Цією кабачковою історією маю нагадати вам про збір на Mavic 3T для підрозділу мого брата з 46-ї Окремої аеромобільної бригади ДШВ, у якому є термінова потреба. До закриття запиту лишилось небагато - менш як 23 тисяч грн. Дякую всім за ваш вклад у придбання цього пристрою.

Якщо маєте змогу підтримати цю справу кількома гривнями, чашкою ботанічного чаю, кави чи хоч і ройбушу:

Банка: https://send.monobank.ua/jar/RGWrP1xv1

Картка банки: 5375 4112 1728 1117

Картка Приват: 4149 6293 5580 7405 (Коваленко О.)

PayPal corydalis.kovalenko@gmail.com

Рандомізатор обрав власницею книги "Рослини-прибульці" prokopetsvv

З-поміж всіх, хто зробить поповнення на будь-яку суму і поставить + або дату платежу або скрін оплати під цим дописом (щось одне з цього, як вам зручніше) – я завтра розіграю ще одну книгу Олексія Коваленка "Рослини-прибульці".

Дякую за підтримку!

Черепахи Baenidae формації Гелл-Крік (пізня крейда).

Baenidae - найуспішніша група черепах пізньої крейди. Вони нездатні були до трюку із втягування голови і мали довгі хвости.

Автор: Brennon Valdez

Користувач платформи Reddit знайшов щелепу давньої людини в травертиновій плитці у будинку своїх батьків. Подібні знахідки можуть траплятися досить таки часто.

На початку квітня пан з ніком Kidipadeli75 виклав світлину та написав такі слова: «Знайшов нижню щелепу на травертиновій підлозі в будинку моїх батьків». Далі був припис: «Мої батьки щойно відремонтували дім із використанням травертину. Це виглядає як розріз нижньої щелепи. Чи може це бути гомінід? Таке часто трапляється?»

Така увага до зубів не є чимось екстраординарним. Як виявилось згодом під ніком Kidipadeli75 ховався стоматолог, тому не дивно, що він був у постійному пошуку об’єкта, в який можна було б пришпандьорити пломбу.

Те, що лікар побачив, нагадувало щелепу людини, яка була сточена під кутом у процесі створення плитки з травертину.

Стоматолог розпочав власне дослідження і згодом опублікував низку оновлень під власним дописом.

Зокрема, він з’ясував, що травертин було отримано з Туреччини. Потім він провів низку захопливих годин, повзаючи підлогою. Ці заняття не минули марно і він виявив інші скам’янілості, хоча жодна з наступних знахідок не була такою епічною, як шматок щелепи.

Під допис прийшло кілька науковців, які запропонували допомогу в дослідженнях цієї підлоги. Не виникає сумнівів, що вони зможуть багато дізнатися про стародавню людину, чия щелепа опинилася в підлозі будинку, якщо, звісно, батьки дозволять Kidipadeli75 запросити друзів додому.

Як написав автор публікації: "Не думав, що після допису на цій платформі я буду годинами в Зумі спілкуватися з палеоантропологами".

Ця ситуація викликає закономірне питання: скільки інших людей встановили травертин із скам’янілостями гомінінів усередині?

Травертин - це осадова порода, яка утворюється біля природних джерел. Джерельна вода, яка тече крізь вапнякові породи, часто містить високу концентрацію розчиненого карбонату кальцію. Коли вода випаровується або охолоджується, особливо біля гарячих джерел, цей карбонат кальцію випадає в осад у вигляді каменю і може утворювати дуже потужні відкладення.

Травертин має цікаву внутрішню текстуру після полірування та часто має кольорові смуги та вкраплення кристалів кальциту, що робить його привабливим вибором для декоративного покриття підлоги чи стін.

Травертин також може містити викопні рештки. Часто він багатий на водорості, рослини і рештки дрібних тварин, особливо молюсків і ракоподібних, які живуть у джерельній воді.

Можуть бути знайдені і набагато більші тварини, і тому люди не є винятком: кілька добре відомих скам’янілостей гомінінів були знайдені в родовищах травертину. Більшість цих відкриттів сталося завдяки видобутку травертину для використання в будівництві.

