Гриби, гроби і дисертації
4.26K subscribers
718 photos
32 videos
20 files
572 links
Навколофольклорні та антропологічні нотатки.

Тут пишу про експедиційні реалії, цікаві етнографічні знахідки, наукові спостереження, розвиток української й не тільки культури.

Авторка — Дар'я Анцибор
(Для зв'язку @dariaantsybor)
Download Telegram
29 вересня роковини трагедії й злочину вчиненого проти мирного населення, масових розстрілів у Бабиному Яру.

Я думаю, якщо ви підписані на просвітницькі історичні канали, то напевно ж зможете прочитати/послухати більше про Голокост та трагедію у Бабиному Яру.

Я ж пропоную послухати запис ефіру про повсякденне життя євреїв у роки Голокосту в Україні, про продаж і обмін товарів між жителями Гетто та іншим населенням, про їжу яка стає маніфестом і способом контролю, про те наскільки реально було дотримуватися правил Кашруту, коли весь світ летів шкереберть.

У розмові із дослідницею Софією Грачовою на Радіо Культура.

http://www.nrcu.gov.ua/schedule/play-archive.html?periodItemID=2885711
Колись ще в університеті я займалася епідемічним фольклором про свинячий грип і порівнювала мотиви з тими, які були активними під час Чорнобиля.

Завдяки праці Лариси Фіалкової я тоді вийшла на хасидський мотив, що Чорнобильський реактор побудували на місці могили цадика, тому аварія сталася як покарання Бога за те, що зруйнували колись єврейський цвинтар.

І от трохи згодом я переказую цей мотив своїй близькій знайомій, київській єврейці, і вона розповідає, що такі історії про Божу кару ходили і про Куренівку – і на підтвердження наводить міську легенду, яка ходила в колах її сім'ї й друзів.

Легенда така: у 1960-х столична влада запланувала побудувати на Бабиному Яру кілька споруд, і вже починали рити котлован, але тут стався цей страшний зсув з потоком. Після цього ідеї будь-яких будівництв у яру зійшли нанівець, а серед єврейської громади поширилося трактування, що це Бог покарав за те, що зачепили місце розстрілів.

Так мотив небесної кари знову відтворився, але вже тепер у контексті іншої жахливої трагедії.
Час мені вже вводити рубрику #страсті, в якій буду публікувати перекази характерного змісту. Почнімо з учорашнього фаворита з села Великий Обзир Камінь-Каширського району на Волині.

У поліських діалектах висипку часто називають веротом: "Верот такий обкине тими… чиряками кругом тебе тіло", і це діло треба лікувати, якщо вірити народній медицині, спеціальними молитвами і спалюванням пучечків льону, як з рожею. Є ще інші способи, але конкретно на Волині цей – найпоширеніший, як мені здається.

Респондентка розповідає, як брат її мами (назвемо його Іван) оженився на одній жінці (скажімо, Марії), і в тій сім'ї народився хлопчик. І все було б добре, але перед Іваном до Марії сватався інший хлопець (буде Василем), але вона йому відмовила: "Нє, могорич випили, як то свати [прийшли], а послє взяла отказалася, да й за материного брата пошла". Одним словом, Василь лишився сильно ображений, а це і сьогодні до добра не доводить.
___
Більше того, зроблю тут відступ і нагадаю, що могорич — це ратифікація договору в звичаєвому праві. Якщо розпили могорич, це вже дуже серйозно. Вважай, що угода підписана, а тут так її розривають на стадії, коли вже все домовлено. Зазвичай якщо таке стається, то вигадувалися певні "штрафні" санкції, якщо і далі вживати сучасну термінологію: наприклад, сім'я молодої мала якось відкупитися від родини молодого. Втім, йдеться про давніші часи, а тут історія про 1920-1930-ті.

Отже, Марія народила сина від Івана, і за короткий час, як стверджує респондентка, батько Василя напустив на малого верот: "Не можна його взяти, не вповити, нічьо — воно маленьке, пищіть, гниє тіло і всьо". Врешті мати пішла до тамтешнього "знахора", який зговорив немовляті верот, і все загоїлося.

Минає пару тижнів, і десь на селі перетинається Василів батько і мати Івана. Вона йому прямо висказує, що як він так міг на малу дитину зробити, аж ледь його відходили, а той у відповідь: "А чого ти до мене не прийшла? Я зробив — я і одробив би". (До слова, це теж поширена практика, коли треба звернутися до того знахаря, який і наслав хворобу.)

Та знову — а нащо було робити таке?
Він їй: а нащо вона мого Василя кинула, а за твого Івана пошла?
Мати Івана: Та я ж його не заставлєла і її не одбивала. Шо ж я можу, якщо казала йому, шо не бери засватану! Але ж він пошов, брав, а вона йшла за його. То хай би на неї, на Марію, накинув, а не на дитину.
На що Василів батько повчально заявив, що нє, якби я її зробив, вона б терпіла, а так то ви всі бачили на дитині, яка то мука.

