Сни після походу в АТБ.

​​Після «Краплі скверни» дуже хотілося ще почитати Беннетта. І в «Апріорі» як раз виходить його інший цикл фентезі – «Божественні міста». Це більш рання серія автора, завершена трилогія, в якій відчувається «подих» серії про левіафанів. Далі мої враження від першого тому – «Місто сходів».

За світобудовою серія дуже цікава. Окрім фентезійної частини некепський шмат тексту присвячений політиці і опису ворогуючих «фракцій». Якщо коротко переказувати лор, то уявіть Континент, де живуть люди і 6 богів. Боги вміють міняти фізику, зачаровувати предмети, дарувати своїм прихильникам різну благодать… - та й взагалі все, що мають вміти боги у фентезі. В якийсь момент народ Континенту відчув себе обраним і почав окупацію сусідніх країн. Так тривало віками. Аж поки житель однієї з поневолених країн (за іронією – чорношкірих) не винайшов зброю, що вбиває богів. Колишні раби підняли повстання, перебили всіх богів і самі захопили Континент. При цьому заборонивши місцевим їх історію, божественні тексти і артефакти (хоча самі їх залюбки досліджували). З тих пір пройшло 75 років… і от ми на початку книги. Хтось убив професора-історика – найбільшого фахівця з божественного. Розслідувати його смерть прибуває тендітна і дуже фахова слідча та її кремезний мовчазний помічник.

За атмосферою «Місто сходів» відчувається як пробник «Затруєної чаші». У книзі є така ж божевільна візуальна естетика. Після смерті богів, їхня магія почала деформуватися: вулиці міст виверталися, будинки розтягувалися чи «приростали» до інших, їхні пропорції змінювалися – описане дуже схоже на дію крові левіафанів у серії про Анну і Діна. За жанром це також детектив, вписаний у дуже незвичну світобудову. Цікаво, що розбираючись з природою божественного, автор дає свіжий погляд на те, як віряни впливають на богів (принаймні я такого у фентезі ще не читала). Загалом, з сюжету можна взяти чимало ідей-роздумів про взаємовплив рабів і господ.

Якщо ж говорити про персонажів, їхні діалоги і мотивацію, то вони відчуваються «пробниками» «Затруєної чаші», на яких автор набивав руку. Головна героїня представлена супер-крутою агенткою, а її помічник виконує функції принеси-постеж-захисти. І саме він закриває більшість сюжетних шпарин в дусі: «звідки персонажі про це дізналися?» чи «де вони взяли ці речі?». Будучи непомітним, десь як йєті-альбінос на вулиці Вікторіанського Лондона, цей помічник займається стеженням і роботою під прикриттям (і може навіть роздобути прапор давно зниклого королівства на борту повітряного човна посеред неба). Словом, якщо будете читати, в деяких моментах внутрішній голос волатиме: «як? Ну, як?» - і відповіді не буде. Та все ж герої «пробні», а не «браковані», і за сюжетом цікаво спостерігати, як і за тим, чим закінчиться книга.

Українською видає «Апріорі». Після першого тому я одразу беруся за другий, світ мене таки зацікавив. Якщо любите незвичні світи – книга варта уваги, тут дуже гарна мішанка знайомих елементів з різних культур, подана в авторській обробці. А також цікаві роздуми над природою божественного і силою колективного мислення, яке творить дива.

​​Трохи думок про «Місто сходів», які надто неформат для відгуку. Якщо коротко, то тут езотерикою щільно посипана болюча соціалка. І це символічно обігране через фентезі.

Коли я вчилася в 9 класі, вперше прочитала «Алхіміка» Коельйо. Там із частотою достойною контент-аналізу повторювалася думка: «Якщо ти чогось хочеш, Всесвіт хоче цього з тобою». Автор не копав глибоко, тож протагоніст хотів тупо грошів, а отримав по лицю і досвід. Аж Беннетт бере цю мудрість і трансформує: а що як хоче не одна людина, а цілий нарід? А що як хочуть вони чогось підсвідомо? І тут езотерика стає базою фентезійної ідеї. Треба лиш додати бажанням людським персоніфікації – і маємо богів, які можуть все, що Всесвіт, а хочуть те, що люди. У Беннетта боги залежні від вірян: і якщо бажання пастви міняються – боги починають хотіти тогож самого.

Тут проситься паралель з взаємодією метрополії і рабської колонії (Континенту і Сайпуру). Загалом, актуальна і болюча що для США, що для Східної Європи. Мені здається, в цьому криється мікс лору, де автор підігрує країнам зі схожими проблемами, описуючи колонію чорношкірими, а метрополію зі слов’янськими назвами (щоб точно всім десь якось відгукнулося). Колонія хотіла звільнення – і це бажання теж персоніфікувалося, але не в бога, а в героя, що здатен знищувати богів. Це не ще одна теза-імба, а скоріше антитеза-імба. Фактично автор завозить у фентезі ідею, що господарсько-рабські відношення «по-вертикалі» можна зламати езотеричною ідеєю про «якщо сильно захотіти, Всесвіт допоможе».

