в тумані страху та тремтіння,
понад безжальні важкі хмари,
здійснюйте своє спасіння,
рятуйте душу від обману.

06.11.22.

її не рятують розмови із серцем,
в тумані любові опинився лиш страх.
в очах, що палали та іскрами били -
ті іскри, на жаль, згоріли до тла.
в молитви і вірші вкладала уламки,
останні, які застрягли у серці.
що відбувалось із нею в ті хмари?
це мабуть, ніхто вже ніяк не дізнається.
в обіймах обману який не лікувався,
вона загоювала рани свої,
та ніхто так і не дізнавався,
звідки ж у неї ідеї такі.
така ніжна пані з попілом у серці,
казала, що попіл був від сигарет.
та ніхто і не бачив як сильно бʼється,
вся лють що тримала її в темних снах.

в його обіймах кожен світ здавався не таким жахливим.

кров і вино стікають по запʼястям,
і кожен думає що він правий,
але коли люди знімуть маски,
від крові залишаться лише сліди.

кожна її річ мов освячена, кожна з них має певний сенс.
коли я писав про кохання, її історії вкладав у кінець.

і я побачив її.
на ній було коричневе пальто, його розвивав вітер. коротка спідниця, яка виділяла її неперевершені стегна. ідеальні ноги, чорні черевики. сорочка була трохи розтібнута, на декольте наче світився смарагдовий кулон. а волосся її все таке ж, біляве, його колір можна впізнати з тисячі. зібране в неохайну зачіску, а с переду сторчать хвилясті пасма. їй личить. на губах червона помада, це точно її колір. цікаво, її губи такі ж мʼякі? напевно та. вона усміхалась, моя мила дівчинка знову усміхається. шкода, що я став причиною її сліз а не усмішки.

ніхто не замінить аромат який вона мала.
ніхто не скаже слова, які вона казала.
можливо, між нами стояв тонкий страх.
я зруйнував його, лиш тільки у снах.

дороге вино, швидкість машини, волосся яке розвиває вітер, вишневі парфуми, сміх коханої людини, танці на кухні під яскравим місяцем, тепле ліжко, розмови про майбутнє, вид з вікна на нічне місто.

ти стала тим, кого боялась,
нема натхнення і часу.
пишеш вірші про те, що сталось,
усі кошмари на яву.
і в ніч холодну, льодом вкриту,
в піснях знаходиш темний сенс.
мовчиш за те, про щоб кричала,
мовчиш вбиваючи себе.

в обіймах твоїх я мовчу,
під хвилями тонкими я згасаю,
від пʼяної болі я кричу,
у наших книгах помираю.