Нічого не нагадує? Про ворогів народу.
Наші читачі свідчать:

«Дід був єдиним комуністом на всю родину, і при цьому саме його розстріляли. А ті, хто його репресував, самі згодом стали ворогами держави. Я знаю, що слідчих, які вели його справу, потім всіх заарештували і розстріляли.

У той час люди думали, що чинять правильно — що треба засилати, розстрілювати, принижувати, утискати в правах.

Сьогодні ми бачимо схожу картину: спочатку росіяни повірили в те, що українців треба вбити, тепер чимала частка наших людей вірить, що треба примусово закрити всю УПЦ. Але в XXI столітті навішувати колективну відповідальність на всю Церкву — найгірше, що може бути.

Це прояв сталінізму: репресивні дії відбуваються за якоюсь ознакою до цілої спільноти (чи то релігійна, чи то етнічна, чи то соціальна група). Певна сукупність людей просто отримує клеймо «ворогів народу» зі всіма наслідками.

Нікого при цьому не цікавить, чи любиш конкретно ти свою країну, землю, народ.

Їдь до Сибіру (як у радянські часи), або ж «чемодан, вокзал…» (як зараз)».

***
Страшна історія ХХ сторіччя, яку українці навіщось збираються повністю відтворити в столітті двадцять першому.

Це важко коментувати, але вважаємо доречними ці три цитати, якими супроводив це відео протоієрей Георгій Гуляєв на своїй сторінці в фейсбук.

«Увійду в дім Твій, поклонюся храму святому Твоєму в страсі перед Тобою».

«Це входжу я до дому Твого Святого, Господи, щоб поклонитися Твоїй Величності і вознести свою щиру молитву перед святим Твоїм Престолом, Владико світу».

«Боже, милостивий будь мені, грішному!»

А на відео сьогодні, 20.11.2023. Захоплення монастиря в Черкасах.

Більше немає слів 😶

Навіть попри сьогоднішні Черкаси.
Навіть попри сьогоднішню Бородянку.

Хай поміж нас панує інший дух.
Як у нашому сьогоднішньому тексті:

«Розумію тих людей, які агресивно до нас ставляться: їм боляче. Але на їхніх емоціях вміло грають, і коли пішла чергова інформаційна хвиля проти УПЦ, я подумала, що не можна такі дії чинити з психологічно травмованим суспільством.

Сьогодні в усієї країни величезний стрес: хтось сидів під обстрілами, у когось загинули родичі, хтось залишився без роботи чи без житла. Уся країна в стані травми. І я вважаю, це злочин — навмисне розпалювати і без того травмоване суспільство.

Я все одно з усіма продовжую спілкуватися: навіть із тими родичами та знайомими, кому стало не подобатись, в яку Церкву я ходжу. Кого можу, підтримую, за всіх молюся.

Бо все минеться. Краще до близького поставитися з любов’ю, а там, може, він і сам усе зрозуміє...»

***
🙏Молимося про владику Іоанна та братію монастиря, яких вигнали таким злочинним способом з їхньої обителі.

😭Молимося про духовенство та парафіян Михайлівського храму Бородянки. Важко уявити, як серце християнина здатне витримати таке знущання напередодні храмового свята.

😰Молимося про тих, хто чинить всі ці напади, адже таким чином вони поглиблюють прірву в українському народі, а отже працюють в інтересах ворога.

Хоча, як кажуть деякі представники ПЦУ, навіть росіяни не додумалися б так розділити український народ.

Тобто працює виключно наша, національна, риса — бий своїх, щоб чужі боялися.

📸 https://www.facebook.com/share/mjmEEaHhHwBY6aiZ/?mibextid=K35XfP

«Я здобув цю парафію в УПЦ МП важким шляхом, а ви…»
І ось так вони хочуть зробити з усіма нашими храмами і монастирями?

Це допис із Facebook-групи «Свято-Троїцька церква, ПЦУ, місто Переяслав».

Автор – адміністратор групи, він же нинішній отець-настоятель, жаліється, що ніхто не ходить у церкву, яку він «здобув» важким шляхом і що корінних переяславців у храмі майже немає.

Ми хочемо залишити тут його коментар повністю, із збереженням, як-то кажуть, орфографії і стилістики оригіналу, а також скріншот із сторінки фб-групи.

Нехай цей допис свідчить сам про «добровільні переходи», «свободу віросповідання» та про наслідки боротьби за «духовну незалежність», яку веде держава Україна проти частини свого народу.

