і знов падаткова до дмс, дмс до цнап, цнап до дмс, дмс скаже що нічого зробити не можуть, там десь ще вилізе впо

я не знаю як на донеччині (та і загалом на сході) але на луганщині цей звук був з тобою кожного дня, крім тих декількох місяців зими

це білий шум нашого міста

я набрала до 63,5 кг
і відчуваю себе дуже засмучено з цього приводу, чисто тому що я ставлюсь до свого тіла як до інструменту, який не є справним для моделінгу тепер

я вкрай розгублена, мій мозок наче вперше прояснився з виїзду останні два місяці і мене жахає все, я не бачу жодного виходу окрім смерті, хоча напевно це не так, просто тепер варто зібрати всю свою волю в кулак і дійсно їбашити як ніхто

це просто наслідки мого вибору не бути в окупації, який очевидно дається і давався важко, але ігнорувала своє становище ці 3 роки рівно, весь час думала що на рівні з іншими людьми в Україні, бо так багато людей покинуло свої окуповані домівки, от тільки є декілька але в порівнянні

тут вже питання що переможе моє бажання жити чи депресія