⭐️Там Projector Institute відкрив доступ на місяць до своїх 12 відеокурсів, з яких я собі "накупила" вже більше половини - про сучукрліт звісно, про комікси, а також про кіно і дизайн, колір та філософію. І вже навіть почала слухати. З сучукрліт почала, звісно ☺️

📚Тішуся, що поки що (я на 4-й лекції) нічого важливого нового для себе не почула, але мені подобається структурність викладу. Якби я зараз тільки починала знайомство із укрліт, то цей курс був би просто знахідкою. Тому раджу. Раджу навіть у випадку, якщо ви, як і я, важливого та нового не почуєте, але не зайвим буде ще раз структурувати власні дещо розпорошені знання.

💵Тим паче зараз, коли є можливість почути курс безкоштовно. Просто заходите посиланням, обирайте курс і у полі "подарунковий код" вводите 0688-5072.

​​Як і обіцяли #списокновинокКРУК2022
⭐️СПИСОК НОВИНОК, ЯКІ ВИЙШЛИ В УКРАЇНІ ПРОТЯГОМ ЛИСТОПАДА 2021 - ЛЮТОГО 2022
(складений у алфавітному порядку за видавництвами):

📘Оксенія Бурлака "Табу на поцілунки. Повість для підлітків" (Академія)
📒Катерина Загородня "Я працюю між Європою та Азією" (Академія)
📘Любко Дереш "Там, де вітер" (видавництво Анетти Антоненко)
📒о.Ігор Савва "Вихід" (Білка)
📘Андрій Кириченко "Мисливці за градами" (Білка)
📒Юліан Чаплінський "Зрозуміти архітектуру" (Віхола)
📘Вадим Яненко "Прикладна палеонтологія" (Віхола)
📒Спартак Суббота "Припини це. Як розпізнати насильство та протидіяти йому" (Віхола)
📘Володимир Станчишин "Для стосунків потрібні двоє" (Віхола)
📒Олексій Коваленко "Рослини-прибульці. Як борщівник та амброзія захоплюють Землю" (Віхола)
📘Богдан Коломійчук "300 миль на схід" (ВСЛ)
📒Сергій "Колос" Мартинюк "Король дощу" (ВСЛ)
📘Голександер Шепеленко "Вельми химерні вакації, що укинулися Тимкові одного годинного літа" (Гамазин)
📒Оля Бражко "Загадка" (Гамазин)
📘Іван Лукавий "Кривава сівба" (Дім химер)
📒Влад Якушев "Мобілізяка" (ДІПА)
📘Назарій Вівчарик "Останнє завдання" (Друкарський двір Олега Федорова)
📒Олександр Акуленко "Атентат" (Залізний тато)
📘Максим Дупешко "Біля карети під мертвим лисом" (книги ХХІ)
📒Таіс Золотковська "Писати як дихати" (книги ХХІ)
📘Таіс Золотковська "Несезон" (книги ХХІ)
📒Галина Петросаняк "Вілла Анемона" (книги ХХІ)
📘Олесь Ільченко SWEET СВІТ (книги ХХІ)
📒Каріна Саварина "Мам" (Коло)
📘Тамара Марценюк "Гендерна рівність та недискримінація на практиці" (Комора)
📒Олександр Малий "Олімпійські ігри(ща)" (Кондор)
📘Людмила Ясна "Мікстура від смерті" (Кондор)
📒Ігнатенко Олександр "Дівчинка-тінь" (Кондор)
📘Нетребич Валентина "Стібіо" (Кондор)
📒Маркіза де Бюсі "Криваві шістнадцять" (Кондор)
📘Оксана Кір'ян "І гойдалка злітає знову" (КСД)
📒Дарина Гнатко "Радислава. Історія одного кохання" (КСД)
📘Антологія сучасної української фантастики "31" (Літавиця)
📒Антологія сучасної української фантастики "Ковчег" (Літавиця)
📘Ксенія Томашева "Коли полум'я було мертвим" (Літавиця)
📒Олександр Ком'яхов "Тато" (Люта справа)
📘Кирило Талер "Киянин" (Люта справа)
📒Саша Буль "Плющ" (Люта справа)
📘Ігор Мітров "Голос України" (Люта справа)
📒Берта Марат-Вардо "Back to the roots, або Історія, що повертається на круги своя" (Мандрівець)
📘Іван Канівець "Циндао-Відень-Київ" (МаркоБук)
📒Анатолій Матіос "Бумеранги долі" (Наш формат)
📘Замкова Зоряна "У лабіринтах дотиків: новели, роздуми" (НК Богдан)
📒Олег Клименко "Іржа на клинку" (НК Богдан)
📘Олена Максименко "Пси, які приручають людей" (Портал)
📒Аліса Гаврильченко "Почути "Асканію-Нову"" (Портал)
📘Віра Курико "Мазепа. Право на шаблю" (Портал)
📒Дмитро Бураков "Що потрібно знати українцям про економіку" (Пропала грамота)
📘Лонгин Цегельський "Битва за соборність: від легенди до правди" (Пропала грамота)
📒Тата Снігур "Снігові пожежи" (Саміт-книга)
📘Аліса Гаврильченко "Злочинний дует" (Темпора)
📒Остав Яриш "This is America" (Човен)
📘Ольга Карі "Хрестик або дуже кривава книжка" (Creative Women Publishing)
📒Ольга Деркачова "Пальто британської королеви" (Discursus)
📘Оксана Ковацька "Українська постколоніальність у текстах і контекстах" (Discursus)
📒Володимир Ткач "Шлях у Європу" (Discursus)
📘Павло Казарин "Дикій Захід Східної Європи" (Vivat)
📒Петро Крижановський "Сходження. Актуальна дорожня мапа до ідеальної версії щасливого та успішного себе" (Yakaboo-publishing)

