Я обожнюю скінченні автомати. Це штука, яку дуже легко втямити і яка потім вам знадобиться мільйон разів. Їх можна використовувати для опису процесів, автоматизацій на кшталт IoT або CI/CD, діалогів або поведінки НІПів в іграх, парсингу тощо. Завдяки їм зручно контролювати послідовність виконання чого-небудь, робити відновлення до попередніх станів, обробляти помилки. (Памʼятаю, у нас у MBUX був скінченний автомат для підʼєднання телефону до автівки по Bluetooth… на півтори сотні станів 😵‍💫 Гляньте якось BT-спеку заради цікавості).

Але найулюбленіший мій спосіб їх використовувати — це звісно UI. Як усім відомо, найбільша проблема UI — це комбінаторний вибух станів. Якщо у вас купа «прапорців», які можуть по-різному впливати на поведінку програми, то інколи навіть утримати це все в голові важко. Але щойно ви робите скінченний автомат, усе стає значно легшим!

На прикладі вгорі якраз такий для мого таймера на Pebble. На годиннику всього чотири кнопки, але уявіть собі код обробки натискання BACK без скінченного автомата: це був би довжелезний ланцюг if-else штибу «якщо таймер запущений, але не на павзі», «якщо таймер запущений і на павзі, але програється анімація скидання» і ще десяток таких. Натомість я описав окремі стани програми, і в кожному стані у кожної кнопки лише одна функція. Я писав на 💻, тому обробник натискання кожної кнопки перетворився на простий switch.

Але бувають способи й красивіше. Наприклад, QML дозволяє описувати скінченні автомати декларативно. Обожнюю цей підхід. Також існує цілий окремий стандарт для опису скінченних автоматів в 💻 — SCXML; деякі тулзи вміють його читати, навіть той же 💻.

Проте той же таймер мій — це дуже проста програма. Що робити, коли в'юшок стає багато? Ну, вочевидь робити більше скінченних автоматів!

Доволі зручно робити їх ієрархічними. Уявіть типове IDE, в якому є «звичайний» режим кодінгу і є окремий режим зневадження — це ваш скінченний автомат верхнього рівня з двома станами. У кожного автомата є точка входу, наприклад, в IDE ви завжди починаєте у звичайному режимі. Коли ж ви перемикаєтеся в режим зневадження, то на екрані відбувається багато чого: відкриваються нові панелі, зникають інші, міняються гарячі клавіші, інколи навіть кольорова тема змінюється. У принципі для цього всього можна було б побудувати гігантський «плаский» скінченний автомат, але значно зручніше робити їх вкладеними: наприклад, щойно ви попадаєте в стан зневадження, ви активуєте інший скінченний автомат, що контролює ті ж панелі чи гарячі клавіші. У нього буде власна точка входу й власні стани, і найголовніше — йому взагалі не треба навіть знати про існування звичайного режиму.

На діаграмі цього нема, але в моєму таймері насправді теж є дещо схоже. Річ у тім, що з головного екрану перед запуском таймера можна по довгому натисканню на SELECT зайти у вікно вибору кольорових тем, тож фактично є два стани верхнього рівня: сам таймер та його налаштування. Останні — це звичайний список, який можна гортати вгору-вниз відповідними кнопками, можна підтвердити вибір або повернутися назад. SDK платформи фактично дає напівготовий компонент для цього, тож мені не довелося писати все вручну, але всередині там звісно теж якась імплементація скінченного автомата.

Окрім цього стани можуть паралельними, що якраз чудово комбінується з ієрархічними станами. Коли спробуєте побудувати щось більш-менш складне, зрозумієте, де саме це стає в пригоді.

Переходи між станами також можна робити по-різному: це може бути реакція на щось, може таймер спрацьовувати, може бути безумовний миттєвий перехід, може бути перехід зі стану в той самий стан (наприклад, заради сайд-ефектів, що виконуються при вході або при виході) тощо.

Одна з розповсюджених помилок, які я бачу: зробити основу UI на автоматі, а потім за якоїсь термінової потреби «примазати» там десь фічу звичайним ifʼчиком. Повірте на слово, робити так не варто — у майбутньому пожалкуєте десять разів. Краще зробіть це частиною цього ж автомата або ж додайте ієрархію.

