщі були ще далеко попереду, ще навіть не було погоджено їхньої дати, вони мали відбутися тільки в жовтні того року.

Про це всі якимось дивним чином завжди забувають, начебто історична суперечка з'явилася нізвідки десь у 2023 році.

Ми до нинішньої ситуації рухалися дуже передбачуваним шляхом, про що я неодноразово писав. І разом приїхали туди, де ми зараз є, тому що проблеми були по обидва боки кордону.

Але щоб вирішити проблему, перший крок - це усвідомлення того, що проблема взагалі існує.

Пояснювати все «бандеризмом» та «виборами у Польщі» дуже зручно.

Нам одразу начебто стає комфортніше.

А потім нас наздоганяє реальність.

І всі вельми здивовані.

https://www.eurointegration.com.ua/articles/2026/08/17/7243604/

Коли я вперше в Києві, здається, десь у середині 2023 року, почув - тоді це ще говорили по кутках - що, мовляв, «Польща втикає ніж у спину Україні», я це проігнорував.

Коли почув це вдруге - засміявся.

Коли почув утретє від відомого українського експерта- філософа - у мене тоді раптом відкрилися очі, і не міг зрозуміти, як я не помітив чогось настільки очевидного, що буквально розгорталося в мене перед очима.

Це ж був хрестоматійний приклад конструювання наративу: одне й те саме я почув від людини з владних кіл, від військового та від громадського діяча. Випадковостей не було.

Однак, усе ще я не розумів, навіщо вся ця історія. На щастя, мої співрозмовники були зі мною відверті. Як сказала мені людина, яка тоді була близькою до Банкової: Даніель, давай прямо, ми ж просто вважаємо, що поляки мають надто великий вплив в Україні.

Польща тоді мала доволі непоганий канал зв'язку із Банковою. Вела переговори про придбання великого гравця на українському фінансовому ринку й конкурувала з кількома українськими структурами, яким, простіше кажучи, був потрібен адміністративний протекціонізм.

Це все було так очевидно, а я все одно це проґавив. Досі вважаю це однією зі своїх найбільших аналітичних помилок щодо України.

Тому, коли сьогодні я бачу, як в Україні формується новий наратив - про Польщу, мовляв, як «другу Росію», про потребу захищатися як від Росії, так і від Польщі - мене це уже взагалі не дивує.

Зрештою, той самий механізм уже спрацював: цю думку я вже чув у владних колах, від військових і від громадських діячів (тут все досить просто - достатньо зайти у Facebook).

Головне питання, звісно, знову те саме: навіщо все це і чому саме зараз?

Чи знову тривають закулісні переговори щодо певних активів?

Чи потрібно знайти винного, на якого можна буде списати провал проєкту швидкого вступу до ЄС?

Чи ще щось?

Так по-людськи, мені шкода моїх українських друзів, з якими ми стільки всього доброго зробили разом.

Бо цей дедалі сильніший український суверенізм, на жаль - абсолютно не шлях до зміцнення країни.

Суверенізм - це шлях до її провінціалізації.

Це цілком свідоме, поступове витіснення присутності партнерів, щоб старі гравці змогли відновити свій вплив.

Ну що ж - я казав, що німці ніколи не забудуть і не відпустять цю справу.

І Польщі вони теж не забудуть того, що вона зробила в цій справі.

Нагадаю, що Польща відмовилася видати його Німеччині й навіть вибудувала цілу лінію судової аргументації, чому критична інфраструктура ворога є законною ціллю для атаки.

А те, що знаючи про ризики, обираєш відпустку в Хорватії...

https://suspilne.media/1382652-u-horvatii-zatrimali-ukrainca-pidozruvanogo-u-pidrivi-pivnicnih-potokiv/

Колеги, усіх вітаю з Днем Незалежності України!

Суверенна, незалежна українська держава була ключовим елементом польської стратегії ще за часів Юзефа Пілсудського.

У маловідомому листі 1920 року Пілсудський писав:

Ми хочемо дати [Україні] можливість самовизначення та управління власним народом. [...] Я поставив усе на карту, граю останню ставку, щоб зробити щось для майбутнього Польщі, хоча б у такий спосіб послабити можливість появи в майбутньому могутньої Росії! І, якщо вдасться, допомогти створенню України, яка стане заслоном між нами та Росією; на довгі роки [Росія] не буде для нас загрозою. Але в цьому й питання: чи постане ця Україна, чи має вона достатньо сил і людей, щоб створитися й організуватися, адже ми не можемо сидіти тут вічно.

Сто років тому не вдалося, але сьогодні Україна виборола собі місце на карті Європи.

Усім бажаю якнайшвидшої перемоги над москалями, а потім уже - нудної, кропіткої праці над зміцненням державності.

Бо саме сильна Україна є найкращим партнером для Польщі.

Трохи спогадів до Дня Незалежності України

https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/08/25/160064/

На Мілітарному знайшов цікаву статтю про польську військову допомогу для України.

Дуже заохочую почитати.

https://militarnyi.com/uk/blogs/polska-vijskova-pidtrymka-ukrayini-masshtaby-napryamy-ta-evolyutsiya-dopomogy/

Правильно сказав президент Зеленський - Україна не є членом НАТО і не зобов'язана захищати країни НАТО.

Ну, із якої причини?

Можливо, ця заява нарешті покладе край цим дивним дискусіям про те, хто кого захищає, не захищає, має захищати і хто кому що ще винен.

Давно відомо, що в цьому питанні держави НАТО з Україною не погоджуються, і це лише породжує непотрібні проблеми.