‼️Якщо ви знаєте ще якусь новинку, яка:
👉вийшла у період з листопада 2021 по лютий2022
👉є прозовим твором не для дітей
👉написана сучасним українським автором
і у цьому списку її нема, будь ласка, доповнюйте у коментарях. Безмежна вдячність гарантована!

Привіт, як ви?

💬Фраза, з якої всі ми (практично) звикли починати день увесь цей страшний кінець лютого, що тягнеться вже більше 60 діб. Фраза, що стала вмістилищем і туги з безнадією, і віри у переможний щасливий фатум одночасно. Фраза, з якої я відновлюю регулярні дописи тут, у телеграм.

Багато з вас знає, що я нікуди насправді не щезала і тримала інформаційний стрий на паралельному каналі. Багато з вас також знає, що до повноцінного книжкового життя я ще й досі не повернулася, але вчора, відмітивши чергову прочитану у квітні (квітні? зараз квітень? як дивно...) книгу, зрозуміла, що насправді-то вона вже сьома! Сьома книга за квітень і дванадцята за весну (весна? зараз весна? як незвично...). Тож будемо жити, читати, розмовляти і писати про це.

Вчора, до речі, коли я записувала відео (відео! я знову записую книжкові відео!), відмітила злий жарт долі: останньою книгою зими, прочитаною перед повномасштабним вторгненням русні, стала збірка оповідань 📚Ольги Токарчук "Останні історії". Остання книга тодішнього життя - "Останні історії". Ось не звертай уваги після такого на забобони (спойлер: не звертатиму і надалі насправді). Бо насправді останньою вона так і не стала: я все ще тут і я все ще продовжую читати.

І так триватиме далі
🇺🇦Слава Україні. Віримо в ЗСУ 🇺🇦

​​🇺🇦5 книг, які допоможуть вам зрозуміти, що ваша русофобія все ще недостатня

Ознакою новітніх часів стало раптове усвідомлення, що навіть непересічний читач не до кінця розуміє, наскільки сильно ворожа пропаганда перекраяла наше мислення під власні потреби. І так само раптово ми почали шукати, що саме пропустили, і які саме непрочитані книги мстяться нам сьогодні. 

Тому тримайте мій власний - суб’єктивний, безумовно! – список книг, які допоможуть вам зрозуміти, що ваша русофобія все ще недостатня

📕«Жінка в Берліні» Марта Гіллерс, видавництво Комора
Довгий час автором зазнався Анонім, але давно вже відомо, що ці мемуари написала 34-літня берлінська журналістка Марта Гіллерс, яка залишившись у Берліні у самому кінці Другої світової війни, пережила вторгнення туди простого радянського солдата. Що саме роблять сьогодні нащадки тих самих солдатів – по завєтам дєдов! – ми всі бачили на моторошних кадрах з Бучі. Як зазначає анотація, книга ця "стала голосом безсловесних мільйонів жінок, яким випало відбудовувати життя з руїн, у матеріально й морально знищеному світі». 

