...вельми ймовірно, що тієї самої миті, коли до вас прийде усвідомлення: "Це ж я перевдягаюся у Христа!" - ви побачите якийсь спосіб зробити своє удавання не таким явним, бодай на йоту зменшити відстань між цим і дійсністю. Наприклад, зрозумієте, що часом думаєте про таке, що справжньому Божому сину зовсім не личить. Що ж, спробуйте більше про це не думати. Або, можливо, раптом збагнете: замість того, щоб молитися, варто зійти вниз і написати комусь листа або допомогти дружині помити посуд. Чудово, то йдіть і зробіть це.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Сам Христос, Син Божий, людина (така, як ви) і Бог (такий, як Його Отець) стоїть цієї миті поруч із вами й уже починає перетворювати те, що ви поки що лише уявляєте, у дійсність. І це не просто такий собі пишномовний спосіб висловити думку, що то, мовляв, сумління спонукає вас до тих чи інших учинків. Якщо ви просто поцікавитесь у свого сумління, що вам робити, то отримаєте певну відповідь; якщо ж пам'ятатимете, що перевдягнулися у Христа, та відповідь буде іншою. Є сила-силенна всіляких речей, які ваше сумління, може, й не назве поганими (особливо якщо це тільки думки), а проте ви відразу зрозумієте: якщо серйозно намагатися стати подібним на Христа, то від них треба відмовитися. Адже тут уже мова не просто про добре і погане: тепер ви стараєтеся підхопити від тієї Особи згадану вище "корисну інфекцію". Йдеться не стільки про додержання низки певних правил, скільки про спробу намалювати портрет. Дивно, проте з одного боку це набагато важче, ніж дотримуватися правил, а з іншого - значно легше.

Поруч із вами - справжній Син Божий. Він починає обертати вас на істоту, подібну на Нього самого. Починає, так би мовити, прищеплювати вам свій спосіб життя і мислення, своє зое; заходиться перетворювати вас із олов'яного солдатика на живу людину. Та частина вашого єства, якій це не до вподоби, - усе ще олов'яна.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Ви можете сказати: "У мене ніколи не було відчуття, ніби мені допомагає невидимий Христос. От інші люди помагали мені таки чимало, то правда". Це нагадує історію про одну жінку, яка під час Першої світової заявила, що перебої з хлібом її сім'ю не хвилюють: усе одно вони їдять лише грінки. Не буде хліба - не буде й грінок. Без допомоги від Христа не буде й допомоги від інших людей. Він діє на нас найрізноманітнішими способами, а не лише в межах того, що ми окреслюємо словами "релігійне життя". Діє через природу, через наші тіла, через книжки, іноді - навіть через досвідчення, які на перший погляд видаються антихристиянськими. Коли молодий чоловік, який за звичкою ходив до церкви, усвідомлює та чесно визнає сам перед собою, що не вірить у християнські істини, і перестає туди ходити, то - за умови, що його спонукало до цього прагнення бути чесним, а не бажання подратувати батьків, - дух Христа тоді, либонь, до нього ближчий, аніж будь-коли раніше. Насамперед, одначе, Він діє на нас через інших людей.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Люди - це дзеркала, або ж "переносники" Христа до інших. Іноді вони й самі про це не підозрюють. "Корисну інфекцію" можуть переносити й ті, хто сам нею ще не заразився. Мені, приміром, допомогли прийти до християнства люди, які самі християнами не були. Зазвичай, утім, несуть Його іншим ті, хто з Ним уже знайомий. Тому-то таке велике значення має Церква - вся спільнота християн, які навзаєм вказують на Нього одне одному. Можна сказати, що там, де наслідують Христа двоє християн разом, християнства більше не вдвічі, а разів у шістнадцять, порівняно з тим, якби вони робили це окремо.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Для немовляти спершу цілком природно споживати молоко матері, зовсім не усвідомлюючи при цьому її присутности. Так само природно і для нас бачити людину, яка нам допомагає, і не бачити за нею Христа. Проте залишатися немовлятами ми не повинні. Треба йти вперед і вчитися пізнавати Того, від кого насправді все отримуємо. Не робити цього - божевілля. Якщо Його не пізнаємо, то й далі хоч-не-хоч спиратимемося лише на людей, а це неминуче приведе нас до розчарування. Бо ж люди, навіть найкращі, припускаються помилок; поза тим, усі вони врешті-решт помруть. Маємо бути вдячними всім, хто нам допомагав, маємо їх шанувати і любити. Та ніколи, ніколи не покладайте всієї своєї віри на жодну людину, нехай навіть найкращу і наймудрішу в цілому світі. З піском можна зробити безліч усього цікавого і корисного, от лише ніколи не пробуйте зводити на ньому дім.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Тільки тепер ми починаємо розуміти, про що нам постійно говорять у Новому Завіті. А говорять нам про християн, які "народжуються знову"; про те, що вони "зодягаються у Христа"; що Христос "вообразиться у них"; що матимемо "задум Христовий".