***
«Нашу групу знову обіцяють закрити...за мої пости...а я інакше не можу...

наша Свято-Троїцька парафія ні від кого незалежна.. корінних переяславців у храмі майже немає...спонсорів навіть для того,щоб зберегти цю унікальну історичну споруду(до речі,з Харкова приїжджали та нас хвалили,за акуратність), немає.

Так,я приходько,назначений настоятелем на цю парафію,яку здобув у УПЦ МП, важким шляхом,але без вас,Переяславі,...чому так? Я не вічний та не безсмертний,як москальські попи,все одно і храм і все інше залишиться у Переяславі,для вас,мої дорогі...але ваша інертність просто вбиває...і щодо духовності,і щодо бути українцями,безкомпромісними...не варто боятися бути вільними у собі та тому,щоб життя кожного було комфортним...

Війна...це буде на кожному параметрі нашого життя у теперішній час...і як би ми з вами від того не сприймали...вона забере своє...від нас лише потрібна наша готовність вибирати сторону...тому що багато хто "ждун" та хитається у своєму виборі...
З любов'ю,отець Софроній,настоятель Свято-Троїцького храму,м.Переяслав.
18 листопада 2023 року».

Ми молились про цю парафію. Особисто знаємо її настоятеля та його сімʼю.
Скільки могли свідчили про безпідставність звинувачень проти них: «Яка катівня в підвалі церкви? У нашій церкві взагалі немає підвалу»

https://www.dialogtut.org/otecz-viktor-talko-iz-borodyanki-o-klevete-i-propagandistah-iz-rf/

І сьогодні, в день престольного свята подумки ми з ними — біля опечатаних і зачинених воріт Архангело-Михайлівського храму Бородянки😭

Про те, як диктатор Лукашенко забороняв церкви з міркувань «державної безпеки» (і що з того вийшло).

Про те, що може зробити ПЦУ, аби назавжди увійти в історію світового православ’я (але поки що не робить).

Про те, як політтехнологічно влада використовує УПЦ для каналізації народного гніву й виміщення накопленої агресії (і при цьому всіх переконує, що УПЦ "сама винна").

Велике інтерв’ю-погляд як дивиться Європа на те, що відбувається в релігійній сфері України, — з богословом та правозахисницею Наталлею Василевич.

Український переклад зробимо сьогодні ж. А поки що ділимося оригіналом розмови.

А поки ви вирішуєте, чи заглиблюватися в текст, поділимося трьома цитатами Наталлі Василевич —

Про те, як диктатор Лукашенко забороняв церкви з міркувань «державної безпеки».

1. После выборов 2001 года власти очень активно взялись за протестантские церкви. Считалось, что эти организации несут американскую культуру, демократию, как её понимают на Западе, а у нас, дескать, страна другая, и демократия другая тоже.
Но что интересно. Режим Лукашенки был очень сильным и пользовался поддержкой людей, поэтому многие одобрили этот запрет, сказали: «Правильно, что эти протестанты тут ходят? Надоели вообще, пристают к людям, по домам шастают, а потом, небось, квартиры на себя переписывают…»

2. Государству что ещё было важно? Чтобы остальные религиозные организации молчали и его поддерживали. Почти никто из православных и католиков не выступил за справедливость и свободу религии, хотя ограничения потом ударили по всем. А так всегда и бывает — дискриминация и ограничение прав бьёт по всему обществу, это нужно понимать.

3. После 2020 года общество уже совсем по-другому ко всему относится. Но и сейчас никто не выходит и не говорит, потому что всех — даже православных — зажали так, что за любое несогласие и критику человека задерживают и отправляют в пыточные условия ареста.

Но эта система появилась не на пустом месте — люди и церкви сами помогали ей расти, помогали укреплению авторитарного режима, потому что не заступились в своё время за дискриминируемую непопулярную группу. Народное одобрение позволило государству создать систему такого контроля, которую теперь очень сложно разрушить. И чем дальше, тем больше эта система устанавливается.

***
Ми працюємо над українським перекладом✍️
А текст інтерв’ю — тут: https://www.dialogtut.org/vot-by-pczu-skazala-net-my-ne-budem-sluzhyt-v-otobrannyh-u-upcz-hramah/

Український переклад нашого масштабного інтерв'ю з докторанткою Боннського університету Наталлєю Василевич:

«Складніше стало ототожнювати себе з Україною.

