не витрачай нові сторінки,
не діставай із серця біль,
бо страх коханням не зітреться,
не зникне з тисячма зусиль.
в туманах і рядках бездонних,
шукатимеш те, що хотів.
в побаченнях, містах потворних,
лиш бачитимеш один твій віль.

я кохала вас так, що мої листи про любов не мали закінчення.

твій погляд такий же пустий як це місто,
немає в ньому ані сенсів, ані змісту.

«поет - це не той, хто пише вірші, а той, хто платить за них своєю долею.»

серед чужих лиць та потворних поетів,
шукатимеш те, за що можна вчепитись.
в безлюдних поемах і темних секретах,
руйнуєш себе, аби не розбитись.

unable to love and no one loves.

«у світі існує безліч людей, але одна з них - і є твій світ.»

я потушив вогонь душі,
в який вона вкладала сенси.
мовчав в жаданому листі,
тепер ламаю милій серце.

я знищив сторінки печалі,
спалив, не залишивши попіл.
я зник з її темних реалій,
віддавши їй глибокий опік.

я стер з рядків її імʼя,
тепер співаю лиш про ночі.
у снах не бачу я кінця,
можливо, я забув що хочу.

від слів немає вороття,
і від думок про її очі.
яке ж буде моє життя?
якщо без неї я не зможу…

дева.

людина сама нічого не може
людині завжди потрібен інший
на кого себе помножити можна
для кого варто писати вірші
з ким можна разом долати відчай
чи радість ділити не ризикуючи
хто може в будь-яку мить засвідчити
що ти - реальний що ти - існуєш
людина ж бо в себе не надто вірить
все свідка для себе шукає якогось
нема людини - спіймає звіра
не зловить звіра - віднайде бога
не знайде бога — візьме люстерко
та навіть там себе не впізнає
бо в собі бачить обличчя смерті
й не розуміє що смерті немає..
людина сама нічого не може
ні народитись ні вмерти тихо
побудь же іншим мені мій боже
постій поблизу...
помовч...
подихай...

Ю. Іздрик

«вона була ніжними хвилями любові, які бились об його гострі від відчаю скелі.»

deva.