І трохи анонсів. Продовження "Чужеземки" готується на кінець травня.

Анотація

Протягом двадцяти років Клер Рендалл зберігала свої таємниці. Але зараз вона повертається зі своєю дорослою донькою до величних, оповитих туманом пагорбів Шотландії. Тут Клер планує розкрити правду, таку ж приголомшливу, як і події, що її породили: про таємницю давнього кола каменів... про кохання, що долає межі часу... і про Джеймса Фрейзера, шотландського воїна, чия відвага колись вирвала молоду Клер із безпеки її власного століття в небезпечний світ його часу...Тепер спадок крові й пристрасті випробує її прекрасну рудоволосу доньку Бріанну, поки захоплива подорож Клер до самопізнання триває: в інтригах паризького двору Чарльза Стюарта... у спробах запобігти приреченому повстанню в Нагір’ї... та у відчайдушній боротьбі за порятунок і дитини, і чоловіка, якого вона кохає...

"Фабула" готує молодіжне фентезі (але це не одразу зрозуміло з анотації).

Анотація

Шукати сліди може кожен, а от знайти — лише Елос фон Берґен, славетний відшукувач слідів. Втім, він уже відійшов від справ і оселився зі своїми дітьми в маленькому селі, де ніколи нічого не відбувається. Точніше — не відбувалося до приїзду ярмарку. Наступного ранку після вистави знайшли мертвим старосту села. Елос і його діти, близнюки Ада і Нару, вирушать у тривалу подорож, щоб з’ясувати причини вбивства і покарати винних у цій смерті. На них чекає чимало пригод і зустрічей, а непереборні обставини вимагатимуть від наших героїв сміливості, винахідливості і неабиякої стійкості, приправленої чудовим почуттям гумору.

«Відшукувач слідів» — пригодницький роман з елементами трохи небезпечної магії для всієї родини.

​​Читаю книгу «Бібліотека цензора» від видавництва «Lobster». Це антиутопія про світ схожий на «1984», де з книжками поводяться, як у «451 за Фаренгейтом». Книга невеличка, 269 сторінок, трохи проміжних вражень.

Світ пережив Революцію, на її уламках постав Новий Світ (який чудовий, ага), де викорінюють всі пережитки минулого. Головний герой – молодий Цензор. Його начальника звуть Перший цензор, а начальника начальника – Директор. В тексті всі безіменні. Наш герой перевіряє книжки, щоб там не було різних неподобств. До неподобств відносять: фентезі, порнуху та згадки інтернету (бо він заборонений). Зате можна пропускати любовні романи і мотиваційку про успішний успіх.

Мене дивує підхід до роботи цього відділу: цензорам заборонена інтерпретація, тільки поверхневий аналіз ключових слів. Далі ще дивніше: якщо заборонена книга виходить у новій редакції чи перекладі, вони мають знову її перечитати. Цензори не забібікують крамолу, а просто вибраковують книгу, якщо там є щось таке. А ще у них по Міністерству Правди Інформації бігають білі кролики. Тобто авторка однією рукою забороняє інтерпретації для цензорів і другою – навалює книжкових відсилок для читачів. З антиутопії твір повільно перетікає в сюрреалізм.

Станом на середину книги наш молодий Цензор піддався спокусі інтерпретацій і став тибзити заборонку собі додому. Від прочитаних книг його штирить, як від снів під температурою. Він «дивиться мультики» наяву, розмовляє з персонажами, йому здається, що книги «покусали і вигнали з ліжка його дружину». Про книги дедалі більше говориться, як про живих людей, котрим дуже кепсько у цій антиутопії (бо їх спалюють). Тут книги порівнюються з сиротками, «яких ніхто не погладить по спині, щоб заспокоїти» і з в’язнями концтабору, приреченими на смерть.

Коротше, чим більше читаю «Бібліотеки цензора», тим більше думаю, що це не класична антиутопія, а сучасна метамодерна проза, де фантастичний жанр – це інструмент, а відсилочки – літературні прийоми, щоб передати авторську ідею. Тож текст змушує задуматися, скільки відсилок і навіщо вклала туди авторка, і яку гру з читачем вона затіяла.

​​Дочитала «Бібліотеку цензора» від видавництва «Lobster». Це одночасно антиутопія, сюрреалізм і сучасна проза, де авторка грає з читачем у відсилочки.

Головний герой працює цензором книг. Йому заборонено вдаватися до інтерпретацій тексту, тільки шукати по ключовим словам. У Новому Світі, який постав після Революції, категорично заборонені сюжети з фантастикою, еротикою, релігією і демократією. Цікаво, що при цьому якось робляться нові переклади забороненої дореволюційної літератури, і цензори мають кожного разу їх перечитувати (і відбраковувати).

Світ, описаний у книзі, всотав всі класичні антиутопії: держава схожа на «1984», поводження з книжками – на «451 за Фаренгейтом». Є сюжетна арка з забороною уяви для громадян (як в фільмах-антиутопіях, де людям забороняли емоції). Авторка навмисно будує світ з відсилочок і прямо каже, що «всі сюжети йдуть по колу» і десь повторюються.

Отже, наш молодий Цензор прочитав три книги, від яких його вштирило: «Грека Зорбу» (українського перекладу після 1991 р. не було, тож уточню, що це роман про авантюриста і ловеласа), «Алісу в Країні Див» і «1984». Після читання Цензор почав божеволіти, розмовляти з вигаданими героями, і більше не міг відрізнити тексти від реальності. Оскільки сюжет подається його очима, та ще й у світі очевидних відсилочок, читачів теж накриває хвилею сюрреалізму.

