​​📚 Відкриття дня: на чеках в офлайн-книгарні Є друкують мудрість віків 😂

Взагалі-то я зайшла до книгарні за книгами Ольги Токарчук, адже саме її обрав наш елітний закритий книжковий клуб "Так, але..." для обговорення у лютому.

Але просто біля входу у подільській Єшке мемуари, біографії та різне історичне, тому далі я особливо вже й не просунулася. Схопила скарб - тритомник розвідок Петрова (Домонтовича), полірнулася "Нарисами Крима" 1882 року випуску, на решту узяла "Драконову перлину" від видавництва "Жорж", на яку до кінця місяця діє 20% знижки.

Сходжу за Токарчук вже наступного разу.

​​✍️Нотатки по берегах: ніколи не став хрест на творці після невдалої книги. Дай другий шанс і на тебе чекають приємні несподіванки.

📚Отже, в мене на руках два романи Андрія Горбунова - "Розволокнення" та "Гліл". На одному - прижиттєві панегірики від Кідрука, який впевнено стверджує, що "деталізації та реалістичності цього хронодетектива позаздрив би сам Пітер Воттс", на іншому - якась формальна записочка на відчіпного на кшталт "химерна історія, шлях героїв, магічні пригоди".

🚀Як ви розумієте, першим романом можна успішно катувати у промислових масштабах (а особливо Пітера Воттса), а за другий щиро шкода, що він не потрапив навіть до довгого списку блогерської премії КРУК-2021.

🙈"Розволокнення" перші 60 сторінок прикидався ну дуже швидкісним і з-за того досить картонним звичайним детективом із підслуховуванням мафії, вбивством відомої красуні і рештою штампів. Вже з 66-ї сторінки роман перетворився на недолугий підручник із фізики часу, викладений тошнотно-нудотним стилем, який не то читати, навіть пробігати очима не хотілося. "Гліл" же натомість буквально з перших же сторінок без зайвих загравань кидає читача у вир містичних подій, написаних іронічно, відверто та захопливо.

😒Якщо "Розволокнення" пнеться дати щось нове й оригінальне читачам світу, де Мартін МакФлай вже сотні разів повертався у майбутнє, то "Гліл" настільки безсоромно експлуатує старі, як гівно мамонта, ідеї про підписані кров'ю договори із чортами, що ошелешений таким нахабством читач каже "а й біс з тобою - мені подобається!"

😱Як ви розумієте, "Гліл" я взяла читати після "Розволокнення" - ну аби із чистим серцем поставити величезного хреста на авторові. Була налаштована на чергову нудотіну і приємно здивувалася. Це ж треба! Хрест відміняється. Вкрай заінтригована чекатиму нових творів.

Ну, а вам бажаю ще раз перечитати перше речення допису. Але пам'ятайте, що це правило не працює у 95% випадків🤣.

​​❄️Ви обрали – я прочитала

📚Перше, що вам треба знати про цю книгу: це початок. Знаю, виглядає по-кепські. Не в сенсі «погано», а в сенсі «дякуємо, кеп!». Але це дійсно тільки початок певної епічної оповіді, де навіть у рамках цих майже 400 сторінок дві гілки сюжету навіть не зустрілися (і якщо вони не зустрінуться взагалі, то це буде найепічниший WTF? з усіх мені відомих).

📚Отже, ми маємо такого собі Вуко Драккайнена, досвідченого виживальника, авантюриста, контрабандиста, пірнальника, автогонщика, війського кореспондента etc, але все залишилося за хрін-зна-скіко світових років від Землі. Бо зараз Вуко на планеті Мідґаард, де традиційно панує глухе середньовіччя, і має всього-навсього знайти наукову експедицію, що припинила відповідати на пінг років так 4 тому. Знайти, знешкодити будь-які цивілізаційні впливи, які вони могли нанести місцевим, і повернути на Землю, бо Прогрессорський кодекс-с!

📚Так, ви зовсім не дарма згадали Стругацьких, бо від роману відверто віє ідеями то «Важко бути богом», то «Заселеного острова» поперемінно. Ось згадка про сотні тисяч безневинних душ, яких Вуко не встигає врятувати, і це його мучить. Ось його супервластивості, що дозволяють бачити у темряві і рухатися в десятки разів швидше за місцевих вояків, що прийняли його у команду. Не вистачає хіба якоїсь чистої невинної паняночки з місцевих, яку треба було б захистити ціною провалу місії.

📚А ось друга сюжетна лінія із принцем-у-вигнанні, майбутнім імператором, який має вижити у світі, що скинув цю саму імперію, бо навчатися мистецтвам і будувати гуманістичне суспільство важко, а старі боги дають простий світ: приніс жертву – молодець, не приніс – ходиш голодний. Нагадую, що у рамках «Нічного подорожнього» ці дві лінії так і не зійшлися, тому, чи не стане цей принц тим самим «чистим та невинним, заради якого», можна тільки гадати.

