Тесс Ґеррітсен "Гра з вогнем"

Я вражена, от дійсно вражена — авторка відкрилась для мене з зовсім іншого боку. Звикла до її трилерів з медичним чи кримінальним ухилом, я навіть не очікувала, що ця історія торкнеться настільки глибоких і чуттєвих тем.

На перший погляд — це просто ще один захопливий трилер із загадковою атмосферою й натяком на щось містичне. Але сторінка за сторінкою відкривається зовсім інший світ — світ музики, кохання, болю та історичної пам’яті.

Книга переносить читача з сучасного Бостона та до Італії часів другої світової війни. Все починається з невинної покупки старовинних нот, але ця мелодія виявляється ключем до минулого, яке приховує трагічну історію. Історію, що звучить крізь роки, нагадуючи про те, як війна змінює долі, як кохання може бути і світлом, і вогнем водночас.

Це не просто трилер — це глибока емоційна драма, в якій музика стає голосом пам’яті. Читаючи, відчуваєш, як сторінки наповнюються звуками скрипки, а серце — тугою і співчуттям.

Що приховує ліс.

В мене склались досить неоднозначні враження щодо книги. Наче було цікаво, наче було напружено, але от щось муляє. Недотисли.

Пів книги ми по суті топтались на місці. І лише в останні 100 сторінок почались якісь розслідування, пошуки, здогадки і тд. А всю іншу частину книги я читала не знаю навіть про що... моральну яму... психологічні проблеми... як героїня катається туди сюди...

Може бути але на раз 3/5

Ну і Аномалія, прочитала я її на початку місяця ще. Але вона чекала свого моменту на відгук)

Моє початкове враження:

Спочатку було нудновато і складно, багато наукових пояснень, розмов вчених. Події скачуть з одного міста в інше, з одніє країни в іншу. Персонажі змінюються враження, що з морганням.
Це певно якийсь аля науковий чи то пак фантастичний трилер, не знаю як правильно назвати. Але події складаються у певну картинку хоч і змушують подумати.

І я б не сказала, що воно надто змінилось. Як була каша в голові так і є. Імовірно я не пам'ятаю половину сюжету бо все було надто сумбурно як на мене і наче як дві історії які зліпити в одну. Можливо резонно було зробити саме дві книги, а не постійно переплітати🤔

Я боюсь розплати за це щастя...

І ще одна прочитана книга на марафон) Ця буде на категорію "Читають інші"

А ця нехай на категорію "Є екранізація", бо наче є старий фільм і ще планується серіал від Netflix з Міа Маккена-Брюс, Мартіном Фріменом та Геленою Бонем-Картер в головних ролях.

Не знаю, можливо то був не зовсім вдалий час на Агату, але мені було якось важко. Забагато персонажів, зміни локацій, всі постійно кудись їздять, вертаються, забагато людей. Я втомилася від книги, а я такого страшне не люблю. Втомилася чисто від того, що потрібно встигати за всіма, а їх надто багато😢

Дванадцятий лицар

Це було прекрасно, це було шикарно. Максимально легко та комфортно. Пошук себе, прийняття себе, турбота про себе, друзі, кохання, жанри, американський футбол, комп'ютерна гра це все та навіть більше є в історії😍

От чому я їй заздрю...

Нове на поличках)
Завтра буде ще +1

Вибачте, але маю зберегти для історії🙈

Мої новиночки ксд🥰

Я справді в захваті. Так вийшло, що в мена зараз була величезна хвиля саме трилерів/детективів але цей з усіх мені сподобався певно найбільше. Дуже цікава подача, дуже подобались оці вставки з подкасту, сторони/судження інших людей. Це було справді круто. Не було в мене жодного напрягу щоб продовжувати книгу чи бажання щось пропустити чи перескочити. Я не могла від книги відірватись. Та і буду чесна за розслідуванням я йшла до кінця, бо мої здогадки повсякчас спростовувались😅

"Дівчинка, яка любила Тома Ґордона" Стівен Кінг

Було справді страшно, але відірватися неможливо. Історія починається майже буденно: дев’ятирічна Тріша разом із матір’ю та братом іде в похід, втомлюється від їхніх сварок і вирішує трохи відійти вбік. Звичайний крок у ліс — і починається справжній кошмар.

Спочатку — зелений, спокійний, навіть затишний ліс, який хочеться вдихати на повні груди. А потім він непомітно змінюється: темніє, стискається, дихає тобі в потилицю. Усе довкола оживає, і ти вже не просто читаєш — ти йдеш поруч із Трішою, відчуваєш її страх, відчай і боротьбу за виживання.

Кінг майстерно створює атмосферу, де навіть шелест листя здається загрозою. Це не просто історія про дитину, яка заблукала, — це історія про силу духу, страх і віру, що допомагають не зламатися навіть тоді, коли здається, що надії вже немає.

Моторошно, напружено і до мурах — справжній Кінг у найкращому сенсі.