Можна стверджувати, що Дружба має практичну цінність для Спільноти. Кожна цивілізована релігія бере початок з маленької групки друзів. Математика почала розвиватися, коли декілька грецьких колег зібралися разом, аби поговорити про кути і цифри. Нинішнє Королівське товариство (Royal Society)[1] починалося з кількох джентльменів, які зустрічались у вільний час, щоб обговорити речі, що їх (а не багатьох інших) цікавили. Те, що ми зараз називаємо „Романтичним рухом“[2], уособлювали колись містер Вордсворд і містер Кольрідж, які безперервно говорили (принаймні містер Кольрідж) про своє особливе бачення світу. Можна з певністю сказати, особливо не перебільшуючи, що комунізм, трактаріянство (оксфордський рух), методизм, рух проти рабства, Реформація, Ренесанс починалися так само.

У цьому щось є. Але майже кожен читач, напевно, відніс би деякі з цих рухів до корисних для спільноти, а деякі – до негативних. Увесь цей список, якщо ми його приймемо, показує, що Дружба, з одного боку, є потенційно корисною для спільноти, а з іншого – це можлива загроза. І навіть приносячи користь, вона матиме цінність не так з погляду виживання, як з погляду розвитку цивілізації; буде чимось таким (за словами Аристотеля), що допоможе спільноті не просто жити, а жити добре. Цінність з огляду на виживання і цивілізаційна цінність у певний час та за певних умов збігаються, але не завжди. Принаймні, не викликає заперечень той факт, що коли Дружба приносить плід, корисний для спільноти, це для неї не самоціль, а, так би мовити, побічний продукт. Релігії, створені для соціяльної мети – наприклад, римське поклоніння імператорові чи сучасні спроби „продати“ християнство як засіб „порятунку цивілізації” – не дали бажаних результатів. Мала купка друзів, які повертаються до „Світу” спиною – ось хто його змінює. Єгипетська і вавилонська математика була практичною і соціяльною, створеною на благо сільського господарства і магії. Але вільна грецька математика, яку створили Друзі як заняття у вільний час, має для нас більше значення.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

[1] Товариство заснував у 1660 р. Чарльз II для сприяння дослідженням у природничих науках. Виконує функції Академії наук.

[2] Йдеться про романтизм – літературний напрямок першої половини XIX ст.

Коли перед вечірньою молитвою я намагаюся пригадати всі свої гріхи за день, то у дев’ятьох випадках з десяти найочевиднішим є те чи інше порушення заповіді любити свого ближнього: я або сердив­ся, або дратувався, або насміхався, або нарікав, або навіснів.

І відразу ж на думку приходить ціла купа виправдань: мене за­чепили раптово, геть несподівано; захопили зненацька; я не мав часу зосередитися. І все це має буцім-то служити тут по­м’якшувальними обставинами: адже було б, що не кажіть, на­багато гірше, якби ці мої вчинки були свідомі й добре обду­мані. З іншого боку, одначе, те, що робить людина, коли її за­стають зненацька, – найкраще свідчення того, яка ця людина насправді, чи не так? Те, що зривається з язика, перш ніж його прикусиш, – переважно правда, хіба ні? Якщо у погребі заве­лися щурі, то найбільше шансів їх побачити, якщо ви зайдете туди дуже швидко й несподівано. Щурів, утім, породжує не не­сподіваність; вона лише не дає їм вчасно сховатися. Так само дратівливим мене робить аж ніяк не несподіваність приводу; вона лише показує, наскільки дратівливою людиною я є.

Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity

Х'ю Кілмеру
Кілнс
Хедінгтон Куорі
Оксфорд
26 березня [19]63
Любий Х'ю,
...лише не радь іншим знайомим дівчатам писати мені, хіба лише я справді можу їм чимось зарадити. Я й так не даю ради з поштою.
Усім привіти!
Твій
К.С.Льюїс

* * *
Патрисії Меккі
Кілнс
Хедінгтон Куорі
Оксфорд
26 березня [19]63
Люба місс Меккі,
Твій лист мене дуже потішив, бо "Поки у нас не має облич", на відміну від інших моїх книг, майже не отримала відгуків. Імена просто вигадані. Може, щось юнгіанське і потрапило, але свідомо я писав християнський текст, не юнгіанський. Божествена Любов поступово перемагає в душі спочатку язичницьке (і майже дике) нерозуміння божества (Унгіт), потім проковтує "просвітництво" (Лис) і, головне, її (душі) ревнощі до справжнього Бога, Якого вона ненавидить майже до кінця, оскільки хоче Психею лише для себе самої. Щиро твій
К.С.Льюїс