Майже неможливо ототожнювати себе з Православною Церквою України. Якби я опинилася в Україні, то не змогла б піти на богослужіння до храму ПЦУ, який раніше був храмом УПЦ. Просто не змусила б себе переступити поріг. І це не лише мої особисті відчуття, а й багатьох моїх друзів на Заході.

Друзям України зараз дуже боляче спостерігати за тим, що відбувається. Нестерпно боляче».

Три цитати Наталлі Василевич — про ПЦУ

1. Знову ж таки, все це впливає й на ті Помісні Православні Церкви, які не хочуть визнавати ПЦУ. Зараз для них це також додатковий аргумент: «Ось, подивіться, вони храми захоплюють. Тепер ми їх точно не визнаємо, навіть діалог не будемо вести з цими бандитами».
І все, і це розділяє.

2. Репутація та медіа-образ ПЦУ стає токсичним у широких православних колах. Як обличчям УПЦ у медіа намагаються представити людей з радикальними проросійськими поглядами, так і обличчям ПЦУ стають бандитського вигляду молодики у військовій формі, що лізуть через огорожу монастиря — як це сталося у Черкасах.

3. Скільки в Україні крутих людей, такі сили креативні — і культурні, й інтелектуальні — навіщо їх витрачати на протистояння одне з одним? Чому не спрямувати їх на створення чогось розумного, прекрасного?
Навіщо боротися з «руським миром», будувати свою ідентичність на протиставленні йому, якщо можна створити свій унікальний культурно-інтелектуальний феномен. Щоб люди казали: «Ого це нація! Скільки вона змогла дати світу незвичайного!» Зробити так, щоб від слова «Україна» в людей в усьому світі виникали б позитивні асоціації.

А так у відносинах між УПЦ та ПЦУ виходить що? «Ви тоді з нами щось не захотіли, так ми тепер з вами оце не хочемо». І наростають претензії як снігова куля, спіраль протистояння закручується й закручується...

***
Ще більше думок і висновків — у сьогоднішньому інтерв'ю: https://www.dialogtut.org/ot-by-pczu-skazala-ni-my-ne-sluzhytymemo-u-hramah-vidibranyh-v-upcz/

Ранок починається не з кави ☕️

Ми теж уважно прочитали на сайті «Академічна ініціатива» цікаву новину про те, що 17 листопада 2023 року в «Раді Безпеки ООН пройшло засідання, присвячене релігійній ситуації в Україні», скликане за ініціативи російської федерації.

Як ідеться в повідомленні, «головним поштовхом для цього засідання стала ймовірна законодавча заборона Української Православної Церкви та її структур в Україні».

Під час зібрання у Нью-Йорку свою позицію висловили представники 14 країн, зокрема Великобританії та США.

Виступали два представники росії, радниця Постійного представництва України при ООН Наталія Мудренко — з черговими застереженнями про «афіліацію» як загрозу національній безпеці. Широкого розповсюдження набули аргументи помічниці Генерального секретаря ООН з прав людини пані Ілзе Брендс Керіс.

Але залишаються питання.

Де в цей час була сама УПЦ?
Чи запрошують представників релігійної спільноти в такому разі на самі слухання?
Чи були запрошені представники УПЦ?
Якщо їх не було запрошено, чи є якась інша можливість висловити УПЦ свою точку зору?

***
Ще і ще раз погоджуємося з висновками із нашого вчорашнього тексту:

«У політтехнологічному сенсі переслідування УПЦ виконує якусь прагматичну функцію, про мотиви якої ми можемо лише здогадуватися. <…>

Українському політичному естеблішменту потрібно створити привід, щоб відвернути увагу від чогось іншого чи зняти напругу в суспільстві. <…>

Для росіян це привід активізуватися на міжнародній арені. <…>

Але не помічати дискримінацію неможливо.

Не можу сказати, що це змінює ставлення до України серед тих, хто підтримує Україну. Але серед тих, хто її не підтримує, це служить інструментом, дуже зручною кнопочкою, на яку будь-якої миті можна натиснути й сказати: «А в них там на християн гоніння» (і в дужках начебто мається на увазі, що, отже, російська агресія має підстави).

І це трагедія».

👉https://www.dialogtut.org/ot-by-pczu-skazala-ni-my-ne-sluzhytymemo-u-hramah-vidibranyh-v-upcz/

***
Віримо, що Господь навіть таку ситуацію розрулить на благо — і Україні, і Українському народу, і Українській Православній Церкві.

Завершуємо тиждень теплом, надією та сподіванням на Господа і на дивовижних святих Його.