Раджу вам одразу ж викинути з голови всілякі припущення, що це, мовляв, лише метафоричний спосіб висловити таку думку: християни мають читати те, що сказав Христос, а тоді намагатися Його приписи виконувати - десь так, як читають, а потім пробують втілити у життя ідеї, які висловив Платон або Маркс. Тут мова про щось значно більше. Мова про те, що у вас діє справжня Особа, Христос, і відбувається це тут і тепер, ось у цій кімнаті, де ви промовляєте молитву. Йдеться ж не просто про доброго чоловіка, який помер дві тисячі років тому. Це - Чоловік живий, усе ще людина тією ж мірою, що й ви, проте водночас і Бог - тією ж мірою, що й тоді, коли створював світ; Він дійсно приходить і береться працювати над найсокровеннішою частиною вашого єства: умертвляє у вас старе, природне єство, а натомість дає єство своє. Спочатку - лише на якісь секунди. Згодом - на щораз триваліший час. Урешті-решт, якщо все йде добре, Він назавжди обертає вас на створіння зовсім іншого типу, на нового маленького Христа - істоту, якій, сумірно з її обмеженими можливостями, властиве те саме життя, що й Богові; ця істота долучається до Його сили, радости, знання й вічности.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

🪙🇺🇦 ДОПОМАГАЄМО ЗСУ 🗡🛡

Звітуємо, що отримали на наші рахунки від вас ще 600 грн. Знову перерахували їх для Юрія Павловича Чорноморця, який постійно турбується про оснащення наших вояків-снайперів. Сумарно, на потреби військових, станом на зараз, ми зібрали вже 15000 грн (+600 грн).

Збори не припиняємо - коли маєте змогу долучитися, коли в вас ще залишаються кошти від численних зборів - ласкаво просимо приєднатися. Нагадуємо, що ми перераховуємо всі кошти, якими Ви дякували нам на потреби військових. Всі кошти вже надіслані на рахунки для військових - їм чекати не треба.

Реквізити:
💚 Приватбанк: 4149 4390 0802 7033
💚 Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/5GJi7dgcet

🤜 Дякуємо за співучасть! 😊

🇺🇦 Впрягаймося до перемоги!

І, пам'ятайте, пожертва не буває маленькою!

#словоредактора
#donate

Ми починаємо звертати увагу не лише на окремі свої гріхи, але й на свою гріховність загалом; починаємо тривожитися не тільки через те, що робимо, але й через те, які ми. Звучить це, можливо, не надто зрозуміло, тож я спробую на своєму прикладі пояснити, що маю на думці. Коли перед вечірньою молитвою я намагаюся пригадати всі свої гріхи за день, то у дев'ятьох випадках з десяти найочевиднішим є те чи інше порушення заповіді любити свого ближнього: я або сердився, або дратувався, або насміхався, або нарікав, або навіснів. І відразу ж на думку приходить ціла купа виправдань: мене зачепили раптово, геть несподівано; захопили зненацька; я не мав часу зосередитися. І все це має буцімто служити тут пом'якшувальними обставинами: адже було б, що не кажіть, набагато гірше, якби ці мої вчинки були свідомі й добре обдумані.

З іншого боку, одначе, те, що робить людина, коли її застають зненацька, - найкраще свідчення того, яка ця людина насправді, чи не так? Те, що зривається з язика, перш ніж його прикусиш, - переважно правда, хіба ні? Якщо у погребі завелися щурі, то найбільше шансів їх побачити, якщо ви зайдете туди дуже швидко й несподівано. Щурів, утім, породжує не несподіваність; вона лише не дає їм вчасно сховатися. Так само дратівливим мене робить аж ніяк не несподіваність приводу; вона лише показує, наскільки дратівливою людиною я є. Щурі у погребі є постійно, та якщо ви ввійдете туди з шумом-гамом, вони встигнуть сховатися, перш ніж ви ввімкнете світло. Очевидно, щурі роздратування і мстивости погреба моєї душі не залишають ніколи. Погріб же цей розташований поза межами досяжности моєї свідомої волі. Контролювати свої вчинки я до певної міри спроможний, а от над темпераментом безпосереднього контролю не маю. І якщо (як я вже зазначав вище) те, які ми, важливіше за те, що ми робимо, - якщо й справді те, що ми робимо, в основному лише свідчить про те, які ми, - то з цього випливає, що зміни, якої мені треба зазнати, спричинити зусиллям волі неможливо.

