Листи Крутеня
Лист XIII

(Для тих, хто не читав цю книгу, зауважуємо, що оскільки це листи старого біса до молодшого, то Бог в них називається Ворогом, а ситуація нам представлена перевернутою - з точки зору справжнього ворога людських душ. - прим. ред.)


Мій любий Шашеню!

Мені здається, що ти витрачаєш надто багато паперу, описуючи доволі просту історію. Одне слово, ти дав підопічному змогу випорснути поміж руками. Становище дуже поважне, і я не бачу причини захищати тебе від наслідків твого недбальства. Каяття і оновлення веде до того, що супротивна сторона називає «прощенням», а це означає, що ти зазнав повної поразки. У даному разі відбулося нове навернення на віру і, можливо, на вищому рівні, ніж першого разу.

Ти мав би знати, що задушлива хмара, яка відвернула твій напад на підопічного тоді, коли він повертався зі старого млина, - це добре відоме явище. Це найжорстокіша зброя Ворога, дія якої виявляється тоді, коли Він безпосередньо перебуває в людині. Як саме Він це чинить, ми ще до кінця не знаємо. Деякі люди повсякчас оповиті такою хмарою і через те неприступні для нас.

А тепер про твої помилки. По-перше, ти, за твоїми словами, дозволив підопічному читати книгу, яка йому сподобалась, і саме тому, що вона йому сподобалась, а не для того, щоб він робив дотепні зауваження про неї своїм новим друзям. По-друге, ти дозволив йому піти до старого млина і пити там чай: дозволив іти сільською місцевістю та ще й самому, тобто дозволив те, що він по-справжньому любить. Іншими словами, ти дозволив йому два справжні позитивні задоволення. Невже ти не знав, чим це може закінчитися? Характерною ознакою болю і задоволення є те, що вони явно реальні, і доки існують, вони дають людині, яка переживає їх, відчуття реальності. Отож, якщо б ти спробував засудити твого підопічного в романтичний спосіб, зробивши з нього щось на кшталт Чайльда Гарольда чи Вертера, заглибленого в жалісливі оплакування самого себе через уявні нещастя, то мусів би за всяку ціну захищати його від реального болю, бо цей біль протягом п'яти хвилин розкрив би безглуздість романтичних страждань і викрив би всі гвої хитрощі. Але ти пробував затуманити його житейським способом, підсунувши пиху, суєтність, іронію й нудьгу як різновиди задоволення. Як же ти не міг второпати, що його ні в якому разі не можна було допускати до реального задоволення? Невже ти не міг передбачити, що це розвіє всю оту марноту, яку ти так ретельно вчив його цінувати? І що оте задоволення, яке він одержав від книги й прогулянки, було найнебез-печнішим? Що це зніме з його чутливості оту кірку, яку ти сформував, і дасть йому змогу відчути, що він іде додому одужуючи? Перед тим, як відірвати підопічного від Ворога, ти хотів відірвати його від самого себе і досяг у цьому деяких успіхів. Тепер усе це пішло намарне.

Звичайно, я знаю, що Ворог також хоче відірвати людей від самих себе, але іншим способом. Ніколи не забувай, що Він направду любить тих нікчемних паразитів і надає неабиякої ваги окремішності кожного з них. Коли Він говорить їм про потребу відмовитися від самих себе, то має на увазі відмову від упертості; тільки-но вони зроблять це, він одразу ж повертає їм особистість і запевняє (либонь, щиро), що коли вони цілковито» віддаються Йому, то стають самими собою більше, ніж будь-коли. Він у захваті, коли люди заради Нього відмовляються навіть від своїх простодушних бажань, але не любить, коли вони з тієї чи іншої причини віддаляються від своєї власної природи. Ми ж повинні заохочувати їх до цього. Найглибинніші вподобання й пориви будь-якої людини - це сировина, відправна точка, якою наділив її Ворог. Відірвати людину від них - означає зробити крок уперед у нашій боротьбі: навіть у дрібних справах треба намагатися замінити справжні людські симпатії та антипатії на швидкоплинні норми поведінки в суспільстві, на умов ності, на моду. Я дійшов би в цьому до крайнощів. Взяв би за правило викорінювати в мого підопічного будь-яке міцне особисте вподобання, яке по суті не є гріхом, навіть якщо це щось поверхове, наприклад гра в крикет, колекціонування марок або пиття какао. Такі речі, запевняю тебе, не мають нічого спільного з чеснотами, але в них є деяка безневинність, покора і самозабуття, яким я не довіряю. Людина, яка по-справжньому й безкорисливо захоплюється якоюсь світською справою заради самої справи, не цікавлячись, що про-це скажуть інші люди, має, завдяки самому лише цьому факту, зброю, яка здатна звести нанівець наші найвишуканіші способи нападу. Завжди намагайся примусити підопічного відмовитися від людей, їжі чи книжок, які він по-справжньому любить, на користь «кращих» людей, «корисної» їжі, «правильних» книжок. Я знав людину, яка була убезпечена від нав'язливих соціальних спокус ще сильнішою пристрастю до рубців та цибулі.

Треба подумати, як можна полегшити наше скрутне становище. Найголовніше тепер полягає в тому, щоб завадити йому діяти. Хай скільки завгодно думає про своє чергове навернення до віри, щоб тільки він не реалізовував свої думки в дії. Хай він, нікчемне створіння, борсається у своїй вірі. Хай, якщо в нього є таке бажання, пише про неї книгу: це часто допомагає знепліднити насіння, яке Ворог посіяв у людській душі. Хай робить що завгодно, але не діє. Хоч якими б великими були побожність і любов у його уяві, вони не зашкодять нам, якщо ми не дамо змоги підопічному здійснити їх. Як сказала одна з тих людських істот, активні звички внаслідок повторення посилюються, а пасивні послаблюються. Чим частіше він почуватиме себе бездіяльним, тим менше буде здатним діяти і врешті-решт менш здатним відчувати.

З прихильністю твій дядько Крутень.

Листи Крутеня
#lewisdaily
#thescrewtypeletters

Королі з Королевами пірнули в гущавину, і за два десятки кроків їм пригадалося, що колона з лампою нагорі зветься ліхтарем, а ще за два десятки кроків вони відчули довкола себе не гілки, а м'якенькі хутряні пальта. Наступної миті вони вивалилися з шафи до порожньої кімнати, і були більше не Королями й Королевами в мисливському вбранні, а просто Пітером, Сьюзан, Едмундом та Люсі у своїх старих одежах. Був той самісінький день і та самісінька мить, якої вони полізли до шафи, аби сховатися. Місіс Макріді все ще розмовляла в коридорі зі своїми туристами; на щастя, вони не стали заходити до цієї кімнати, тож діти так і не попалися.

І тут би нашій історії нарешті кінець, якби чотирьом мандрівникам не забаглося кров з носа пояснити Професорові, куди ж поділися чотири пальта з його шафи. І Професор, воістину дивакуватий чоловік, не порадив їм покинути дурниці та не брехати, а навпаки, повірив у всю цю історію до останнього слова.

- Ні, - сказав він, - я не думаю, що варто намагатися пройти крізь шафу та пошукати пальта. Не думаю, що ви ще колись потрапите до Нарнії цим шляхом. Та й пальта нам зараз ні до чого, навіть якби це і вдалося. Га? Що-що? Ну звісно, колись ви опинитеся в Нарнії знову. Хто одного разу став Королем Нарнії, залишається ним назавжди. Але не сподівайтеся двічі пройти тим самим шляхом. І взагалі, не шукайте навмисне шляхів, щоб потрапити туди. А ще не надто багато про це базікайте навіть між собою та не згадуйте Нарнію ще при комусь, доки не переконаєтеся, що перед вами людина, яка й сама зазнала схожих пригод. Що-що? Як ви це побачите? О, побачите, будьте певні. Те, як вони дивакувато говорять, і навіть сам їхній вигляд, - все виказує таємницю. Просто тримайте очі широко розплющеними. Боже мій, і чого їх тільки вчать у тих школах?

І от це вже насправді кінець пригод із шафою. Але, якщо Професор не помилився, то пригоди в Нарнії тільки починаються.

