Forwarded from Довколаботанічний дитячий лекторій онлайн
Минулого тижня лекція дитячого онлайн-лекторію була в суботу. Дивлюся в п'ятницю ввечері, що щось підозріло мало реєстрацій. І тут виявляється, що я не натис кнопку "відправити" для розсилки листів з анонсом. Тому лекція починалась о 10:00, а проінформував більшість аудиторії про це я о 8:00.
Тому намагаюся не повторювати таких чудових дій.
Цього тижня лекція буде в неділю 12 травня о 10:00.
На новій лекції розглянемо групу Гідроїдних. Це представники Кнідарій, до яких належить і неймовірна гідра, і колоніальні утворення португальських корабликів та безліч інших цікавих організмів.
Реєстрація https://bit.ly/3WAqlsp
Тому намагаюся не повторювати таких чудових дій.
Цього тижня лекція буде в неділю 12 травня о 10:00.
На новій лекції розглянемо групу Гідроїдних. Це представники Кнідарій, до яких належить і неймовірна гідра, і колоніальні утворення португальських корабликів та безліч інших цікавих організмів.
Реєстрація https://bit.ly/3WAqlsp
Користувач платформи Reddit знайшов щелепу давньої людини в травертиновій плитці у будинку своїх батьків.
Така увага до зубів не є чимось екстраординарним. Як виявилось згодом під ніком Kidipadeli75 ховався стоматолог, тому не дивно, що він був у постійному пошуку об’єкта, в який можна було б пришпандьорити пломбу.
Про всю цю ситуацію тепер є відео на каналі Довколаботаніка - https://youtu.be/9iGEQXMJfN0?si=JmrP6k7Wlvzsux7K
Нарешті з'ясовано, що фраза "У душ і без мене?" своїми коренями сягає традицій гумору неандертальців.
Така увага до зубів не є чимось екстраординарним. Як виявилось згодом під ніком Kidipadeli75 ховався стоматолог, тому не дивно, що він був у постійному пошуку об’єкта, в який можна було б пришпандьорити пломбу.
Про всю цю ситуацію тепер є відео на каналі Довколаботаніка - https://youtu.be/9iGEQXMJfN0?si=JmrP6k7Wlvzsux7K
Нарешті з'ясовано, що фраза "У душ і без мене?" своїми коренями сягає традицій гумору неандертальців.
Капуста городня (Brassica oleracea) – дуже відомий вид. З нього створюються такі шедеври, як борщ, голубці чи фрактальний холодець з романеско.
Вид дуже поліморфний. У нього цілеспрямовано вирощують і просто листки, як в кале, і метаморфізовану гігантську бруньку, як у білокачанної та червонокачанної капусти, чи багато таких бруньок, як в брюсельської, і опецькуватий пагін, як в кольрабі.
Але сьогодні ми зосередимось на різновиді із монструозним суцвіттям – цвітній капусті (Brassica oleracea var. botrytis).
Це економічно важлива овочева культура, яка має унікальний смак, високу поживну цінність і можливі переваги для здоров’я. Світове виробництво цвітної капусти та броколі постійно зростає і в 2020 році досягло понад 25,5 мільйонів тонн із чистою вартістю 14,1 мільярда доларів США.
Цвітна капуста та броколі – це варіанти капусти з загальмованим розвитком суцвіть. Вони були одомашнені приблизно 2500 років тому.
Детальна структура культивованих популяцій цвітної капусти не є добре дослідженою. Донедавна у межах сільськогосподарської культури було визначено три екотипи з різним часом стиглості, ну й окремо, звісно виділяли романеско, адже вона, як-не-як колись отримала роль у «StarWars».
Нещодавно науковці опублікували два чорнові варіанти геному цвітної капусти. Це розширило розуміння сучасної структури популяцій цвітної капусти та зміни цієї рослини, які відбулися під час одомашнення. Однак багато аспектів створення цієї кудлатої білої структури замість нормального суцвіття лишалися нез’ясованими.
Минулого тижня вийшла стаття, у якій колектив науковців на чолі з Руі Ченом зробив високоякісний збір генома цвітної капусти. Використовуючи ці дані, вчені занурилися в еволюційну історію цього різновиду капусти та молекулярні механізми створення видозміненого суцвіття.
Розмір зібраного геному становить 568,52 мегабаз (мільйонів пар основ). Було розпізнано 57 983 гени, які кодують білок.
Вчені вивчили 726 зразків цвітної капусти, а також 43 зразки броколі, 50 качнної капусти, 13 брюссельської капусти, 28 кольрабі, 59 китайської кале та 30 диких родичів та інших варіантів капусти.
У результаті було отримане філогенетичне дерево з кількома великими кладами. Клада 1 включала китайську кале. Вона має найнижчий рівень різноманітності. Генетичний обмін з іншими варіантами капусти у цій групі був обмеженим. Чому так сталось?
Виною всьому рання географічна ізоляція. Предки китайської кале були завезені до Китаю з Європи під час правління Північної та Південної династій ~420–589 рр. н.е.. Вони далі розвивалися як незалежна популяція.