Це стосується і моїх добрих учинків. Чи багато таких кроків я здійснив із належних причин? Скільки з них - про людське око чи з бажання похизуватися? А скільки - через упертість чи почуття зверхности, які за інших обставин могли б призвести і до поганих, ба навіть дуже поганих учинків? Та розвинути в собі нові стимули за допомогою безпосереднього морального зусилля мені не до снаги. Ступивши перші свої кроки у християнському житті, ми усвідомлюємо: усе, що насправді треба здійснити в нашій душі, здужає лише Бог.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

На підставі моїх слів у читачів могло скластися враження, начебто ми робимо все самі. Насправді, звісно ж, усе - справа рук Божих. Ми ж, у найкращому разі, просто не чинимо опору тому, що Він хоче у нас здійснити. У певному сенсі можна навіть сказати, що це не ми вдаємо, а Бог. Бог у трьох Особах бачить перед собою егоцентричну, захланну, буркотливу, непокірну людську, так би мовити, тварину. І все ж таки каже: "Удаймо, що це не просто тварина, а наш Син. Вона ж подібна на Христа: це людина, а Він теж став людиною. Тож удаймо, ніби вона подібна на Нього також і в Дусі. Поставмося до неї так, наче вона інакша, ніж насправді. Удаймо, щоб перетворити уявне на дійсне". Бог дивиться на вас так, неначе ви маленький Христос; Христос же стоїть поруч, щоб обернути вас на Себе самого. Либонь, уся ця ідея про Божу гру в удавання на перший погляд здається доволі дивною. А проте чи аж така вже вона дивна? Хіба не так вищі істоти виховують нижчих? Коли мати навчає дитину говорити, то просто до неї говорить - так, ніби дитина розуміє, задовго до того, як та справді почне розуміти. До своїх собак ми ставимося так, ніби вони - мало не рівня людині, і зрештою ті собаки й справді стають "майже як люди".

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Зазвичай уявлення, які всі ми розділяємо, перш ніж приходимо до християнства, полягають у наступному. За відправну точку беремо наше звичайне єство з різними властивими йому бажаннями й інтересами, а тоді визнаємо: щось (назвімо це "моральністю", "правилами належної поведінки" чи "міркуваннями про добро суспільства") висуває до цього єства певні вимоги, які суперечать його бажанням. "Бути добрим" - значить, у нашому розумінні, поступатися цим вимогам. Певні речі з-поміж того, що до вподоби звичайному єству, виявляються тим, що ми називаємо "злом"; що ж, від них доведеться відмовитися. Натомість інші речі, які єство, навпаки, не полюбляє, підпадають під визначення "добра"; що ж, їх доведеться робити. Та все одно в нас постійно жевріє надія на те, що навіть тоді, коли всі вимоги будуть виконані, у нашого бідолашного природного єства залишиться ще якийсь шанс (і якийсь час) пожити своїм життям і поробити те, що йому хочеться. У цьому сенсі ми дуже схожі на чесного платника податків. Він сумлінно сплачує все, що має сплатити, але сподівається, що в нього теж зостанеться достатньо на життя. Пояснити це можна тим, що за відправну точку для нас і далі править те ж таки природне єство.