📕«Нотатки з кухні “переписування історії”» Володимир В’ятрович, видавництво Наш формат
Збірка авторських публікацій, покликаних показати, нарешті, українцям їхню справжню історію, а не отих покручів, до яких нас призвичаїли радянські підручники з історії. На сайті видавництва відмічають, що читати цю книгу треба, якщо хочеш «звільнитися з полону думок «старшого брата» й досягнути справжньої незалежності — коли можеш розповідати свою історію від першої особи». 

📕«Брама Європи» Сергій Плохій, видавництво КСД
Найкрутіший найповніший (але при цьому найлаконічніший) і головне - найлогічний виклад історії України від мамонтів і аж до Революції на граниті. Книга доступно й послідовно розкаже вам чому, як, а саме головне - внаслідок чого трапилося саме те, що трапилося. Дозволить хоча б у приблизних межах зрозуміти, який саме період історії хотілося б вивчити трішки досконаліше. І звісно що надасть вашій русофобії обґрунтовану аргументацію. 

📕«Червоний голод» Енн Епплбом, видавництво Наш Формат
На основі архівних документів, щоденників, усних свідчень, мемуарів та різних досліджень авторка переконливо доводить те, що ми і так знали: Голодомор був аж ніяк не помилкою, не трагічним випадком і не недоглядом. Він був спланований і послідовно втілений Сталіним та його посіпаками і на меті мав одну єдину мету: знищити українську націю. Читати важко, але на шляху до кристально чистої русофобії легких дорог нема. 

📕«Мистецтво війни» Сунь-цзи, видавництво Старого Лева
На перший погляд може здатися, що ця книга у підбірці зайва чи потрапила сюда випадково. Але немає нічого випадкового у житті. Впевнена, що цей лаконічний та досконалий філософський трактат давньокитайського воєначальника про тактику та стратегію бою допоможе вам так само досконало оволодіти будь-яким мистецтвом. У тому числі архіважливим сьогодні мистецтвом активної русофобії.

​​Як виглядає читання під час війни? Приблизно ось так: (показує на картинку)

Коли ментально-когнітивних зусиль вистачає виключно на просту розважальну прозу, головне завдання якої - тримати подалі стрічку новин якомога довше. Цілих півгодини, наприклад. Читацький квітень-2022 - засилля детективів (поганих і гарних), мальопис як засіб чітерингу, а також внєзапно повне занурення у "рускій мір", який хоч і носив мексиканські імена, але був саме ним: описом абсолютної хтоні, маргинального дна, безвартісних життів дітей, знецінення та об'єктивізації жінок, ненависті до інших, до себе, до світу навколо.

І хотілося б узяти на себе підвищені зобов'язання, що у травні полиця стане серйозніше, але хто зна, хто зна

Відкриваю я тут, значиться, брошюрку про письменництво 1923 року (!) випуску, а там ☝️(показує на картинку)

Здається я віднайшла корєнь зла 🤪

Спеціально для тих, кому ліньки відкривати посилання: це "Конспект теорії письменництва" авторства Модеста Левицького, українського письменника, культурного діяча, університетського викладача української мови, просвітянина, автора мовознавчих розвідок, перекладача творів Еркмана-Шатріана, Р.Джованьйолі, Е.-Б.Сінклера, С.Лагерльоф, Е.Ожешко та ін.

​​Про плинність часу. Те, що було однозначно компліментом сто років тому, сьогодні виглядає мало не як образа чи навіть спроба приниження 🤪.

​​Поетка Маріанна Кияновська, не приходячи у свідомість, написала, що вона - самовідроджений Дракон шаман і має точну дату смерті путіна-хуютіна.

Насправді, рідко якій здоровій людині під силу долетіти до середини Дніпра прочитати всі ті майже 30к знаків у першому дописі і додаткові 6к у другому (я попросила Word мені порахувати, да). Але я здійснила дві спроби.

Перша зазнала фіаско вже на самовідродженому Драконі шамані. А ось під час другої я побачила фразу "я лежала і задихалася з сатурацією 92" 👇🏻 і зрозуміла, що третьої спроби не буде. Бо врешті-решт, творчість (скоріше за все) душевнохворих взагалі не моє.