Тобто якби на Марію кинув, то вона б не так провідчувала покарання, але мета була всім зробити максимально жахливі умови існування. Помста знахарів — ужасна річ у традиційному суспільстві. Але погодьтеся, що мотиви й характери героїв цієї історії прям на якомусь спецкурсі з письменництва можна розбирати.
Щоразу, коли читаю, як першу купіль немовлям робили в коров'ячому молоці, згадую казку про Коника-Горбоконика. Нічого не можу з собою зробити.
Цьогоріч вперше Канада відзначає Національний день правди та примирення.
День впроваджують зокрема і як реакцію на відкриття масових поховань дітей з корінного населення у католицьких школах-інтернатах.
Раніше я трохи писала і про цю шокуючу знахідку (потім була знайдена ще одне таке поховання, буквально кількома тижнями пізніше), і про систему таких шкіл.
Однією з основних форм комеморації в Канаді є помаранчева футболка. Це символ дітей, яких силою забирали в школи-інтернати, — і тих, хто трагічно загинув, і тих, хто вижив. За різними оцінками до 150 тисяч дітей пройшли через такі заклади.
Більше інформації можна знайти в соцмережах за теґом #OrangeShirtDay або на сайті orangeshirtday.org

Ілюстрація – instagram.com/youngmer
Хвилинка ютюбної прокрастинації.

У мене є кілька улюблених YouTube-каналів, і Tasting History — перший серед них.
Це дуже професійне кулінарно-історичне шоу, де автор Макс Міллер відтворює рецепти минулого, оповідаючи про історичні контексти епохи.

Є відео майже про все — від Давньої Греції і Месопотамії до Китаю та майя, є Середньовіччя, Ренесанс, а для тих, хто любить випити коктейлі, є окремий спецвипуск Drinking History. Поки ще не було української кухні (одна з причин, звісно, відсутність такого плану книг англійською), але я вже маю на думці вибрати пару рецептів з книги про гетьманську кухню Олексія Сокирка, перекласти і закинути Максу. Це в мене такий один із пунктів плану на осінь))

Так от: на цьому тижні вийшло пречудове відео про кухню вікінгів. Тут купа цитат Сноррі Стурлусона та християнських місіонерів, опис тогочасних скандинавських бенкетів із десятками культурно-історичних доповнень і, звісно, рецепт хліба з кров'ю.

А ще етимологічні відступи, куди ж без них🥰. Із них ми, зокрема, дізнаємося, що англійське Lord утворилося від "наглядача за хлібом". І тепер "хліб наш насущний" в англійському тексті "Отче наш" отримує додаткові конотації.

Рецепт для українських реалій, до речі, суперпростий. Бо ми нація, яка споживає кров'янку. Тому нам тої крові знайти — взагалі не питання.

Дивитися випуск ось тут:
https://www.youtube.com/watch?v=dR846JS3zbA
На першому фото – елегантна грифиня з Асканії Нової. Цими днями фейсбук мені підкидає згадки про Іран і парсів з Індії. Як пов'язані грифи з цими народами? Коротка відповідь – зороастризм.

Однією з ключових особливостей цієї релігії є спосіб поховання. Мертві тіла не мають бути спалені, віддані воді, вітру чи землі, щоб не оскверняти ці стихії. У зороастрійців померлі й досі піддаються небесному методу поховання, коли тіла віддають стерв'ятникам – отаким грифам.

В Ірані центром зороастризму став Язд. Місто фантастичної краси з Баштами мовчання.
На фото – Башти на заході сонця. До них приносили тіла.

У підніжжя гори жили ті, хто займався ритуальним приготуванням тіл в останню путь. Їх називали несасалар.

Через те, що причиною смертей часто були інфекційні хвороби й через традиційну лімінальність роботи, їм було заборонено з'являтися в селищах. Тож вони жили біля башт.
Після всіх необхідних ритуалів тіло піднімалося нагору і клалося в спеціальну яму (фото 4), а там птахи робили свою справу.


Далі буде...
Продовження...

Зороастризм поширений не лише в Ірані, але і в інших країнах. Зокрема його сповідують парси, які живуть в Індії.
У другій половині дев’яностих Індія стикнулася з проблемою різкого скорочення популяції грифів (а ми з вами пам’ятаємо з попереднього посту, наскільки ці птахи важливі для зороастрійців). Дослідники заявляли, що всього лише за 20 років популяція бенгальського грифа скоротилася на 99%, йшлося про десятки мільйонів птахів.

На початку 2000-х причину таки встановили, і нею виявилися знову люди. А точніше ліки, які вони приймають. Диклофенак. Його і ми всі разом з вами часто використовуємо від розтягів чи запалень, ну от і в Індії так само. Тільки ще його активно застосовували в Індії у ветеринарії, якраз починаючи з середини 90-х.

(кому цікаво, це дослідження можна почитати тут: https://www.nature.com/articles/nature02317)
Грифи, харчуючись трупами тварин і людей, отримували дози диклофенаку, які їхній організм не вміє виводити цей препарат. Тому врешті птахи помирали від його надлишку.

Це призводило до катастрофічної екологічної ситуації (де нема грифів, які розбираються з падаллю, з’являються зграї собак і леопардів, щурів та інших тварин, за ними з’явився сказ та інші епідемії). Одним словом, з середини 2000-х уряд Індії відмовився від диклофенаку, ввівши мелоксикам, але популяція грифів все одно і далі в загрозливому становищі.

Ну, і крім екології, критичною стала ситуація з парськими похованнями в Індії, бо тіла місяцями лежали у дакхмах. Парси почали вигадувати способи, як обійтися без птахів. Наразі придумали встановити біля башт мовчання сонцевідбивні панелі, щоб так концентрувати тепло і пришвидшувати розкладання тіл. Але тоді ще доводиться боротися з трупним запахом, та й швидкість все одно не радує. Був навіть великий скандал, коли у пресі опублікували фотографії з таких переповнених тілами дакхм.

Загалом ситуація лишається непростою і сьогодні. Старше покоління підтримує традиційний спосіб поховання, а серед молодшого з’являється дедалі більше прибічників кремації або поховання, але у обгороджені камінням чи залиті цементом могили. Так роблять і в Ірані, до слова, щоб ізолювати тіло від землі, причому ще починаючи з 1930-х років.

Схоже на те, що індійським парсам таки скоро доведеться відмовитися від давньої практики з грифами, бо жодні заборони вживати диклофенак чи закупівля грифів все одно не врятують ситуацію.
І до грибів (ви же скучили, я знаю!))
На Поліссі, серед іншого, періодично можна натрапити на варіант лікування маститу, коли розпарювали білий гриб і прикладати його до грудей.
Ну, і крім маститів, така штука часто вважалася помічною від ран. Хоча я особисто частіше таке бачила про сушені гриби, а не відварені.
Мине ще з десяток років — і це цілком може стати здоровим трендом або й просто звичним явищем.
Що таке мінопенопласт і мікотісто, чим круті труни з міцелію, чи можна гриби використовувати для серйозного будівництва та які повсякденні речі вже зараз можна робити з грибів.
Читати все детальніше і з фоточками отут: https://birdinflight.com/ru/architectura/grib-v-kazhdyj-dom.html
Ігор Сердюк і Володимир Маслючук випустять книгу про історію медицини, яку всім треба #убібліотеку.

У контексті новин про поліомеліт і тотальне небажання вакцинуватися, книга більш ніж на часі. Ось цитата Ігоря Сердюка з фб-анонсу видання:

"Окрім всього там йдеться про несприймання фахового лікаря, іншування перших навчених акушерок (а як же, тільки ж шльонда могла пройти курси, а потім жити без чоловіка в повітовому містечку й боротися проти забобонів), масове уникання вакцинації від віспи - цієї страшної хвороби, яка забирала життя 3-4 дітей з 10 народжених.
Тодішні мотиви уникання вакцинації та пояснення виявилися дуже схожими до сьогоднішніх. [...] Наявні наукові пояснення назагал видавалися надто непереконливими і незручними (власне, для їх розуміння була необхідна й певна освіта та новий світогляд). Тому книжку ми дещо метафорично (та це моя схильність) назвали "Розчаклування недуги". Однак, недугу (як і світ) ще далеко не розчакловано".

https://www.facebook.com/igor.serdiuk.3/posts/4162198327242951
В інстаграм я особисто періодично зазираю для того, щоб виловлювати там чергові міські легенди і виходи за межі бульбашки.

Так, сьогодні в одній розповіді мені принесло надпопулярну легенду про пророцтво Тамерлана (начебто його гробницю відкрили 21 червня 1941 року, і почалася війна. Нам, до речі, цю історію навіть у школі на уроках історії розповідали). У наступній розповіді йшлося про те, що потім літак з кістками Тамерлана підіймав бойовий дух вояків перед Сталінградською битвою, і як тільки тіло знову повернули до гробниці, радянські війська почали перемагати.