Лев, Біла Відьма та шафа

#lewisdaily
#tltwatw

Християни вважають, що ті сили темряви створив Бог і спо­чатку вони були добрими, але згодом ступили на хибний шлях. Християнство погоджується з дуалізмом у тому, що в усесвіті точиться війна, але не визнає, що це війна між незалежними силами. На думку християн, це війна громадянська, заколот, і ми живемо у тій частині всесвіту, яку підбили під свою руку заколотники. Окупована ворогом територія – ось що таке, по суті, цей світ. Християнство ж – історія про те, як на цю територію прийшов її законний цар, прийшов, можна сказати, у чужо­му вбранні і під чужим іменем, а тепер закликає всіх нас до участи у великій диверсійній кампанії. Коли ви йдете до церк­ви, то насправді приймаєте там таємні депеші від союзників; саме тому ворог аж зі шкури пнеться, щоб ніхто туди не ходив. З цією метою він грає на нашій зарозумілості, лінощах та ін­телектуальному снобізмі.

Знаю, зараз хтось неодмінно поці­кавиться: “Невже ви й справді маєте намір тепер, у наш час, знову відрекомендувати нам нашого старого приятеля дияво­ла – з копитами, рогами й усім решта?”. Що ж, який час підходить для цього краще, я не знаю, а копитами і рогами не надто цікавлюся. Та стосовно всього іншого відповім: “Саме так”. Не стверджуватиму, правда, ніби мені відомо бодай щось про те, який він із себе. Якщо комусь і справді кортить познайомитися з ним ближче, то цій особі я сказав би: “Не хвилюйтеся. Якщо ви аж так цього хочете, то так воно і буде. Тільки-­от чи вам це сподобається – то вже інше питання”.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

Ми можемо сказати, і досить щиро, що ми вибрали собі друзів і жінку, яких любимо, за різні їхні високі якості – за красу, щирість, добре серце, дотепність, інтелект чи ще щось. Але це мусив бути певний тип дотепности, певний тип краси, певний тип доброти, які нам подобаються, і ми маємо на ці речі свій смак. Саме тому друзі і закохані відчувають, що вони „створені один для одного“. Особлива велич Прив’язаности в тому, що вона може поєднати найбільш категорично, навіть комічно, несумісних людей; якщо б доля не звела їх в одну хату чи спільноту, вони б не мали між собою нічого спільного. Якщо з цього виростає Прив’язаність – як це часто трапляється – їхні очі починають відкриватися. Спочатку ми прив’язуємося до людини тільки тому, що вона опинилася поруч з нами, а потім починаємо бачити, що, зрештою, „в ній щось є“. З моменту, коли хтось вперше щиро визнає, що хоча „він не в моєму стилі“, але це „по-своєму“ дуже хороша людина, настає визволення. Ми можемо цього й не відчути; можемо лише думати, що чинимо поблажливо й толерантно. Але насправді ми перетнули кордон. Це „по-своєму“ означає, що ми виходимо за межі своїх манер поведінки, що ми вчимося цінувати доброту чи інтелект як такі, не лише доброту чи інтелект, приправлені й сервіровані на догоду нашому смакові.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

Діти полюбляють гратися в багнюці - тому їх потрібно навчати правильно поводитися. До норм сексуальності, що дуже віддалені від того, щоб їх сприймати як належне, людство дійшло шляхом тривалих та ненав'язливих вказівок і уроків, які часто виявлялися занадто складними для окремих людей, а іноді для цілих спільнот. Занепад стандартної реакції на гординю, про яку думав Мільтон, створюючи свого диявола, розпочався відтоді, як розвинувся романтичний рух, - такою є одна з причин, що спонукали мене до підготовки цих лекцій. Нормальна реакція на зраду перестала бути певною; от щонедавно я чув, як роботяга поважної зовнішності захищав "пана Хм-хм" спокійно (без натяку на злобу чи іронію) зауваживши: "Не забувай, що всім якось потрібно заробляти". Перестала бути чіткою й нормальна реакція на смерть. Я чув, як одна людина сказала що єдиною "цікавою" подією, свідком якої він стався, поки лежав у лікарні, була смерть хворого з його палати. Перестала бути чіткою нормальна реакція на страждання; я чув, як еліотське порівняння вечора з хворим на операційному столі вихваляли (ба більше, ним любувалися) не як вражаючий приклад руйнації чуттєвості, але за те, що воно "таке приємно-противне". Неможливо ручатися навіть за нормальну реакцію на насолоду; я чув як чоловік (причому достатньо юний) засуджував найсміливішу любовну поезію Донна за те, що "секс", як він говорив, постійно "змушував його думати про лізол та резинові вироби". Та елементарна тверезість людської реакції, на котру ми з такою готовністю наліплюємо ярлики "стандартної", "жорстокої", "буржуазної" і традиційної, ніяким чином не є "належною"; це з величезною працею досягнута хитка рівновага натренованих звичок, яку неймовірно легко можна втратити, від утримання якої залежать і наші чесноти, і задоволення, і навіть, можливо, визначальні риси нашого виду. Людське серце не незмінне (та де там, кліпнеш оком, а воно вже змінилося, що не впізнати!), але такими є причино-наслідкові зв'язки. Коли отрута стає модною, вбивати вона не перестає.