Світ людей, які так не опанували у школі фізику, хімію та біологію, завжди сповнений чудес та дивних див. І шаманів, да. Самовідроджених.

​​Мені тут Видавництво Старого Лева листа надіслало👇🏻. Називається "Читаємо – перемагаємо: книги, які допоможуть стати кращими та збудувати ще розумнішу націю!" А у самому тілі листа - глибоко філософська порожнеча. Екзистенційна така. Emptiness as is.

І, як вже відмітили у тайному чатику книголюбів, це ж очевидно - бо немає таких книг. "Поки що", додаю я від себе.

Антологія Назаренка "Крім Кобзаря" посіла перше місце у переліку номінантів у категорії «Хрестоматія. Літературознавство / критика» у Всеукраїнському рейтингу «Книжка року».

Всесвіт з усіх боків як може підштовхує мене до читання серйозних речей, а мозок вперто продовжує безвольно спрямовувати ручки до полиць із розважальним 🤦

​​Побачила на книжковій барахолці книгу, яка мене потенційно зацікавила. Пишу продавцю, що хочу придбати, і тут він мені чесно каже "але там є незначний ньюанс - підкреслений текст. Але все читабельно! Можу показати сторінку". Кажу "звісно, покажіть". 

І мені приходить ось це 👇🏻 

Ну клас, чо. Спочатку перетворюєш книгу на щоденник 9-річної дівчинки, якій вперше в житті подарували набір кольорових олівців, а потім бєспєчалі ващє виставляєш цей креатив на продаж. 

Але дякую, що попередили перед (тепер вже ні) покупкою. Страшно уявити, як я лютувала б, побачивши ЦЕ після. 

А ви поводитися ось так із книгами? Бо я максимум, що дозволяю собі, це відмітки олівцем і виключно в тих примірниках, які точно знаю, що ніколи на продаж не виставлю.

Один мій добрий друг створив канал, як він каже, виключно для себе: аби зберігати якісь цікавинки з світу літератури, культури, мистецтва та історії всього цього.

Так сталося, що все те, що він зберігає "чисто для себе", виявляється цікавим і для мене 😀 А що цікаво мені, сподіваюсь, буде цікаво і вам. Тому запрошую у затишний куточок "Антиквар від Шкурупія" - кави та тістечок поки що не обіцяємо, але хто зна, хто зна )

​​Я дивлюся, дивні листи від видавництв - це фішка останніх днів. Нещодавно я показувала екзистенційну порожнечу, яку мені надіслав Старий Лев. То було дуже, мммм, по-філософськи.

І от сьогодні мені приходить лист від Залізного Тата. Як бачите, його можна було не відкривати 🤣 Все, що вам потрібно знати, міститься у темі. У тілі листа - порожній шаблон. Кацапською, до того ж.

Ну ок.

​​Спойлер: судячи по доступного для ознайомлення фрагменту з «дорослої» версії цієї праці, тексту там не більше, тому не думайте, що від вас щось приховали (як це подумала я, догортавши книжечку до кінця).

Якщо вам після прочитання здаватиметься, наче ви тільки що прочитали «Збірку статусів та підписів з соціальних мереж», видання друге, доповнене, то вам не здаватиметься.
☝«Життя є політичним не тому, що світ цікавлять ваші почуття, а тому що світ реагує на ваші вчинки».
☝«Постійна пильність – ціна свободи».
☝«Сьогоднішні символи визначають завтрашню реальність». Приблизно з таких мудростей складається вся книга.

Це називається «афористичність», і якщо ви, як і я свого часу, не звернули увагу на це слово перед тим, як натиснули «придбати», то хто ж тобі лікар? Себто, якщо хотілося Снайдера повноцінного, повнокровного і, гм, дорослого (?), то це до «Перетворення націй», або до «Кривавих земель». Тут Снайдер не аналізує, не розказує і не подає повну картину, максимально позбавлену емоційних сплесків. Тут він послідовно вибудовує думку, що Трамп – це новий Гітлер (не помітивши його справжнього десь у кремлівських стінах, де ця пліснява дійсно розрослася), що це були чи не останні вільні вибори у США і далі тільки тлєн. До речі, саме для графічної адаптації йому довелося дописати шматочок, і його видно у тексті, як фламінго серед болотів, бо було це вже після 2020 року.