Листи дітям
#letterstochildren
#lewisdaily

В певному сенсі тлумачення Псалмів нашим Господом було спільною основою поміж Ним та Його противниками. Запитання про те, як Давид може називати Христа "моїм Господом" (Марка 12:35-37), не мало би сенсу, коли б воно не було до тих, для кого зрозуміло, що "мій Господь", згаданий в Псалмі 110 був Месією, Царем та Помазанцем-Викупителем, який покорить світ Ізраїлю. Це був загальноприйнятий метод. Всі священні писання мали інше, "духовне" значення. Навіть "богобоязнений" язичник, як-от євнух ефіоп (Дії 8:27-38), знав, що священні книги Ізраїлю не зрозуміти без поводиря, навченого юдейської традиції, який міг би пояснити приховане значення. Напевне, всі освічені євреї І століття бачили вказівки на Месію в більшості з тих уривків, де їх бачив наш Господь, але суперечливим для них було те, що Він ототожнив Месіанського Царя з іншою старозавітньою постаттю та їх обох - із Собою. В 13, 28, 55 чи 102 перед нами постає Страждалець, а в 2 чи 72 - Цар. Я думаю, що на ту пору Страждалець ототожнювався в основному з усім народом, з самим Ізраїлем. Цар ж був з роду Давида, Месією, що має прийти. Наш Господь ототожнив себе з цими обома персонажами.

Таким чином, в принципі, алегоричний метод прочитання Псалмів може претендувати на найвищий авторитет. Проте, звичайно, це не означає, що всі його незчисленні застосування корисні, мають право чи навіть доречні. Те, що ми бачимо, коли думаємо, що вглядаємося в глибини Святого Письма, іноді може бути лише відображенням наших дурних облич. Багато алегоричних інтерпретацій, які колись були такими популярними, мені, як і більшості сучасних людей, здаватимуться натягнутими, нелогічними та нісенітницями. Я думаю, що можна не сумніватися, що деякі й такими є. Нам треба бути менш самовпевненими в тому, що знаємо. Те, що в одному столітті здається натягнутим тлумаченням - просто вершиною викривленої винахідливості, в іншому є очевидним настільки, що одних турбує те, як можна цього не помічати, а інших - як можна було до такого додуматися. І не знайти безпристрасного судді, який стоїть поміж земними епохами, бо ніхто не уникне впливів історичних процесів. Найбільше ж залежним від історії є той, хто вважає нашу епоху не просто одним з багатьох історичних періодів, а кінцевою вершиною, з якої ми можемо об'єктивно розгледіти всі інші епохи.

Міркування над Псалмами

#ReflectionsOnThePsalms
#lewisdaily

Листи Крутеня
Лист XХІV
(закінчення, початок тут)

І ось тут складається ситуація, якою не можна нехтувати. Ти повинен її неодмінно використати. У той час, як Ворог за допомогою кохання і дуже приємних досвідчених у релігійних справах і відданих йому людей піднімає молодого варвара на рівень, якого той інакше ніколи б не досягнув, ти повинен примусити його відчути, що це він сам досяг такого рівня, що люди довкола нього - це його люди і що, опинившись серед них, він знайшов своє місце і свій дім. Відриваючись від них і опиняючись в іншій громаді, підопічний відчуватиме, що нове товариство нудне й нецікаве - почасти тому, що майже кожна доступна йому громада справді менш цікава, але найголовніша причина полягатиме в тому, що він скучатиме за чарами молодої жінки. Навчи його сприймати цей контраст між колом людей, якими він захоплюється, і колом людей, які його дратують, як контраст між християнами й атеїстами. Треба змусити його відчувати (краще, якщо він не висловлюватиме цього відчуття словами) «як ми, християни, відрізняємося від них». Під словами «ми, християни» він повинен розуміти (але не усвідомлено) «моє коло»; а під словами «моє коло» - не «людей, які через своє милосердя й покору прийняли мене», а «людей, з якими я спілкуюся з повним на те правом».

Успіх залежатиме від того, чи зумієш ти збити його з пантелику. Якщо розбурхаєш у ньому гордовитість за те, що він почуває себе християнином, то зможеш зазнати поразки, бо перестороги Ворога надто добре відомі їм усім. А от якщо взагалі відмовишся від ідеї «ми християни» і виплекаєш у ньому почуття самовдоволення за, приналежність до «свого кола», то зможеш виробити в ньому замість правдивої духовної гордості просту суспільну пиху, але це всього-на-всього багато галасу навколо дрібного гріха. Щоб досягти вагомого успіху, присилуй підопічного лукаво поздоровляти себе з досягненнями, змішуючи всі його думки, і не давай змоги поставити питання: «А з чим, власне, я поздоровляю себе?» Думка про належність до внутрішнього кола, про свою таємничість і загадковість дуже тішить його. Грай на цій струні. Привчи підопічного, використовуючи вплив цієї дівчини, зображувати на своєму обличчі поблажливу зверхність у спілкуванні з атеїстами. Деякі теорії, з якими він може познайомитися в сучасних християнських гуртках, ймовірно, будуть корисні. Я маю на увазі ті теорії, які заганяють надію суспільства в якесь внутрішнє коло «клерків», у якусь вишколену меншість теократіє. Тебе не повинно обходити, чи ті теорії правдиві, чи фальшиві. Мета полягає в тому, щоб зробити християнство таємничою релігією, в якій би він почувався як один із втаємничених.

Будь ласка, не заповнюй своїх листів дурницями про цю європейську війну. Її наслідки, звичайно, мають велику вагу, але це справа Зверхнього Проводу. Мене анітрохи не цікавить, скільки людей загинуло внаслідок бомбардувань. А про те, в якому стані свідомості вони померли, я можу довідатися в конторі. Я знав, що вони мали колись загинути. Прошу тебе, зосередься над роботою, не відволікайся.

З прихильністю твій дядько Крутень.

Листи Крутеня
#lewisdaily
#thescrewtypeletters

- Витягніть звідти це створіння, - звелів Аслан.
Один зі Слонів підняв дядечка Ендрю своїм хоботом та поклав Левові до ніг. Старий злякався так, що й ворухнутися не міг.
- Будь ласка, Аслане, - попросила Поллі, - ти міг би сказати щось, щоби... щоби він більше не боявся? А ще що-небудь, аби він більше ніколи сюди не повернувся.
- Думаєш, він захоче? - запитав Аслан.
- Ну, Аслане, - відповіла Поллі, - адже він може надіслати когось іншого. Його так вразило ліхтарне дерево, яке виросло з уламка ліхтаря, і він подумав...
- Дурницю він подумав несусвітну, - спокійно урвав її Аслан. - Цей світ нині вибухає так пристрасно розвоєм тільки тому, що моя пісня, котра покликала його до життя, усе ще бринить у повітрі та двигтить у земних надрах. Так буде недовго. Та я не можу повісти про це старому негідникові, так само, як не можу заспокоїти його: він сам зробив так, щоби не чути мого голосу. Якщо я заговорю до нього, він почує тільки рев і гарчання. Ох, Адамові Сини, як вигадливо бороните ви себе проти всякого добра! Та я піднесу йому єдиний дар, який він іще в змозі прийняти.
Лев сумно похилив голову та видихнув у перехняблене жахом лице.
- Спи, - сказав Лев. - Спи, і звільнися на кілька годин від мук, які ти сам собі вигадав.