Наприклад, є родовище Штайнрінне, яке знаходиться на терасі річки Віппер поблизу Білзінґслебена, Німеччина. Це місце розробляли з середньовіччя до двадцятого століття.

Довгий час на цікаву начинку осадової породи не звертали уваги, але у дев'ятнадцятому столітті до цих скарбів дорвалися натуралісти. Вони тут розшукали рештки великих хоботних палеолоксодонів, шерстистих носорогів та приматів у великій кількості. Знахідки датувалися міжльодовиковим періодом десь між 470 000 і 280 000 років тому.

Багато відкриттів на місці були зроблені Дітріхом Маніа, починаючи з 1969 року. Розкопки з того часу виявили кам’яні знаряддя праці та багато кісток тварин із порізами стародавніх людей, навіть кам’яні ручні сокири, зроблені з кістки хоботних були знайдені тут.

Частини принаймні двох черепів гомінінів і нижньої щелепи були виявлені в травертині під час розкопок Дітріхом Маніа.

Ці рештки вперше дослідив Емануель Влчек, який зробив реконструкцію двох черепів. Вони мають багато схожості з Homo erectus, як підкреслив Влчек, включаючи товсту черепну кістку, товсті та яскраво виражені надбрівні дуги та потиличну кістку прикріплену під гострим кутом на задній частині черепа. Нині вчені, частіше розглядають ці черепи як представників ранньої неандертальської або спорідненої популяції, яка іноді відома як Homo heidelbergensis.

Інша викопна людина була виявлена ще більш драматичним чином. У 2002 році Мехмет Чихат Альчічек досліджував скам’янілості, знайдені в травертинових кар’єрах у басейні Денізлі на південному заході Туреччини, коли він побачив поперечний розріз черепа гомініна. Верхня та нижня поверхні, де була розрізана скам’янілість, добре збереглися, що свідчить про те, що десь лишилась інша частина черепа, але її так і не було знайдено.

Датування травертину, проведене Енн-Марі Лебатар та її співробітниками в 2014 році, свідчить про те, що власник цього черепа жив приблизно від 1,6 до 1,2 мільйона років тому. Кар’єр, у якому було видобуто скам’янілість, знаходиться поблизу села Кокабаш, і це назва, якою було позначено скам’янілість.

Можна лише уявити цей сумний процес, коли епічна викопна рештка була роздроблена у майстерні на шматки породи стандартного розміру 35 мм завтовшки.

Але навіть в такому редукованому вигляді науковці змогли ідентифікувати рештки як Homo erectus. Внутрішня поверхня лобової кістки має зернисті вдавлення, які спочатку вважалися можливим доказом туберкульозної інфекції. Хоча цей варіант все ще лишається можливим, але більшість науковців тепер піддають цей діагноз сумніву.

Чому ж ніхто не помітив людську щелепу в травертині до того, як її встановили в чиємусь будинку?

На це питання не так вже й важко відповісти. Кар'єри грубо ограновують травертин та інші декоративні породи у великі панелі, виконуючи основні перевірки якості на наявність прогалин і великих дефектів на грубому камені перед поліруванням. Невеликі дефекти і вкраплення є причиною, чому люди хочуть в першу чергу травертин. Тому травертин оглядають не так пильно. Тут баг стає фічею, як казали у останній міжльодовиковий період.

Клієнти, які купують травертин, зазвичай переглядають зразки у виставковому залі, щоб вибрати тип породи, і вони не бачать фактичних панелей або плитки до встановлення. Плитка або панелі, які поліруються машиною та складаються в майстерні чи на заводі для транспортування, обробляються досить швидко.

Це означає, що на підлозі та у ванних кімнатах людей може бути набагато більше кісток гомінінів. Хтось ховає кістки в шафах, але найдавніші з них можуть бути прихованими в плитці.

Більшість з них буде важко розпізнати. Випадкові поперечні зрізи кісток гомінінів важко розрізнити без спеціальної підготовки.

Способи, якими природа або знаряддя для пиляння в майстерні можуть розрізати скам’янілість, не відповідають даним з підручника з анатомії, а поперечний розріз частини кістки зазвичай не нагадує рентгенівське зображення цілої кістки.