Окрім цього мотиву з тілом Тамерлана, найчастіше навіть сьогодні можна натрапити на легенди про обліт над Москвою з іконою за наказом Сталіна — так само з метою захисту від фашистів. Причому звідки саме ця ікона — залежить від того, хто розповідає. Я, наприклад, чула про ікону Богородиці з Володимирського собору. Втім, перший-ліпший ґуґл-запит знаходить ще десяток інших варіантів, зокрема навіть мозаїки у нових храмах, які зображають момент принесення ікони до літака. До речі, класний матеріал на цю тему можна почитати отут. А отут є просто чудова стаття Жанни Корміної про Матрону Московську, Сталіна та обльоти з іконами.

Сама ідея обльотів морфологічно споріднена з ритуалами обходу з іконою довкола села, щоб захистити його від епідемії або довкола палаючої хати — щоб заспокоїти вогонь і вберегти сусідні будинки. Ну, і всім нам добре відомі "сьогодні вночі з вертольотів будуть розприскувати засіб від ковіду". Літаки в небі тут — такі собі провісники допомоги та водночас медіатор між потойбіччям і цим земним світом. Як колись пташки, одним словом.

Проте є й інша важлива сторона питання, про що пише дослідниця Жанна Корміна. Всі ці згадки про Матрону та інших блаженних, з якими буцімто радився Сталін, всі ці обльоти з іконами та інші хресні ходи серед іншого символічно пояснюють перемогу у війні поверненням до релігійності.

А ви чули такі легенди про обльоти з іконами чи мощами? Ну, і за Тамерлана/Тимура розказуйте.
На вихідних Рома, який родом з Уфи, розповів дуже прикметний народний спосіб боротьби із ГРВІ. Коли його брат ходив у садок, хтось (ми вже не дізнаємося хто) придумав вішати дітям архіцікавий DIY-"захист". Бралася капсулка з-під Кіндера, проколювалася голкою кілька разів, у дірочки простягалася нитка – так робився кулон. Далі всередину клався зубчик часнику. І вуаля. Маєте зразу традиційний народний засіб від застуди та вроків, тільки з осучасненим варіантом носіння.

Напевно, у всіх нас є свої особливі історії про часник. Але про кіндер я ніколи раніше не чула. Раніше просто одягали часник як підвіску і називали це кликом, а тепер удосконалили 🧄
З експедиції до переселенців з Чорнобильської зони.

Реалії записів в сучасних умовах. У той час, як попередня респондентка розповідала про Вангу, Месінга ("такий фільм хороший!") і Битву екстрасенсів, ця жінка на питання про ляк каже:

"Баба така є, є ляк шепче:
Господу Богу помоліся,
Святой Пречистой поклоніся
Матер Божа поможи
Раб Божой і як звать
Ляк виговарувать
Котячий, собачий, дивоцкий, парубоцкий,
Жоночий, мужчинський, вітром нанесений, сонцем навіяний.
Це я навчилася в тілівізорі".
А взагалі це мені нагадало історію, яка сталася з нашими музикологами на Чернігівщині, коли вони мали поїхати в окремий віддалений хутір, щоб записати там бабусь, які співають колективом. Вони стукають у двері першої ж хати, щоб розпитати, де живуть їхні респондентки, і їм відчиняє жінка зі словами: "Мир вам!"
Далі вона сама представилася мольфаркою, сказала, що може передрікати майбутнє і що до неї часто приїжджають за порадою з усієї України. На жаль, я не була тоді присутня, але музикологи, коли переповідали цю зустріч, були щиро здивовані, що знайшли мольфарку прямо тобі на кордоні з Росієї глибоко в сіверських лісах. На прощання жінка, до речі, побажала: "Добра вам". Думаю, мені таки треба туди ще окремо вернутися.
Гай Річі та Квентін Тарантіно могли би з легкістю надихатися історіями з будь-яких наших експедицій по Україні:

Зб. Може, Андрея справляли?
М. І. Аякже, ето закон. Та ще ж готовілі, збіраліся.
З. П. Коржа пекли.
М. І. Коржа пєклі, да. Мітрофан вже прийшов з войни, правда, без ноги вон був. І зачєпіліся біцця тоди. Забулася, кого це порізалі. Тоді ножем хтось, от забулася хто. А так гулялі гарно.

#страсті
Знайома нагадує, що час освіжати грибну рубрику 😅

Чи є у вас якісь особливі ритуали, пов'язані з грибами, коли ви йдете до лісу?

Скажімо, мої батьки завжди збирають у лісі сміття, а тато ненав'язливо показує лісу потім повний мішок пластику і просить у відповідь поділитися грибами. Виїжджаючи додому, часто чую, як вони йому дякують за грибалку (це наше внутрішньосімейний термін).

З етнографічних записів відомо про спеціальні формули привітання з першим грибом і з лісом.
Дехто і досі лишає копійки або хліб (таке на Поліссі раніше часто траплялося).

А що у вас? Є якісь такі ритуальні дії?