Небіж Чаклуна
#themagiciansnephew
#lewisdaily

#themagiciansnephew
#paulinebaynes

Існують два шляхи, якими може вийти з ладу людська машина. Насамперед, отже, індивіди можуть розійтися або, навпаки, зіткнутися між собою, завдаючи одне одному шкоди обманом або грубою поведінкою. Крім того, може зламатися і щось усередині індивіда: таке буває, коли між різними його проявами (здатностями, бажаннями тощо) так само відбувається або розходження, або зіткнення. Можливо, усе не буде вам зрозуміліше, коли ви уявите собі людей у вигляді суден, які йдуть кудись морем у певному порядку. Плавання буде успішним лише якщо судна, по-перше, не стикатимуться між собою і не ставатимуть одне одному поперек шляху, а по-друге, якщо кожне з них придатне для навігації і має справний мотор. Насправді ці умови взаємопов'язані. Якщо судна постійно стикатимуться, то залишатимуться на плаву не надто довго. З іншого боку, якщо вийшов із ладу стерновий механізм, то уникнути зіткнення годі. Або, якщо хочете, уявіть собі людство у вигляді оркестру, що виконує певну мелодію. Музика, знову ж таки, звучатиме злагоджено за двох умов. Інструмент у кожного музиканта має бути настроєний, а ще кожен повинен вступати у належний момент, щоб до ладу поєднуватися з усіма іншими.

Проте одного ми таки не врахували. Не поцікавилися, куди намірилася дістатися флотилія або який саме твір пробує виконати оркестр. Інструменти, припустимо, настроєні добре і всі вступають відповідної миті, та попри не виступ може закінчитися провалом, якщо оркестрантів найняли для вечірки з танцями, а вони грали виключно похоронні марші. Так само і з морськими суднами: нехай флотилія йшла у бездоганному порядку, пуття з нього не буде жодного, якщо вона мала прибути в Нью-Йорк, а натомість опинилася в Калькутті.

Тож моральність пов'язана, схоже, з такими трьома речами: по-перше, з чесними гармонійними стосунками між людьми. По-друге, з тим, що можна охарактеризувати як наведення ладу і досягнення гармонії всередині кожного індивіда. По-третє, із загальною метою людського життя як такого; з тим, для чого взагалі було створено людину. Важить, отже, яким курсом має йти флотилія, або ж який твір приготував для оркестру диригент.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

Ще інші скажуть, що Дружба є надзвичайно важливою для окремого індивіда, а можливо, й необхідною для виживання. На це знайдеться повно доказів: „Тяжко на світі без дружнього плеча”, „справжній друг рідніший за рідного брата“. Але коли ми так говоримо, то вживаємо слово друг у значенні „союзник“. Загалом же слово друг означає чи має означати набагато більше. Друг, поза сумнівом, покаже себе також як союзник, коли цей союз стане важливим: позичить чи дасть нам у потребі, доглядатиме в недузі, заступиться за нас перед ворогами, зробить усе, що в його силах, для наших вдів і сиріт. Але ці добрі послуги не становлять суті Дружби. Нагода для них – це майже втручання. З одного боку, вони стосуються її, з іншого – ні. Стосуються, бо ви були б нещирим другом, якщо б не допомогли в біді; не стосуються, бо роль доброчинця завжди залишається випадковою, навіть трохи чужою для ролі Друга. Вона є майже обтяжливою. Бо Дружба цілковито позбавлена ознаки, характерної для Прив’язаности, – бути потрібною. Нам прикро, що якийсь дарунок, позика або нічне чергування були необхідними – а зараз, заради Бога, забудьмо про все це і повернімося до речей, які нам справді хочеться робити чи обговорювати. Навіть вдячність не може збагатити цю любов. Стандартна фраза „Нема за що … забудьмо це“ у цьому випадку висловлює наші справжні почуття. Свідченням досконалої Дружби буде не те, що ми допоможемо в скруті (звичайно, що так), але те, що наша допомога нічого не міняє. Це було відволікання, аномалія. Це була жахлива трата часу, якого й так бракує, коли ми разом. Можливо, у нас було тільки кілька годин, щоб поговорити, і, слава Богу, лише двадцять хвилин треба було відвести на справи!

Бо ми, звичайно, зовсім не хочемо знати про справи нашого Друга. Дружба, на відміну від Еросу, недопитлива. Ви стаєте комусь Другом, не знаючи або не розпитуючи про його сімейний статус чи як він заробляє собі на життя. Що спільного мають всі ці „другорядні речі, факти“ з реальним запитанням: «Ти бачиш ту саму правду?». У колі справжніх Друзів кожен є просто тим, ким він є: не відповідає ні за що, крім себе. Усім далеко байдуже до чиєїсь сім’ї, професії, класу, доходів, раси чи минулого. Звичайно, врешті-решт ви довідаєтесь про все це. Але мимохідь. Воно виринатиме одне за одним, як приклад для ілюстрації чи аналогії, або як дотеп в анекдоті, але ніколи не заради себе самого. У цьому царственість Дружби. Ми зустрічаємось як суверенні принци незалежних держав, за кордоном, на нейтральній території, вивільнені з наших контекстів. Ця любов ігнорує не лише наші фізичні тіла, але все, що стосується нашої сім’ї, роботи, минулого і зв’язків. Удома, крім того, що ми Пітер або Джейн, маємо ще загальний статус: чоловік або дружина, брат або сестра, начальник, колега або підлеглий. Не серед Друзів. В Еросі будуть нагі тіла; в Дружбі – нагі особистості.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