Друга клада об’єднала кольрабі, тосканське кале, кучеряве кале, брюссельську капусту, савойську капусту, кале та білокачанну капусту. Ці варіанти капусти зазнали широкого обміну генами під час одомашнення. У кладу потрапило вісім зразків, які вважалися дикими родичами капусти. Вони можуть бути результатом внутрішньовидової гібридизації або втечі з культури. Ці зразки відрізняються від 22 зразків диких представників роду Капуста як за структурою геному, так і за рівнем різноманіття.
Отримане філогенетичне дерево вказує на те, що клада 4, куди входить цвітна капуста безпосередньо еволюціонувала з клади 3, куди входить броколі, а не напряму від диких родичів. Такі припущення вже висувалися раніше, але тепер вони отримали потужне підтвердження.
Таким чином, цвітна капуста має коротку еволюційну історію, яка триває приблизно 2500 років. 726 зразків досліджених зразків цього різновиду розділились на 5 груп:
ROM (цвітна капуста Романеско),
ELMC (надзвичайно пізні сорти),
LMC (пізньозрілі сорти),
EMC-1 (ранні)
та ЕМС-2.
Група ROM має базальне положення в кладі і має найменший рівень відмінностей від броколі. Вона також має світло-зелений колір, що відрізняє її від більшості зразків цвітної капусти. Романеско має найвищий рівень різноманітності серед п’яти груп цвітної капусти, що свідчить про те, що саме вона може бути попередником сортів цвітної капусти та, можливо, вона була перехідною формою під час еволюції цвітної капусти з броколі.
Вид дуже поліморфний. У нього цілеспрямовано вирощують і просто листки, як в кале, і метаморфізовану гігантську бруньку, як у білокачанної та червонокачанної капусти, чи багато таких бруньок, як в брюсельської, і опецькуватий пагін, як в кольрабі.
Але сьогодні ми зосередимось на різновиді із монструозним суцвіттям – цвітній капусті (Brassica oleracea var. botrytis).
Це економічно важлива овочева культура, яка має унікальний смак, високу поживну цінність і можливі переваги для здоров’я. Світове виробництво цвітної капусти та броколі постійно зростає і в 2020 році досягло понад 25,5 мільйонів тонн із чистою вартістю 14,1 мільярда доларів США.
Цвітна капуста та броколі – це варіанти капусти з загальмованим розвитком суцвіть. Вони були одомашнені приблизно 2500 років тому.
Детальна структура культивованих популяцій цвітної капусти не є добре дослідженою. Донедавна у межах сільськогосподарської культури було визначено три екотипи з різним часом стиглості, ну й окремо, звісно виділяли романеско, адже вона, як-не-як колись отримала роль у «StarWars».
Нещодавно науковці опублікували два чорнові варіанти геному цвітної капусти. Це розширило розуміння сучасної структури популяцій цвітної капусти та зміни цієї рослини, які відбулися під час одомашнення. Однак багато аспектів створення цієї кудлатої білої структури замість нормального суцвіття лишалися нез’ясованими.
Минулого тижня вийшла стаття, у якій колектив науковців на чолі з Руі Ченом зробив високоякісний збір генома цвітної капусти. Використовуючи ці дані, вчені занурилися в еволюційну історію цього різновиду капусти та молекулярні механізми створення видозміненого суцвіття.
Розмір зібраного геному становить 568,52 мегабаз (мільйонів пар основ). Було розпізнано 57 983 гени, які кодують білок.
Вчені вивчили 726 зразків цвітної капусти, а також 43 зразки броколі, 50 качнної капусти, 13 брюссельської капусти, 28 кольрабі, 59 китайської кале та 30 диких родичів та інших варіантів капусти.
У результаті було отримане філогенетичне дерево з кількома великими кладами. Клада 1 включала китайську кале. Вона має найнижчий рівень різноманітності. Генетичний обмін з іншими варіантами капусти у цій групі був обмеженим. Чому так сталось?
Виною всьому рання географічна ізоляція. Предки китайської кале були завезені до Китаю з Європи під час правління Північної та Південної династій ~420–589 рр. н.е.. Вони далі розвивалися як незалежна популяція.
Друга клада об’єднала кольрабі, тосканське кале, кучеряве кале, брюссельську капусту, савойську капусту, кале та білокачанну капусту. Ці варіанти капусти зазнали широкого обміну генами під час одомашнення. У кладу потрапило вісім зразків, які вважалися дикими родичами капусти. Вони можуть бути результатом внутрішньовидової гібридизації або втечі з культури. Ці зразки відрізняються від 22 зразків диких представників роду Капуста як за структурою геному, так і за рівнем різноманіття.
Отримане філогенетичне дерево вказує на те, що клада 4, куди входить цвітна капуста безпосередньо еволюціонувала з клади 3, куди входить броколі, а не напряму від диких родичів. Такі припущення вже висувалися раніше, але тепер вони отримали потужне підтвердження.
Таким чином, цвітна капуста має коротку еволюційну історію, яка триває приблизно 2500 років. 726 зразків досліджених зразків цього різновиду розділились на 5 груп:
ROM (цвітна капуста Романеско),
ELMC (надзвичайно пізні сорти),
LMC (пізньозрілі сорти),
EMC-1 (ранні)
та ЕМС-2.
