Все.Дуже.Погано

Попереджуючи питання "чому ж погано-то?" Бо, як зразу відмітили там у коментарях, іронія зашкалює: найвідоміший роман про пропаганду та переписування історії переписують заради сітуативної пропаганди.

Цікаво, як швидко ця резинка, яку так наполегливо відтягують у один бік, нарешті лясне відтягувачів по пиці на зворотньому - неминучому! - шляху🤔

https://t.me/wobua/3263

​​📚Останнім часом мене щось тягне на мемуари та щоденники сторічної давнини. Оті буремні роки, коли українська державність постала і... просралась, як полімери. Ні, це не означає, що я прям кинулася читати, але скуповувати щоденники Чикаленка, Винниченка, Костюка, а оце сьогодні ще й Липинського якось не можу зупинитися.

Тим більше, що чотири томи останнього сьогодні можна взяти за 86 грн. Ні, не кожний. А всі (дивись фотодоказ).

А, ну і ви мабуть вже здогадалися, що я трішки "спалила" вам частину своїх чорноп'ятничних закупок, які скоро покажу на Ютуб-каналі 😎

Був собі адмін, мав 2 телеграм-канали і нарешті наважився створити ще й літературний бложик — @book_hopper.
Там буде тепла атмосфера, рецензії, думки, списки і трохи про нього самого (бо який то блог, якщо не писати про себе).

Якщо маєте хоч крихту інтересу до цієї тематики, то обов'язково приєднуйтесь до Книжкового бункера.

​​⚡️ «Дівчина, яка боялась уколів, або Як наїбати увесь світ, маючи ораторські навики, чорний гольф і здатність розмовляти баритоном, коли тобі 19 років і ти блондинка»

Приблизно так називалась би моя книга, якби я була на місці Джона Керрейру, до якого звернувся один з бувших працівників найамбітнішого медичного стартапу Кремнієвої долини із проханням розказати світову правду. Але я – хвала богам! – не Джон Керрейру, тому книга називається «Дурна кров» і розповідає майже трилер, який не поступиться саспенсом якому-небудь а-ля кінгівському творінню.

У 2015-му році до журналіста з Wall Street Journal Джона Керрейру звернувся бувший працівник медичного стартапу, який на той час вже пожрав сотні мільйонів доларів своїх інвесторів, вже отримав десятки скарг від пацієнтів, яким брехали про їхні аналізи, але все ще посідав перші щаблі списків перспективних компаній, від яких очікували чи не наступну технічну революцію. І все завдяки харизмі Eлізабет Голмс, його засновниці, молодої дівчини без освіти (вона кинула навчання у Стенфорді після першого курсу, мотивуючи це тим, що треба заробляти, а не просиджувати штані). «Елізабет бреше всім, допоможіть про це розказати світу», - приблизно так почалося знайомство Джона із Theranos.

📚📚📚

Написала довжелезний відгук на прочитану книгу, який не влазить у стандартні розміри допису у Telegram 🙈 Тому ось там вище 🔝вам затравочка, а решту можна прочитати на Враженнях

​​🙈Повернулася, аби дочитати

Ті, хто підтримує мене на Patreon, вже бачили вложик, повний розпачу, у якому я нию, що змушена поставити на паузу читання "Бог на 60 відсотків" Ганни Улюри. Але я таки вмовила себе дочитати, бо не люблю залишати позаду себе відчинені двері.

Знаєте, краще не стало. Я прибрала свої очікування, але навіть без очікувань не можу спокійно пройти повз, наприклад, ось цієї цитати (див. фото).

Мені пропонують це сприймати серйозно?

Безапеляційність заяви зашкалює, насправді. А жінки, яким не треба нестися на інший континент, аби побути з коханим, бо вони вже і так давно і щасливо живуть разом з ним, у системі координат авторки не існують як вид, так виходить?

Я розумію, звісно, що кожен автор вкладає свій досвід у написане і що вона "жєнщіна сложной судьби™", але ж можна спробувати уявити собі таких. Літературознавиця ж вона чи прикидається?

