У середу Анатолій Подольський в рамках кінолекторію Культурфільм: Українське єврейство у кіно. XX століття прочитає лекцію «Доля людини в умовах екстремального насильства. Історія Голокосту в Україні: вивчення, викладання, пам’ять».

Далі відбудеться показ фільму «Ізгой (Пам’ятай)» (1991, режисер Володимир Савельєв).

Реєстрація на подію

«Ізгой» – один з перших радянських фільмів, який присвячено долі євреїв під час Другої світової війни.

Причому фокусується стрічка не лише на їх переслідуванні фашистами, але й на відношенні до них пересічних жителів – на взаєминах між ними, настороженого ставлення та постійному статусі «інших», з яким єврейському народу доводилося жити не одне сторіччя.

Фільм знято за мотивами повісті Анатолія Дімарова «Симон-Різник». Режисер Володимир Савельєв виступив тут одночасно сценаристом та продюсером, зумівши долучити до виробництва ще й ФРН, Швецію та США.

Через крах прокату, який відбувся на початку 90-х, фільм фактично не бачили в Україні. Куди частіше його показували за кордоном.

В 1993 році стрічка отримала нагороду за кращу акторську гру на кінофестивалі в Сан-Ремо, після чого об’їздила з десяток світових кінофестивалів. Лише згодом «Ізгоя» показали по українському телебаченню.

«Ізгой» увійшов в рейтинг 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Реєстрація на подію

«Становлення гендерної історії Голокосту було започатковано другою хвилею фемінізму, коли на Заході набули поширення гендерна теорія і гендерний аналіз.

Вже в 1980-х з’являються перші праці західних авторок щодо досвіду єврейських та німецьких жінок, що пережили події Другої світової. Пізніше почали говорити і про долі інших груп жінок, чий воєнний досвід мав свою специфіку. З’явились також студії маскулінності під час війни й Голокосту.

Проте, на жаль, гендерний аналіз сьогодні не включений у метаісторію Голокосту. Великою мірою андроцентрична, вона показує чоловічий досвід як універсальний. Метанаратив і досі робить жіночий голос невидимим. Однак жіночий досвід – і про це говорять усі дослідники – відрізнявся від чоловічого», – говорить Марта Гавришко, історикиня та дослідниця Голокосту, в інтерв'ю журналу KORYDOR.

У четвер в рамках Культурфільм: Українське єврейство у кіно. XX століття Марта Гавришко прочитає лекцію «Гендер і геноцид: єврейські жінки під час Голокосту в Україні».

Після лекції відбудеться показ двох фільмів Олександра Роднянського – «Побачення з батьком» і «Місія Рауля Валленберґа» (1990). Детальніше про фільми у наступному пості.

Реєстрація на подію

Після Лекції Марти Гавришко у четвер на вас очікує перегляд одразу двох фільмів Олександра Роднянського.

Реєстрація

🎬 «Побачення з батьком»

Марія Кампф їде потягом на останнє тюремне побачення до свого батька Івана – нацистського злочинця, одного з останніх радянських засуджених до смертної кари. В інтимних діалогах в купе і готелі вона згадує біографію батька та обставини його злочину – участі у вбивстві понад 816 євреїв в Іванополі під Житомиром під час Другої світової війни. Паралельно ці події півстолітньої давнини згадує Рахель Качановська, єврейка з того ж села, якій вдалося вижити.

Звертаючись до складних тем Голокосту та злочину і кари, Роднянський у своєму фільмі також використовує архівні кадри трибуналу та демонстративного повішання нацистських злочинців, що відбувалися в Києві в січні 1946 року. Історична дистанція, що виникає таким чином, з одного боку, немов, закликає до гуманізму та прощення, з іншого – актуалізує та заново повертає страшне минуле.

Так у фільмі згадується меморіал, який був встановлений євреями на місці трагедії, але пізніше знесений владою. Так замість персонального звинувачення виникає докір радянській політиці пам’яті, що героїзувала солдатів, нехтуючи конкретними жертвами.

🎬 «Місія Рауля Валленберґа»

Рауль Валленберг — шведський дипломат, який провів 1944–1945 роки в Будапешті й за цей проміжок часу, використовуючи повноваження представника нейтральної країни та особисті зв’язки серед військових, врятував життя десяткам — за деякими підрахунками, до сотні — тисяч угорських євреїв.

У січні 1945 року Валленберга затримали радянські спецслужби; чутки щодо його подальшої долі розходяться. Кінематографісти прогресивного творчого об’єднання “Четвер” від студії “Київнаукфільм” прослідкували спроби родичів Валленберга дошукатися правди у перебудовному СРСР.

Є таємниці, що не вийшли назовні навіть із настанням “гласності”, і історія Валленберга — яскраве тому підтвердження, тим більше враховуючи, що станом на кінець 2010-х жодних зрушень у справі немає.

Ефективна стратегія Олександра Роднянського — діяти всупереч матеріалу, котрий буцімто передбачає перебудовний антисталінський “історичний детектив”; замість цього режисер дарує екранний час ненадійним свідкам та аналітикам, не шукає зниклої історичної правди, а фіксує рихлу матерію історичної пам’яті (чи мітології, що її успішно заміняє) “одної шостої планети” станом на 1990-й рік.

Через рік по створенню фільм Роднянського був показаний на першому Єврейському кінофестивалі від Єврейського музею та Лінкольн-центру в Нью-Йорку. “Місію” також було відзначено Гран-прі VI кінофестивалю в Валенсії, Іспанія, і нагородами багатьох інших міжнародних фестивалів.

Оксана Баршинова – співкураторка виставкового проєкту Олександра Гнилицького та Інституції нестабільних думок play, rec, pause.

У радіоефірі вона розказує, чому для виставки художника обрали саме Музей кіно, у чому полягає динамічність експозиції та у чому полягає синефілія задуму.

Коли ви фотографуєте або знімаєте в експозиції play, rec, pause…, просимо відмічати нас в соціальних мережах – @Довженко-Центр (Facebook) або @dovzhenko_center (Instagram), а також додавати хештег #Гнилицький.

Ми хочемо, щоб ви стали повноцінними співучасниками експериментального проєкту.

Проєкт play, rec, pause…, придуманий спеціально для Музею кіно Довженко-Центру, ставить під сумнів ідею виставки як статичного простору. Його полягає у введенні до експозиції свого роду «лабораторії», де відбуватиметься дослідницький процес із спеціально запрошеними мистецтвознавцями, критиками, кураторами, художниками.

І саме ви можете доєднатися до цього мистецького кінопроцесу, поділившись із нами відзнятим матеріалом.

Якщо ви не бажаєте викладати в соцмережі зроблені на смартфони фото, але все-таки їх маєте – завантажте їх у наш гугл-драйв

Для професійної фото/відеозйомки, зверніться до нас pr@dovzhenkocentre.org

Зоотпроп – це пристрій, що створює ілюзію руху від швидкої зміни статичних кадрів. У результаті людське око транслює такі собі прото-мультфільми.

Принцип зоотропа був відомий ще у давньому Китаї. #Гнилицький же мав власне бачення, що може показати зоотроп. По класичному принципу цієї машини, він створює анімацію із звабливим жіночим станом.

Гра захоплює: зоотропом стає звичайна побутова річ – програвач вінілів. У руках художника він перетворюється на магічну машину, що творить рухомі картинки.

Відео з еспозиції play, rec, pause…

Уже цієї суботи — екскурсія у #Фільмофонд Довженко-Центру!

Це можливість зазирнути за лаштунки найбільшого плівкового сховища українського художнього кіно, побачити автентичні переглядові кімнати, кабінети контролю фільмових матеріалів, де працюють представники професій, унікальних в Україні.

Реєстрація обов'язкова

Національна премія кінокритиків «Кіноколо» оголосила номінантів!

У новій категорії «За досягнення» висунули кінознавців Довженко-Центру із проєктом «100 найкращих фільмів в історії українського кіно».

🥳🥳🥳🥳

Вітаємо Олександра Телюка, Станіслава Битюцького, Станіслава Мензелевського, Анну Онуфрієнко та Арсенія Князькова. Вболіваємо за вас!

«Нариси радянського міста» – міська симфонія про Харків, столицю УСРР 1920-х років, цікава не лише через авангардну форму, динамічний монтаж і вдалі операторські знахідки, а й завдяки унікальним кадрам тогочасного міського простору та повсякдення.

Це важливий документ раннього радянського урбанізму, в якому можна побачити славетний будинок Держпрому, Палац праці, театр «Березіль», магазини і заводи, фабрики і кінотеатри. 

«Нариси радянського міста» фільмувався навесні та влітку 1929 року. Стрічка, інша назва якої «Українська столиця», знімалася вчорашніми випускниками Одеського державного кінотехнікуму й анонсувалася як «великий культурфільм, що всебічно покаже життя Харкова».

У цей час моду на «міські симфонії» задають «кіноки», які в тому ж 1929 році випускають два фільми про інші українські міста — в «Людині з кіноапаратом» Дзиґа Вертов з Михаїлом Кауфманом знімають, окрім Харкова, ще Одесу та Київ, а свій режисерський дебют «Навесні» Михаїл Кауфман повністю присвячує Києву.

У п’ятницю, 1 жовтня, о 19:00 на СЦЕНІ 6 ми покажемо «Нариси радянського міста» (1929) у живому супроводі _mediaklub

Кіноперфоманс у паралельній програмі виставкового проєкту play, rec, pause… є символічним, адже Харків – місто, що стало героєм фільму «Нариси радянського міста», є рідним для художника Олександра Гнилицького.

Для фільму «Нариси радянського міста» (1929) учасники _mediaklub, з динаміки й еклектики звучання міста сучасного, підготували власний саундтрек. Його виконають наживо, паралельно до фільму.

_mediaklub — експериментальна група, що була створена на основі PhotinusStudio, і яка поєднує у своїй музиці електронні й аналогові інструменти, мінімалістичні партії та складні ритми.

Вартість квитка: 100 грн, для студентів та пенсіонерів – 60 грн

Фрагмент виступу _mediaklub в sabina_gallery_kyiv