Група ROM має базальне положення в кладі і має найменший рівень відмінностей від броколі. Вона також має світло-зелений колір, що відрізняє її від більшості зразків цвітної капусти. Романеско має найвищий рівень різноманітності серед п’яти груп цвітної капусти, що свідчить про те, що саме вона може бути попередником сортів цвітної капусти та, можливо, вона була перехідною формою під час еволюції цвітної капусти з броколі.
Зразки групи ELMC вважаються цінною зародковою плазмою для селекції цвітної капусти завдяки їхнім відмінним властивостям морозостійкості та стійкості до хвороб. Очевидно, ця група цвітної капусти відокремилась наступною після романеско.
Три ж інші групи мають значну подібність між собою.
У сукупності ці результати вказують на те, що цвітна капуста пройшла односпрямований і поетапний шлях одомашнення, в результаті якого від броколі утворилися групи капусти романеско і ELMC, а потім йшов добір з метою утворити ранньостиглі сорти цвітної капусти, які належать до 3 груп цвітної капусти.
Далі вчені звернули увагу на диких родичів Brassica oleracea. Вони всі в основному розташовані в Середземноморському регіоні та здатні створювати гібриди шляхом схрещування з підвидами Brassica oleracea.
Щоб ідентифікувати справжнього предка цвітної капусти та Brassica oleracea науковці порівняли потенційні ідентичні геномні області кожного різновиду B. oleracea з 22 зразками диких родичів, які належать до видів Brassica insularis, Brassica macrocarpa, Brassica villosa, Brassica rupestris, Brassica hilarionis та B. cretica.
Дані вказують на те, що критська капуста (Brassica cretica) зробила великий генетичний внесок у всі клади та групи сучасної капусти. Це підтверджує, що критська капуста є предком усіх культивованих капуст.
Стаття: Chen, R., Chen, K., Yao, X. et al. Genomic analyses reveal the stepwise domestication and genetic mechanism of curd biogenesis in cauliflower. Nat Genet (2024).
На правах реклами: Більше про рослини в новій моїй книзі "Звичайна екзотика: Історія рослин, які ми їмо", яку вже можна передзамовити: https://bit.ly/4a0XpwS
Три ж інші групи мають значну подібність між собою.
У сукупності ці результати вказують на те, що цвітна капуста пройшла односпрямований і поетапний шлях одомашнення, в результаті якого від броколі утворилися групи капусти романеско і ELMC, а потім йшов добір з метою утворити ранньостиглі сорти цвітної капусти, які належать до 3 груп цвітної капусти.
Далі вчені звернули увагу на диких родичів Brassica oleracea. Вони всі в основному розташовані в Середземноморському регіоні та здатні створювати гібриди шляхом схрещування з підвидами Brassica oleracea.
Щоб ідентифікувати справжнього предка цвітної капусти та Brassica oleracea науковці порівняли потенційні ідентичні геномні області кожного різновиду B. oleracea з 22 зразками диких родичів, які належать до видів Brassica insularis, Brassica macrocarpa, Brassica villosa, Brassica rupestris, Brassica hilarionis та B. cretica.
Дані вказують на те, що критська капуста (Brassica cretica) зробила великий генетичний внесок у всі клади та групи сучасної капусти. Це підтверджує, що критська капуста є предком усіх культивованих капуст.
Стаття: Chen, R., Chen, K., Yao, X. et al. Genomic analyses reveal the stepwise domestication and genetic mechanism of curd biogenesis in cauliflower. Nat Genet (2024).
На правах реклами: Більше про рослини в новій моїй книзі "Звичайна екзотика: Історія рослин, які ми їмо", яку вже можна передзамовити: https://bit.ly/4a0XpwS
Задовго до виходу у світ моїх книжок про фрукти з овочами та рослин-прибульців з грибами я намагався написати книжку для дітей. Кілька цих проєктів я успішно заморозив у шухляді свого стола.
Але тепер я можу показати обкладинку завершеного твору для дитячої авдиторії, який вийде у Видавництво Старого Лева.
Історію «Планета у лапах. Як тварини оберігають довкілля» проілюструвала Daria Filippova.
Далі я підступно скопіюю анонс:
🌏 Наша планета – прекрасна й дивовижна. Життя на ній влаштоване так, що кожен – і малесенька бджілка, і велетенський кит – дуже потрібний і важливий.
Але яка користь планеті з того, що дощові черв’яки їдять землю? Як зміниться підводний світ, якщо не буде акул? Чи можете ви уявити алігатора – садівником, а слона – копачем криниці? Погодьтесь, тварини вміють здивувати! До того ж вони є справжніми екозахисниками й щодня роблять нашу планету кращим місцем для життя. А от як їм так вдається і чим кожен із нас може їм допомогти – дізнайтесь на сторінках цієї книжки.
Дещицю коштів від продажу кожного примірника цієї книжки Видавництво Старого Лева буде перераховувати у Реабілітаційний центр для птахів «Вільні крила»
Більше про книгу -🐾 https://bit.ly/3JZSFgn
Але тепер я можу показати обкладинку завершеного твору для дитячої авдиторії, який вийде у Видавництво Старого Лева.