Доки ми так думаємо, то, найімовірніше, отримуємо один із двох вказаних нижче результатів: або полишаємо свої намагання "бути добрими", або перетворюємося на справді дуже нещасливих людей. Не робіть собі ілюзій: якщо ви дійсно маєте намір виконувати всі висунуті природному єству вимоги, то на життя йому не стане ніколи. Що більше ви прислухатиметеся до свого сумління, то більше воно від вас вимагатиме. Тим часом ваше природне єство, яке, відповідно, постійно страждає від голоду, наштовхується на перепони і тривожиться, сердитиметься дедалі сильніше й сильніше. Закінчиться все це тим, що ви або просто припините намагатися бути добрим, або станете одним із тих, хто, за їхнім визначенням, "живе для інших", але при цьому постійно всім невдоволений і знай на все нарікає, та ще й вічно дивується, чому це інші не помічають усіх цих зусиль, і вважає себе мало не мучеником. У другому випадку ви ризикуєте допекти всім навколо значно сильніше, ніж якби поводилися відверто егоїстично.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Христос каже: "Віддайте мені все. Я не хочу отримати стільки-то вашого часу, стільки-то ваших грошей і стільки-то вашої праці; мені потрібні ви самі. Я прийшов не для того, щоб мучити ваше природне єство, а для того, щоб просто його умертвити. Жодні половинчасті заходи тут не зарадять. Я не зрізатиму по галузці то тут, то там, а зрубаю ціле дерево. Я не хочу ні бурувати хворий зуб, ні його пломбувати, ні ставити на нього коронку - хочу відразу той зуб вирвати. Віддайте мені ціле своє природне єство з усіма його бажаннями - і тими, які ви вважаєте невинними, і тими, які вважаєте порочними, з усіма до одного. Я ж дам вам нове єство, по суті, дам самого себе: моя воля стане вашою".

Це і важче, і легше, ніж усе, що намагаємося самотужки робити ми. Сподіваюся, ви помітили, що сам Христос іноді називає християнський шлях дуже важким, а іноді - дуже легким. "Візьми свій хрест", - каже Він, і звучить це так, ніби нас зараз заб'ють до смерти у якомусь концтаборі. А вже за хвилину ми чуємо: "Ярмо-бо моє любе, й тягар мій легкий". І те, і те Він говорить абсолютно серйозно. Чому обидва ці твердження - щира правда, думаю, пояснювати не треба.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Учителі скажуть вам, що найледачіший учень у класі - це той, хто наприкінці навчального року працюватиме найважче. Вони не жартують. Якщо ви дасте двом учням завдання, наприклад, довести якусь геометричну теорему, то той, хто готовий докласти зусиль, постарається її зрозуміти. Натомість ледачий спробує просто завчити доведення напам'ять, бо для цього сильно напружуватися не треба. Та коли вони через півроку готуватимуться до іспиту, ледачому доведеться довгими годинами впрівати над підручником, аби розібратися з тим, що старанний давно вже збагнув і з приємністю виконає за кілька хвилин. У підсумку ледачий учень муситиме попрацювати більше. Можна поглянути на все це й інакше. Під час битви або сходження на гору часто виникає необхідність у певній дії, яка потребує неабиякої відваги, але в кінці виявляється й найбезпечнішою. Якщо ж ви від неї ухилитеся, то вже за кілька годин можете потрапити у справжню халепу. Боягузливий учинок найчастіше - ще й найнебезпечніший.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Це жахливо, це майже неможливо - віддати Христові все своє єство, з усіма його бажаннями і пересторогами. І водночас це набагато легше, ніж те, що всі ми намагаємося робити натомість. Бо ж ми пробуємо зостатися, так би мовити, самими собою, не відмовляємося від особистого щастя як головної мети свого життя - й одночасно стараємося бути "добрими". Кожен із нас силкується не заважати розуму і серцю йти своїм шляхом, зосереджуватися на грошах, чи на насолодах, чи на амбіціях - і в той самий час сподіваємося попри це е поводитися чесно, цнотливо і скромно. А якраз від цього й застерігав нас Христос. За Його словами, смокви на будяках не ростуть. Якщо я - нива, де росте сама трава, то пшениці там не виростити. Звісно, траву можна час од часу косити, тоді високою вона не буде, але й на пшеницю від цього не обернеться. Якщо ви все-таки маєте твердий намір вирощувати на такій ниві пшеницю, то зміни мають бути не лише поверхові. Її треба переорати і засіяти наново.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

...справжня проблема з християнським способом життя виникає там, де люди переважно не сподіваються з чимось подібним зіткнутися. Вона з'являється на обрії щодня, варто лиш розплющити зранку очі. Тієї ж миті всі бажання і сподівання, пов'язані з цим днем, кидаються на вас, ніби зграя диких звірів. І щоранку перше наше завдання - просто відсунути їх убік, прислухатися до того іншого голосу, подивитися під тим іншим кутом, впустити всередину потік того іншого життя - ширшого, сильнішого і спокійнішого. І так далі, упродовж цілого дня. Маємо стримувати свою природну схильність до метушні і занепокоєння, маємо пробувати сховатися від вітру.