Помилкову думку, що в Середньовіччі Землю вважали плоскою, багато поділяли до найостаннішого часу. На це могло бути дві причини. По-перше, середньовічні карти, такі як відома mappemounde XIII століття в соборі Герефорду, де Земля зображувалася кругом; саме так би її зображували, коли б вважали диском. Але що ж мали робити автори, якщо знаючи про кулясту форму землі, щоб зобразити її двовимірною, вони ще не оволоділи значно пізнішим та важким мистецтвом проекції? На щастя, нам не треба шукати відповіді на це запитання. Немає підстав вважати, що mappemounde зображує усю поверхню Землі. Теорія чотирьох зон навчала, що екваторіальний пояс занадто спекотний для людини. Не було й мови про те, щоб наносити його на карту. Mappemounde зображує ту півкулю, в якій ми живемо з вами.

Другим джерелом названого хибного уявлення, могли б бути вказівки середньовічних авторів на те, що у Землі є краї. Часто, вони настільки незрозумілі, як і схожі зображення нашого часу. Але вони можуть бути і більш точними, як, наприклад, в географічному пасажі Гавера:

Далеко на краю Землі,
Азійському, на Сході.

Проте одне і те ж пояснення може поширити і на герефордську карту, і на цей випадок. Залюднений "світ", єдиний, який нас стосується, закінчується там, де закінчується наша півкуля. Погляд на герефордську mappemounde вказує нас на те, що англійці ХІІІ століття були невігласами у географії. Але гірше знатися в географії ніж автор карти, напевне не можна. Зокрема, Британські острови - одна з найдурніших неточностей цієї карти. Десятки, а може й сотні з тих, хто бачили її, лишень та була закінчена, мали хоча б знати, що Шотландія та Англія - не окремі острови; сині шотландські шапки занадто часто перетинали межу, щоб розвіяти схожу ілюзію. Крім того, середньовічна людина зовсім не любила сидіти на місці. Королі й армії, прелати й дипломати, купці й подорожні книжники перебували в постійному русі. Завдяки популярності подорожей навіть жінки, до того жінки з середніх прошарків суспільства, йшли далеко від дому; згадаймо хоча би Батську ткачиху і Марджорі Кемп. Практичне знання географії було досить добре поширеним. Але, я думаю, що воно існувало не у вигляді карт, чи подібних наочних зображень. Воно зводилося до того, звідки чекати вітру, на що орієнтуватися, як обігнути мис, чи яку дорогу обрати на розвилці. Не думаю, що творця mappemounde хоча б трохи хвилювало, що неосвічені морські вовки легко могли б підправити його карту дюжину разів. Не думаю, що моряк, дивлячись на неї, захотів би похизуватися знаннями. Карта цілої півкулі в настільки малому масштабі навряд чи мала практичне застосування. Картограф намагався витворити шедевр, який втілював би в собі благородне мистецтво космографії: Земний Рай зображений у вигляді острова в закуточку на Сході (тут, як і на всіх середньовічних картах, Схід розташовувався вгорі), а Єрусалим, відповідно, в центрі. Моряки, напевне, споглядали на цю карту з подивом та захопленням. Та навряд чи їм приходила в голову думка скористатися картою для мореплавання.

Відкинутий Образ
#TheDiscardedImage
#lewisdaily

На фото:

Герефордська карта світу — найбільша за розмірами (158 на 133 см) карта європейського Середньовіччя (Mappa Mundi). Карта датується межею XIII і XIV століть.

#фото

😂

Недавно ми розмовляли про кішок і собак і прийшли до висновку, що вони всі мають совість, але в собаки, як в чесної та скромної людини, вона завжди нечиста, а кішка - фарисей, і в неї совість завжди чиста. Коли вона сидить і безсоромно дивиться на вас, то дякує Богові, за те, що вона не така, як ті собаки, чи ті люди, чи навіть ті інші кішки!

