кожна її річ мов освячена, кожна з них має певний сенс.
коли я писав про кохання, її історії вкладав у кінець.

і я побачив її.
на ній було коричневе пальто, його розвивав вітер. коротка спідниця, яка виділяла її неперевершені стегна. ідеальні ноги, чорні черевики. сорочка була трохи розтібнута, на декольте наче світився смарагдовий кулон. а волосся її все таке ж, біляве, його колір можна впізнати з тисячі. зібране в неохайну зачіску, а с переду сторчать хвилясті пасма. їй личить. на губах червона помада, це точно її колір. цікаво, її губи такі ж мʼякі? напевно та. вона усміхалась, моя мила дівчинка знову усміхається. шкода, що я став причиною її сліз а не усмішки.

ніхто не замінить аромат який вона мала.
ніхто не скаже слова, які вона казала.
можливо, між нами стояв тонкий страх.
я зруйнував його, лиш тільки у снах.

дороге вино, швидкість машини, волосся яке розвиває вітер, вишневі парфуми, сміх коханої людини, танці на кухні під яскравим місяцем, тепле ліжко, розмови про майбутнє, вид з вікна на нічне місто.

ти стала тим, кого боялась,
нема натхнення і часу.
пишеш вірші про те, що сталось,
усі кошмари на яву.
і в ніч холодну, льодом вкриту,
в піснях знаходиш темний сенс.
мовчиш за те, про щоб кричала,
мовчиш вбиваючи себе.

в обіймах твоїх я мовчу,
під хвилями тонкими я згасаю,
від пʼяної болі я кричу,
у наших книгах помираю.

моя люба, не вір в риму, а слухай абзаци.

schmalgauzen.

né pour créer
// народжена творити

шипи в горлі не дають ковтати правду.

аромат червоних троянд в кімнаті та нової книги >>