Історію «Планета у лапах. Як тварини оберігають довкілля» проілюструвала Daria Filippova.
Далі я підступно скопіюю анонс:
🌏 Наша планета – прекрасна й дивовижна. Життя на ній влаштоване так, що кожен – і малесенька бджілка, і велетенський кит – дуже потрібний і важливий.
Але яка користь планеті з того, що дощові черв’яки їдять землю? Як зміниться підводний світ, якщо не буде акул? Чи можете ви уявити алігатора – садівником, а слона – копачем криниці? Погодьтесь, тварини вміють здивувати! До того ж вони є справжніми екозахисниками й щодня роблять нашу планету кращим місцем для життя. А от як їм так вдається і чим кожен із нас може їм допомогти – дізнайтесь на сторінках цієї книжки.
Дещицю коштів від продажу кожного примірника цієї книжки Видавництво Старого Лева буде перераховувати у Реабілітаційний центр для птахів «Вільні крила»
Більше про книгу -🐾 https://bit.ly/3JZSFgn
Видавництво Старого Лева
Планета у лапах. Як тварини оберігають довкілля Олексій Коваленко купити у ВСЛ
Купити книгу Планета у лапах. Як тварини оберігають довкілля Олексій Коваленко в інтернет-магазині Видавництва Старого Лева ✓ Швидка доставка по Україні та за кордон
Черв’яки роду Osedax – це неймовірні істоти, які поїдають рештки китів та інших тварин на дні моря. Щоправда, цікавить їх тут далеко не стухле м’ясо. Латинська назва цього роду буквально перекладається як «Поїдачі кісток» і якщо ви створюєте якусь метал-групу придивіться до цього бренда уважніше. Ба більше – тривіальна назва цих істот «черв’яки-зомбі» і, як ви розумієте, треба таки бути справді химерним організмом, щоб отримати таке прізвисько.
Всі види цього роду мешкають на дні моря у комфортабельних апартаментах кістяків. Ці симпатичні багатощетинкових черв'яків харчуються саме поживними речовинами в кістках гігантських водних ссавців, але все виглядає так, що черви – лише іграшка в неіснуючих руках ляльководів-бактерій.
«Поїдачі кісток» не мають ні рота, ні кишківника, тому фактично вони нікого не їдять. На задньому кінці тіла є розширення – яйцевий мішок, у якого є вирости, які нагадують корені. Ними черв’яки заякорюються на своїй єдиній страві в житті – грубих кістках.
У виростах мешкають ендосимбіотичні бактерії ряду Oceanospirillales. Саме вони дістають з кісток поживні жири та використовують їх для власних потреб. І для своїх затишних скафандрів-червів бактерії теж кидають з панського столу трішечки поживи.
Щоб підвищити градус божевільності "поїдачів кісток" варто звернутися до питання статей. Самці черв’яків за будовою та розміром мало відрізняються від власних личинок і проживають вони своє насичене нічим життя у тому ж яйцевому мішку самки.
Вперше описали цих істот у 2004 році на рештках мертвого кита, які виявили у підводному каньйоні Монтерей біля узбережжя Каліфорнії .
Будова цих істот пов’язана з розміром та формою отворів, які лишаються на кістці.
Увага вчених до цієї групи тварин призвела до опису нових видів. У тому ж Монтереї їх згодом виявили аж 18 видів.
Наразі існує 29 описаних видів Osedax. Вони трапляються в усіх океанах від 73,6 ° північної широти в Арктиці до 65,1° південної широти в Антарктиці.
Діапазон глибин Osedax також великий. Їх виявляли на глибинах від 21 м до 4208 м, що демонструє здатність пристосовуватися до різноманітних морських середовищ, якщо витримано мінімальний райдер цих організмів - є кістки та достатній рівень кисню.
Особини Osedax були виявлені не лише на китах. Відомо, що вони можуть жити на зубах акули та кістках черепах, індиків, корів, тюленів, свиней та алігаторів. Один вид (Osedax japonicus) навіть був помічений у м’яких тканинах і підшкірному жирі на туші кита біля узбережжя Японії. З огляду на те, що Osedax був знайдений скрізь, де його досі шукали, то, ймовірно, ця група набагато різноманітніша, ніж вважають.
Коли виникла ця чудернацька група живих істот ? Спочатку оцінки молекулярного годинника вказували на те, що вони виникли або в кінці крейди або в пізньому еоцені.
Але ці дані вимагали додаткового калібрування, оскільки спочатку було незрозуміло, чи Osedax виник і диверсифікувався разом із великими китоподібними, які сьогодні є його улюбленим джерелом їжі, чи він існував до масового вимирання в кінці крейди та міг пожирати кістки морських рептилій. .
Згодом з’явились докази, що Osedax виник у ранній крейді приблизно в 108 млн. років тому. Цьому сприяла знахідка скам’янілостей великої кістки зі слідами пошкодження, які нагадували типові пошкодження цих пожирачів кісток.
Розпізнавання фірмових пошкоджень Osedax у літописі скам’янілостей базується на унікальних особливостях, які раніше були детально описані в кістках сучасних китів.