Науковці, навряд. мають на меті вдиратися до квартир в пошуках викопних решток на травертині. Через повагу до приватної власності, звісно, а також і через той факт, що більшість плиток і панелей нарізані достатньо тонко, щоб ця гра вартувала свічок.

Але, безумовно, є великі шанси, що в когось в будинку зараз лежать більше фрагментів черепа з цієї публікації на Reddit, і більше решток Homo erectus з населеного пункту Кокобаш. Можливо, вони розкидані по ванних кімнатах готелів по всій Європі.

Значна частина археологічних пам’яток і скам’янілостей з’явилася в результаті розвитку промисловості і процесів будівництва. Палеонтологія має непрості стосунки з каменоломнями. Робота каменерізів відкриває підземні ділянки, про які вчені не дізналися б ще упродовж століть, але водночас добування корисних копалин безповоротно знищує дані, які можна було б встановити за допомогою палеонтологічних методів досліджень.

Працівники каменоломень з певними знаннями та мотивацією можуть помічати потенційно цікаві знахідки, коли вони з ними стикаються, а палеонтологи та археологи від співпраці з галузями промисловості та будівельниками можуть отримати неабиякий зиск.

Еволюційний біолог та генетик Джон Гоук зазначає: «І якщо ви все-таки знайдете щелепну кістку у своїй ванній кімнаті, я пропоную спочатку звернутися до місцевої влади. Звичайно, скам’янілість у травертині, ймовірно, має вік сотні тисяч років тому. Ваша кімната - це не місце злочину.

Але залежно від штату чи країни проживання закони, які регулюють виявлення людських останків на вашій території, можуть бути складними та суперечливими, тому оформлення документів у поліції має стати першим кроком після такої знахідки».

Щодо щелепної кістки з Reddit, то в цієї історії ще може буде багато поворотів. Фахівці зможуть багато чого дізнатися про життя давньої людини, якщо, звісно, батьки автора знахідки будуть не проти того, що їхній новенький ремонт в будинку доведеться перероблювати.

1. Пост на Редіті https://bit.ly/44zLR2l
2. Блог Джона Гоука https://bit.ly/3UVl9OJ
3. Vlček, E. (1978). A new discovery of Homo erectus in central Europe. Journal of Human Evolution, 7(3), 239–251.
4. Vialet, A., Guipert, G., & Cihat Alçiçek, M. (2012). Homo erectus found still further west: Reconstruction of the Kocabaş cranium (Denizli, Turkey). Comptes Rendus Palevol, 11(2), 89–95.

..підтримайте травертином збір на Mavic 3T для 46-ї Окремої аеромобільної бригади ДШВ https://send.monobank.ua/jar/RGWrP1xv1. Лишилось 8 тисяч гривень до цілі.

Опалізована стегнова кістка птахотазового динозавра з славетного родовища опалів Лайтнінг-Рідж в Австралії. Динозавр жив у крейдовому періоді, а геологічні умови захоронення сприяли перетворенню його кістки на мінералогічний шедевр. Зберігається в колекціях Мельбурнського музею.

Фото: Fossil Locator

Минулого тижня лекція дитячого онлайн-лекторію була в суботу. Дивлюся в п'ятницю ввечері, що щось підозріло мало реєстрацій. І тут виявляється, що я не натис кнопку "відправити" для розсилки листів з анонсом. Тому лекція починалась о 10:00, а проінформував більшість аудиторії про це я о 8:00.

Тому намагаюся не повторювати таких чудових дій.

Цього тижня лекція буде в неділю 12 травня о 10:00.

На новій лекції розглянемо групу Гідроїдних. Це представники Кнідарій, до яких належить і неймовірна гідра, і колоніальні утворення португальських корабликів та безліч інших цікавих організмів.

Реєстрація https://bit.ly/3WAqlsp

Користувач платформи Reddit знайшов щелепу давньої людини в травертиновій плитці у будинку своїх батьків.