Спочатку сягнути такого стану вдається лише на лічені хвилини. Та власне завдяки цим хвилинам цілим нашим організмом розходитиметься нове життя: адже тепер ми даємо Йому змогу діяти в нас саме там, де треба. Це як різниця між фарбою, яка вкриває тільки поверхню, і барвником, який просочується всередину.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Якщо ж ми не укнинемо знищення атомною бомбою, то нехай та бомба застане нас, коли прийде, за розумними та людськими речами – молитвою, працею, навчанням, читанням, слуханням музики, купанням дітей, грою в теніс, балачками з друзями за кухлем пива і грою в дартс – а не скомканими страхом від думок про бомби наче отара овець. Вони можуть знищити наші тіла (як і якийсь мікроб), але не можна їм захоплювати наш розум.

Про життя в Атомну Еру, 1948

#lewisdaily
#заУкраїну🇺🇦

Нам випало жити в час страшної, майже світової війни, в час загрози бомбардувань, обстрілів та ракетних ударів. Нам навіть загрожують ядерною зброєю. Але ми боремося за власні незалежність та свободу. Льюїсу теж трапилося пережити нелегші часи і брати участь в двох світових війнах, а після них зануритися в холодну війну, коли людство теж було на грані самознищення через атомну зброю. Ми переклали для вас цілий його есей про те, як ж нам жити в час загрози атомної бомби. Читайте повністю тут

#МиЗУкраїни🇺🇦

До того, як стати християнином я навряд чи зауважував собі, що життя людини після навернення неминуче складається з тих самих речей, що й раніше: можна сподіватися, що вони набувають нового духовного виміру, але все ж це ті самі речі. До того, як піти на минулу війну, я очікував, що моє життя в окопах буде якимось неосяжним чином, складатися виключно з війни. Але в дійсності я побачив, що чим ближче ти до лінії фронту, тим навкруги менше чути про домовленості між союзниками та хід бойових дій. І мені приємно було взнати, що Толстой, в найвеличнішій з коли-небудь написаних книг про війну, говорить про те ж саме - як і, по своєму, "Іліада". Ні навернення, ні вступ на військову службу не скасовують нашого звичного життя. Християни і військові не перестають бути людьми: уявлення невіруючого про релігійне життя і цивільного про військову службу мають мало спільного з дійсністю. Якщо в тому чи іншому випадку вам вдасться відмовитися від ваших інтелектуальних чи естетичних зацікавлень, то ви всього-навсього зміните хорошу культуру на погану. Ні в церкві, ні на фронті ви не перестанете читати: просто замість хороших книг будуть гірші. Переставши думати мудро, ви станете думати нерозумно. Відмовившись від естетичних задоволень, ви зануритеся в задоволення тілесні. Саме так виглядає аналогія між претензіями релігії і війни: ні те, ні інше для більшості з нас не скасовує того життя, яке ми провадили перш, ніж стати під їхніми прапорами. Але ті претензії правомірні з різних причин. Війна не зможе захопити всю нашу увагу, тому, що вона - вичерпна, а тому не може своєю сутністю підтримувати повноцінне буття людської душі.

Навчання у воєнні дні (Learning in war time, 1939)

#lewisdaily

Христос ніколи не пускав туману, не говорив невиразними, ідеалістичними фразами. Коли Він сказав: "Будьте досконалі", - то саме це й мав на думці: що нам слід пройти повний курс лікування, не більше й не менше. Це справа нелегка. Але сягнути компромісу, якого ми всі так прагнемо, - ще важче, а якщо глянути правді у вічі, то й узагалі неможливо. Яйцю, мабуть, важко перетворитися у птаха, це правда; тільки-от навчитися літати, залишаючись яйцем, - незрівнянно важче. Зараз кожен із нас - це таке собі пташине яйце, але залишатися безконечно довго звичайним, нехай навіть дуже порядним яйцем неможливо. Або ми з нього таки вилупимося, або зіпсуємося.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

🪙🇺🇦 ДОПОМАГАЄМО ЗСУ 🗡🛡

Звітуємо, що отримали на наші рахунки від вас ще 1000 грн. Знову перерахували їх для Юрія Павловича Чорноморця, який постійно турбується про оснащення наших вояків-снайперів. Сумарно, на потреби військових, станом на зараз, ми зібрали вже 16000 грн (+1000 грн).