Листи до Американки

#lewisdaily

Часто два учні можуть допомогти один одному краще, ніж це би зміг їхній вчитель. Розкажуть вони йому про свої труднощі, а він, всі ми це пам'ятаємо, буде пояснювати їм те, що вони й без цього знають, і те, про що знати й не хочуть, але ні слова їм у відповідь. Я помічав це з обох сторін - я ж вчитель, і сам намагався відповісти своїм учням, але швидко по їхніх обличчях розумів, що я, як і мої вчителі, зазнав невдачі. Учень допоможе краще, бо він знає менше. Вчитель про все те думав так давно, що вже призабув. Тепер він бачить предмет по-іншому і просто не може втямити, в чому ж тут труднощі. Бачить він так і десятки інших труднощів, про які учень і не здогадується.

Міркування над Псалмами
#reflectionsonthepsalms
#lewisdaily

Листи Крутеня
Лист XХV
(початок)

Мій любий Шашеню!

Біда в тому, що коло людей, серед яких обертається твій підопічний, є християнським. У всіх, звичайно, є свої власні інтереси, але їх об'єднує християнство. Якщо вже вони стали християнами, то ми повинні утримувати їхню свідомість у своєрідному стані, який я називаю «Християнство і...». Наприклад, «Християнство і криза», «Християнство і нова психологія», «Християнство і новий порядок», «Християнство і лікування за допомогою віри», «Християнство і дослідження душі», «Християнство і рослиноспоживання», «Християнство і реформа правопису». Якщо вони мають стати християнами, то принаймні хай будуть християнами з різноманітними відмінностями. Нагнітай у них почуття страху перед життєвими труднощами.

Страх перед життєвими труднощами - це одне з найцінніших почуттів, яке ми виробили в людському серці, це невичерпне джерело єресі, безглуздя на церковному соборі, невірності в подружньому житті й зрадливості в дружбі. Люди живуть у часі і через те відчувають реальність послідовно. Щоб відчути її в більш повній мірі, їм треба пізнати багато різних речей. Іншими словами, вони повинні відчувати зміни. І оскільки люди потребують змін, то Ворог (будучи в глибині душі гедоністом) поробив їх приємними для них, як от, наприклад, споживання їжі. Але не бажаючи робити зміни заради самих лише змін, перетворювати їх на самоціль, Він урівноважив їхнє прагнення до змін прагненням до сталості. Ворог примудрився задовольнити обидва прагнення у створеному Ним світі за допомогою поєднання зміни й сталості, яке ми називаємо ритмом. Він створив для них пори року, які хоч і різняться одна від одної, але кожна з них щороку є тією самою. Отож і виходить, що весна завжди сприймається, як щось нове, і водночас, як споконвічне повторення того самого. Ворог дає людям змогу святкувати у своїй Церкві релігійні свята протягом усього року: кожне з цих свят відмінне від решти, але водночас по суті своїй є таким самим, що й решта.

Збільшуючи насолоду від споживання їжі і виробляючи в людині ненажерливість, ми беремо цю природну пов'язану зі зміною насолоду і, спотворивши її, перетворюємо в пристрасть до всього, нового. Виплекання цієї пристрасті цілком залежить від нашої майстерності. Якщо ми занехаємо наші обов'язки, то люди відчуватимуть не тільки задоволення, але й захват від такого нового і давно знайомого явища, як перший снігопад, від перших вранішніх променів сонця, від різдвяного сливового пирога. Діти, якщо ми залишимо їх поза увагою, будуть безмежно щасливі, граючи в різноманітні ігри, залежно від пір року; і ті ігри змінюватимуть одні одних через рівні проміжки часу так само, як осінь змінює літо. Лише за допомогою наших безперервних зусиль ми зможемо постійно підтримувати в них пристрасть до неритмічних змін.

