​​Нарешті руки дійшли дочитати «Бобоверс», далі враження від другого тому «Бо нас безліч». Якщо коротко, середнячок, але третій витягує історію.

Це серія книг про хлопця з ХХ ст., який помер і став космічним кораблем в майбутньому. Замість ручок-ніжок в нього різні дрони з камерами. А ще він навчився себе клонувати, і кожна сюжетна гілка – історія одного з кораблів-клонів.

«Серія про Бобів» не позбавлена «потраплянських штампів» - герої доволі «мерісьюшні». Якщо на початку книги Боб чогось не вміє – то за кілька розділів навчається (потім стикається з новою, більш глобальною задачею, яку розрулює за схожим сценарієм – і так далі).

Разом із тим цикл має свій шарм – він ламповий і в найкращому смислі ґіківський. Моя задротська частина особистості (яку я ніжно плекаю) постійно усміхалася з різних дрібничок, щиро розсипаних у сюжеті. Наприклад, герой явно проривається по «Зоряним війнам» і «Стар Треку», називає все, до чого може дотягтися, на честь персонажів із «Сімпсонів», а себе уявляє «Ентерпрайзом», що досліджує різні світи, куди не ступала нога людини. Тож коротко про сюжет.

Один з Бобів знайшов планету, де живуть тубільці з рівнем розвитку кам’яної доби. Він береться їх вчити майструвати списи, луки та палатки, але кожен благий порив обертається для племені дедалі більшими проблемами.

Другий Боб займається переселенням людей із Землі, що стала непридатною для життя, на планети-колонії, які відкрили інші Боби. Йому протистоїть терористична організація, що хоче знищити людство.

Третій Боб допомагає з розселенням перших колоністів… і закохується в земну жінку, але ж він велетенський міжзоряний корабель – що робить?

Ще в сюжеті вимальовується головна лінія з лиходієм – один з Бобів відкрив расу прибульців, що велетенським флотом летять крізь космос і нищать всі цивілізації на своєму шляху. (Звичайно, Земля і перші колонії теж у цій зоні). І треба придумати план, як їх рятувати.

Словом, це цікаво читати як пригодницьку розважальну літературу.

Трохи про мінуси – у книзі постійні стрибки між сюжетними гілками (розділи по 2-3 сторінки), мені б хотілося довші, щоб встигнути проникнутися проблемами конкретних Бобів. З цього випливає друга проблема – персонажів-Бобів дуже багато, а хоч якось розрізняти вдавалося з-півдесятка.

Загалом, як в нормальному середнячку, були моменти, коли цікаво, були нуднуваті. Під кінець другий том набрав обертів так, що одразу взялася за третій (і він мені сподобався більше). Хороша серія зі свою атмосферою. У нас видає «Lobster». Українською вийшло три томи, в оригіналі – вдвічі більше. Я планую читати далі, якщо у нас видадуть продовження.

Навздогін до першого допису. Давно думаю, чому в нас в топах роментезі, а епічного і пригодницького мало (не тільки класики, а й від сучасних авторів)?

Спочатку я списувала це на війну, що чоловіки у війську, їм не до купівлі книжок, а жінки купують щось легке, щоб відволіктися. Але це не пояснює світові тенденції, де романтика теж шикарно продається.

Тепер я думаю, що за ці роки виросло нове покоління читачів, чиї смаки сильно відрізняються від умовних «людей за тридцять». Ці молоді люди стали працювати, заробляти гроші і хочуть читати про таких саме молодих людей, щоби тексти були написані сучасною мовою і з сучасними посилами. На відміну від нас, «нью олдів» (цей термін я вигадала за аналогією з «нью едалт»), їх приваблюють у тексті емоції, щоб від книги хотілося сміятися, ридати чи збуджуватися. Бажано багато разів протягом тексту, швидке задоволення, як від роликів у тікток.

І романтична та спайсі література – найкоротший шлях до цього ефекту. У цих жанрів фактично серіальна структура з короткими емоційними сценами (не тільки сексу, а й різних «від ворогів до коханців», «shadow daddy» та інші). Ці тропи буквально волають, що у книзі буде багато коротких емоційних сцен (тому, мабуть такі популярні для промо в стилі «книга зі стрілочками»).

Повернімося до «нью олдів». Те, що в нас фактично сформувалася друга літературна бульбашка – не погано. Просто треба прийняти, що наші смаки вже не репрезентують «букток бестселери» (але це не означає, що хтось цінитель, а хтось читає треш). Це означає, що різні читачі хочуть від книг різний досвід (хтось кайфонути від вигаданого світу і пригод героїв, хтось – емоцій від розвитку стосунків персонажів).

До речі, у низьких продажах епіку в Україні може відчуватися вплив війни – адже у світі ті самі Сандерсон і Аберкромбі продаються тонами, а в нас КСД навіть думало прикрити проєкти.

Все вище сказане – мої гіпотези. Але з них також випливає що:
- Є класика на всі часи і покоління.
- Є міленіали, які розсмакували роментезі і читають у задоволення.
- Є зумери, яким подавай епік і олдскул.
- Для кожної з двох бульбашок треба свій підхід до продажів.

Мені згадується «КСД», які на початку роментезі-навали пропонували фанатам Сандерсона і Аберкромбі танцювати з книгами в тіктоках, типу це залучить молодших читачів і видавництво розморозить проєкти. Зараз я вважаю, що читачі роментезі – це авдиторія, якій ближче дарк романи і спортивні любовні романи, в яких про емоційні гойдалки, ніж епічне фентезі, я якому про вигадані світи. Звісно, по-хорошому це треба перевіряти дослідженнями продажів і демографії ЦА.

Наприкінці додам про «Альманах». В коментах часто лунають запити не робити анонсів роментезі чи створити під них окремий канал. Для себе я пояснюю це ще одним доказом існування двох літературних бульбашок. Однак мені прикольно бачити, що на каналі зібралися люди з різними вподобаннями, чимало з яких читають і роментезі, і епік. Тож на рівні анонсів я і далі писатиму про фантастику усіх піджанрів. А ось читатиму і оглядатиму те, подобається мені самій.

Суворо 18+ і відсутність поряд сторонніх людей, яких знітить ваша реакція.

Книгу ви, мабуть, вгадаєте з перших рядків. Скрін взятий з коментарів під оцим дописом.