Збори не припиняємо - коли маєте змогу долучитися, коли в вас ще залишаються кошти від численних зборів - ласкаво просимо приєднатися. Нагадуємо, що ми перераховуємо всі кошти, якими Ви дякували нам на потреби військових. Всі кошти вже надіслані на рахунки для військових - їм чекати не треба.

Реквізити:
💚 Приватбанк: 4149 4390 0802 7033
💚 Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/5GJi7dgcet

🤜 Дякуємо за співучасть! 😊

🇺🇦 Впрягаймося до перемоги!

І, пам'ятайте, пожертва не буває маленькою!

#словоредактора
#donate

...перед Церквою стоїть чимало інших завдань: освіта, розбудова, місіонерська діяльність, відправа богослужінь. Це ж так само очевидно, як і те, що багато завдань має, наприклад, держава: тут завдання і військового характеру, і політичного, і економічного, і хтозна-якого ще. Та у певному сенсі все значно простіше. Держава існує лише для того, щоб забезпечувати й захищати звичайний людський добробут у цьому житті. Подружжя, яке балакає собі біля каміна, двійко приятелів, які грають у пабі в дартс, чоловік, який читає книжку у себе в кімнаті або працює в садку, - от усе це й повинна охороняти держава. В усіх на світі законах, парламентах, арміях, судах, поліціях і економіках є якийсь сенс тільки тоді, коли вони створені і діють заради того, щоб примножувати, продовжувати і захищати такі-от хвилини. Інакше все це - просто марнування часу.

Подібним чином і Церква існує виключно задля того, щоб приводити людей до Христа й у Христа, щоб сприяти перетворенню у маленького Христа кожної людини. Якщо вона цього не робить, то всі на світі собори, усе духовенство, усі місії, проповіді, ба навіть сама Біблія - усе це також виявиться у підсумку марною тратою часу. Властиво, лише задля цієї мети Бог і став чоловіком. Знаєте, сумнівно навіть, щоб і цілий усесвіт було створено з якоюсь іншою метою.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Чи знаєте Ви, що робив Льюїс під час війни?

...в Першій Світовій, яка для Європи називається Великою війною, Льюїс зустрівся з всіма прикрощами війни у зимовий час. Приєднавшись у листопаді 1917 року до лав піхоти у французьких полях, неподалік від кордону з Бельгією, Джек занурився в окопну війну дев'ятнадцятирічним юнаком. Холод, дощі, інтенсивні артилерійські обстріли (три снаряди в хвилину), втома, вода. Вода в окопах, вода, яка набирається в продірявлені чоботи. Сморід, бруд, чорна, гола земля. Трупи та обробки тіл. Поранені та вбиті побратими. На цій війні, Льюїс втратив усіх своїх військових друзів.

...в квітні 1918 полк Льюїса наступом взяв невелике село Рієс дю Вінаж. Артилерія не змогла достатньо вибити німців, тому піхоту зустріли кулеметним вогнем. Одним, з тих, хто загинув, був молодший лейтенант Лоренс Джонсон - теж студент Оксфорду і один з близьких товаришів Джека. Льюїс ж продовжив з полком наступ і взяв в полон шістдесят чоловік: "...з превеликим полегшенням я побачив, як натовп одягнених в сіру уніформу чоловіків, що несподівано виник перед мною, піднімає руки вгору". До вечора цього дня, 14 квітня, село перейшло від контроль їхнього полку.

...наступного дня німці перейшли в контрнаступ, обстріляли село з артилерії і кинули в наступ залишки піхоти. Біля Льюїса розірвався снаряд і вбив сержанта, що був поряд. Осколками снаряду поранило і його. Льюїса доставили в госпіталь і повідомили батька і брата, тоді вже капітана, про його легке поранення. Вони не повірили, що поранення справді легке, і щоб пересвідчитися, що з братом все гаразд, Ворні промчався 80 км мотоциклом до госпіталю з братом. Поранення дало можливість Льюїсу покинути поля бою і хоча не несло загрози для життя, проте було нелегким - він підліковувався до кінця року. Осколки потрапили йому ззаду в бедро, в ліву руку, а два з них залишаться назавжди у його грудях. Що цікаво, так збулися молитва його найкращого друга - Артура Грівза. Грівза, коли взнав, що пропав безвісти їх товариш Педді Мур, став молитися, щоб Льюїса легко поранили і повернули додому. Зрештою, так і трапилося.

(продовження, далі буде)

#LewisAtWar
#проЛьюїса
#миВУкраїні🇺🇦