Ніколи не пізно ще раз розповісти вам про диво від святителя Нектарія Егінського.
Його пам’ять святкувалася цього тижня, 22 листопада, а в «ОтрокUA» виходила реальна історія — з якої прірви безнадії та болю здатний доставати святитель тих, хто довіряється йому.

Ми особисто знаємо всіх героїв-учасників і свідчимо, що все сталося саме так: Як святитель Нектарій отця Миколая зцілив

***
Бажаємо всім мирних і затишних вихідних.

А для особливого затишку ви завжди можете замовити собі чи друзям на подарунок наш душевний, розумний, ошатний православний молодіжний журнал. Українською та російською.
Одним кліком за посиланням: http://bit.ly/Otrok

Молитва за жертв Голодомору і репресій

Господи! Пом'яни душі усіх безвинно загиблих від Голодомору та інших репресій, закатованих та вбитих братів і сестер наших. Подаруй вічний спокій в Твоїх світлих оселях тим, хто пройшов через страшні душевні муки, спостерігаючи за стражданнями власних дітей. Упокой, Боже, усіх жертв Голодомору і репресій в оселях з праведними. Прийми, Боже, як мучеництво їхній біль і сльози. Святими молитвами загиблих та пам'яттю про них очисти, Господи, нас сьогодні від усілякої байдужості і жорстокосердя, ненависті та нетерпимості. І нехай, Боже, милістю Твоєю подібна біда на нашій землі ніколи не повториться знову.

Амінь.

«Коли я побачила новини про Черкаський монастир, стало дуже боляче. І знаєте чому? Бо і там, і там українці, з обох боків цього протистояння. Якби, не дай Бог, храм прийшли забирати рашисти, це було б одне, бо то вороги. Але тут — українці!

Проте відео з побиттям я не змогла додивитись до кінця. Чимало наших хлопців сьогодні на фронті, а тут у відносно мирному місті таке витворяють…»

Сьогодні в нас свідчення —чернігівчанка розповідає, як вона переживала початок повномасштабного вторгнення у Чернігові та як знайшла прихисток у Черкасах, коли вдома залишатись стало небезпечно для життя.

«У цьому монастирі я знаходила відраду і сили жити далі, коли, тікаючи від обстрілів, покинула рідну домівку. Нас тоді багато хто підтримував. І я безмежно вдячна всім жителям Черкас за це…»

«А потім прийшли «добрі люди» і вигнали нас із собору.

Відтоді я більше ніколи волосся в косу не заплітаю: бо коли в нас забирали єпархіальне відділення, мене звідти витягали за косу.

Тож коли сьогодні, буває, нас із батюшкою починають залякувати (бо храм наш дуже в примітному місці стоїть), я кажу: «Не лякайте, ми ще й не таке бачили».
***
І все одно наша сьогоднішня співрозмовниця переконана: якщо ми хочемо жити в мирі і жити нормально, краще не починати одне одного їсти, а знаходити щось спільне.

Тому вона всіх… годує🍲

Навіть парафіян Київського патріархату, які після служби у Київському Володимирському соборі інколи заходять до них «на чай».

Ми продовжуємо знайомити вас із дивовижними людьми, якими сповнена наша Церква.

Сьогоднішній текст — про дружину настоятеля одного з київських храмів, чарівну й неперевершену матушку Тетяну Миткалик.

«Направлення будь-якого закону на експертизу до Венеціанської комісії — це можливість отримати адекватну й неупереджену оцінку норм і положень закону, привести їх у відповідність до міжнародного права, стандартів прав людини.

Держава від цього тільки виграє, бо матиме законодавство, яке нікого не дискримінує, права всіх захищає, а також продемонструє свою сумлінну мотивацію діяти в межах права. Адже за результатами оцінки законопроектів у Венеціанській комісії можна внести корективи до положень майбутнього закону з урахуванням рекомендацій.

Небажання ж звертатися до Венеціанської комісії може свідчити лише про те, що самі законодавці сумніваються в тому, що суперечливий законопроект відповідає нормам міжнародного права, хочуть його прийняти саме в такому вигляді, усвідомлюють, що матиме місце дискримінація та порушення прав людини, і саме це ставлять собі за мету».

Правозахисниця Наталля Василевич — про ініціативу 53 народних депутатів України спрямувати проєкт Закону №8371 на експертизу до Європейської комісії за демократію через право при Раді Європи (Венеціанської комісії).