📚І якщо перша гілка сюжету нагадує знову таки традиційні «бродилки» - піди туди, виконай квест, левел-апнісь на рейд-босі, то гілка із принцем – це майже роман-виховання не без притчевої складової. Що в цілому достатньо захопливо читати, навіть попри те, що ритм в цих двох сюжетних лініях геть різний.

Але! Максимального катарсису читач отримує на останній сторінці – буквально на останній! І потім сидить такий «ееееее, це що таке було тільки що?»

І добре, якщо в вас вже є друга книга з серії… Бо інакше витримати, що ж буде далі, практично неможливо.

​​📚Читацький січень: підсумки

17 прочитаних і 2 закинуті недочитаними (на картинці їх нема, це "Моя неймовірна подруга" Елен Ферранте" і "Розволокнення" Андрія Горбунова). Про більшість з тих 17-ті вже встигла написати по кілька слів, а на деякі - навіть не по кілька🧐 (якщо пропустили, то ось відгук на "Біля карети під мертвим лисом", а ось тут - на "Гліл", щоправда, разом із недочитанним другим романом автора. Ну і буквально попередній допис - це мої враження від початку тетралогії "Господар крижаного саду").

✅Дуже рада, що відкрила нового для себе письменника (я про Петра Яценко) і в планах прочитати більше його романів.

✅Також дуже рада, що збирати тетралогію "Крізь дзеркала" не буду, адже знайомства із першим томом залишило радше розчарування, замішане на байдужості - непропрацьований світ, картонні герої, якась типова янгадалтщина у своєму найгіршому значенні.

✅Домонтович вкотре нагадав, що українська класика - це цілий океан, куди я хіба що пальчика встигла вмочити, хоча там можно ще пірнати й пірнати.

✅Комікси були нормальними (і добре, що були).

✅Ну і звісно, що дуже тішуся тим, що завдяки КРУК-2021 прочитала "Кулінарну мандрівку в Гетьманщину" так скоро, а не відкладала її на невизначений шухлядо-час.

Нагадую, що найсвіжіші та найемоційніші відгуки по кожній книзі ви можете побачити у моїх вложиках, які доступні патронам на Patreon😘

​​☃️У глухій провінційній лісистій Польщі, десь настільки близько до кордону із Чехією, що інколи вишки стільникового зв’язку вітають тебе у роумінгу, у малесенькому селі на десяток хат і півтора десятки літніх дачних будиночків живе стара Яніна Душейко, яка воліє називати себе кожного разу по-іншому, та і решту називає так, як їй підказують зорі. Вона доглядає за залишеними на зиму дачними будівлями, годує птахів та тварин у лісі, псує нерви поліції регулярними заявами про вбивства Живих Істот (у книзі багато рандомно розставлених великих літер, тож звикайте), і разом із своїм старим учнем перекладає Блейка. Аж поки нарешті Смерть не настигає не чергового зайця чи Косулю: у власному будинку знайдений мертвим (задихнувся, просто задихнувся, подавившись кісткою) місцевий Мисливець та Браконьєр. Якби це був відгук на триллер, то тут якраз місце для фрази «і ця смерть стала тільки першою у цілій черзі моторошних та містичних подій, що сколихнули сонну місцевість!». Але оскільки це відгук на детектив (внєзапно!), то напишу лише, що ця смерть стала тільки першою у цілій черзі інших смертей, які доведеться розплутувати читачу.

🕵️‍♂️Але, якщо ви добре пам’ятаєте Агату Крісті із її відомим «Вбивством Роджера Ейройда», то розплутувати там особливо не буде чого (сподіваюсь, масовий читач сьогодні вже не пам’ятає повість Крісті, а ті олди, що пам’ятають, все одно для себе враження не попсують, бо все зчитується чи не з перших сторінок).

📚Про що насправді ця книга? Про споглядання і спокій. Про екологічне мислення і дивність традицій. Про неуважність, яка може стати причиною чималого зла. Про жадібність і залежність. А ще про наслідки, до яких може призвести зневага до «маленьких людей».

🙈І була б книга практично ідеальною, якби не загальна пріпєздонія головної героїні і не той кавалок астрології, яким Токарчук годує читача з лопати.

😒Бо сьогодні на серйозних щщах розповідати про те, що родимка на обличчі – це ознака того, що Венера була у десятому домі під час народження людини, якось попахує клінічною ідіотією. А коли розмірковувань подібного штибу у книзі чи не половина, то і до решти сенсів, що прориваються крізь цей ретроградний Меркурій із Сатурном у сраці, ставлення десь таке саме стає.