Передмова до "Втраченого Раю"
#lewisdaily

Мартину Кілмеру
Модлін-коледж
Кембридж
[22 січня 1957]

Любий Мартине, в книзі не сказано, що станеться із Сьюзен. Вона залишилася жити в нашому світі та встигла перетворитися в досить недалеку та самозакохану дівчину. Але в неї предостатньо часу, що виправитися, і, можливо, вона врешті-решт таки потрапить в країну Аслана - своєю дорогою. Думаю, що навіть після всього побаченого в Нарнії, вона цілковито могла з віком переконати себе, що це все нісенітниці. Вітаю з хорошими навчальними результатами. Якби ж тільки я так міг добре навчатися математиці! Всім привіт,
твій К.С. Льюїс

#letterstochildren
#lewisdaily

Якщо людина вирішує ненавидіти тих, хто для неї є Божими ворогами, чи якщо сторониться тих, кого вважає поганими, осуджує ближніх, вважаючи себе "надто добрим" для них, то це майже смертельно небезпечно. Вона на прямій дорозі до того фарисейства, якому корить Спаситель; не лише до гордині, а й до безумства тих, кого ми звемо ханжами. Кажу це одразу. Але не будьмо фарисеями навіть для фарисеїв. Немудро читати такі рядки, не розуміючи, що за ними реальна проблема і сам я не знаю як її вирішити. 

Нам часто доводиться чути, що якийсь видавець є негідником, той-то політик - брехун, цей чиновник - деспот, хтось когось обманув, хтось ображає дружину, якийсь знаменитий, наприклад, актор, живе огидно та лицемірно. Але зараз прийнято ставитися до них так, ніби й нічого не трапилося. Люди намагаються побачитись з ними. Також люди купують газету негідника і цим підтримують брехню, нахабство, образи, грубощі та непристойні речі, яких, здавалося б, не схвалюють. 

Я сказав, що це одна проблема, але насправді їх дві. Одна - соціальна: чи справедливо, що немає ніякого покарання за підлість, ніякого зауваження? Чи не краще ставитися до деяких людей, як ставилися до палачів? Вони б розуміли, що їх не приймуть в клуб, не запросять на гостину, а якщо насміляться спробувати розмовляти з жінкою, то вона може їх вдарити. Чи добре те, що в нас немає нічого крім безпомічного прийняття та каральних заходів? Немає протесту, немає зваженого, особистого бунту. Чи добре, що можна поєднати радощі розпусника або тирана з радощами чесної людини, що легко та вільно живе серед рівних їй? На це запитання відповіді в мене немає. Якщо все зміниться, небезпеки величезні; коли ж залишиться все як було, то вони будуть не меншими.

Міркування над Псалмами

#ReflectionsOnThePsalms
#lewisdaily

Листи Крутеня
Лист XIV

(Для тих, хто не читав цю книгу, зауважуємо, що оскільки це листи старого біса до молодшого, то Бог в них називається Ворогом, а ситуація нам представлена перевернутою - з точки зору справжнього ворога людських душ. - прим. ред.)

Мій любий Шашеню!

Найбільшу тривогу після твого останнього звіту про підопічного в мене викликає те, що він не приймає жодного з тих упевнених рішень, які приймав під час свого первісного навернення до віри. Немає вже більше щедрих обіцянок дотримуватися до кінця свого життя вічних чеснот, немає навіть натяку на відмову від «принад» життя; є лише надія на щоденну і щогодинну допомогу в доланні спокус! Це дуже погано.

Я бачу тільки один вихід із ситуації, що склалася. Твій підопічний став покірливий; ти привернув його увагу до цього факту? Всі чесноти становлять для нас меншу загрозу тоді, коли людина усвідомлює, що вона їх має, особливо це стосується покори. Захопи його зненацька у ту мить, коли він у зневірі, й проштовхни у його свідомість приємну думку: «їй богу, я покірний», - і майже відразу ж підопічний відчує гордість за свою покору. Якщо він зрозуміє небезпеку і спробує вгамувати нову форму гордості, запали в ньому гордість за цю спробу і дій так далі протягом цілої низки етапів. Але не роби цього надто довго, інакше в ньому може прокинутися почуття гумору й відчуття реальності, після чого він просто посміється з тебе й піде спати.

Існують ще й інші корисні способи привернути його увагу до чесноти Покори. За допомогою цієї чесноти, як і всіх інших, Ворог хоче, щоб твій підопічний відвернув свою увагу від себе і зосередив її на Ньому й людях, що оточують його. Самоприниження і нелюбов людини до себе спрямовуються врешті-решт на досягнення лише цієї мети. Доти, доки цієї мети не досягнено, чесноти нам майже не шкодять. Навіть, навпаки, суть бути для нас корисними, якщо підопічний тур-буватиметься про себе й зосередиться на своїх справах, і насамперед тоді, коли нелюбов до себе можна перетворити на вихідну точку для неприязні до інших людей, а отже і для суму, нудьги, цинізму й жорстокості.

Саме тому ти повинен приховувати від підопічного справжню мету Покори. Хай він думає про неї, не як про безкорисливість, а як про певну оцінку (найкраще низьку) своїх власних здібностей і характеру. Гадаю, що деякі здібності у нього таки є. Закріпи в його свідомості думку, що покора - це віра в те, що всі його здібності менш вартісні, ніж він вважає. Безперечно, вони й справді менш вартісні, ніж він думає, але не в цьому справа. Перед нами стоїть завдання змусити його неправдиво оцінювати ту чи іншу якість, вносячи цим елемент нечесності в суть того, що інакше загрожує стати чеснотою. За допомогою цього методу ми змусили тисячі людей вважати покорою такий стан, коли вродливі жінки намагаються повірити, що вони бридкі, а розумні чоловіки переконують себе, що вони дурні. А оскільки те, в що вони намагаються повірити, може в деяких випадках, виглядати як очевидна нісенітниця, то їхні намагання, як правило, виявляються марними. Отже, їхні думки безкінечно обертатимуться довкола самих себе, силкуючись досягти неможливого. Щоб передбачити дії Ворога, ми повинні знати його цілі. Ворог хоче ввести людину в такий стан, в якому вона може задумати і створити у своїй уяві найкращий храм у світі, знати, що він найкращий, і радіти цьому не більше (чи менше), ніж, коли б це зробив хтось інший. Ворог хоче, щоб людина, врешті-решт, була така безкорислива, щоб могла радіти здібностям свого ближнього так само щиро, як і своїм власним, радіти так, як сходові сонця, слонові чи водоспадові.

Він хоче, щоб кожна людина була здатна сприймати всі істоти (і навіть саму себе), як славні й чудові створіння. Він хоче якнайшвидше вбити їхнє тваринне себелюбство, але Його далекосяжна мета полягає в тому, щоб відновити в них особливий вид самолюбства - добродійність і вдячність до всіх створінь, включаючи й себе. А коли вони справді навчаться любити своїх ближніх так, як самих себе, тоді їм буде дозволено любити себе, як своїх ближніх. Ми не повинні ніколи забувати оту найогиднішу і найнезрозумілішу рису нашого Ворога: Він справді любить тих двоногих безволосих тварин, яких сам створив, і завжди віддає їм правою рукою те, що забирає від них лівою. Тому Він спрямовує свої зусилля на те, щоб цілковито відірвати свідомість людини від предмета її власної вартості. Для Нього краще, коли людина подумає про себе як про великого архітектора чи поета, і потім забуде про це, ніж вона витрачатиме багато часу й зусиль, намагаючись думати про себе, як про недосконалу й нікчемну істоту. Тому твої зусилля, спрямовані на те, щоб навіяти підопічному пиху чи вдавану скромність, будуть зустрінуті нагадуванням Ворога про те, що від людини, звичайно, не вимагається мати думку про власні здібності, бо вона й без цього може удосконалювати їх до найвищого доступного їй рівня. Ти повинен докласти максимум зусиль, щоб за будь-яку ціну вилучити це нагадування зі свідомості підопічного. Ворог намагатиметься також активізувати в ньому вчення, в яке вони всі вірять, але не можуть глибоко відчути своїм єством, - вчення про те, що не вони створили себе, що їхні здібності їм подаровані і що вони з таким самим успіхом могли б пишатися кольором свого волосся. Він завжди і всіма способами відвертає увагу підопічного від таких питань, а ти повинен докладати всіх зусиль, щоб привернути до них його свідомість. Ворог не хоче навіть того, щоб людина надто довго думала про свої гріхи. Чим швидше вона після покаяння зосередить всю свою увагу на зовнішньому світі, тим більше Він буде задоволений.