Ці отвори складаються з розгалужених камер (діаметром приблизно від 3 до приблизно 10 мм) з одним вхідним отвором (діаметром приблизно 1 мм). Розмір і морфологія розгалужень варіюють залежно від виду, але вони досить подібні за формою.
Пошкодження кісток, схожі на ті, які створили Osedax, відносять до іхнотаксону Osspecus. Тобто це таксон, який позначає не зразки істоти, а сліди її діяльності. Якщо ви походите в кросівках по березі річки та ваші сліди раптом скам'яніють, то ви теж "наробите іхнотаксонів".
По типах утворених пошкоджень на кістці можна визначати різні види таких істот.
Всі види цього роду мешкають на дні моря у комфортабельних апартаментах кістяків. Ці симпатичні багатощетинкових черв'яків харчуються саме поживними речовинами в кістках гігантських водних ссавців, але все виглядає так, що черви – лише іграшка в неіснуючих руках ляльководів-бактерій.
«Поїдачі кісток» не мають ні рота, ні кишківника, тому фактично вони нікого не їдять. На задньому кінці тіла є розширення – яйцевий мішок, у якого є вирости, які нагадують корені. Ними черв’яки заякорюються на своїй єдиній страві в житті – грубих кістках.
У виростах мешкають ендосимбіотичні бактерії ряду Oceanospirillales. Саме вони дістають з кісток поживні жири та використовують їх для власних потреб. І для своїх затишних скафандрів-червів бактерії теж кидають з панського столу трішечки поживи.
Щоб підвищити градус божевільності "поїдачів кісток" варто звернутися до питання статей. Самці черв’яків за будовою та розміром мало відрізняються від власних личинок і проживають вони своє насичене нічим життя у тому ж яйцевому мішку самки.
Вперше описали цих істот у 2004 році на рештках мертвого кита, які виявили у підводному каньйоні Монтерей біля узбережжя Каліфорнії .
Будова цих істот пов’язана з розміром та формою отворів, які лишаються на кістці.
Увага вчених до цієї групи тварин призвела до опису нових видів. У тому ж Монтереї їх згодом виявили аж 18 видів.
Наразі існує 29 описаних видів Osedax. Вони трапляються в усіх океанах від 73,6 ° північної широти в Арктиці до 65,1° південної широти в Антарктиці.
Діапазон глибин Osedax також великий. Їх виявляли на глибинах від 21 м до 4208 м, що демонструє здатність пристосовуватися до різноманітних морських середовищ, якщо витримано мінімальний райдер цих організмів - є кістки та достатній рівень кисню.
Особини Osedax були виявлені не лише на китах. Відомо, що вони можуть жити на зубах акули та кістках черепах, індиків, корів, тюленів, свиней та алігаторів. Один вид (Osedax japonicus) навіть був помічений у м’яких тканинах і підшкірному жирі на туші кита біля узбережжя Японії. З огляду на те, що Osedax був знайдений скрізь, де його досі шукали, то, ймовірно, ця група набагато різноманітніша, ніж вважають.
Коли виникла ця чудернацька група живих істот ? Спочатку оцінки молекулярного годинника вказували на те, що вони виникли або в кінці крейди або в пізньому еоцені.
Але ці дані вимагали додаткового калібрування, оскільки спочатку було незрозуміло, чи Osedax виник і диверсифікувався разом із великими китоподібними, які сьогодні є його улюбленим джерелом їжі, чи він існував до масового вимирання в кінці крейди та міг пожирати кістки морських рептилій. .
Згодом з’явились докази, що Osedax виник у ранній крейді приблизно в 108 млн. років тому. Цьому сприяла знахідка скам’янілостей великої кістки зі слідами пошкодження, які нагадували типові пошкодження цих пожирачів кісток.
Розпізнавання фірмових пошкоджень Osedax у літописі скам’янілостей базується на унікальних особливостях, які раніше були детально описані в кістках сучасних китів.
Ці отвори складаються з розгалужених камер (діаметром приблизно від 3 до приблизно 10 мм) з одним вхідним отвором (діаметром приблизно 1 мм). Розмір і морфологія розгалужень варіюють залежно від виду, але вони досить подібні за формою.
Пошкодження кісток, схожі на ті, які створили Osedax, відносять до іхнотаксону Osspecus. Тобто це таксон, який позначає не зразки істоти, а сліди її діяльності. Якщо ви походите в кросівках по березі річки та ваші сліди раптом скам'яніють, то ви теж "наробите іхнотаксонів".
По типах утворених пошкоджень на кістці можна визначати різні види таких істот.
YouTube
Рештки гомінідів у травертинових плитках
Підтримайте вихід нових відео 5 гривнями:
1) Станьте спонсором цього каналу, щоб отримувати бонуси:
https://www.youtube.com/channel/UCG_6Zmdf8kvHcaH5zxmXRwQ/join
2} Банка, на яку я збираю на техніку для стримінгу: https://send.monobank.ua/jar/dX4v1NYEg…
1) Станьте спонсором цього каналу, щоб отримувати бонуси:
https://www.youtube.com/channel/UCG_6Zmdf8kvHcaH5zxmXRwQ/join
2} Банка, на яку я збираю на техніку для стримінгу: https://send.monobank.ua/jar/dX4v1NYEg…
Для впевненої ідентифікації творця пошкоджень кісток необхідно дослідження за допомогою комп’ютерної томографії. Адже певні процеси ерозії та деякі губки іноді створюють отвори в кістках, які можна прийняти за Osspecus, але дослідження структури кістки всередині дозволяють зрозуміти, чи справді причетні до цього оседакси.