Але чого у Токарчук не відняти, так це вміння володіти словом. Я це помітила ще у «Бігунах», а «Веди свій плуг понад кістками мертвих» тільки підкріпив впевненість. Писати пані Ользі вдається гарно: і історію розповісти, і образи змалювати, і поетичністю прикрасити в міру, без надмірного пафосу.

✍️Тож, якщо ви знаєте, що вас не стане підкидати на числених астрологічних вставках, то книгу щиро раджу. Хоча я саме з-за них спромоглася вичавити з себе лише ⭐️⭐️⭐️ з 5. І ті вважаю авансом. Щедрим таким авансом на майбутні враження.

​​🌟8-річний хлопчик з американського штату Айдахо несподівано для себе став зіркою серед читачів місцевої бібліотеки ❤️

📚Діллон Хебіг у подарованому бабусею червоному нотатнику написав цілу пригодницьку історію про... себе. Тобто про 8-річного хлопчика, який прикрашаючи ялинку на Різдво, потрапляє у портал, що дозволив йому подорожувати у часі: спочатку до найпершого дня Подяки, а потім до Північного полюса. The Adventures of Dillon Helbig’s Crismis (так він назвав свою історію) ілюстрована самим автором і містить цілу 81 сторінку.

🌜Коротше, це була б традиційна нецікава історія про дітлахів, що мріють стати письменниками, якби Діллон хитрістю не залишив свою книгу у місцевій бібліотеці між іншими книгами. Коли вони з матусею через кілька днів прийшли забрати нотатник з рукописом назад, виявилося, що книгу знайшов бібліотекар, дав прочитати своєму 6-річному сину і той був у захваті. А зараз у черзі на прочитання того червоного нотатника вже 55 людей стоїть.

📙Бібліотека навіть попросила хлопця залишити їм книгу, наліпили на неї штрихкод і зараз вона є частиною розділу графічних романів для дітей, підлітків та дорослих.

😉Малий успіхом задоволений, сказав, що пише продовження "Crismis", а також анонсував наступну книгу "на реальних подіях" під назвою «Шафа, що поїдає жакети»

❤️Неймовірно мила надихаюча історія, як на мене 🥳 Сходіть за посиланням - там випуск NBC-News про цього хлопця.

​​🚀Не дивіться на обкладинку

📚Ця книга буде вас дурити на кожному кроці. Спочатку обкладинка прикидатиметься черговою історію про пекельні муки вибору – соболів вдягнути під вечерю з омарами чи чорнобурку? Потім, коли ви прочитаєте книгу до кінця, вам здаватиметься дивною назва – «Рум’яна»? То з оцього всього, що відбувалося на сторінках роману, автор вирішив зупинитися на підсилені саме слова «рум’яна»? І нарешті сама оповідь, що здаватиметься інколи публіцистикою, виявиться художнім романом. І ні, він буде не про рум’яна.

💣Він про те, що Перша Світова війна принесла не тільки жахи й мільйони смертей, але й емансіпацію, вільних жінок та незлічену кількість можливостей для тих, хто справді того хоче. Про те, що вільно жити таким, яким тебе створила природа, це інколи привілей, а не данність, і радій, якщо тобі пощастило втрапити сьогодні у вузькі рамки суспільного схвалення, бо як ні, то стережися. Про те, що навіть якщо ти найбагатша людина у США, твоїх статків все одно не вистачить, аби витягти з розшматованої під час Другої світової війни Польщі молоду дівчинку із єврейським прізвищем.

👉А ще про антисемітизм та комунізм. Про Голівуд та Париж. Про дружбу і зради. Про моду й красу. Про суперництво та пристрасть. Про браки, що укладають гроші, і про шлюби, які трапляються, бо інакше і бути не могло.

💄Дві дуже ділові жіночки, дуже різні зовні, але однаково рішучі та цілеспрямовані, налаштовані збудувати кожна свою імперію краси. І як це буває у імперій – місця для двох одночасно завжди замало. Кожна з них виготовляє свою лінійку товарів для жінок – помади, креми, парфюми, а от маркетинг в них різних. Якщо одна віддає перевагу тому, аби жінки приходили до неї у салон, отримували догляд на вищому рівні і звісно на виході купували б все, чим їх тільки що чистили, фарбували, освіжали та зволожували, то інша муштрує цілу армію дівчат, які буквально приносять красу тобі додому, дають спробувати й на додачі пропонують заробити самостійно, продаючи товар своїм подругам. У проміжках між завоюванням світу своїми рум’янами обидві вони намагаються якось дати раду власним почуттям, знайти хоча б кілька хвилин щастя поруч із коханою людиною (для початку віднайшовши взагалі ту людину!) і звісно що якось дошкулити своїй суперниці.

👠Обидві вони міняють власне прізвище: одна, аби звучало більш аристократично і тепер вона не Гарденер, а Гардінер, а друга, аби можна було – банально! – замовити столик у ресторані, адже якщо ти Джосая Герценштайн, то ресторан заповнений вщент і місць немає, а коли ти Джозефіна Герц, то «звісно, мадам, вам зручніше біля вікна чи подалі?»

👒Обидві вони із впертістю носорогів рухаються уперед і вгору, аби про них знав весь світ, і писали всі газети, і жінки всього світу користувалися їх помадою чи ароматом. Обидві вони використовують ідеї, що вітають у повітрі стосовно того, чого ж ще хочуть жінки, і навипередки кидаються то виготовляти. Обидві вони роблять помилки (якими миттєво користується інша) і обидві змінюють індустрію краси.

👑Ну звісно, що це – не буквально роман про відомі косметичні бренди! (хоча одну фірму ви явно впізнали за тим, як саме вона продає свої баночки краси, правда?). І звісно, що це – не документальна хроніка того, як була винайдена форма щіточки туши для вій (хоча виглядає досить правдоподібно). Це захопливий роман про двох сильних впевнених жінок, про їхні здобутки і втрати, про те, як їх суперництво штовхало вперед цілу косметологічну індустрію, і про те, що жодна, навіть найяскравіша й найвеличніша перемога, не минають просто так, як і найпекучіша зрада не завжди виявляється кінцем всього.

👎З недоліків відмічу тільки те, що місцями речення були сформовані настільки незручно для сприйняття, що доводилося їх читати кілька разів, повільно, частинами і знову повністю, аби зрозуміти, що ж автор намагається донести. Не знаю, чий цей факапчик: перекладачки чи редакторів, чи оригінального тексту, але що є, то є.

⭐️⭐️⭐️⭐️ з 5 і велика подяка видавництву Vivat, яке надало мені змогу прочитати роман однією з найперших, судячи по пустоші на місці відгуків на «Рум’яна» у мережі 🤣

​​⚡️Книжкові блогери - вбивці сучасних українських письменників?

Так, провокативна назва, погоджуюсь. Але я зараз поясню. Книжкова спільнота з ранку обговорює чергову хвилю, еммм, ну іншого слова окрім "ниття" я підібрати не можу. Книжкова блогерка Тетяна Гонченко написала, що із обережністю ставиться до сучасної української літератури і завжди спочатку дивиться, а що ж то за автор. Ну написала і написала, тим більше, що це було буквально одне речення з досить величенького відгуку на книгу "Хто ти такий?" Артема Чеха.

Але тут на авансцену виходить Ярослава Литвин і заводить плач Ярославни. Мовляв, оце пнешся-пнешся, тягнеш-тягнеш, вивозиш-вивозиш, а тобі під дих - а хто такий? а що в тебе ще є? а що ти до того написав? І отак, мовляв, один абзацем книжкові блогери вбивають геть усю мотивацію сучасних українських письменників.

🎄Ситуація нарядна, як йолка, чесн-слово!

💊Тут тобі і хвороблива реакція на відгук навіть на не свою книгу😂

💊І не менш хвороблива впевненість, що українського письменника треба обожнювати по дефолту, просто за сам факт його існування, а якщо він/вона спромоглися щось випустити, то вже однозначно шедевр і приклад геніального письма.

💊І спроби перекласти своє не бажання (чи не вміння) гарувати над текстом на поганих блогерів, яким бач, щось не сподобалося.

Психологи ще щось явно знайдуть, але то вже таке.

Шановні сучасні українськи письменники! В мене, як у книжкового блогера, про якого вже навіть пишуть у газетах😂, є для вас важливе повідомлення.

Совок всьо. Кордони відкриті. Світ став набагато меншим. Тому, як би це прикро для вас не звучало, сьогодні ви маєте конкурувати за увагу читача із тисячами авторів із десятків різних країн. Розумію, що це боляче. Але тільки в умовах здорової конкуренції продукт стає кращим.

Мені здається, вас це навпаки має надихати, нє? На скріні - реакція здорової людини (і сучасного українського письменника) на отето всьо. Прям лайк. Прям захотілося таки прочитати щось в Івченка терміново, а не колись.

💥Відхопила раритет

Набір найголовніших романів Загребельного у боксі, рік випуску - ви не повірите! - 2002-й!

Але Фоліо не було б Фоліо, якби не маленький факапчик із позолотою у "Первомісті"😂

​​👩‍🍳А ви готуєте по рецептам з художніх книг?

🫀Потрапила на очі у стрічці "справжня чоловіча валентинка", яка в черговий раз нагадала, що оці розділення на справжнє чоловіче і справжнє жіноче - то повний bullshit, бо знаю особисто не один приклад родини, де цукерки наминає чоловік, а жінці краще дарувати ковбаску домашню. Ну і думка за думку - згадалися книги, де окрім сюжету, ще є рецепти (інколи - буквальні, з пропорціями і послідовністю), а заразом і виникло питання - а чи хтось колись готував щось за художніми книгами? Про які книги мова? Наприклад,

📚"Смажені зелені помідори у кафе "Зупинка" - дуже проникла щемка історія, як це завжди буває у Фенні Флегг. Події відбуваються у провинційній Америці минулого століття, на повний зріст квітне расизм, ще й досі не забуті еманації рабства, а тут ще й Велика Депресія накриває ледь живі паростки нового суспільства. Головне місце подій - оце саме кафе "Зупинка", яке стає притулком для багатьох дужу різних і жінок, і чоловіків, кожна і кожен з яких намагається вирішити купу проблем і знайти рідну душу й щастя. Рецепти там досить прості і такі, що можна спробувати повторити, бо вони детальні і винесені у кінець книги.

📚"П'ять четвертинок апельсину" Джоан Гарріс розказують теж про провінцію, але вже французьку, під час Другої світової війни і після. І попри те, що основна тема і сюжет там геть не кулінарний, у тексті дуже багато згадок про різні десерти, якими частувала одна з героїнь своїх клієнтів, а була вона власницею кондитерської. Повторити їх буде важко, але можна спробувати імпровізації. До речі, книгу теж дуже раджу не тільки як джерело натхнення на кулінарні подвиги.

📚А ось роман "Клуб любителів книжок та пирогів з картопляного лушпиння" попри назву взагалі особливо теми їжи не торкається. Тому її можна не включати до тих книг, з яких хотілося б почерпнути якісь рецептурні секретики, а просто читати, як сентиментальну й ніжну історію про кохання.

🐾До речі, якщо ви читаєте фентезі, то знаєте, що одна з ознак жанру - це візити героїв у трактири, де їх обов'язково почастують пивом (або чимось схожим) із відварною яловичиною. Або якусь кашу із печеними овочами і смажену птицю дадуть. Зазвичай я в таких випадках усміхаюсь - уявлення про середньовічну кухню в письменників досить одноманітні.

📚Саме тому хочу порадити дійсно захопливу кулінарну історію у віддалені часи - книгу Олексія Сокирка "Кулінарна мандрівка у Гетьманщину". На основі документів (а не вигаданих легенд та міфів) автор розказує, чим же насправді частували в Україні в середині XVII–XVIII століть. Рухаючись від гетьманів і шляхти, завітавши на обіди та вечері рядових монахів й високого духовенства, підглядівши, що стояло на столах в бідних родинах, можна скласти собі досить опуклу картину того, як, чим і з чим харчувалися наші предки. Книжка мене по-справжньому захопила, хоча я і кулінарні вишукування - це паралельні всесвіти😂. Але було дуже цікаво порівняти сьогоднішні традиційні застілля із тим, що було традиційним три століття тому. Мої побоювання - що це буде чисто книга рецептів - виявилися марними. Рецепти там таки є і абсолютно автентичні, але їх адаптовали на сьогоднішні продукти (і міри об'єму). Містяться у кінці кожного розділу і прям так і просяться аби їх повторити👩‍🍳

👉На фото - та сама "чоловіча" валентинка 😂

​​🔥Необлікований на Непозбувном книгочитуні срачік! Спєшітє відєть!

Я показувала цей дуже інтелігентний (навіть прям не срачік, а полеміку) Тані, але вона не захотіла вникати у контекст😂 Але залишити цю історію просто так вище моїх сил.

Отже, пані професорка Віра Агєєва (PEN-клуб, жюрі Книги року ВВС, Могилянка, монографії і прочая, і прочая) вирішила сказати своє важке слово проти двотомної Антології "Крім Кобзаря", яку випустив Михайло Назаренко. За її словами "хрестоматія ця негодяща" і взагалі навіть вредна, бо без Кобзаря, тобто намагається "викинути Шевченка з канону", а натомість вставити туди якіхось ноунеймів, якими "всі студенти-філологи знуджені донельзя".

Щоправда, при мінімальному наближенні виявляється, як у тому анекдоті про "не Волгу, а Жигулі, і не виграв, а розбив": що не "без" Кобзаря, а "крім", тих самих ноумеймів на філологічних факультетах не проходять, а отже й знудитися не можуть.

Пан Назаренко гречно подякував пані Агєєвій за увагу до свого колосального справді дітища, але уточнив, що наступного разу хотілося б, аби пані професорка таки уточнила семантичну різницю між словами "без" та "крім". Хоча би для себе😂

До речі, дуже раджу почитати коментарі до допису - стільки цікавого можна помітити щодо нашого літературознавчого процесу, що аж страшно.

​​🍁«Правда – найцінніший капітал, нею слід орудувати з ощадливістю й стриманістю».

📚Буквально на перший ж сторінці попереджає нас Андре Камінський, якого, до речі, могло звати геть по-іншому і настільки по-іншому, що сьогодні в Україні його б довелося декомунізувати перш, ніж перекладати. І у кінці, коли ви вже геть призабули це попередження, знов його нагадує і уточнює, що про всі події, за якими ви тільки що із затамуванням подиху слідкували, йому розповіли родичи, бо відбувалося все до його народження, і середній вік усередненого оповідача складає 91 рік. Тож майте бога в серці – не сподівайтеся, що ви тільки що прочитали документальну сімейну сагу роду Камінських.

📚Але я не знаю, нащо вам знати, чи то дійсно все було тільки так і не по-іншому, адже деякі історії мають залишатися красивими легендами, а не світити голою правдою.

📚350 захопливих сторінок справжнього єврейського роману (якщо ви не знаєте, що таке справжній єврейський роман, то беріть оцей, не прогадаєте) із колоритними самобутніми героями (за сумісництвом – батьками, дідами та бабами, братами та дядьками автора) на тлі епохи. Злам суспільства, зародження свободи та національної самосвідомості, нарешті Перша світова війна та зародження нового пролетарського монстру – все це крізь призму єврейства. На той час ще – народу, що немає власної країни. «Наступного року в Єрусалимі» - це не просто назва. Це – прохання до Всевишнього припинити їхню вічну втечу, яким євреї обмінюються при прощанні. Від чого біжать? Та від людей же, від кого ж ще.

📚Але не думайте, що роман цей сумний чи невеселий. Не змогла б вижити нація стільки віків, якби сумувала й бідкалася. Навпаки, роман цей – наскрізь веселий та іронічний, щирий та шельмівський одночасно. І пригоди всіх цих братів (один з яких став батьком автора) і гонорової Мальви (відповідно, матері), інших двох братів і поважного патріарха Камінського – це справжнісінька насолода для читача. І за змістом, і за розвагою, і за купою цікавинок, і за сенсами. Звісно, тут треба дякувати не тільки авторові, але й перекладачці, пані Галині Петросаняк.

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ і кілька вам цитат з книги для затравочки:

👉«- Чого ви хочете досягти в цім світі?
- Справедливості для всіх
- І ще чого?
- Що значить «ще чого»? Справедливість – найголовніша
- Але жити з неї неможна»

👉«Лише знання у тебе ніхто не може забрати»

👉«Розумні жінки не мають щастя в коханні. – Знаю, тому чоловіки тузяться за дурненьких жінок, що доводить нерозбірливість чоловіків»

👉«Коли євреї не знають, що далі робити, вони запрошують родичів і їх годують. Що безвихідніша ситуація, то більше страв на стіл. Що невтішніші обставини, то чисельніші гості»

📕Андре Камінський "Наступного року в Єрусалимі"
📕видавництво "Книги ХХІ"
📕2021 р., 352 с.

​​😭Та що ви взагалі знаєте за розчарування...

Ви знаєте, скільки років я чекала на Вудхауза українською, м? Знаєте? Правильно, не знаєте. Але зумери такі числа уявляють собі виключно теоретично. Ви знаєте, як я вчора пищала, коли побачила, що Апріорі вже відкрили передзамовлення? Правильно, не знаєте. Бо то був звук наближений до ультразвуку, який вловлюють тільки коти і кажани.

Ви думаєте, я звернула увагу на наведені кілька сторінок? Та щаз, ага. А ось пан Михайло Назаренко звернув... І це... це... жахливо!

Повторююсь - що ви взагалі знаєте про розчарування?..

​​🍁Продовжую страждання по Токарчук - дочитала збірку оповідань з напрочуд правдивою з усіх боків назвою "Химерні оповідання".

10 оповідань, пов'язаних буквально 2-ма речами:
✅Перше - їх написала Ольга Токарчук.
✅Друге - вони повністю ігнорують таку важливу складову твору, як сенс 😂

📚І зараз я вам трішки набрехала.

⭐️Бо з усіх десяти оповідань дійсно потужний сенс закладений у... останньому. Переосмислення ідеї воскресіння не як метафоричного відродження, а як буквального дійства, що відбувається із живим богом, якому не пощастило жити разом із людьми і воскресати щороку. Сотні років.

🧁Решта же нагадують сильно кремовий торт із неймовірної витонченості прикрасами зверху, але яким геть не вдається задовольнити голод. Це дійсно красиво, розкішно і змушує буквально бачити, як слова перетікають з одного речення у інше, але закрий книгу, відволічись на щось і через півгодини потрібні будуть зусилля, аби згадати, про що ти тільки що прочитав. Цікавий ефект, не спорю. Але сумнівно цінний, як на мене.

​​🔥Черговий срачік (ох, вибачте, полеміка) на тему, чи дійсно шкільна українська література - це виключно про тлєн, смерть, страждання і важку жіночу долю, чи там можна знайти й щось світліше за суїцидальні наративи.

📚Читаю аргументи "за" (дофігіща), читаю аргументи "а от у мене було" (разові, штучні навіть можна сказати). Згадую свою вчительку української мови та літератури, яка примудрилася навіть "Тигроловів" Багряного подати так, що хотілося повіситися від безвиході й безнадії. А це - нагадаю - пригодницький вестерн із потужною любовною лінією, відкритим фіналом і торжеством життя над смертю!

🎥І фоном слухаю розмову у новому читацько-критичному клубі Єстети (розвелося тих клубів кругом, ну!) на базі Книгарні Є. Там Семків, Павлова, Романцова і Чулаєвська обговорюють книгу Томаса К. Фостера "Читай як професор". А там лунає
✅"читання в нашій школі - це репресивна практика",
✅"школа як правило травмує читанням, змушуючи читати нецікаві тексти"

І якось зразу розумієш, чому аргументів "проти" у срачіку (ох, вибачте, полеміці) якось раз, два, а нє, це було теж раз 😂😂😂

💵До речі, якби ви були підписані на мій Patreon (кнопавка знизу завжди є), то вже б знали, що я думаю, про "Читай як професор" 😜

⭐️Там Projector Institute відкрив доступ на місяць до своїх 12 відеокурсів, з яких я собі "накупила" вже більше половини - про сучукрліт звісно, про комікси, а також про кіно і дизайн, колір та філософію. І вже навіть почала слухати. З сучукрліт почала, звісно ☺️

📚Тішуся, що поки що (я на 4-й лекції) нічого важливого нового для себе не почула, але мені подобається структурність викладу. Якби я зараз тільки починала знайомство із укрліт, то цей курс був би просто знахідкою. Тому раджу. Раджу навіть у випадку, якщо ви, як і я, важливого та нового не почуєте, але не зайвим буде ще раз структурувати власні дещо розпорошені знання.

💵Тим паче зараз, коли є можливість почути курс безкоштовно. Просто заходите посиланням, обирайте курс і у полі "подарунковий код" вводите 0688-5072.

​​Як і обіцяли #списокновинокКРУК2022
⭐️СПИСОК НОВИНОК, ЯКІ ВИЙШЛИ В УКРАЇНІ ПРОТЯГОМ ЛИСТОПАДА 2021 - ЛЮТОГО 2022
(складений у алфавітному порядку за видавництвами):

📘Оксенія Бурлака "Табу на поцілунки. Повість для підлітків" (Академія)
📒Катерина Загородня "Я працюю між Європою та Азією" (Академія)
📘Любко Дереш "Там, де вітер" (видавництво Анетти Антоненко)
📒о.Ігор Савва "Вихід" (Білка)
📘Андрій Кириченко "Мисливці за градами" (Білка)
📒Юліан Чаплінський "Зрозуміти архітектуру" (Віхола)
📘Вадим Яненко "Прикладна палеонтологія" (Віхола)
📒Спартак Суббота "Припини це. Як розпізнати насильство та протидіяти йому" (Віхола)
📘Володимир Станчишин "Для стосунків потрібні двоє" (Віхола)
📒Олексій Коваленко "Рослини-прибульці. Як борщівник та амброзія захоплюють Землю" (Віхола)
📘Богдан Коломійчук "300 миль на схід" (ВСЛ)
📒Сергій "Колос" Мартинюк "Король дощу" (ВСЛ)
📘Голександер Шепеленко "Вельми химерні вакації, що укинулися Тимкові одного годинного літа" (Гамазин)
📒Оля Бражко "Загадка" (Гамазин)
📘Іван Лукавий "Кривава сівба" (Дім химер)
📒Влад Якушев "Мобілізяка" (ДІПА)
📘Назарій Вівчарик "Останнє завдання" (Друкарський двір Олега Федорова)
📒Олександр Акуленко "Атентат" (Залізний тато)
📘Максим Дупешко "Біля карети під мертвим лисом" (книги ХХІ)
📒Таіс Золотковська "Писати як дихати" (книги ХХІ)
📘Таіс Золотковська "Несезон" (книги ХХІ)
📒Галина Петросаняк "Вілла Анемона" (книги ХХІ)
📘Олесь Ільченко SWEET СВІТ (книги ХХІ)
📒Каріна Саварина "Мам" (Коло)
📘Тамара Марценюк "Гендерна рівність та недискримінація на практиці" (Комора)
📒Олександр Малий "Олімпійські ігри(ща)" (Кондор)
📘Людмила Ясна "Мікстура від смерті" (Кондор)
📒Ігнатенко Олександр "Дівчинка-тінь" (Кондор)
📘Нетребич Валентина "Стібіо" (Кондор)
📒Маркіза де Бюсі "Криваві шістнадцять" (Кондор)
📘Оксана Кір'ян "І гойдалка злітає знову" (КСД)
📒Дарина Гнатко "Радислава. Історія одного кохання" (КСД)
📘Антологія сучасної української фантастики "31" (Літавиця)
📒Антологія сучасної української фантастики "Ковчег" (Літавиця)
📘Ксенія Томашева "Коли полум'я було мертвим" (Літавиця)
📒Олександр Ком'яхов "Тато" (Люта справа)
📘Кирило Талер "Киянин" (Люта справа)
📒Саша Буль "Плющ" (Люта справа)
📘Ігор Мітров "Голос України" (Люта справа)
📒Берта Марат-Вардо "Back to the roots, або Історія, що повертається на круги своя" (Мандрівець)
📘Іван Канівець "Циндао-Відень-Київ" (МаркоБук)
📒Анатолій Матіос "Бумеранги долі" (Наш формат)
📘Замкова Зоряна "У лабіринтах дотиків: новели, роздуми" (НК Богдан)
📒Олег Клименко "Іржа на клинку" (НК Богдан)
📘Олена Максименко "Пси, які приручають людей" (Портал)
📒Аліса Гаврильченко "Почути "Асканію-Нову"" (Портал)
📘Віра Курико "Мазепа. Право на шаблю" (Портал)
📒Дмитро Бураков "Що потрібно знати українцям про економіку" (Пропала грамота)
📘Лонгин Цегельський "Битва за соборність: від легенди до правди" (Пропала грамота)
📒Тата Снігур "Снігові пожежи" (Саміт-книга)
📘Аліса Гаврильченко "Злочинний дует" (Темпора)
📒Остав Яриш "This is America" (Човен)
📘Ольга Карі "Хрестик або дуже кривава книжка" (Creative Women Publishing)
📒Ольга Деркачова "Пальто британської королеви" (Discursus)
📘Оксана Ковацька "Українська постколоніальність у текстах і контекстах" (Discursus)
📒Володимир Ткач "Шлях у Європу" (Discursus)
📘Павло Казарин "Дикій Захід Східної Європи" (Vivat)
📒Петро Крижановський "Сходження. Актуальна дорожня мапа до ідеальної версії щасливого та успішного себе" (Yakaboo-publishing)

‼️Якщо ви знаєте ще якусь новинку, яка:
👉вийшла у період з листопада 2021 по лютий2022
👉є прозовим твором не для дітей
👉написана сучасним українським автором
і у цьому списку її нема, будь ласка, доповнюйте у коментарях. Безмежна вдячність гарантована!

Привіт, як ви?

💬Фраза, з якої всі ми (практично) звикли починати день увесь цей страшний кінець лютого, що тягнеться вже більше 60 діб. Фраза, що стала вмістилищем і туги з безнадією, і віри у переможний щасливий фатум одночасно. Фраза, з якої я відновлюю регулярні дописи тут, у телеграм.

Багато з вас знає, що я нікуди насправді не щезала і тримала інформаційний стрий на паралельному каналі. Багато з вас також знає, що до повноцінного книжкового життя я ще й досі не повернулася, але вчора, відмітивши чергову прочитану у квітні (квітні? зараз квітень? як дивно...) книгу, зрозуміла, що насправді-то вона вже сьома! Сьома книга за квітень і дванадцята за весну (весна? зараз весна? як незвично...). Тож будемо жити, читати, розмовляти і писати про це.

Вчора, до речі, коли я записувала відео (відео! я знову записую книжкові відео!), відмітила злий жарт долі: останньою книгою зими, прочитаною перед повномасштабним вторгненням русні, стала збірка оповідань 📚Ольги Токарчук "Останні історії". Остання книга тодішнього життя - "Останні історії". Ось не звертай уваги після такого на забобони (спойлер: не звертатиму і надалі насправді). Бо насправді останньою вона так і не стала: я все ще тут і я все ще продовжую читати.

І так триватиме далі
🇺🇦Слава Україні. Віримо в ЗСУ 🇺🇦