ти стала тим, кого боялась,
нема натхнення і часу.
пишеш вірші про те, що сталось,
усі кошмари на яву.
і в ніч холодну, льодом вкриту,
в піснях знаходиш темний сенс.
мовчиш за те, про щоб кричала,
мовчиш вбиваючи себе.

в обіймах твоїх я мовчу,
під хвилями тонкими я згасаю,
від пʼяної болі я кричу,
у наших книгах помираю.

моя люба, не вір в риму, а слухай абзаци.

schmalgauzen.

né pour créer
// народжена творити

шипи в горлі не дають ковтати правду.

аромат червоних троянд в кімнаті та нової книги >>

і кожен раз болить як в перше,
мов перечитуєш скляні вірші.
намагаючись зібрати сенси,
втрачаєш силу в цій брехні.

не витрачай нові сторінки,
не діставай із серця біль,
бо страх коханням не зітреться,
не зникне з тисячма зусиль.
в туманах і рядках бездонних,
шукатимеш те, що хотів.
в побаченнях, містах потворних,
лиш бачитимеш один твій віль.

я кохала вас так, що мої листи про любов не мали закінчення.

твій погляд такий же пустий як це місто,
немає в ньому ані сенсів, ані змісту.

«поет - це не той, хто пише вірші, а той, хто платить за них своєю долею.»

серед чужих лиць та потворних поетів,
шукатимеш те, за що можна вчепитись.
в безлюдних поемах і темних секретах,
руйнуєш себе, аби не розбитись.

unable to love and no one loves.