Іхнотаксон Osspecus був виявлений на зразках від Середземномор’я до північно-західної частини Тихого океану, які датуються кайнозойською ерою та діагностують процеси ранньої еволюційної історії великих морських китоподібних. Osspecus також знайдений на кістках птахів і риб в олігоцені штату Вашингтон.
Є одне дослідження, яке підтверджує присутність Osspecus в мезозої. Сліди діяльності пожирачів кісток виявлені на рештках плезіозавра з альбського віку та на кістках черепах з сеноману. Комп’ютерна томографія цих знахідок показує, що це типові сліди діяльності Osedax, що свідчить про те, що ці істоти вже були високоспеціалізованими у мезозоїі і виконували екологічну роль, подібну до сучасної.
У квітні цього року науковці описали п’ять екземплярів плезіозаврів і мозазаврів з пізньої крейди Великої Британії, Бельгії та Сполучених Штатів Америки.
Вчені підтвердили наявність Osspecus за допомогою комп’ютерної томографії. Дослідження розширює географічний ареал цього таксону в пізній крейді до обох боків Північного Атлантичного океану.
Крім того, науковці описали кілька різних структур свердловин і інтерпретували їх як доказ більшої різноманітності Osedax у пізній крейді, ніж це визнавалося раніше.
Отже, сліди пожирачів кісток виявлені на невизначеному зубі пліозавра, частковому скелеті еласмозавра, частковому скелеті плезіозавра Polycotylus і на двох фрагментах мозазавра.
Діапазони ширини та глибини камер Osspecus відповідають діапазону розмірів камер, створених сучасним Osedax
Невизначений зуб пліозавра походить із сеноману нижньої Великобританії. Більшість свердловин розташовано на корені, а кілька скупчень свердловин — на коронці. Під цими видимими отворами простягаються камери Osspecus принаймні трьох різних морфологій, що вказує на те, що тут могло існувати декілька видів Osedax, які використовували дентин цього зуба.
Частковий скелет еласмозавра походить з кампанського мергеля в Арканзасі. Було відскановано один хребець із цього часткового скелета, оскільки лише два хребці мають явні отвори. Ці хребці демонструють сильну біоерозію на одній поверхні. Незрозуміло, чому Osedax націлився саме на ці хребці, але більшість елементів цього часткового скелета демонструють поверхневі сліди, які можуть бути слідами діяльності морського їжака, тому цілком можливо, що Osedax прибув через деякий час після смерті тварини, коли більша частина скелета була втрачена.
Частковий скелет плезіозавра Polycotylus походить із кампанських відкладів Мурвілл Чок з Алабами. Два ребра та частково хребець були відскановані з цього часткового скелета. Найвищий ступінь біоерозії на цьому зразку спостерігається на ребрах і меншою мірою на хребцях, але додаткові сліди також видно на інших елементах. Цілком ймовірно, що ребра та нервові дуги гребців мають тенденцію виступати над поверхнею осаду та залишатися відкритими до колонізації довше порівняно з рештою скелета.
Два екземпляри мозазавра походять із маастрихтської крейди басейну Монс у Бельгії. Було відскановано ребро та нижню щелепу, а також нижню щелепу іншого зразка. Для обох цих часткових скелетів ступінь біоерозії є помірним, а на нижніх щелепах, як правило, одна сторона кістки має вищий ступінь біоерозії, ніж інша.
Нові зразки Osspecus, описані тут, походять з решток, які всі отримані з відносно мілководних, добре насичених киснем середовищ, які були у великій кількості в крейдовому періоді, але діапазон глибин, які Osedax займав у цей час, наразі невідомий. Геологічний літопис призводить до надмірної представленості мілководних морських середовищ, тому присутність Osedax у глибших морських середовищах у крейдовому періоді все ще не підтверджена.
Іхнотаксон Osspecus був виявлений на зразках від Середземномор’я до північно-західної частини Тихого океану, які датуються кайнозойською ерою та діагностують процеси ранньої еволюційної історії великих морських китоподібних. Osspecus також знайдений на кістках птахів і риб в олігоцені штату Вашингтон.
Є одне дослідження, яке підтверджує присутність Osspecus в мезозої. Сліди діяльності пожирачів кісток виявлені на рештках плезіозавра з альбського віку та на кістках черепах з сеноману. Комп’ютерна томографія цих знахідок показує, що це типові сліди діяльності Osedax, що свідчить про те, що ці істоти вже були високоспеціалізованими у мезозоїі і виконували екологічну роль, подібну до сучасної.
У квітні цього року науковці описали п’ять екземплярів плезіозаврів і мозазаврів з пізньої крейди Великої Британії, Бельгії та Сполучених Штатів Америки.
Вчені підтвердили наявність Osspecus за допомогою комп’ютерної томографії. Дослідження розширює географічний ареал цього таксону в пізній крейді до обох боків Північного Атлантичного океану.