Переповзаємо з фентезі у соціалку: що насправді відбувається з політикою пам’яті у книзі Беннетта? Спочатку Континент підкорює Сайпур (але там залишаються заможні доми), потім раби повстають і захоплюють Континент, переписують історію, вводять цензуру тощо. У цій книзі, добро і зло дифузні, і муляє відчуття, що «не все так однозначно». Хочеться взяти фломастери і провести паралельні лінії між аркою всесильних богів, які скорилися вірянам, і аркою метрополії, яка зрештою скорилася колонії. Перекладаючи з фентезійного на соціальне: люди з метрополії спочатку втратили колективне несвідоме (богів), а потім колективну пам’ять (історію). І саме те, що їх лишили бажань і історії, нмд, дозволило колонії триматися при владі 75 років. Історія = пам’ять.

І на останок про колективне несвідоме. Мені в першій книзі не вистачило бекграунду богів (може буде далі, хто зна). Дивіться, автор просто описує 6 богів з різних регіонів Континенту, цілком архетипічних, що для персоніфікації колективного несвідомого норм. Але… Чому саме ці боги? Було б крутіше, якби їх передісторія мала б смисл. Наприклад, аби Вурт’я – богиня війни - з’явилася у прикордонній общині, яка страждала від нападів «вікінгів», а люди бажали захисту. Колкан гарно вписався б в якусь пустельну общину з суворими умовами, де залогом виживання було упорядкування всього підряд: від складу тканини балахону до статевих відносин. І так далі.

Підсумовуючи, ідея натягти езотерику про силу думки на фентезі мені зайшла своєю реалізацією. Обґрунтувати це через колективне несвідоме (і додати, що воно впливає на вірогідність подій) – було прикольно і наукоподібно (хоча з архетипами, нмд, можна трохи докрутити). Паралелі з соціалочкою, які я побачила, здалися трохи тойво… кон’юнктурними (через вибір кольору шкіри і імен для «розстановки сил»). Все це в купі сподобалося, бо звучало доволі свіжо.

Книга Кінга "Про письменство" була другим текстом з літмайстерності, який я читала.

Першим був пан Сапковський, який радив напісяти на пісок і на основі плями створити карту світу.
Порадами Сапковського я не користувалася, а ось Кінг був помічний. Саме він переконав мене скорочувати надлишкове та викидати прикольні фразочки, якщо через них перечипляєшся під час читання. Навіть коли вони дуже подобаються.

Хороша книга для старту. І ось КСД її перевидає.

У Bookchef з'явився піратський сайт-клон, який до того ж продає книги російською. Відрізняється на пару букв в адресі. Видавництво пише, що не має до нього відношення. Допис тут.

Хто з Дніпра, цієї суботи можна зайти на презентацію польського фентезі "Чарівні пані" у книгарні "Вперта коза".

Говоритимуть про відьом, спіритичні сеанси, таро та все тематичне-дотичне.

📌 29 серпня, 17.00, просп. Лесі Українки, 3

📌 Вхід безкоштовний, реєстрація за посиланням.

Наклад книжки згорів 1 серпня внаслідок атаки російської федерації. Проте відьми — неопалимі. Автор роману Якуб Цвєк підтримує Україну.

Лабораторія готує щось цікаво-готично-магічне.

Еллісон Сафт «Вбивча темна хвиля»

В охопленому війною Брунестаді фольклористку Лореляй обирають для участі в експедиції до легендарного магічного джерела, що дарує велику силу. Король прагне  скористатися ним, аби втримати владу, а для Лореляй ця подорож — шанс здобути визнання й здійснити мрію стати натуралісткою.
Проте все руйнується, коли на початку мандрівки серед каюти знаходять мертву учасницю експедиції. Під підозрою опиняється кожен, і єдина людина, якій Лореляй може довіряти, — її давня суперниця, приваблива і небезпечна Сильвія фон Вульф.
Разом вони вирушають крізь зловісні ліси, де чатують кровожерні перевертні, а під темними водами річок дрімають дракони. Спільне розслідування змушує Лореляй і Сильвію довіритися одна одній — і в міру того, як між ними зростає довіра, пробуджуються й інші почуття. 
Але коли правда нарешті виринає з мороку, з’являється інша дилема: чи варте королівство того, щоб його врятували?

Перекладає Марія Павлюк.

Дат старту передзамовлення та виходу поки нема.

🐉 Книжкова Драконка

Анонс) У Lobster готується нова книга Шеклі.

Анотація

Том Кармоді живе звичайним життям, аж поки випадковість не робить його переможцем Міжгалактичного Тоталізатора. Щоб отримати Виграш, він залишає Землю й вирушає до Галактичного Центру. Там Кармоді стикається з істотами, законами й уявленнями про світ, поруч із якими земний здоровий глузд уже не здається таким універсальним.
Та отримати приз виявляється значно простіше, ніж повернутися додому. Кармоді треба відшукати не просто Землю, а саме свою Землю — у правильному місці, у правильному часі й серед безлічі можливих варіантів. Його подорож перетворюється на низку дедалі дивніших випробувань, у яких звичні правила раз по раз дають збій. Що більше Кармоді намагається зрозуміти Всесвіт, то очевиднішим стає: можливо, проблема не в абсурдності реальності, а в нашій упевненості, що вона мусить відповідати людським очікуванням.

Роман доповнюють 6 оповідань: «Доказ пудингу», «Безмежність тихих вод», «Вівтар», «Усе, чим ви є», «Сьома жертва» та «Побалакаємо?».

Допис-нагадайка, що в нас розіграш. Якщо не брали участь - запрошую:
https://t.me/df_journal/7409