Ця пристрасть цінна з різних поглядів. По-перше, вона зменшує задоволення і водночас збільшує бажання. Задоволення від новизни за своєю природою зменшується швидше, ніж інші різновиди задоволення від частоти повторення. А постійна новизна потребує грошей, отож прагнення її викликає пожадливість або пригніченість, або одне й друге водночас. Крім того, чим ненаситніше це бажання, тим швидше воно поглине всі безневинні джерела задоволення і перейде до різновидів тих задоволень, які Ворог забороняє. Підживлюючи таким чином огиду до консерватизму, ми нещодавно створили такі течії в мистецтві, які для нас менш небезпечні, ніж ті, що існували доти. Тепер усі художники - і посередності, й інтелектуали — повсякдень намагаються надати дедалі більшої свіжості й новизни своїм творам, переповнюючи їх похоттю, дурістю, жорстокістю і гордощами. Нарешті, жадоба новизни в людях для нас просто необхідна, якщо ми збираємося запроваджувати нові течії, моди, стилі, напрямки.

(закінчення далі буде)

Листи Крутеня
#lewisdaily
#thescrewtypeletters

- О... Аслане, сер, - спалахнув на виду Діґорі, - я зовсім забув вам оповісти. Відьма вже з’їла одне яблуко, таке саме, з якого виросло наше дерево.
Він сказав не все, що думав, але Поллі негайно договорила за нього (Діґорі завжди більше за Поллі боявся виглядати дурником).
- Тому нам здається, Аслане, - сказала дівчинка, - що це якесь непорозуміння. Не так вже вона й гидує запахом цих яблук.
- Чому ти так думаєш, Донько Єви? - запитав Аслан.
- Ну, вона ж з’їла одне.
- Дитя, - пояснив Лев, - саме тому всі решта тепер жахають її. Ось що стається з тими, хто зриває плоди не тоді й не так. Яблуко смакує добре, та відтоді викликатиме лише відразу.
- Зрозуміло, - замислилася Поллі. - Мабуть, через те, що вона зірвала його не як годиться, яблуко не впливатиме на неї? Тобто, вона не здобуде вічну молодість і все таке?
- На жаль! - Лев струсонув гривою. - Воно впливатиме. Речі завжди діють згідно зі своєю природою. Вона виборола своє найпотаємніше бажання: мати невичерпні сили та жити вічно, наче богиня. Але нескінченні дні зі злом у серці - це просто нескінченне нещастя, і вона швидко це усвідомить. Усі отримують те, чого прагнуть, та не всі потім з того втішаються.
- Я... я і сам ледве не з’їв одне, - зізнався Діґорі. - Я би теж...
- Ти б теж, синку, - притакнув Аслан. - Адже яблуко діє завжди, але тому, хто зірвав його для себе, не приносить щастя. Якби хтось із нарнійців заліз до саду незваним та вкрав яблуко, аби виростити дерево, яке захищатиме цю землю, дерево б виросло. І захищало б. Але захищало б, перетворивши Нарнію на ще одну могутню та жорстоку імперію на кшталт Чарну, і не бути б їй лагідним краєм, який мрію побачити я. Та Відьма спокушала тебе ще чимось, чи не так?
- Так, Аслане. Вона під’юджувала забрати яблуко додому, для мами.
- Тож зрозумій: це й справді зцілило б її, та ані ти, ані вона не раділи б з того. Одного дня ви б озирнулися в минуле та подумали б, що їй ліпше було померти від тієї хвороби.
Діґорі не зміг нічого відповісти, бо його душили сльози, адже всі надії порятувати маму загинули, але водночас він вірив: Лев знає, що могло б статися, і це було б щось куди жаскіше, аніж віддати дорогу людину смерті. Та Аслан знову заговорив, тепер майже пошепки:
- Ось що сталося б, якби ти вкрав яблуко. Та тепер цього не буде. Те, що я зараз подарую тобі, принесе лише радість. У вашому світі воно не дасть вічного життя, але наділить здоров’ям. Іди. Зірви для неї яблуко з Дерева.
Якийсь час Діґорі не міг достоту второпати, що йому сказано. Ніби увесь світ водночас вивернули сподом й поставили шкереберть. Тоді, наче уві сні, він пішов до Дерева, а Король із Королевою вигукували щось підбадьорливе, і всі решта вигукували теж. Діґорі зірвав яблуко та поклав до кишені. Тоді повернувся до Лева.
- Будь ласка, - ледве мовив хлопець, - чи могли б ми негайно відбути додому?
Він забув сказати “Дякую”, але саме це мав на увазі, і Аслан зрозумів його.