​​🔥💬 Перфекціонізм заважає почати важливе, постійні сумніви в собі — завершити почате, а звичка робити забагато і надто швидко не дає підтримувати темп

Побачила цитату з однієї майбутньої новинки від видавництва Наш формат і, що називається, засіло в голові. Адже це саме те, що буквально списано з мене! Але я впевнена, що я тут взагалі не одна така унікальна мамина вишенька і рівно те саме можуть сказати ще сотні людей навколо.

Коли задумуєш щось дійсно вартісне, щось важливе і безсумнівно корисне, то навіть не починаєш інколи складати план, що і як робити, про яке там взагалі втілення може мова йти? Коли щось таке вже робиш і залишається кілька кроків, то раптом з'являється десь думка "а чи точно я все продумав? а чи варто продовжувати? а чи не почнуть кпини, мовляв, куди заліз взагалі? коня кують, а жабка лапку тягне". А коли в тебе у щоденнику на кожній сторінці виписані плани на кожні півгодини, то десь через місяць такої праці забуваєш власне ім'я.

Кому знайома ситуація? Та бачу, що майже всім. Друзі! Здається, нас врятовано 😍 Прийнаймі, за думкою автора, саме для таких задовбаних ритмом і власними сумнівами, як ми, була написана і вже досить скоро вийде друком книга «Без зусиль. Досягайте важливого легше» Ґреґа Маккеона. Не відходьте далеко, я вам найближчим часом ще соковитих цитат звідти принесу.

​​А в мене поповнення серед Великих Важливих Білих книг, як я це називаю. До щоденників Чикаленка та Винниченка додалися 4 томи "В'ячеслав Липинський та його доба". Страшні буремні часи, коли сама тектоніка суспільств зазнала непоправних зрушень.

Як то сталося? Що відчували люди повсякденно, коли бачили, як Світ рушив з місця? Чи можна було завадити жахам наступних десятиліть? Питання, які мене постійно хвилюють. Тому і полиця з такими книгами постійно оновлюється.

​​🔥Як спаскудити ідею читання?

Дуже просто! Достатньо видати на дорогому папері за туєву хучу коштів платників податків фотоальбом "Лєнін і брєвно", себто "Зєлєнскій та Велике Наїбництво". Сьогодні у Верховній Раді примусово всім роздали талмуд на довгу та вічну пам'ять і сказали берегти його. На кількох сотнях лакованих сторінок красуються "обличчя простих будівельників", як денно та нощно будують дороги. Там же є одухотворьонні фронтальні частини черепів самого Великого Кормчєго, тобто Будівничого, і - внєзапно - Голіка.

Цінність того томика точно можуть назвати хіба що якісь трудолюбиві бомжи. Це в них прокачені скіли на око за товщиною книги визначити, скільки копійок за неї дадуть у пункту прийому макулатури.

А от скільки на це просрано грошей з бюджету - питання.

На те, аби бібліотеки оновити, в них, значить, грошей нема. А на цей шлак - будь ласочка. Дуже злюсь. Дуже. 🤬

🔥Спікер Верховної Ради видав своїм депутангам список літератури на канікули 😂

У списку:
📚Григорій Сковорода «Найкраще»
📚Норман Дейвіс «Європа. Історія»
📚Михайло Зигар «Імперія повинна померти»
📚Борис Джонсон «Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію»
📚Адмірал Вільям Г.Макрейвен «Застеляйте ліжко. Дрібниці, які можуть змінити ваше життя, а можливо, і світ»

Але це не найцікавіше. Як розказала дівчинка, що працює у книгарні "Буква" на Хмельницького, вчора із цим списком вже приходило кілька людей і просило ось це, бумласочка.

Ти диви, працює! Можливо, ця ініціатива згори про #тижденьчитання не така вже й безглузда, як видавалося спочатку 🤔

​​🔥Краще пізно, ніж ніколи, або Пробнік Лема

📚Колись дуже-дуже давно, коли трава була зеленіша, небо синіше, а світ більше, я спробувала почитати Станіслава Лема і зі старту так замахнулася на його magnum opus «Соляріс». Погортала, понудилась і пішла робити «домашку» з природознавства.