Така увага до зубів не є чимось екстраординарним. Як виявилось згодом під ніком Kidipadeli75 ховався стоматолог, тому не дивно, що він був у постійному пошуку об’єкта, в який можна було б пришпандьорити пломбу.

Про всю цю ситуацію тепер є відео на каналі Довколаботаніка - https://youtu.be/9iGEQXMJfN0?si=JmrP6k7Wlvzsux7K

Нарешті з'ясовано, що фраза "У душ і без мене?" своїми коренями сягає традицій гумору неандертальців.

Все не зовсім так страшно, але...

Авторство: xksd

Капуста городня (Brassica oleracea) – дуже відомий вид. З нього створюються такі шедеври, як борщ, голубці чи фрактальний холодець з романеско.

Вид дуже поліморфний. У нього цілеспрямовано вирощують і просто листки, як в кале, і метаморфізовану гігантську бруньку, як у білокачанної та червонокачанної капусти, чи багато таких бруньок, як в брюсельської, і опецькуватий пагін, як в кольрабі.

Але сьогодні ми зосередимось на різновиді із монструозним суцвіттям – цвітній капусті (Brassica oleracea var. botrytis).

Це економічно важлива овочева культура, яка має унікальний смак, високу поживну цінність і можливі переваги для здоров’я. Світове виробництво цвітної капусти та броколі постійно зростає і в 2020 році досягло понад 25,5 мільйонів тонн із чистою вартістю 14,1 мільярда доларів США.

Цвітна капуста та броколі – це варіанти капусти з загальмованим розвитком суцвіть. Вони були одомашнені приблизно 2500 років тому.

Детальна структура культивованих популяцій цвітної капусти не є добре дослідженою. Донедавна у межах сільськогосподарської культури було визначено три екотипи з різним часом стиглості, ну й окремо, звісно виділяли романеско, адже вона, як-не-як колись отримала роль у «StarWars».

Нещодавно науковці опублікували два чорнові варіанти геному цвітної капусти. Це розширило розуміння сучасної структури популяцій цвітної капусти та зміни цієї рослини, які відбулися під час одомашнення. Однак багато аспектів створення цієї кудлатої білої структури замість нормального суцвіття лишалися нез’ясованими.

Минулого тижня вийшла стаття, у якій колектив науковців на чолі з Руі Ченом зробив високоякісний збір генома цвітної капусти. Використовуючи ці дані, вчені занурилися в еволюційну історію цього різновиду капусти та молекулярні механізми створення видозміненого суцвіття.

Розмір зібраного геному становить 568,52 мегабаз (мільйонів пар основ). Було розпізнано 57 983 гени, які кодують білок.

Вчені вивчили 726 зразків цвітної капусти, а також 43 зразки броколі, 50 качнної капусти, 13 брюссельської капусти, 28 кольрабі, 59 китайської кале та 30 диких родичів та інших варіантів капусти.

У результаті було отримане філогенетичне дерево з кількома великими кладами. Клада 1 включала китайську кале. Вона має найнижчий рівень різноманітності. Генетичний обмін з іншими варіантами капусти у цій групі був обмеженим. Чому так сталось?

Виною всьому рання географічна ізоляція. Предки китайської кале були завезені до Китаю з Європи під час правління Північної та Південної династій ~420–589 рр. н.е.. Вони далі розвивалися як незалежна популяція.

Друга клада об’єднала кольрабі, тосканське кале, кучеряве кале, брюссельську капусту, савойську капусту, кале та білокачанну капусту. Ці варіанти капусти зазнали широкого обміну генами під час одомашнення. У кладу потрапило вісім зразків, які вважалися дикими родичами капусти. Вони можуть бути результатом внутрішньовидової гібридизації або втечі з культури. Ці зразки відрізняються від 22 зразків диких представників роду Капуста як за структурою геному, так і за рівнем різноманіття.

Отримане філогенетичне дерево вказує на те, що клада 4, куди входить цвітна капуста безпосередньо еволюціонувала з клади 3, куди входить броколі, а не напряму від диких родичів. Такі припущення вже висувалися раніше, але тепер вони отримали потужне підтвердження.