Небіж Чаклуна
#themagiciansnephew
#lewisdaily

#themagiciansnephew
#paulinebaynes

Не забувайте, що релігія охоплює низку тверджень про факти, які або відповідають істині, або не відповідають. Якщо ці твердження слушні, то маємо одні висновки щодо того, чи у правильному напрямку йде людська флотилія; якщо ж ці твердження слушности не мають, то й висновки тоді зовсім інші. Повернімося, наприклад, до чоловіка, який вважає, що його дії можуть бути неправильними тільки тоді, коли шкодять іншій людині. Він чудово розуміє, що завдавати шкоди іншим суднам не повинен, але щиро переконаний: те, що він робить зі своїм судном, торкається лише його і нікого більше. Проте в такій ситуації вельми істотне значення має ще й інше: кому це судно належить - йому самому чи комусь іншому? Адже насправді дуже важливо, хто я такий: господар, так би мовити, свого тіла й розуму чи лише винаймач, відповідальний перед справжнім господарем? Якщо мене створив хтось інший для якоїсь своєї мети, то на мене покладено багато обов'язків, яких я не мав би, якби просто належав сам собі.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

Я не маю обов’язку бути чиїмось Другом і жодна людина у світі не зобов’язана бути моїм. Ніяких претензій, жодної тіні необхідности. Дружба не обов’язкова, так само, як філософія, як мистецтво, як цілий Всесвіт (Бог не мусив творити). Вона не має цінности виживання; це радше одна з тих речей, без якої виживання не має цінності.

Чотири Любові
#thefourloves
#lewisdaily

Ті з нас, хто все своє життя був послідовним читачем книг, нечасто повністю усвідомлюють неймовірні широти нашого буття, якими ми завдячуємо прочитаним авторам. Ми розуміємо це, коли спілкуємося з тим, хто цурається чтива. Він може бути чудовою людиною, але світ його тісний, затхлий та блідий. Нам така задуха і тіснота нестерпні. Людина, якій вистачає самої себе, а відтак й менше заслуговує на звання особистості, живе у клітці. Мені мало моїх власних очей і я прагну дивитися на світ очима багатьох. Мені мало реальності, навіть якщо дивитися на неї очима більшості, я хочу бачити те, що інші відкрили в світі. Навіть очей всього людства недостатньо. Мені шкода, що тварини не можуть писати книг. А так би хотілося взнати, наприклад, яким бачать цей світ миші та бджоли...

Літературні враження зцілюють рану нашої індивідуальності, не залишаючи нас її переваг. Рану цю можна залікувати долученням до емоцій, що керують масами, але вони не залишають жодних переваг. Ті емоції сполучають наші обособлені "я" в єдине ціле і ми знову пірнаємо в те, що нижче індивідуальності. Але читаючи "велику" літературу, я встигаю побути в шкурі тисяч людей і все ж при цьому залишаюсь самим собою. Як нічне небо з грецької поезії, що зорить мільярдами очей, я не перестаю бути собою, зрячим. Тут, як в богослужінні, як в любові, як в моральному волевияві та в пізнанні, я підіймаюсь над собою. І в ту саму мить, я найвищою мірою стаю самим собою.

Досвід критики
#lewisdaily

У наші дні заведено вва­жати: добра людина, мовляв, не знає, що таке спокуса. Це пов­на дурість і очевидна неправда. Тільки тому, хто чинить споку­сі опір, відома її справжня сила. Зрештою, силу німецької армії ви з’ясовуєте тоді, коли вступаєте з нею у боротьбу, а не капіту­люєте. Сила вітру стає відчутною, коли йдеш проти нього, а не лягаєш на землю. Той, хто піддається спокусі через п’ять хви­лин, просто не знає, якою та могла б стати через годину. Саме тому злі люди знають про зло у певному сенсі зовсім мало. Вони ніколи йому не опираються, тож і життя їхнє минає під своєрідним ковпаком невідання. Нам довіку не спізнати всю силу спонуки до зла, що її відчуваємо деколи усередині, якщо тільки ми не спробуємо з нею боротися...

Просто християнство
#lewisdaily

Аудіоцитата: https://youtu.be/E-5YRQ_cue0
Диктор: Корній Демидюк