До речі, за брак зручної можливості робити скінченні автомати я не люблю автоматизації в Home Assistant.

Дізнався пару днів тому з якоїсь статті, яку вже загубив, про фічу в Git 💻, котрої мені бракувало.

Річ у тім, що в моїх робочих копіях git-сховищ часто купа якогось сміття: прототипчики, скрипти, тимчасові файли або ж файли, які не треба комітити — одним словом те, чим користуюся я сам і що варто ігнорувати.

Так, існує .gitignore, але засмічувати його своїми масками файлів чи тек не завжди добре: по-перше, часто воно дійсно треба лише мені, по-друге, файл розростатиметься, по-третє, бувають випадки, коли сама наявність певного імені файлу в списку небажана.

Виявилося, що .gitignore — не єдине місце, куди можна щось таке вписувати. Є ще .git/info/exclude, який працює так само, але сам він під контролем версій не знаходиться, тож при стягуванні репи іншими членами команди у них цього всього не буде. (Хуки теж десь усередині .git лежать і страждають від цієї ж проблеми, чим мене бісять. Але тут навпаки зручно).

Також є глобальний список ігнорування, який лежить в ~/.config/git/ignore. Я на macOS, тож у мене там приблизно таке:

.DS_Store
**/.claude/settings.local.json

Якщо ви на вінді, то впишіть туди thumbs.db 😆

Ну й наостанок можна ще розповісти про команду для перевірки, чи щось ігнорується ґітом:

git check-ignore <path>

(Хто б сумнівався, що вона існує. У моїй версії git зараз у районі 160 підкоманд 🤯 Unix way, ага).

Краще запускайте з --verbose, і воно тоді покаже, звідки саме прийшов ігнор:

> git check-ignore .DS_Store --verbose
/Users/cpplastic/.config/git/ignore:1:.DS_Store  .DS_Store

Зараз дід Сіпласпластик знову буде нити про системи побудови проєктів на 💻 та суміжні теми. Я вже писав раніше неодноразово про Qbs, Xmake та інші. Також писав, наскільки не люблю CMake 🤮.

Моє особисте емпіричне правило таке: якщо виникає потреба в зневаджувачі для ваших скриптів, які перетворюють код на те, що можна запустити, то щось іде геть не так.

Microsoft колись додала можливість налагоджувати CMake-скрипти прямо у VS, а зараз оце побачив тулзу, яку хтось собі навайбкодив з ImGui — dcmake називається.

І перш ніж вебпрограмісти посміються з бідних нативщиків, я вам «напамʼятаю», що якихось 10–15 років тому можна було деплоїти вебзастосунки перетягуванням файлів з локальної теки на віддалену — іншопланетні технології. А зараз список з тудушками не запустиш без компіляторів, бандлерів, мінімайзерів, тришарового докера й обліковки на Cloudflare 😉

Повернімося до нативних програм. Чого так важко-то?

Насправді головна складність навіть не в тому, щоб компілювати й запускати програму (хоча в C++ навіть це випробування, якщо є зовнішні залежності). Локально-то я її запускаю в себе! А от розповсюджувати — це проблема. У ембедерів, до речі, від цього голова так не болить.

Маємо три основні настільні системи та пару мобільних. (Раніше ще Symbian, Windows Mobile та Maemo були — шкода що померли). Пишете ви програму на комп з використанням «кросплатформного» фреймворка на кшталт Qt. Очікування: сьогодні написав, а завтра всі користуються. Для програм рівня калькулятора десь так і буде, а для чогось серйознішого — без шансів.