📚І цілих тридцять років Лем чемно, як і годиться гарним письменникам, чекав мене у Всесвіті своїх світів. Ризикував не дочекатися, якщо чесно.
Збірка «Зі спогадів Ійона Тихого» стала для мене наче пробніком його творчості. Я проковтнула ці майже 200 сторінок і сказала «хочу все!». Так мій вішлист поповнився ще на десяток пунктів.

📚Немає нічого дивного, що у свої дитячи роки я мало що зрозуміла у Лема, адже до нього треба підходити підготовленим, як і до будь-якої зірки.
Книга містить кілька розповідей мандрівника і героя Ійона Тихого, славетного зореплавця, який постійно зустрічається із найрізноманітнішими мешканцями Землі та Космосу, і яких він намагається пізнати та зрозуміти.

📚З кимось Ійон починає товаришувати, з кимось – просто тримати епістолярні стосунки, а декого він щиро побоюється або відверто жалкує. Професор, що винайшов справжню машину часу і загубився у власному майбутньому. Робот, який впевнений, що він – людина, тільки його справжнє тіло вкрали, а його засадили у цю жестянку. Злий геній, що виростив гомункулюса. Або ціла країна, що вигодовує дракона на своїх полях, що пожирає все навколо.

📚Кожне оповідання – це зустріч Тихого із новим героєм, що несе або розвагу, або смуток, але всі вони однаково філософські, що смішні, що страшні. Той самий зразок короткої прози, який запам’ятовується надовго і стає інколи джерелом для власної творчості.

​​🔥Чому інколи достатньо 13 сторінок, аби зрозуміти, що читати книгу далі не варто?

На прикладі містичної фантазії Кшисі Федорович "Все золото її снів" пояснюю.
✅Перше, за що я зашпорталася, це дзеркала Шрьодінгера. Головний герой приходить до приміщення своєї зниклої подруги і описує, що бачить. Кожне речення відокремлене у абзац і якщо навіть читач не звернув увагу на сенси, то форматування уж точно має допомогти зрозуміти - тут написано щось важливе, сконцентруйся.

абзац: "Навіть "ловців снів", намальованих по кутках, помітив пізніше"
абзац: "Ще пізніше - відсутність дзеркал".

Тут в читача вже має заграти фантазія, а що ж там сталося? А чому це у квартирі немає дзеркал? І чи не пов'язано це із... (і далі слідує ціла вервечка асоціацій із різноманітними тропами, книгами та сюжетами, де головну роль відіграють дзеркала).

І рівно через півсторінки фраза: "намагався не згадувати дзеркало у її ванній, у якому не було мого відображення".

Так, стоп. Ти рівно 18 строчок тому ледь не криком кричала на читача, що дзеркал там немає, і відокремила це у самостійний абзац! То що трапилося за ці 18 строчок такого, що дзеркало з'явилося? Ти забула, про що писала? Заощадили на редакторах? Сподіваєтесь на те, що в читачів пам'ять, як у рибок гуппі?

✅Ну, а друге стало досить передбачуваним. Вже у анотації читача попереджають, що "Все золото її снів" - це такий собі мікс «Пригод Аліси у Дивокраї» Льюїса Керрола й «Криги» Яцека Дукая. Але навіть без цього попередження вплив "Криги" відчувається просто з перших сторінок. Але є одне але.

Мавпування чисто стилю "Криги" не робить книгу "насиченим і глибоким дарк-фентезі", як стверджують маркетологи видавництва. Бо у "Кризі" до її оригінального стилю додається просто феноменальний обсяг інших цінностей: закладених сенсів, омажів та відсилок, чи навіть просто потужних знань з математики, логіки, інженерії, техніки та філософії. В "Золоті" ж все, що вийшло намавпувати, виглядає щоденником підлітка, Якого Ніхто Не Розуміє, а Він же ж Не Такий, Як Всі!

На цьому книга відправляється на позбувну полицю очікувати свого нового власника, який, можливо, буде не настільки вибагливим, як я 🧐

P.S. А якби ви були підписані на мій Patreon, то вже б кілька днів знали, як сильно мені горіло по перших враженнях від цих нещасних 13 сторінок

фото узяте з сайту UA GEEK