Таким чином, цвітна капуста має коротку еволюційну історію, яка триває приблизно 2500 років. 726 зразків досліджених зразків цього різновиду розділились на 5 груп:
ROM (цвітна капуста Романеско),
ELMC (надзвичайно пізні сорти),
LMC (пізньозрілі сорти),
EMC-1 (ранні)
та ЕМС-2.

Група ROM має базальне положення в кладі і має найменший рівень відмінностей від броколі. Вона також має світло-зелений колір, що відрізняє її від більшості зразків цвітної капусти. Романеско має найвищий рівень різноманітності серед п’яти груп цвітної капусти, що свідчить про те, що саме вона може бути попередником сортів цвітної капусти та, можливо, вона була перехідною формою під час еволюції цвітної капусти з броколі.

Зразки групи ELMC вважаються цінною зародковою плазмою для селекції цвітної капусти завдяки їхнім відмінним властивостям морозостійкості та стійкості до хвороб. Очевидно, ця група цвітної капусти відокремилась наступною після романеско.

Три ж інші групи мають значну подібність між собою.

У сукупності ці результати вказують на те, що цвітна капуста пройшла односпрямований і поетапний шлях одомашнення, в результаті якого від броколі утворилися групи капусти романеско і ELMC, а потім йшов добір з метою утворити ранньостиглі сорти цвітної капусти, які належать до 3 груп цвітної капусти.

Далі вчені звернули увагу на диких родичів Brassica oleracea. Вони всі в основному розташовані в Середземноморському регіоні та здатні створювати гібриди шляхом схрещування з підвидами Brassica oleracea.

Щоб ідентифікувати справжнього предка цвітної капусти та Brassica oleracea науковці порівняли потенційні ідентичні геномні області кожного різновиду B. oleracea з 22 зразками диких родичів, які належать до видів Brassica insularis, Brassica macrocarpa, Brassica villosa, Brassica rupestris, Brassica hilarionis та B. cretica.

Дані вказують на те, що критська капуста (Brassica cretica) зробила великий генетичний внесок у всі клади та групи сучасної капусти. Це підтверджує, що критська капуста є предком усіх культивованих капуст.

Стаття: Chen, R., Chen, K., Yao, X. et al. Genomic analyses reveal the stepwise domestication and genetic mechanism of curd biogenesis in cauliflower. Nat Genet (2024).

На правах реклами: Більше про рослини в новій моїй книзі "Звичайна екзотика: Історія рослин, які ми їмо", яку вже можна передзамовити: https://bit.ly/4a0XpwS

Задовго до виходу у світ моїх книжок про фрукти з овочами та рослин-прибульців з грибами я намагався написати книжку для дітей. Кілька цих проєктів я успішно заморозив у шухляді свого стола.

Але тепер я можу показати обкладинку завершеного твору для дитячої авдиторії, який вийде у Видавництво Старого Лева.

Історію «Планета у лапах. Як тварини оберігають довкілля» проілюструвала Daria Filippova.

Далі я підступно скопіюю анонс:

🌏 Наша планета – прекрасна й дивовижна. Життя на ній влаштоване так, що кожен – і малесенька бджілка, і велетенський кит – дуже потрібний і важливий.
Але яка користь планеті з того, що дощові черв’яки їдять землю? Як зміниться підводний світ, якщо не буде акул? Чи можете ви уявити алігатора – садівником, а слона – копачем криниці? Погодьтесь, тварини вміють здивувати! До того ж вони є справжніми екозахисниками й щодня роблять нашу планету кращим місцем для життя. А от як їм так вдається і чим кожен із нас може їм допомогти – дізнайтесь на сторінках цієї книжки.

Дещицю коштів від продажу кожного примірника цієї книжки Видавництво Старого Лева буде перераховувати у Реабілітаційний центр для птахів «Вільні крила»

Більше про книгу -🐾 https://bit.ly/3JZSFgn

Черв’яки роду Osedax – це неймовірні істоти, які поїдають рештки китів та інших тварин на дні моря. Щоправда, цікавить їх тут далеко не стухле м’ясо. Латинська назва цього роду буквально перекладається як «Поїдачі кісток» і якщо ви створюєте якусь метал-групу придивіться до цього бренда уважніше. Ба більше – тривіальна назва цих істот «черв’яки-зомбі» і, як ви розумієте, треба таки бути справді химерним організмом, щоб отримати таке прізвисько.

