Тривожність — це стан, коли мозок постійно шукає небезпеку, навіть якщо її насправді немає. Через це можуть з’являтися нав’язливі думки, страх, напруга в тілі, прискорене серцебиття або відчуття, ніби ось-ось станеться щось погане. Також серед поширених симптомів є ком у грудях, який часто виникає під час приступів тривожності.

Важливо розуміти, що в кожної людини тривожність проявляється по-різному. Для когось це лише хвилювання, а для когось — справжнє виснаження, яке заважає нормально жити.

Загалом до певного моменту я ніколи не була тривожною людиною. Я ставилася до всього спокійно або робила все «на похуй», бо відносилася до всього з легкістю.

Мій перший досвід із тривогою стався близько 10 місяців тому, коли була осінь. У мене сталося вигорання, воно часто було саме восени, та у мене була легка апатія, відсутність бажання щось робити, і ніщо не приносило радості. Але разом із цим з’явилася і тривожність.

Мені було страшно і тривожно абсолютно через усе. «Що буде, якщо люди подумають щось не те?», «А якщо мене засудять?», «А якщо…?». Ці питання були в моїй голові 24/7. З часом з’являлися істерики просто через те, що тривога не давала спокою. Також до цього додався страх смерті, який досі активно мене переслідує.

Мені було тривожно через усе, і найбільше тривожило те, що я хотіла дізнатися все про теми, які мене лякали, ніби це прибере тривожність. Але, на жаль, ні.

Я активно пропрацьовувала тривожність із психологом, і до весни цього року ми змогли її притримати, але, на жаль, цього вистачило лише на місяць.

У квітні мені діагностували підозру на глаукому через високий очний тиск, який могла спричинити тривожність. Після цього випадку я пішла до психіатра, вона виписала мені ліки та підтвердила діагноз — виражений тривожний синдром.

Після прийому ліків моя тривожність доволі сильно знизилася. Я стала менше плакати та краще спати. При сильних приступах тривоги, які ще були, я пила сильніші ліки, які теж допомагали.

Із побічних ефектів у мене була лише туманність у голові на третій день, і то вона пройшла через годину-дві. Але це було того варте. Я жодного разу не пошкодувала про ліки. Вони допомогли мені нарешті бути у спокої та не мусолити одну й ту саму тему 1001 раз.

На жаль, тривога пішла не повністю, але я активно працюю над цим і досі п’ю ліки.

На своєму досвіді можу сказати, що мені дуже допомагає йога! Раджу всім спробувати, особливо якщо є шавасана — вона допомагає заспокоїтися.

Метод «5–4–3–2–1»

Ця вправа допомагає повернутися в момент «тут і зараз», коли тривога захоплює думки.

Назви:

5 речей, які ти бачиш;
4 речі, до яких можеш доторкнутися;
3 звуки, які чуєш;
2 запахи, які відчуваєш;
1 смак, який можеш відчути.

Мініпримітка від мене: ви можете міксувати цей спосіб під себе. Наприклад, у мене це: 5 речей, які я бачу; 4 речі, які я чую; 3 речі, які я можу потрогати; 2 речі, які я відчуваю на собі; 1 запах, який я можу відчути.

Поступове розслаблення м’язів

Під час тривоги наше тіло часто перебуває в напрузі, навіть якщо ми цього не помічаємо.

По черзі:

сильно напруж стопи на 5 секунд, потім розслаб;
далі литки;
стегна;
живіт;
руки;
плечі;
обличчя.

Після напруження розслаблення відчувається набагато сильніше, і це допомагає організму заспокоїтися.

(До речі, ця методика часто використовується в шавасані, про яку я говорила.)

Відклади тривогу на потім

Якщо думки не дають спокою, не намагайся їх силою зупинити.

Краще скажи собі:

«Я обов’язково подумаю про це сьогодні о 19:00.»

Виділи для цього 10–15 хвилин.

Дуже часто до цього моменту тривога вже стає значно слабшою.

Поверни увагу до тіла

Спробуй звернути увагу не на думки, а на відчуття в тілі.

Наприклад:

відчуй стопи на підлозі;
відчуй спинку стільця;
зверни увагу на вагу рук;
відчуй, як одяг торкається шкіри.

Це допомагає повернутися в теперішній момент.

Також дуже гарний спосіб — обійняти самого себе руками. Це допомагає мозку відчувати себе в безпеці.

Зроби одну маленьку дію

Коли тривога змушує думати про найгірше, запитай себе:

«Що я можу зробити для себе прямо зараз?»

Наприклад:

випити склянку води;
відкрити вікно;
зробити чай;
вийти на коротку прогулянку;
написати близькій людині.

Навіть маленька дія допомагає повернути відчуття контролю.