Крім того, науковці описали кілька різних структур свердловин і інтерпретували їх як доказ більшої різноманітності Osedax у пізній крейді, ніж це визнавалося раніше.
Отже, сліди пожирачів кісток виявлені на невизначеному зубі пліозавра, частковому скелеті еласмозавра, частковому скелеті плезіозавра Polycotylus і на двох фрагментах мозазавра.
Діапазони ширини та глибини камер Osspecus відповідають діапазону розмірів камер, створених сучасним Osedax
Невизначений зуб пліозавра походить із сеноману нижньої Великобританії. Більшість свердловин розташовано на корені, а кілька скупчень свердловин — на коронці. Під цими видимими отворами простягаються камери Osspecus принаймні трьох різних морфологій, що вказує на те, що тут могло існувати декілька видів Osedax, які використовували дентин цього зуба.
Частковий скелет еласмозавра походить з кампанського мергеля в Арканзасі. Було відскановано один хребець із цього часткового скелета, оскільки лише два хребці мають явні отвори. Ці хребці демонструють сильну біоерозію на одній поверхні. Незрозуміло, чому Osedax націлився саме на ці хребці, але більшість елементів цього часткового скелета демонструють поверхневі сліди, які можуть бути слідами діяльності морського їжака, тому цілком можливо, що Osedax прибув через деякий час після смерті тварини, коли більша частина скелета була втрачена.
Частковий скелет плезіозавра Polycotylus походить із кампанських відкладів Мурвілл Чок з Алабами. Два ребра та частково хребець були відскановані з цього часткового скелета. Найвищий ступінь біоерозії на цьому зразку спостерігається на ребрах і меншою мірою на хребцях, але додаткові сліди також видно на інших елементах. Цілком ймовірно, що ребра та нервові дуги гребців мають тенденцію виступати над поверхнею осаду та залишатися відкритими до колонізації довше порівняно з рештою скелета.
Два екземпляри мозазавра походять із маастрихтської крейди басейну Монс у Бельгії. Було відскановано ребро та нижню щелепу, а також нижню щелепу іншого зразка. Для обох цих часткових скелетів ступінь біоерозії є помірним, а на нижніх щелепах, як правило, одна сторона кістки має вищий ступінь біоерозії, ніж інша.
Нові зразки Osspecus, описані тут, походять з решток, які всі отримані з відносно мілководних, добре насичених киснем середовищ, які були у великій кількості в крейдовому періоді, але діапазон глибин, які Osedax займав у цей час, наразі невідомий. Геологічний літопис призводить до надмірної представленості мілководних морських середовищ, тому присутність Osedax у глибших морських середовищах у крейдовому періоді все ще не підтверджена.
Наявність трьох "свердловин" у зубі пліозавра із сеноманського віку Великобританії та двох додаткових морфотипів свердловин у північноамериканських і бельгійських зразках свідчить про те, що активне видоутворення оседаксів тривало в пізньому крейдовому періоді, коли щонайменше кілька видів колонізували морських рептилій. Те, що в одному елементі скелета присутні кілька морфотипів пошкодження, ще більше підтверджує цей висновок.
Викопні рештки вже показали, що Osedax був присутній у середині крейдового періоду, а не виник і не диверсифікувався разом із китоподібними.
Різноманітність пошкоджень кісток, додатково вказує на те, що оседакси могли виникнути раніше, ніж вважалося, і що додаткові стратиграфічно давніші зразки скам’янілостей слідів діяльності цих істот, ймовірно, будуть знайдені в майбутньому.
Jamison-Todd Sarah, Mannion Philip D., Glover Adrian G. and Upchurch Paul 2024. New occurrences of the bone-eating worm Osedax from Late Cretaceous marine reptiles and implications for its biogeography and diversification Proc. R. Soc. B.29120232830
Про те, чи можна знайти кістки неандертальця у ванній кімнаті дивіться тут - https://youtu.be/9iGEQXMJfN0?si=tEMiGvA7z4tijQvh
Викопні рештки вже показали, що Osedax був присутній у середині крейдового періоду, а не виник і не диверсифікувався разом із китоподібними.
Різноманітність пошкоджень кісток, додатково вказує на те, що оседакси могли виникнути раніше, ніж вважалося, і що додаткові стратиграфічно давніші зразки скам’янілостей слідів діяльності цих істот, ймовірно, будуть знайдені в майбутньому.
Jamison-Todd Sarah, Mannion Philip D., Glover Adrian G. and Upchurch Paul 2024. New occurrences of the bone-eating worm Osedax from Late Cretaceous marine reptiles and implications for its biogeography and diversification Proc. R. Soc. B.29120232830
Про те, чи можна знайти кістки неандертальця у ванній кімнаті дивіться тут - https://youtu.be/9iGEQXMJfN0?si=tEMiGvA7z4tijQvh
YouTube
Рештки гомінідів у травертинових плитках
Підтримайте вихід нових відео 5 гривнями:
1) Станьте спонсором цього каналу, щоб отримувати бонуси:
https://www.youtube.com/channel/UCG_6Zmdf8kvHcaH5zxmXRwQ/join
2} Банка, на яку я збираю на техніку для стримінгу: https://send.monobank.ua/jar/dX4v1NYEg…
1) Станьте спонсором цього каналу, щоб отримувати бонуси:
https://www.youtube.com/channel/UCG_6Zmdf8kvHcaH5zxmXRwQ/join
2} Банка, на яку я збираю на техніку для стримінгу: https://send.monobank.ua/jar/dX4v1NYEg…
15 травня, але 2005, року відбулась прем'єра фільму "StarWars: Епізод 3 III - Помста Ситхів" на фестивалі в Каннах. Фоном відомої штурханини зі світловими мечами стала реальна зйомка активності Етни на Сицилії, яку зробили у 2002 році.