Натомість я не впевнений, чи правильно зробив президент Зеленський, що це сказав - отож, як кажуть в Одесі, це дві великі різниці.

Бо справа не в тому, щоб мати рацію, а в тому, щоб зберігати підтримку партнерів. А це дедалі важче робити, коли ставиш їх у незручне становище, як у цьому випадку - президента Естонії, який стояв поруч у Києві. Тим більше, що останнім часом і без цього не бракувало напруженості між Україною та країнами Балтії.

Звісно, усе це - станом на сьогодні.

Це абсолютно не виключає співпраці держав НАТО з Україною в майбутньому, різного роду військових зобов'язань, регіональних міні-альянсів чи спільних оборонних планів.

Але для цього потрібна готовність обох сторін, а її досі - будьмо ж відверті - немає з обох боків.

Щоб вона з'явилася, треба принаймні для початку позбутися різних міфів і необгрунтованих припущень.

https://www.pravda.com.ua/news/2026/08/25/8050275/

Президент Зеленський оприлюднив лист від президента Польщі Карола Навроцького, надісланий з нагоди Дня Незалежності України.

Упд: кумедно стежити за українськими реакціями на лист президента Польщі.

Бо він нібито не привітав - але виявилося, що таки привітав. І вся історія з образою розсипалася.

Але стоп, він привітав ще 21 серпня - отже, привітав не тоді, коли треба.

І взагалі, привітав не так, як треба - тому що не лише побажав перемоги та відновлення територіальної цілісності, а ще й згадав, що в наших двосторонніх відносинах є проблеми. Як він посмів.

Кабаре...

Дуже цікавими для мене (хоча я не здивований) є нові дослідження групи «Рейтинг», з яких випливає, що 21% українців вважають, що Польща є ворожою по відношенню до України.

У Польщі подібне дослідження проводили навесні цього року, і тоді 31% поляків назвали Україну ворожою державою.

Але звертаю увагу, що в цих двох опитуваннях запитання ставилися дещо по-різному, тому їхні результати не можна порівнювати безпосередньо.

Втім, тут не про точні цифри справа.

Отож, що це говорить нам про польсько-українські відносини?

По-перше, поляки й українці - дуже реактивні суспільства, які швидко змінюють своє ставлення і люблять дивитися на світ у чорно-білих категоріях: або зрада, або перемога; або з нами, або проти нас. Нашим суспільствам загалом чужий компроміс, і ми ображаємося, коли його доводиться досягати. Саме тому еволюція польсько-українських відносин у бік більшого прагматизму завдає нам стільки болю.

По-друге, у польсько-українських відносинах маємо очевидну проблему з комунікацією, а отже - з розумінням намірів сусіда. Закулісні канали комунікації працюють лише ситуативно, у кризових ситуаціях, коли вже пізно. Офіційні та напівофіційні - лише час від часу, переважно в церемоніальному форматі. Суспільні контакти живуть у власній варшавсько-київській бульбашці. Українській стороні легше доносити свій меседж у Польщі, але вона менше в цьому зацікавлена. Польська сторона більше зацікавлена в тому, щоб доносити свій меседж в Україні, але через воєнну ситуацію (тобто своєрідну медійну самоцензуру) робити це складніше.

По-третє - і це найважливіше - обом сторонам, незалежно від того, хто буде при владі у Варшаві чи Києві, доведеться проводити політику щодо сусіда в умовах існування у власній країні гучної фракції: відповідно антиукраїнської в Польщі та антипольської в Україні. Її вже не можна буде просто ігнорувати, і кожному уряду доведеться принаймні захищатися від її атак. Це зміна структурного характеру, яку обидві сторони, принаймні спочатку, будуть намагатися витіснити зі свідомості, тому що вона додає ще одну змінну до й без того складних двосторонніх відносин.

Польсько-українські відносини зараз переживають системну еволюцію, яку більшість по обидва боки кордону поки що не хоче прийняти.

Це може і повинно бути зміною на краще - але старими методами ми цього не досягнемо.

Пам'ятаєте, як я нещодавно писав, що Україні дедалі важче заручатися підтримкою партнерів, коли ставиш їх у незручне становище?

До речі, я тоді згадав президента Естонії, який саме перебував у Києві.

А тут відгукнувся добре всім відомий колишній президент Естонії, великий друг України.

Вгадайте, хто його так розлютив...

Напередодні повномасштабного вторгнення, коли всі західні аналітики й дипломати вже втекли з Києва до Польщі, я разом зі своєю командою з Інституту прилетів в Україну одним із останніх тоді рейсів, і ми разом поїхали на Донбас.

У Києві вулиці вже були порожніми, а найпомітнішими були ті дурні іноземні "воєнні" кореспонденти, які для кращого ефекту на телебаченні стояли в бронежилетах посеред Хрещатика.

На Донбасі нас надзвичайно тепло прийняла група молодих місцевих громадських активістів, що гуртувалася навколо «Друкарні» у Слов'янську. Хлопці нам дуже допомогли. А найбільше мене здивували, коли сказали, що слухають Польське радіо через інтернет-застосунок.

Сьогодні якраз дізнався, що русня знищила «Друкарню» у Слов'янську.

Відтоді я уже не бачився з хлопцями зі Слов'янська. Сподіваюся, що з ними все гаразд.

А до русні теж дійде черга...

https://life.pravda.com.ua/culture/rosiyska-aviabomba-zruynuvala-istorichnu-drukarnyu-u-slov-yansku-drukarskiy-dvir-317213/