Перехід з постмодерна в метамодерн


В середині минулого століття виникає таке явище як «постмодерн», виникає як реакція на модерн, і приносить нові виклики суспільству. Характеризується постмодерн недовірою до авторитетів, деконструкцією та іронію. Зараз, спілкуючись в інтернеті, можна часто зустріти похідне від нього явище - постіронія, коли ти вже не знаєш що правда, що ні, чи дійсно твій співбесідник їбав вчора дохлу собаку, чи це всього лише «постіронія». І проблема в тому, що лише контекст може до кінця визначити правду і «насмішку». Але, як правило, всі, хто таким займався, рано чи пізно переходив в 10 класс виростав з цього. Приходить час, і вже немає тих емоцій, а в інтернеті всім похуй коли ти намагаєшся їм розповісти щось важливе про свою собаку. Тебе не розуміють. І все, що ти відчуваєш від спілкування — лиш жорстокість і злобу. Ти хочеш показати їм щось більше, але бачиш, що нікому не потрібна твоя «нова щирість». Нова щирість — спроби вийти з постмодерну, але в інтернеті пишуть, що «з постмодерну немає виходу». Напевно, так і є, я так часто це говорив з іронією, що, думаю, повірив в це. Так і виглядає спроба в метамодерн. Як кажуть, «ми всі тягнемося в метамодерн, але він про щирість, а не самообман».

І ось ситуація: ти пишеш пісні, але вони нікому не цікаві. Напевно, у всіх був рок гурт в дитинстві, де ви були рок-зіркою. Ти бачиш, що світ деградує, і вирішуєш посміятися з них. Пишеш іронію, і вона стає популярною, у тебе з'являються фанати, вони також бачать ці вади оточуючої реальності. Але така популярність має і інший бік. З'являються люди, які говорять: «Ваша пісня така життєва, в мене було прям як там, яхта, парус в Ялті, в серпні, все прям як в пісні». Очевидно іронічна пісня не є такою «очевидно іронічною» для когось.
Я пам'ятаю коли вперше почув пісню «Все решено», це було в дитячому таборі, мені було років 13, і я не можу для себе пояснити, чому всім так подобається пісня про гейство, і чому навіть вожаті її співають. Тоді я не знав постіронії, просто не розумів, мені було всього лиш 13.

Юрій Каплан став відомим як автор іронічних пісень, але світ його переварив, переварив іронію. Я думаю, всі чули його пісні, тому що вони грали буквально з «кожної праски». Випускає альбом, де вся та ж іронія, як і в «відеозверненнях», місцями навіть більш зла, чи більш тонка, але в цей же момент з'являються і щирі пісні, де показується щось більше... Музика починає приносити гроші, а отже автор може розвиватися... Звичайно, інколи здається його іронія аж занадто товстою, а інколи настільки тонкою, що навіть люди, добре знайомі з «постіронією», інколи можуть її не побачити. Серйозні пісні бачать як іронію, а в іронії бачать серйозну пісню. Так би мовити, коли робиш іронію, впевнись в тому, що на неї щось вказує.... Виходить другий альбом, в ньому видно вже більший відхід від іронії, але ще є та зла іронія, яка всім подобається... Але явно автора це тяготить, він хоче вийти з цього, йому не дуже подобається, коли на інтерв'ю його називають Валентин (дехто навіть думаю намагався знайти де ж те "село Бурильцево"), автор хоче більшого, ніж просто смішний образ... Виходить третій альбом, де вже немає такої іронії, але його ніхто не сприймає, в цьому альбомі вже немає тієї іронії, є сум та, можливо, злоба, напрямлена всередину. Публіка сприймає його холодно, публіці це нецікаво... Автор не зміг осилити, чи навіть не зміг прийняти перехід до метамодерну. Так закінчуються історії. А потім, на ютубі можна знайти відео по типу, "чому валентин стрикало більше не повернеться"... А справа в тому, що йому ні з чим повертатися, його образ сказав все, що мав можливість сказати, і не зміг перетворитися в щось більше, не став чимось більшим, ніж автор смішних пісень та відео... Залишається тільки стати дизайнером...


"А у вас було відчуття що вас обманули?"

Сьогодні був чудовий воркшоп-розмова із стартаперами свіжого батчу CfE ideasLab

Дякую нашій команді @univera_app, а конкретно Олексію за це прекрасне фото з презентації

Нескінченні обіцянки «діджиталізації», винаходження велосипедів та зв’язки Univera з УАС

Нещодавно, на засіданні Палати делегатів Конференції студентів університету, вчергове звучала пропозиція провести цифровізацію, зокрема, виборчих процесів в самоврядуванні КНУ.

На жаль, так само вкотре, було озвучено й необхідність розробки захищеної системи, яка б це дозволяла. Також ідею цифровізації критикували, оскільки в КНУ немає можливості забезпечити належний захист інформації та верифікації даних.

Було запропоновано не винаходити велосипед, а натомість використати наявні напрацювання проєкту Univera.

Цю пропозицію розкритикували Сенатори КСУ, мовляв, співпраця з ними означатиме повернення КНУ до УАС.

Щоденник запитав офіційного коментаря з цього приводу у CEO проєкту Univera — Данила Дерменжи:

— Привіт! Чи передбачає співпраця з Univera обов’язкову співпрацю і з УАС?
— Добрий день! Жодним чином не передбачає і ніде такого не написано.

Тож які перешкоди провести цифровізацію без винаходження велосипедів?

Пробіли перед комами (Опціонально і до 35 років)

Опціонально! Недостовірно! Не точно!

Однак! Я маю винятковий досвід комунікації в інтернеті. За день у мене може бути по 40-50 переписок із новими людьми.

І скажу наступне: у 99% випадках, якщо людина ставить пробіл перед комою і їй менше 35 років , то діалог з цією людиною не ладиться.

Як правило, це зрадойоб як підпадає під один із пунктів вище або просто малограмотна людина, яка прагне насипати крінжі.

Водночас, пробіли перед комами часто ставлять люди старшого покоління (35+) і при цьому є розумними та свідомими. Ймовірно, вони просто не в курсі про це правило друкування.

Окремо наголошую, що так склалося у моїй бульбашці, а у вашій може бути інакше. Втім, якщо ви бачите, пробіли перед комами, то це вже має бути мікросигналом до того, аби придивитися до суті написаного

— канал Патронів Новинача

Сьогодні ворог завдав удару по типографії Фактор-друк у Харкові. Є загиблі і поранені. Важко про це писати без сліз. Співчуття рідним і близьким загиблих.

Фактор-друк — типографія, яка входить до групи компаній Фактор. Наше видавництво Vivat і книгарні Vivat — також входять до холдингу.

Це один з найбільших типографських комплексів повного циклу у Європі, тож друкуються там не лише книжки видавництва Vivat, а й практично усіх українських видавництв.

Зараз розгорніть свої книжки на останніх сторінках — і гляньте, скільки з них надруковані у Фактор-друк. Обіцяємо, ви будете здивовані, як їх багато. Якщо хочете підтримати типографію — сфотографуйте ці книжки і викладіть у своїх соцмережах. Видавництва і книгарні можуть також долучатися.

#фактордрук

Чекаю поки цю фразу припишуть Омару Хайаму

Gemini Advanced Supremacy

mono-проїзні в Одесі. Тримаємо кулачки