Всі види цього роду мешкають на дні моря у комфортабельних апартаментах кістяків. Ці симпатичні багатощетинкових черв'яків харчуються саме поживними речовинами в кістках гігантських водних ссавців, але все виглядає так, що черви – лише іграшка в неіснуючих руках ляльководів-бактерій.

«Поїдачі кісток» не мають ні рота, ні кишківника, тому фактично вони нікого не їдять. На задньому кінці тіла є розширення – яйцевий мішок, у якого є вирости, які нагадують корені. Ними черв’яки заякорюються на своїй єдиній страві в житті – грубих кістках.

У виростах мешкають ендосимбіотичні бактерії ряду Oceanospirillales. Саме вони дістають з кісток поживні жири та використовують їх для власних потреб. І для своїх затишних скафандрів-червів бактерії теж кидають з панського столу трішечки поживи.

Щоб підвищити градус божевільності "поїдачів кісток" варто звернутися до питання статей. Самці черв’яків за будовою та розміром мало відрізняються від власних личинок і проживають вони своє насичене нічим життя у тому ж яйцевому мішку самки.

Вперше описали цих істот у 2004 році на рештках мертвого кита, які виявили у підводному каньйоні Монтерей біля узбережжя Каліфорнії .

Будова цих істот пов’язана з розміром та формою отворів, які лишаються на кістці.

Увага вчених до цієї групи тварин призвела до опису нових видів. У тому ж Монтереї їх згодом виявили аж 18 видів.

Наразі існує 29 описаних видів Osedax. Вони трапляються в усіх океанах від 73,6 ° північної широти в Арктиці до 65,1° південної широти в Антарктиці.

Діапазон глибин Osedax також великий. Їх виявляли на глибинах від 21 м до 4208 м, що демонструє здатність пристосовуватися до різноманітних морських середовищ, якщо витримано мінімальний райдер цих організмів - є кістки та достатній рівень кисню.

Особини Osedax були виявлені не лише на китах. Відомо, що вони можуть жити на зубах акули та кістках черепах, індиків, корів, тюленів, свиней та алігаторів. Один вид (Osedax japonicus) навіть був помічений у м’яких тканинах і підшкірному жирі на туші кита біля узбережжя Японії. З огляду на те, що Osedax був знайдений скрізь, де його досі шукали, то, ймовірно, ця група набагато різноманітніша, ніж вважають.

Коли виникла ця чудернацька група живих істот ? Спочатку оцінки молекулярного годинника вказували на те, що вони виникли або в кінці крейди або в пізньому еоцені.

Але ці дані вимагали додаткового калібрування, оскільки спочатку було незрозуміло, чи Osedax виник і диверсифікувався разом із великими китоподібними, які сьогодні є його улюбленим джерелом їжі, чи він існував до масового вимирання в кінці крейди та міг пожирати кістки морських рептилій. .

Згодом з’явились докази, що Osedax виник у ранній крейді приблизно в 108 млн. років тому. Цьому сприяла знахідка скам’янілостей великої кістки зі слідами пошкодження, які нагадували типові пошкодження цих пожирачів кісток.

Розпізнавання фірмових пошкоджень Osedax у літописі скам’янілостей базується на унікальних особливостях, які раніше були детально описані в кістках сучасних китів.

Ці отвори складаються з розгалужених камер (діаметром приблизно від 3 до приблизно 10 мм) з одним вхідним отвором (діаметром приблизно 1 мм). Розмір і морфологія розгалужень варіюють залежно від виду, але вони досить подібні за формою.

Пошкодження кісток, схожі на ті, які створили Osedax, відносять до іхнотаксону Osspecus. Тобто це таксон, який позначає не зразки істоти, а сліди її діяльності. Якщо ви походите в кросівках по березі річки та ваші сліди раптом скам'яніють, то ви теж "наробите іхнотаксонів".

По типах утворених пошкоджень на кістці можна визначати різні види таких істот.