Неілюзорно плутаючи націоналізм із націоналістичним шовінімом чи навіть нацизмом, Снайдер розказує, що як тільки по вашим вулицям пройдуть люди зі смолоскипами, то це вже розквіт тиранії. Адже – цитата – ☝ «Націоналіст заохочує нас проявляти найгірші сторони, а тоді каже нам, що ми найкращі». Бо – знову цитата – ☝ «націоналіст не є патріотом». І ще одна: ☝ «націоналізм не має універсальних цінностей – ні естетичних, ні етичних».

Збідкується, що вихід Британії з Європейського Союзу призведе до повалу демократії у Європі в цілому. Читати це навесні 2022 року в Україні як мінімум смішно. Коли нас чи не найбільше підтримує та сама Британія, вимовляючи потрібні слова і перша рухаючи ініціативи, потрібні для нашої боротьби з рашизмом. Британія, яку більше не стримують мегатонни союзної бюрократії. Ага, давай, розкажи мені, професор з США, як світ розпався після брекзіту.

Точка сидіння завжди визначає точку видіння, розумію.

Або ось ще дуже важливий урок, що його намагається передати нам Снайдер. Не читайте новин в інтернеті, з екранів, каже він. Там вами лише хочуть маніпулювати. Читайте друковані газети. Адже на підготовку їх витрачається більше часу, а значить там більше правди. Можна я це залишу без коментарів? Мене просто мама просила менше матюкатися.

І читайте книги, додає Снайдер. Хороші романи підживлять «нашу здатність оцінювати неоднозначні ситуації й наміри інших». У якості прикладу хороших романів в нього першим стоїть «Брати Карамазови» Достоєвського. Дякую, дуже дякую.

Щодо ілюстрацій, то другий раз особисто зі мною вони не спрацювали. Вразивши свого часу у «Вітчизні», особистій історії Нори Круг, тут, у цих крилатих виразах для найменших патріотів-ненаціоналістів, вони скоріше видавалися як мінімум зайвими і інколи навіть пошлими. Можливо, тому що перше враження отої практично інтимності від малюнків, що розгорталося у «Вітчизні», тут постійно натикалося на якусь категоричну повчальність, і викликало ніяковіння.

⭐⭐В цілому, книга на один вечір, який краще витратити на іншу книгу.

📚Тімоті Снайдер, Нора Круг «Про тиранію: двадцять уроків двадцятого століття», Човен-Видавництво, 2022 рік, 128 сторінок.

​​Еріх Марія Ремарк, письменник: у 18 років мобілізований на фронти Першої світової, де відразу ж направлений на Західний фронт. Був там три роки, аж до поранення осколками гранати в ліву ногу, праву руку і шию. Поранений же зміг дотягти до медичної частини також свого пораненого товариша.

Ернест Міллер Гемінґвей, письменник: зумів потрапити на Італійський фронт Першої світової війни, записавшись шофером-добровольцем. Незабаром він опинився на передовій, зголосившись підвозити продукти солдатам просто в окопи. У 1918 році, рятуючи пораненого італійського снайпера, сам був важко поранений, але, незважаючи на свої ушкодження, він залишився допомагати пораненим солдатам. Пізніше у шпиталі з нього витягли 28 осколків, при цьому на тілі Ернеста було більше двохсот ран.

Борис Гуменюк, поет: "Я думаю, що ані Ремарк, ані Гемінґвей уявлення не мали, що таке справжня війна. Вони її висмоктували зі своєї уяви. Щоби зрозуміти, що таке війна, треба побачити у приціл ворога та вистрілити в нього". 

Ремарк на пару з Гемом з небес: ну ти й м..., Боря. Ото тобі б так не не мати уявлення про війну, як ми не мали.

На ілюстрації Ремарк та Гемінґвей дивляться на Гуменюка, як на (ну ви самі бачите, як).

​​У дискусії під дописом пана Красовицького про російську культуру пан Юрій Винничук привів цікавий аргумент щодо російськості (а вірніше неросійськості) романа Гоголя "Мертві душі". Наведу його коментар повністю:

💬"Мертві душі" не російський роман.
«Въезд его не произвёл в городе совершенно никакого шума и не был сопровождён ничем особенным; только два русские мужика, стоявшие у дверей кабака против гостиницы, сделали кое-какие замечания, относившиеся, впрочем, более к экипажу, чем к сидевшему в нём…»

Ця фраза вводила в ступор багатьох російських письменників та дослідників творчості Миколи Гоголя.
На незвичність цієї фрази звернув увагу російський дослідник Сємйон Вєнґєров (1855–1920), який з цього приводу написав цілий нарис з епатажною назвою «Гоголь совершенно не знал реальной русской жизни (Почти невероятное происшествие)»: «Какие же другие могли быть мужики в русском губернском городе? Французские, немецкие?.. Как могло зародиться в творческом мозгу бытописателя такое ничего не определяющее определение». І далі: «Когда мы передаем свои заграничные впечатления, мы обычно прибавляем обозначение национальности: "На веранде сидели две немочки", "По площади шли, жестикулируя, три итальянца" и т. д. Обозначение национальности проводит черту между рассказчиком-иностранцем и чуждым ему местным населением, бытом, обстановкой и т.д. В аналогичной ситуации находился автор "Мертвых душ" по отношению к русской жизни».

Сучасний дослідник Юрій Манн уточнює: «"Русские мужики" бросают яркий свет на основу отношения Гоголя к изображаемому им быту как к чему-то чуждому, поздно узнанному и потому бессознательно этнографически окрашенному».

Андрєй Бєлий: «"два русские мужика..." для чего "русские мужика?" Какие же, как не русские? Не в Австралии ж происходит действие!»

«А каких же мужиков рассчитывал встретить там Гоголь, неужели португальских?» – дивувався Іван Бунін.

Так само зреагувала й Анна Ахматова: «В самом деле. Почему Гоголь написал "два русских мужика"? И верно, не португальских же! Для него, малоросса, это экзотика!» – а потім додала, що «поэт может как угодно скрывать свою личность и биографию, но прозаик выдает себя с первой же фразы».

Фйодор Толстой помітив у цих словах «невольно вырвавшееся небратство» (ось воно – фраза, яку ми вже чули від путінських пропагандистів на нашу адресу: «ета нє братскіє атнашенія»), так само зреагував Фйодор Тютчев: «москвич уже никак бы не сказал "два русских мужика"».💬

Здавалося б, дрібничка, але вчергове нагадує, наскільки треба бути уважними зі словами. Всім, а письменникам й поготів.

💬Важить не тільки "як", але й що зайде на звільнене від російських пам'ятників місце.

💬Те, що нам видається очевидним, іншим видається більш, ніж суперечливим, саме тому треба пояснювати, чому і навіщо ми це робимо.

💬Легко прибрати пам'ятник Пушкіну з вулиці, а ти спробуй прибрати його з голови містян.

💬Нам в першу чергу потрібна деколонізація, в тому числі - у проговоренні деколонізації від російської культури.

💬Не скільки без політики не може бути культури, як без ідеології її не може бути.

💬Як показали воєнні дії останніх днів, у всіх військових училищах світу буде велика потреба у фахівцях з російської літератури.

💬Кожна культура кожної хвилини робить вибір між доктором Джекілом та містером Хайдом.

Ну і моє улюбленіше: 💬Російський ліберал, який не змінився з часів Салтикова-Щєдріна

Це було кілька цікавих та, на мою думку, важливих тез, що їх вчора промовили під час дискусії "Ніч музеїв 2022: Геть від Москви!" Євген Стасіневич, Михайло Назаренко, Сергій Жадан, Наталля Старченко та інші культурні діячі. Дуже цікава вийшла розмова, як є час - послухайте, сьогодні вже можна поставити швидкість на х2.

https://www.youtube.com/watch?v=kihacKxvta8

​​🌻"У фондах публічних бібліотек може зараз знаходитися більше 100 млн примірників літератури, яка потребуватиме вилучення"

Директорка Українського інституту книги Олександра Коваль дала розлоге інтерв'ю щодо стану наших бібліотек, де серед іншого пояснила, із якими труднощами може стикнутися процес вилучення російських книжок з фондів:

💬На мій погляд, головною перепоною в процесі вилучення літератури, яку можна швидко усунути – це не відстоювання "толстоєвського", а прості, меркантильні, але в то й же час зрозумілі інтереси бібліотекарів. Справа в тому, що в залежності від кількості фондів, бібліотеці присвоюється певна категорія. Відповідно, заробітна плата всіх працівників залежить саме від категорії бібліотеки. Крім того, при нарахуванні зарплати і визначенні тарифів оплати праці враховуються такі показники як книговидача і кількість приписаних до бібліотеки читачів. Всі ми бачимо лише офіційну статистику, яку подають бібліотеки. Судячи з неї у нас є начебто понад 10 млн читачів, кожен з яких відвідує бібліотеку 10-12 разів на рік і прочитує близько 20 книжок. Для мене це є свідченням того, що жоден правдивий облік не ведеться, і що ця статистика сфальшована. А роблять це бібліотекарі лише для того, щоб отримати свої 5-6 тис. грн. зарплати, інакше вони матимуть ще менші виплати. Я вважаю, що ми повинні покінчити з цією ганебною практикою, яка змушує людей до фальшування результатів їх роботи і не оцінювати роботу бібліотеки за показниками наявних фондів і книговидачі, а звернутися до досвіду європейських країн і стимулювати активність у залучення нових читачів, проведення різних заходів, промоцію читання тощо.

Чесно кажучи, не зрозуміла, що саме пані Коваль пропонує замінити. Не оцінювати за книговидачею, а стимулювати активність. Ну будуть тоді писати у звітах, що активність стимульовано на 3% щотижня. У якості доказів - нові картки читачів? Чи збільшені обсяги виданого? 🤪

/у якості ілюстрації використано фото однієї з оновлених бібліотек Вінниці/

​​🎉Сьогодні видавництву Човен виповнилося 5 років - вони вимірюють свій вік від презентації першої своєї книги, яка сталася у 2017-му році на V Lviv Media Forum.

Як вони самі про себе пишуть на ФБ, сьогодні Човен - це видавництво художнього репортажу, інтелектуального нон-фікшену, добірної есеїстики та біографічної літератури. І виклали "5 книжкових років «Човна»:

📚Катажина Квятковська-Москалевич. Вбити дракона. Українські революції, 2017.
📚Карл-Маркус Ґаус. Собакоїди та інші люди, 2017.
📚Пьотр Ібрагім Кальвас. Єгипет: харам, халяль, 2018.
📚Войцех Ґурецький. Тост за предків, 2018.
📚Мартін Поллак. Топографія пам’яті, 2018.
📚Олеся Яремчук. Наші Інші. Історії українського різноманіття, 2018.
📚Войцех Яґельський. Усі війни Лари, 2019.
📚Тоні Джадт, Тімоті Снайдер. Роздуми про ХХ століття, 2019.
📚Світлана Ославська. Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії, 2019.
📚Марічка Паплаускайте. Бог дивовижних людей та інших грішників, 2019.
📚Мірослав Влеклий. Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала, 2020.
📚Тімоті Снайдер. Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка, 2020.
📚Ґжеґож Ґауден. Львів: кінець ілюзій. Оповідь про листопадовий погром 1918 року, 2020.
📚Тімоті Снайдер. Наша недуга. Уроки свободи з лікарняного щоденника, 2020.
📚Тоні Джадт. Коли змінюються факти. Есеї, 1995-2010, 2021.
📚Катажина Кобилярчик. Струп. Іспанія роз’ятрює рани, 2021.
📚Войчех Орлінський. ЛЕМ. Життя не з цієї землі, 2021.
📚Остап Яриш. This is Америка. Історії не з Голлівуду, 2021.
📚Тоні Джадт. Шале пам’яті, 2022.
📚Тімоті Снайдер, ілюстрації Нори Круґ. Про тиранію. Двадцять уроків двадцятого століття. Графічна адаптація, 2022.

Геть не була здивована тим, що маю їх всі, практично. За виключенням "Нашої недуги", якої позбулася після прочитання. Да і над останньою графічною адаптацією Снайдера також висить загроза покинути мої полиці 🤣

Мої вітання, Човен! Ви робите дійсно круту справу!

​​Українська письменниця, лауреатка Шевченківської премії за роман "Доця" (який також становився Книгорою року ВВС, за що не стидно, на відміну від деяких інших років), волонтерка і просто ♥️неймовірна жінка Тамара Горіха Зерня зараз перебуває на Варшавському книжковому форумі, де скоро почнеться її власна презенація.

А отут можна побачити докладний звіт про те, як виглядає український стенд у Варшаві.