і кожен раз болить як в перше,
мов перечитуєш скляні вірші.
намагаючись зібрати сенси,
втрачаєш силу в цій брехні.

не витрачай нові сторінки,
не діставай із серця біль,
бо страх коханням не зітреться,
не зникне з тисячма зусиль.
в туманах і рядках бездонних,
шукатимеш те, що хотів.
в побаченнях, містах потворних,
лиш бачитимеш один твій віль.

я кохала вас так, що мої листи про любов не мали закінчення.

твій погляд такий же пустий як це місто,
немає в ньому ані сенсів, ані змісту.

«поет - це не той, хто пише вірші, а той, хто платить за них своєю долею.»

серед чужих лиць та потворних поетів,
шукатимеш те, за що можна вчепитись.
в безлюдних поемах і темних секретах,
руйнуєш себе, аби не розбитись.

unable to love and no one loves.

«у світі існує безліч людей, але одна з них - і є твій світ.»

я потушив вогонь душі,
в який вона вкладала сенси.
мовчав в жаданому листі,
тепер ламаю милій серце.

я знищив сторінки печалі,
спалив, не залишивши попіл.
я зник з її темних реалій,
віддавши їй глибокий опік.

я стер з рядків її імʼя,
тепер співаю лиш про ночі.
у снах не бачу я кінця,
можливо, я забув що хочу.

від слів немає вороття,
і від думок про її очі.
яке ж буде моє життя?
якщо без неї я не зможу…

дева.