Традиційне нагадування. Якщо раптом для якихось незбагненних цілей вам потрібна одна з моїх книг з автографом, то для цього є форми:
Нагадую, що "Фруктів проти овочів" нині немає.
«Рослини-прибульці» - https://bit.ly/3Byw7jK
"Планета грибів" https://bit.ly/3D4fZX1
Дві книги з приємною знижкою - https://bit.ly/43tgEfh
Також, вже у видавництві триває передзамовлення на четверту книгу "Звичайна екзотика" - https://bit.ly/4a0XpwS
Нагадую, що "Фруктів проти овочів" нині немає.
«Рослини-прибульці» - https://bit.ly/3Byw7jK
"Планета грибів" https://bit.ly/3D4fZX1
Дві книги з приємною знижкою - https://bit.ly/43tgEfh
Також, вже у видавництві триває передзамовлення на четверту книгу "Звичайна екзотика" - https://bit.ly/4a0XpwS
Перед вами «Скам'яніла шина вантажівки». Це назва викопної рештки амоніта.
Зразок виявили в 1947 році геологами під час картографування вугільних пластів поблизу Ферні, Британська Колумбія.
Студент, який працював у польовій бригаді повідомив, що знайшов «викопну шину вантажівки», визначивши тривіальну назву цієї скам'янілості.
Ганс Фребольд визначив знайдену істоту як Titanites occidentalis.
Розмір викопної рештки (1,4 м в діаметрі) і характер збереження не дозволили перемістити зразок до музею.
На місці була лише відлита репліка цього об'єкту.
Титаніти — це вимерлий рід головоногих амонітів із родини Dorsoplanitidae, який мешкав у верхньому титоні пізньої юрського періоду, приблизно 152–145 мільйонів років тому.
Dorsoplanitidae характеризується великими розмірами та ребристою мушлею.
Titanites occidentalis є найбільшим відомим представником родини. Назва Титаніти походить від грецького слова titan, що означає «велетень».
Тепер «викопна вантажна шина» стала популярним туристичним напрямком. Відвідувачі Ферні можуть піти до місця, де було знайдено скам’янілість, і побачити це на власні очі. Однак скам'янілість є делікатною і може бути пошкоджена діяльністю людини. «Викопна вантажна шина» — дуже рідкісна знахідка. Це один із найбільших амонітів, коли-небудь виявлених, і є цінним науковим зразком.
Фото: bbcga
Зразок виявили в 1947 році геологами під час картографування вугільних пластів поблизу Ферні, Британська Колумбія.
Студент, який працював у польовій бригаді повідомив, що знайшов «викопну шину вантажівки», визначивши тривіальну назву цієї скам'янілості.
Ганс Фребольд визначив знайдену істоту як Titanites occidentalis.
Розмір викопної рештки (1,4 м в діаметрі) і характер збереження не дозволили перемістити зразок до музею.
На місці була лише відлита репліка цього об'єкту.
Титаніти — це вимерлий рід головоногих амонітів із родини Dorsoplanitidae, який мешкав у верхньому титоні пізньої юрського періоду, приблизно 152–145 мільйонів років тому.
Dorsoplanitidae характеризується великими розмірами та ребристою мушлею.
Titanites occidentalis є найбільшим відомим представником родини. Назва Титаніти походить від грецького слова titan, що означає «велетень».
Тепер «викопна вантажна шина» стала популярним туристичним напрямком. Відвідувачі Ферні можуть піти до місця, де було знайдено скам’янілість, і побачити це на власні очі. Однак скам'янілість є делікатною і може бути пошкоджена діяльністю людини. «Викопна вантажна шина» — дуже рідкісна знахідка. Це один із найбільших амонітів, коли-небудь виявлених, і є цінним науковим зразком.
Фото: bbcga
Нещодавно я написав короткий огляд новини про те, як еволюціонувала цвітна капуста.
Нині ж я домонтував детальніший розбір цього дослідження. Виходить воно на каналі Довколаботаніка. https://youtu.be/29Ajyml1pMA?si=rkyy50dHYltPf5kx
Там буде про предків одомашненої капусти, про роль броколі та романеско у створенні овоча, який нагадує грудку домашнього сиру.
Нині ж я домонтував детальніший розбір цього дослідження. Виходить воно на каналі Довколаботаніка. https://youtu.be/29Ajyml1pMA?si=rkyy50dHYltPf5kx
Там буде про предків одомашненої капусти, про роль броколі та романеско у створенні овоча, який нагадує грудку домашнього сиру.