Давайте рассмотрим русский принцип "казаться, а не быть" не на далеких Цусимах и Чернобылях, а на актуальности — вот, например, хрестоматийный пост от русского головой за 24 февраля 2022 года.

Русский рисует и выдает виртуальный, придуманный им мир, причем искренне в него веря — это когнитивное искажение, основанное на глубоком подсознательном чувстве своей ущербности.

Так как здоровый и грамотный человек такое просто не выдаст.

Это не исключение из правил: подобными виртуальными мирами тогда жидко поносились все зетники, русские военкоры, ЛОМы и другие говорящие головы.

Это же мы наблюдаем и на протяжении всей полномасштабной войны, например:

• Завышенные, абсолютно неадекватные реальности потерь ВСУ, которые озвучивает Генштаб ВС РФ — казаться.

• То, что РФ воюет не с одной только маленькой Украиной, а якобы аж с целым НАТО и США — казаться.

• То, что украинцы сами чего-то не могут и им это запускают западники — казаться.

• Заявлять, что русское оружие всегда попадает точно в цель и все задачи решены, даже когда это комично выглядит, — казаться.

• То, что русское (сиречь советское) оружие хорошее, мощное, не имеющее аналогов, прорывное — словами Путина — нарушающее законы физики и т. д. — казаться. (ремарка для апологетов "едет — стреляет": пушка времен Наполеона тоже стреляет, и вы точно не хотели бы оказаться на месте прилета ее ядра; это не умаляет факта, что это пушка времен Наполеона.)

• Искренне верить, что российское государство не воюет во всю мощь, и на самом деле якобы есть ракеты, возможности и авиация — и просто надо вот уххх и начать наконец — казаться.

• Что не бьют по каким-то целям в Украине или не ликвидируют лидеров потому что "договорняк", а не потому что оружие неточно и нет компетентности это сделать — казаться.

Список можно продолжать долго — примечательно, что даже наиболее дружащие с реальностью зетники, довольно грамотно понимая ситуацию (что Россия организована и управляется как говно, что вопиющая некомпетентность и что война — путь в катастрофу), спотыкаются и все-таки находят себе лазейку: мол, надо вот только организоваться и начать воевать лучше.

Не получится воевать лучше, если все ваши жизненные постулаты построены на очковтерятельстве и тотальном неверии ни во что.

Собственно, отсюда и очковтерятельство — чтобы начальство отъебалось.

Отсюда же и закидывание храбрых украинцев мясом — чернью, быдлом, босяками, причем просто купленных (по факту на лоха) за астрономические суммы.

История мало знает примеров настолько примитивного и тупого способа ведения войны.

@yigal_levin

Україна заживе, коли хоча б 88.14% тупих хіхлів вивчать як приміняти словосполучення "fact checking" перед тим як "кумі нести" (с) один десантник

Він був листоношею в Амстердамі,
слухав аббу, сидів на трамі,
дивився порно у вихідні.
Друзі його, пияки-радикали,
говорили: «Ми все провтикали,
ми, можна сказати, по вуха в лайні.
В країні стагнація і мудацтво,
лібералізм і продажне лівацтво,
і неясно, що нас трима на плаву.
Євросоюзом керує сволота.
Вони говорять — “Свобода, свобода”,
а піди-но, купи нормальну траву.
Але на Сході ще є країна,
вона сьогодні, можливо, єдина,
де сонце свободи не встигло зайти.
Де вірять в людину — вільну, розкуту.
Спробуй пробити канали збуту,
давай наведемо культурні мости!
Там втіха сходить на кожну хату.
Церкви московського патріархату
знімають вроки і славлять джа.
Мануфактура та інші крами
там контролюються профспілками,
і співом ясніє колгоспна межа!
Там п’ють абсент при застудній хворобі.
Там демони у жіночій подобі,
сховавши в горлі темну пітьму,
сповнять усяку твою забаганку.
Давай, чувак — привези афганку!» —
повторювали вони йому.
І він ступив на цю дивну трасу.
Авіалініями Донбасу,
де на сніданок — лише бухло,
мріючи про країну шалену,
він вилетів за кордони шенгену,
лишивши все, що в нього було.
Ступивши на землю в місті Донецьку,
з усіх іноземних знаючи грецьку,
яку тут нібито знали всі,
він втрапив до рук дивовижній парі —
водій на форді й друг на кумарі.
І сяяли зорі в усій красі.
Водій сказав: «Все нормально, зьома,
давай, почувайся у нас, як вдома,
тут друзі навколо, бачиш і сам.
Ти втрапив на землю обітовану.
Їдьмо в Стаханов, там стільки плану,
що вистачить на весь Амстердам!»
Був простір вечірньою сутінню скутий.
Стояла зима. Починався лютий.
І місяць за ними гнався, як птах.
Тривожно світилися терикони,
на Україну ішли циклони,
й душі тонули в глибоких снігах.
На сорок п’ятому кілометрі
вони застигли в злій круговерті,
і тьма огорнула їх мулом густим.
Водій промовив: «Йохан, братішка,
по ходу, виходить, усім нам кришка,
молися своїм растаманським святим!»
Замерзло пальне і стихала мова.
Смерть надійшла із портів, з Азова,
і демон смутку над ними літав.
Випивши дезодорант, щоб зігрітись,
він намагався комусь дозвонитись,
але телефон йому відповідав:
«На даний момент абонент недоступний».
Життя — процес взагалі підступний,
так ніби тонеш серед ріки.
Смерть твоя — невелика втрата,
просто змінюється оператор,
й повільно зникають вхідні дзвінки.
2009
Жадан

сво: ітогі