я кохав так гірко й ніжно,
що тепер твоя душа,
сниться мені вночі пізно,
вже коли тебе нема.
я так вірив у кохання,
відлітав на крилах білих.
але хтось вже замість мене,
пише про любов на стінах.
пише про твої уста,
твою ласку і турботу.
та невже мої слова,
вкрав хтось інший і без бою.
я б без вагань пішов у бій,
бій за твоє серце, мила.
але я тепер без сил,
ти зламала мої крила.

Я кохаю тебе, справді, я закохана як ніколи, але в твоєму серці досі залишилась тінь іншої.

Я прозорий, наче вода,
Пливу за течією без мети.
А вона - якір, закинутий у моє море.

Бентон-Джеймс Кесслер.
Коллін Гувер. 9 листопада.

і знов кидаюсь хвилям страху,
які затоплюють мене.
боюсь, що виплисти не зможу,
об скелі відчай відштовхне.
в останню осінь перед смутком,
розірву всі свої листи.
що б не залишилось бажання,
до берегу самим плисти.

моє серце все у шрамах,
а він - лікує його кохаючи.

вона тремтіла і не вірила, що він її кохає.
думала ніхто на це не здатен, що її любов - вбиває.
і коли вона напише ще одну промову,
ще одні рядки та він читатиме це знову,
вона буде знати точно, що навіть якщо не поруч,
навіть якщо так довго але точно цьогоріч,
навіть якщо скрізь сварки і навіть через благання,
вони зможуть бути разом, незважаючи на всі вагання.
не зважаючи на погоду чи не дописані конспекти,
не дивлячись на час, пору року чи нічні концерти.
вона побачить в його очах те, чого їй так не вистачало,
не зважаючи на все, ніжних віршів буде замало.
навіть в п‘ятнадцяти листках вона напише про кохання,
буде писати поки зможе, немає й мови про цурання.
вона жорстка але єдине від чого подих завмирає,
в ту саму мить, коли він пише що він її кохає.

які ж в нього прекрасні очі…

він ніколи не дізнається, скільки болю їй принесли ті слова.

https://www.instagram.com/p/CoVQxhhNn4_/?igshid=YmMyMTA2M2Y=

У вашої авторки нове фото та щей з віршем Жадана, так що, буде приємно якщо ви залишите свою вподобайку🫣💋

цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю - дуже скучив.

Симоненко💔

Перепрошую за мою відсутність, руки ніяк не доходять відредагувати вірші. Скоро повернусь з новими віршиками, обіцяю🫠💋

її кохання було сильніше за гордість,
всі каяття вона писала лиш йому.
і навіть від ганебних проявів любові,
знала, що її серце належить одному.

навіть якщо слова не мають сенсу,
навіть якщо віри його нема,
у надписах й рядках яких вона напише,
завжди лунатиме тільки його ім‘я.

та після її холодних ночей,
після болю і правди у довгих рядках,
після тих уламків і слабких людей,
вона вчилась кохати, кохати в листах.

для неї так дивно що всі її травми,
забуті слова, помилки та страждання,
всі сльози які не передати словами,
вже не лунають в її віршах про кохання.

Він був людиною чорного і білого. А вона була кольором. Усіма кольорами його життя.

Чоловік на ім‘я Уве. Фредрік Бакман.

сльози обпікають зовні, а в середині залишають тонкі шрами.

любі дівчата та жінки, вітаю вас зі святом, хочу побажати вам бути сильними та незламними🫶🏻 а також залишатись такими ніжними та чуттєвими, ви варті лиш найкращих поезій💋

від її ран та дивних поезій,
втрачали свідомість навіть чоловіки,
в яких ніби серце зі сталі й порізів,
в яких у молитвах їхні жінки.
писати вона вміла, хоча навпаки
завжди думала що цього замало.
свою біль вкладала у чудові рядки,
читаючи їх - її серце згорало.

поглянь на мене як тоді, будь ласка.
в твоїх очах я бачу спокій, і він прекрасний.

втопи мене в своїй любові.

хочу відчути твоє щастя. хочу бути ним.

натхнення повернулось до мене так швидко, як воно і зникло