Мені сподобалася ідея з донькою Цензора – 5-річкою, яка гралася у сюжети відомих казок, які ніде не могла почути. Оці казкові сюжети вважали чимось типу атавізму, як мавпячий хвіст. Ніби у всіх дітей з народження «зашиті» класичні казки, як архетипи колективного несвідомого. Здається, я такого в фантастиці ніде не читала. Ну, і дівчинці в такому світі явно було не ок.

А от що не дуже зайшло - це фінал гри з відсилочками. Авторка каже, що Цензорам не можна інтерпретувати текст і водночас насипає купу відсилочок для читачів, починаючи від відомих антиутопій, закінчуючи білими кроликами, які безладно бігають у держустановах. Авторка ніби запрошує: «Гайда розгадувати мій шифр», а коли розгадуєш, кроляча нора виявляється не такою й глибокою. Там заховано щось типу: «читати прикольно» і «зацініть,як я можу міксувати сюжети».

У романі великий пласт тексту приділено любові до читання. Книжки буквально олюднюються (про них пишуть, як про людей, що можуть «кликати до себе», «кусатися» та «страждати», розуміючи, що їх відправлять на спалення). Книжки описуються «сиротками, яких ніхто не утішить» і в’язнями концтабору, приреченими на смерть.

А от протистояння «Людина-Система», притаманне антиутопіям, тут невиразне. За законами жанру є підпілля, куди втягується наш Цензор, керуючись любов’ю до читання та бажанням захистити доньку. Тільки рух опору протестує геть пошепки: тримає підпільні книгарні і малює революційні графіті десь в маленькому неосвітленому провулку, щоб менше людей побачило.

Під кінець тексті проскакує думка, що опозиція у чудовому Новому Світі – це ніби герої заборонених книжок, приречених на знищення. В сюжеті з’являється Автор, перетворюючи своєю присутністю роман з сюрреалістичної антиутопії на метамодерн, а головну ідею – на ісекай для героїв казок. Я б навіть сказала пекельний ісекай, - бо книжки спалюють.

Тож «Бібліотека Цензора» - це в певному смислі книга про цензуру і самоцензуру в голові Автора, боротьбу між надмірною уявою і вторинністю. Це не чиста фантастика, а сучасна проза, метамодерн, де сюжет гойдається, мов маятник, між зрозумілими моментами і інтерпретаціями.

Українці проголосували за назву першого вітчизняного ШІ. Перемогла назва "Сяйво". ШІ розробляє МінЦифри спільно з "Київстар". Що ж, в мене є ідея для логотипу.

Накидайте варіанти слогану)

Сапковський вимірює вартість книг у пляшках горілки :)

Якщо книга дорожча 0,5 (20 злотих), на його думку, - це дорого.


Кілька цікавих фактів на цю тему:

20 злотих - 235 грн.

В Україні 0,5 горілки в середньому дешевше - 150 грн. (це мені ШІ порахував, коли шо).

"Роздоріжжя круків" коштує у Польщі 37 злотих (435 грн.), в Україні - 350 грн.

А 350 грн. - це практично 20 злотих 😏 тож за системою координат пана Сапковського, ось де треба брати горілку книжки.

"Атена" показала українську обкладинку янґ-едалт роментезі "Ця мрія поглине нас".

Анотація (автопереклад з Ґудрідз)

«Ігри спадкоємців» зустрічаються з «Каравалом» у цьому дебютному сучасному фентезі для молоді про дівчину, занурену в п'янкий та небезпечний світ чарівного вищого суспільства.

Іноді, щоб уникнути кошмару, доводиться вбити мрію.

Нора — повна протилежність удачі. Вона все ще розбирається з боргами свого покійного батька, коли таємнича хвороба призводить її брата до лікарні. Але її доля робить несподіваний поворот, коли вона виграє в лотерею, щоб відвідати ексклюзивний чарівний гала-вечір мрії родини Ламур.

Якщо Норі вдасться завоювати спадкоємців Ламур, вона отримає жадане місце в їхній програмі навчання магії — і гроші, необхідні для порятунку брата.

До речі, хто чекав другий том "Нефритового міста" від "Жоржа", з'явилася приблизна дата виходу - 9 квітня. В мене вже давненько лежить перший том (так давно, що другий адмін цього каналу встиг взяти почитати і повернути), тож треба починати читати. Вже від двох людей чула, що прикольне фентезі. Хтось ще читав, як вам?

АПД допис від 1 квітня

Сьогодні на каналі день інсайтів, які ви більше ніде не побачите.

Макс Кідрук дописав третього «Бота» і відправив рукопис на розгляд у видавництво «Бородатий тамарин». Але отримав відмову від одного зі співласників видавництва, який підписався абревіатурою «М.К.».

Та Макс Кідрук виявився наполегливим. Не бажаючи засмучувати читачів, які давно просили третього «Бота», він заявив, що наступна книга у серії «Нові темні віки» буде називатися «Третій бот». Тоді всі нарешті зможуть його прочитати.

З анонімних і неперевірених джерел «Альманах» отримав чорнову версію обкладинки. Ексклюзивно представляємо її вам.