Для впевненої ідентифікації творця пошкоджень кісток необхідно дослідження за допомогою комп’ютерної томографії. Адже певні процеси ерозії та деякі губки іноді створюють отвори в кістках, які можна прийняти за Osspecus, але дослідження структури кістки всередині дозволяють зрозуміти, чи справді причетні до цього оседакси.

Іхнотаксон Osspecus був виявлений на зразках від Середземномор’я до північно-західної частини Тихого океану, які датуються кайнозойською ерою та діагностують процеси ранньої еволюційної історії великих морських китоподібних. Osspecus також знайдений на кістках птахів і риб в олігоцені штату Вашингтон.

Є одне дослідження, яке підтверджує присутність Osspecus в мезозої. Сліди діяльності пожирачів кісток виявлені на рештках плезіозавра з альбського віку та на кістках черепах з сеноману. Комп’ютерна томографія цих знахідок показує, що це типові сліди діяльності Osedax, що свідчить про те, що ці істоти вже були високоспеціалізованими у мезозоїі і виконували екологічну роль, подібну до сучасної.

У квітні цього року науковці описали п’ять екземплярів плезіозаврів і мозазаврів з пізньої крейди Великої Британії, Бельгії та Сполучених Штатів Америки.

Вчені підтвердили наявність Osspecus за допомогою комп’ютерної томографії. Дослідження розширює географічний ареал цього таксону в пізній крейді до обох боків Північного Атлантичного океану.

Крім того, науковці описали кілька різних структур свердловин і інтерпретували їх як доказ більшої різноманітності Osedax у пізній крейді, ніж це визнавалося раніше.

Отже, сліди пожирачів кісток виявлені на невизначеному зубі пліозавра, частковому скелеті еласмозавра, частковому скелеті плезіозавра Polycotylus і на двох фрагментах мозазавра.

Діапазони ширини та глибини камер Osspecus відповідають діапазону розмірів камер, створених сучасним Osedax

Невизначений зуб пліозавра походить із сеноману нижньої Великобританії. Більшість свердловин розташовано на корені, а кілька скупчень свердловин — на коронці. Під цими видимими отворами простягаються камери Osspecus принаймні трьох різних морфологій, що вказує на те, що тут могло існувати декілька видів Osedax, які використовували дентин цього зуба.

Частковий скелет еласмозавра походить з кампанського мергеля в Арканзасі. Було відскановано один хребець із цього часткового скелета, оскільки лише два хребці мають явні отвори. Ці хребці демонструють сильну біоерозію на одній поверхні. Незрозуміло, чому Osedax націлився саме на ці хребці, але більшість елементів цього часткового скелета демонструють поверхневі сліди, які можуть бути слідами діяльності морського їжака, тому цілком можливо, що Osedax прибув через деякий час після смерті тварини, коли більша частина скелета була втрачена.

Частковий скелет плезіозавра Polycotylus походить із кампанських відкладів Мурвілл Чок з Алабами. Два ребра та частково хребець були відскановані з цього часткового скелета. Найвищий ступінь біоерозії на цьому зразку спостерігається на ребрах і меншою мірою на хребцях, але додаткові сліди також видно на інших елементах. Цілком ймовірно, що ребра та нервові дуги гребців мають тенденцію виступати над поверхнею осаду та залишатися відкритими до колонізації довше порівняно з рештою скелета.

Два екземпляри мозазавра походять із маастрихтської крейди басейну Монс у Бельгії. Було відскановано ребро та нижню щелепу, а також нижню щелепу іншого зразка. Для обох цих часткових скелетів ступінь біоерозії є помірним, а на нижніх щелепах, як правило, одна сторона кістки має вищий ступінь біоерозії, ніж інша.

Нові зразки Osspecus, описані тут, походять з решток, які всі отримані з відносно мілководних, добре насичених киснем середовищ, які були у великій кількості в крейдовому періоді, але діапазон глибин, які Osedax займав у цей час, наразі невідомий. Геологічний літопис призводить до надмірної представленості мілководних морських середовищ, тому присутність Osedax у глибших морських середовищах у крейдовому періоді все ще не підтверджена.