від неї пахло вином і цигарками,
їй не казали слово «кохаю».
від неї пахло любов‘ю й віршами,
столицьою прози, пустими рядками.
від неї пахло дорогим парфумом,
тишею та страст‘ю в одному келиху.
вона кохала так, наче била струмом.
кіпіли печалі, не було суму.

мої любі, багато хто написав що в мене є граматичні помилки в крайньому вірші. хочу одразу сказати, що вірш був написаний досить давно і я просто накидала пару рядків, та коли знайшла його то забула перевірити на граматичні помилки. тому перепрошую! мені дуже соромно за це, в наступний раз все буду перевіряти! дуже дякую вам за приємні слова. кохаю🫀

зі всіх тих шрамів у полоні,
крізь тисячу солоних сліз,
я скажу, що кохаю до болі.
кохаю, начеб то молюсь.
ти візьмеш книгу і напишеш
слова, які ночами йдуть.
я посміхнусь тобі й залишу
твій страх, самотність, твою лють.

я буду цілувати, як ніби то в останнє.
з корінням виривати всі почуття й зізнання.
буду тебе благати, без відчаю й цурання.
любити і кохати, як в кращих оповіданнях.
а поки кров холодна, так само як і постіль.
я ніби вкрилась льодом, не відчуваю й досі.
у снах тебе малюю, невже настала осінь?
та знати б мені хто ти, коханий, милий хлопець.

в солоних сльозах, солодко спиться.
біль руйнує серце, як ніби то спиці.
благай, моли, все одно повернеться
весь смуток, який ти писав у чернетці.

хто вона? та - хто кохає,
і змушує тебе летіти.
вона напевно більше знає,
з нею ти прагнеш краще жити.
її цілуєш, обіймаєш,
говориш те, про що мовчав.
я б теж навчила відлітати,
але на жаль я крил не маю.

він забув всі моралі й нестримно шепоче,
вона втратить контроль й повернути не захоче,
все водночас горить і як лід застигає,
кров як ніби кипить, а в обіймах палає.

нарешті стала я щаслива,
після усіх тих літніх мук.
я стала сильна і примхлива,
та, яка повинна бути.
в моїх очах немає болю,
я виплакала все у снах.
більше немає «ми з тобою»,
є тільки суть в моїх віршах.

Дєрзай, дєтка, розбивай парубоцькі серця направо й наліво, розколюй їх, мов горіхи. Лушпиння тільки не привозь додому. Ну, бувай!

В. Симоненко

Доки авторка у пошуках надхнення, ловіть Симоненка❤️‍🩹

клянусь, що кохала в останнє,
страждань було більше ніж нас.
вночі писавши листи покаяння,
єдине, що навчив нас той час.
весь холод затьмарив торкання,
на ранок лиш попіл в руках.
клянусь, що кохала в останнє,
чи кохала колись я хоч раз?
посміхалась наївно та ніжно,
щоб кричати не залишилось сил.
я могла кохати по різному,
але як? краще питання закрити.
в очах темно зелених топила всю лють,
так щоб сльози текли лиш сухі.
це був найкращий листопад мабуть,
бо зникло кохання ще тоді на весні.

♡︎ Поради, як підвищити самооцінку ♡︎

• Звертай увагу на свої справжні бажання та уподобання. Роби собі кожен день хоча б маленький подарунок та в кінці дня записуй у щоденник чим ти себе порадувала.

• Навчися говорити «Ні» на пропозиції, які тебе не влаштовують. Ти маєш право відмовити, ти не ідеальна для інших і теж маєш свої вподобання та принципи.

• Намагайся оточити себе людьми, які цінують тебе, викинь зі свого життя «енергетичних вампірів» і нові люди самі знайдуть тебе.

• Іди звідти, де ти почуваєшся некомфортно. Твій спокій та комфорт - це саме головне.

• Роби собі компліменти та приймай їх від інших, це додасть тобі впевненість.

• Ніколи не порівнюй себе з іншими, порівнюй себе з самою собою. Так ти будеш бачити як ти змінюєшся та що робиш не так.

Тільки що, я написала найсильніший вірш зі всіх яких я писала… Ще не знаю чи виставлю його, тому що він занадто особистий для мене, але так хочеться поділитися з вами тими почуттями❤️‍🩹.

а діло зовсім не в словах,
і ні в образах, ні в рядках,
все діло було в почуттях,
яких не було у віршах.
я була чесна і розбита,
здавалось, щастя лиш у снах.
поки боялась бути сильною,
увесь цей час ти мене кохав.
кохав, та не на мові
яку б змогла я прочитати.
душа боялася, а згодом
не рвалась любов ту віддавати.
і от стою на тому місці,
там де залишись вони:
один, кохав писавши пісні.
а друга, брехала почуттям.
чи винна вона залишилась?
яка вона в його очах?
їх пісня вже давно скінчилась,
з різним фіналом у серцях.

можливо, не казала «кохаю»
через те, що слів я не маю.
ти хотів від мене турботи,
якої в мене не було, про яку я не знаю.
в часи радості ми були разом,
закохані аж до болю.
а коли настав час рятуватись,
ти сказав: «я не готовий до бою».

Мої любі, в мене з‘явилась ідея зробити інстаграм з віршами, як вам таке? Чи можливо телеграм каналу буде достатньо?🤔

чому не віриш у кохання?
питає той, хто переміг страх.
ті люди, що любов створили,
написану в сильних віршах
в житті не мали ні кохання,
ні дотиків гірких на смак.
а люди - зовсім не з віршів,
їх лють палає мов болючий шрам.
вбивати серце заради кохання,
лиш здатен той, хто вбитий сам.

Досить сильна, щоб справитись самій. Занадто слабка, щоб попросити допомоги.

я кохав так гірко й ніжно,
що тепер твоя душа,
сниться мені вночі пізно,
вже коли тебе нема.
я так вірив у кохання,
відлітав на крилах білих.
але хтось вже замість мене,
пише про любов на стінах.
пише про твої уста,
твою ласку і турботу.
та невже мої слова,
вкрав хтось інший і без бою.
я б без вагань пішов у бій,
бій за твоє серце, мила.
але я тепер без сил,
ти зламала мої крила.