З прихильністю твій дядько Крутень.

Листи Крутеня
#lewisdaily
#thescrewtypeletters

Ця історія сталася бозна-коли, за тих часів, коли ваші бабусі й дідусі ще були малими дітлахами. Це дуже важлива історія, бо в ній ідеться про те, як уперше відкрилися шляхи між землями Нарнії та нашим світом. Тоді містер Шерлок Холмс усе ще мешкав на Бейкер-стріт, а брати й сестри Бастейбли шукали скарби на Льюїсгемській дорозі. Нещасні, яким довелося бути хлопчаками в ті часи, мусили щодня носити тісні крохмальні комірці, а у школах, куди вони ходили, дітям зазвичай велося куди гірше, ніж у нинішніх. Натомість їжа тоді була значно кращою; що ж до солодощів, то не стану навіть розповідати, наскільки вони були смаковитими й дешевими, аби вам намарно слинки не текли.

У ті дні в Лондоні жила дівчинка на ім’я Поллі Пламмер. Вона мешкала в одному з невеличких будиночків, що стояли впритул один до одного, всуціль зліпившись у довжелезну ланку. Одного ранку Поллі гуляла в садку за будинком, коли раптом із-за паркану виставилося обличчя незнайомого хлопчика - він видряпався нагору садовою хвірткою. Поллі неабияк здивувалася, бо ж досі в сусідньому домі не було жодних дітей, а лише старий самітник містер Кеттерлі та стара діва місс Кеттерлі, його сестра. Тож Поллі роздивлялася хлопця з неприхованою цікавістю. Лице незнайомця було геть замурзане, ніби він спершу вимастив руки землею, тоді добряче наплакався, а потім витирав сльози брудними долонями. І, якщо бути чесним, майже так усе й було.

Небіж Чаклуна
#themagiciansnephew
#lewisdaily

Чи знаєте Ви, що…

… Льюїсу з дитинства подобалися історії про "одягнених звірят" письменниці Беатрікс Поттер. Вона, зокрема, відома "Кроликом Петриком". Особливо Льюїсу подобалася "Білченя Горішок", прочитання якої принесло йому одне з найбільших дитячих переживань того почуття, яке він назве Радістю - невгамовної райської туги, що приведе його до християнства. Джек був збентежений Образом Осені в оповіданні так, що закохався в цю пору року. Її книги принесли відчуття Краси в його життя. Натхнений нею Льюїс розпочинав творити свої перші світи, зокрема, Звірландію - країну тварин, що розмовляли та носили одяг. Разом з братом вони витворили Боксен - спільне королівство. Любов до тварин, їх олюднення, пізніше набудуть нових форм у світі Нарнії. В своїх листах до дітей, та не тільки, він часто розповідав про своє товаришування як з домашніми тваринами, так із зустрічними, як от мишами чи кроликами. Одного з кроликів, що забігали до його двору, Льюїс годував з рук, пригинаючи для нього високі гілки дерев.

…Анімаційні фільми "Кролик Петрик" (2018) та "Кролик Петрик. Втеча до міста" (2021), останній з яких недавно був у прокаті, якраз базовані на книжках Беатрікс Поттер. Звісно, від книг там небагато взято, але красиво - звірята реалістичні, пейзажі мальовничі. Почитати самі книги теж можна українською - є гарне подарункове видання повного зібрання казок від "Астролябії" (2019) з оригінальними малюнками. Перекладала Олена О'Лір.

#проЛьюїса