в солоних сльозах, солодко спиться.
біль руйнує серце, як ніби то спиці.
благай, моли, все одно повернеться
весь смуток, який ти писав у чернетці.

хто вона? та - хто кохає,
і змушує тебе летіти.
вона напевно більше знає,
з нею ти прагнеш краще жити.
її цілуєш, обіймаєш,
говориш те, про що мовчав.
я б теж навчила відлітати,
але на жаль я крил не маю.

він забув всі моралі й нестримно шепоче,
вона втратить контроль й повернути не захоче,
все водночас горить і як лід застигає,
кров як ніби кипить, а в обіймах палає.

нарешті стала я щаслива,
після усіх тих літніх мук.
я стала сильна і примхлива,
та, яка повинна бути.
в моїх очах немає болю,
я виплакала все у снах.
більше немає «ми з тобою»,
є тільки суть в моїх віршах.

Дєрзай, дєтка, розбивай парубоцькі серця направо й наліво, розколюй їх, мов горіхи. Лушпиння тільки не привозь додому. Ну, бувай!

В. Симоненко

Доки авторка у пошуках надхнення, ловіть Симоненка❤️‍🩹

клянусь, що кохала в останнє,
страждань було більше ніж нас.
вночі писавши листи покаяння,
єдине, що навчив нас той час.
весь холод затьмарив торкання,
на ранок лиш попіл в руках.
клянусь, що кохала в останнє,
чи кохала колись я хоч раз?
посміхалась наївно та ніжно,
щоб кричати не залишилось сил.
я могла кохати по різному,
але як? краще питання закрити.
в очах темно зелених топила всю лють,
так щоб сльози текли лиш сухі.
це був найкращий листопад мабуть,
бо зникло кохання ще тоді на весні.

♡︎ Поради, як підвищити самооцінку ♡︎

• Звертай увагу на свої справжні бажання та уподобання. Роби собі кожен день хоча б маленький подарунок та в кінці дня записуй у щоденник чим ти себе порадувала.

• Навчися говорити «Ні» на пропозиції, які тебе не влаштовують. Ти маєш право відмовити, ти не ідеальна для інших і теж маєш свої вподобання та принципи.

• Намагайся оточити себе людьми, які цінують тебе, викинь зі свого життя «енергетичних вампірів» і нові люди самі знайдуть тебе.

• Іди звідти, де ти почуваєшся некомфортно. Твій спокій та комфорт - це саме головне.

• Роби собі компліменти та приймай їх від інших, це додасть тобі впевненість.

• Ніколи не порівнюй себе з іншими, порівнюй себе з самою собою. Так ти будеш бачити як ти змінюєшся та що робиш не так.

Тільки що, я написала найсильніший вірш зі всіх яких я писала… Ще не знаю чи виставлю його, тому що він занадто особистий для мене, але так хочеться поділитися з вами тими почуттями❤️‍🩹.

а діло зовсім не в словах,
і ні в образах, ні в рядках,
все діло було в почуттях,
яких не було у віршах.
я була чесна і розбита,
здавалось, щастя лиш у снах.
поки боялась бути сильною,
увесь цей час ти мене кохав.
кохав, та не на мові
яку б змогла я прочитати.
душа боялася, а згодом
не рвалась любов ту віддавати.
і от стою на тому місці,
там де залишись вони:
один, кохав писавши пісні.
а друга, брехала почуттям.
чи винна вона залишилась?
яка вона в його очах?
їх пісня вже давно скінчилась,
з різним фіналом у серцях.

можливо, не казала «кохаю»
через те, що слів я не маю.
ти хотів від мене турботи,
якої в мене не було, про яку я не знаю.
в часи радості ми були разом,
закохані аж до болю.
а коли настав час рятуватись,
ти сказав: «я не готовий до бою».

Мої любі, в мене з‘явилась ідея зробити інстаграм з віршами, як вам таке? Чи можливо телеграм каналу буде достатньо?🤔

чому не віриш у кохання?
питає той, хто переміг страх.
ті люди, що любов створили,
написану в сильних віршах
в житті не мали ні кохання,
ні дотиків гірких на смак.
а люди - зовсім не з віршів,
їх лють палає мов болючий шрам.
вбивати серце заради кохання,
лиш здатен той, хто вбитий сам.

Досить сильна, щоб справитись самій. Занадто слабка, щоб попросити допомоги.

я кохав так гірко й ніжно,
що тепер твоя душа,
сниться мені вночі пізно,
вже коли тебе нема.
я так вірив у кохання,
відлітав на крилах білих.
але хтось вже замість мене,
пише про любов на стінах.
пише про твої уста,
твою ласку і турботу.
та невже мої слова,
вкрав хтось інший і без бою.
я б без вагань пішов у бій,
бій за твоє серце, мила.
але я тепер без сил,
ти зламала мої крила.

Я кохаю тебе, справді, я закохана як ніколи, але в твоєму серці досі залишилась тінь іншої.

Я прозорий, наче вода,
Пливу за течією без мети.
А вона - якір, закинутий у моє море.

Бентон-Джеймс Кесслер.
Коллін Гувер. 9 листопада.

і знов кидаюсь хвилям страху,
які затоплюють мене.
боюсь, що виплисти не зможу,
об скелі відчай відштовхне.
в останню осінь перед смутком,
розірву всі свої листи.
що б не залишилось бажання,
до берегу самим плисти.

моє серце все у шрамах,
а він - лікує його кохаючи.

вона тремтіла і не вірила, що він її кохає.
думала ніхто на це не здатен, що її любов - вбиває.
і коли вона напише ще одну промову,
ще одні рядки та він читатиме це знову,
вона буде знати точно, що навіть якщо не поруч,
навіть якщо так довго але точно цьогоріч,
навіть якщо скрізь сварки і навіть через благання,
вони зможуть бути разом, незважаючи на всі вагання.
не зважаючи на погоду чи не дописані конспекти,
не дивлячись на час, пору року чи нічні концерти.
вона побачить в його очах те, чого їй так не вистачало,
не зважаючи на все, ніжних віршів буде замало.
навіть в п‘ятнадцяти листках вона напише про кохання,
буде писати поки зможе, немає й мови про цурання.
вона жорстка але єдине від чого подих завмирає,
в ту саму мить, коли він пише що він її кохає.

які ж в нього прекрасні очі…