У кожної ОС своя атмосфера. На вінді 🪟 бінарь і ліби всі в одній теці лежать, іконки *.ico, треба інсталятор, треба якийсь там vcredist_x64.exe, автозапуск через реєстр тощо. На macOS 🍏 інсталяторів найчастіше нема (але інколи є!), зате є особливий архів з прогою; сама прога показується як файл, але насправді це тека зі своєю особливою структурою, яка чітко описана в специфікації, але яку всі порушують, навіть сама Apple — ліби в одній теці, бінарі в іншій, ресурси в третій; іконки *.icns (це шо взагалі‽), автозапуск через сраку; треба обовʼязково підписувати всі бінарі ключем (на вінді взагалі-то теж) тощо. На лінуксі 🐧 взагалі зоопарк технологій: бінарі, які запускаються, та бібліотеки можуть лежати по різних теках прямо в системі, а можуть не лежати; може бути AppImage (zip з прогою), може бути Flatpak (контейнер), може бути абишо, може не бути ліб, іконки хтозна-де, ярлики бозна-як.

Звісно, можна це все захардкодити в тулінг. Можна знайти спільний знаменник по фічах, але це завжди дуже вузенька множина. Наприклад, механізми для асоціювання файлів з програмою всюди різні. На деяких ОС є унікальні фічі (як той же QuickLook на macOS). А додати сюди ще iOS та Android (або якусь tvOS), то буде ще більше розбіжностей. Жах.

Можна компонувати все статично, і тоді бандлити значно легше, та я поки щось не бачив хороших UI-фреймворків для цього. 💻 під LGPL, та ще й на C++ — таке собі. Без фреймворків писати — забагато зусиль.

Памʼятаю, як ми писали редактор для дизайнерів під macOS та вінду. Довелося використовувати щонайменше 5 різних мов: C++, QML, JavaScript, Qbs (фактично несумісний діалект QML), InnoSetup. І це я не кажу про всілякі мови розмітки чи конфігів.

Отже, воно й не дивно, що для систем побудови програм уже зневаджувачі пишуть. Як і не дивно, що контейнеризовані програми з веб-UI перемогли (чи навіть просто запакований бравзер). Працює тепер, правда, все як лайно: повільно й криво.

А тепер лишилося тільки вайбкодом це обмазати додатково. До речі, звернув увагу, що собі можу з ШІ-шкою навайбкодити якусь тулзу — і мені загалом норм. А ось коли хтось інший вайбкодить, то якось навіть лячно запускати 😆 «Не настільки й сильно воно мені треба» гг. Той же dcmake з початку цього допису навіть не запускав урешті 😅

Хто читає цей канал давно, знає, наскільки я полюбляю 1Password. Завдяки ньому в мене SSH-ключі навіть не лежать на диску, а .env я можу комітити без остраху.

Що я не люблю — це коли вони підіймають вартість передплати 😠

Але мало хто знає, що можна отримати безплатно 1Password Teams, який зазвичай коштує 25 баксів на місяць, якщо ви розробляєте щось з відкритим кодом. Люблю, коли компанії не лише користуються надбаннями цивілізації, але й чимось віддячують. (Раніше вже писав, як аналогічним чином отримав ліцуху на Araxis Merge).

Для отримання 1Password на дурняк треба мати якийсь плюс-мінус корисний проєкт з відкритими сирцями й подати заявку через GitHub 🐈 або написати їм на пошту. Важливо, щоб цей проєкт не використовувався комерційно (але вести іншу комерційну активність паралельно можна звісно). Переглядають такі запити вони раз на тиждень-два, тому доведеться трохи почекати ймовірно. Тим не менш, це реальна можливість.

Ось і я нарешті зможу перенести всі ключі, паролі й токени з особистої обліковки (за яку досі плачу й продовжу) в ту, що повʼязана саме з проєктом.

Це також допомагає закрити питання обміну всім важливим, зокрема секретами, між людьми в команді на випадок, якщо перестану бути головним мейнтейнером.

Усі ж подивилися вже доповідь автора SQLite 🪶 і Fossil ☠️? Дуже раджу витратити цю годину, щоб дізнатися, як команда з трьох головних мейнтейнерів підтримує один з найбільш вживаних у сучасності продуктів. Дядько розповідає про те, як у них побудований процес тестування. Дуже цікаво!

Я й сам нещодавно перевів деякі свої self-hosted штуки з постгреса на SQLite, зокрема Forgejo та Paperless-ngx. Мотивацією було те, що на моїх обