Почала читати манґу «Вовчі діти Аме та Юкі» (завершена історія в трьох томах). Писатиму невеликі враження про кожен.

Отже, перший том сподобався. За сюжетом молода мама ростить двох дітей-перевертнів (а у світі про існування перевертнів ніхто не знає, тож їй важливо зберегти таємницю). Батька в малих немає зі спойлерних причин.

З одного боку, це мила історія про «мамські» будні дітей 3-5 років, коли вони бешкетують, лазять на шафи і невимовно захоплюються стрьомними жучками, яких збирають зусюди і тицяють під ніс. До цього додані радощі «цуценячого» материнства: коли малі гризуть іграшки, шугають сусідських собак і вигрібають від бойових сусідських котів.

Загалом, життєві будні тут показані мило і смішно. Мій улюблений момент – коли дівчинка наїлася якоїсь гидоти, а матір підвисла, куди з нею бігти: до педіатра чи до ветеринара.

З іншого боку, це щемка історія про материнську самопожертву, бо заради виховання малих героїня відмовляється від навчання і кар’єри. Манґу видає «Molfar».

У "Жоржі" кажуть, що продовження "Зайчика" в роботі, і скоро будуть новини.

Читаю другий том манґи «Вовчі діти: Аме та Юкі» - політ нормальний. Мені подобається ця історія, де градус концентрованої милоти помітно зріс. Це видно за сюжетом і малюнком.

Діти-перевертні трохи підросли і вже контролюють перевтілення. Тож мама вирішує їх соціалізувати. Загалом, класно показано, як вона дослухається до потреб дітей, жертвуючи власним комфортом: донька хоче ходити до школи і бути гарнюнею – мама сидітиме ночами, шитиме їй нове платтячко, сина тягне до дикої природи – мама кидає все, влаштовується до заповідника і водить дитину із собою.

Я думаю, що тема дорослішання – безпрограшний варіант для сюжетів. По-перше, можна малювати героїв у різному віці: від чибіків до дорослих – і просто цікаво дивитися, ким вони виростуть. По-друге, у кожному віці в дітей свої приколи, зумовлені психологічними особливостями розвитку. У другому томі добре показано, як у малих формуються особистості з власними цінностями та інтересами.

Мені залишився третій том – фінал історії. Видає «Molfar».

Дочитала третій том «Вовчі діти Аме та Юкі» - красиве, сумне і достойне завершення історії. Тут про те, що діти виросли, і їх треба відпускати. Це показано як щемкий, але правильний процес.

Фокус оповіді повертається від дітей до матері. Тоді як малі визначилися, ким хочуть бути: людьми чи вовками. Мені сподобалося, що для читачів, які знають їхні характери та дитячі пригоди, вибір був неочевидним, авторка манґи додала сюжетний поворот.

Щодо малюнку – то в цій частині він помітно виріс, стало більше деталізованих зображень та картинок із фоном. Загалом, прочитала з задоволенням. Хороша манґа (та ще й невелика і завершена), яку можна радити любителям історій про дорослішання від пелюшок до вибору життєвого шляху. Будуть прикольні моменти і ті, від яких мокріють очі.

Всього три томи. Видає видавництво «Molfar».

Коли напився антидепресантів і вийшов на вулицю.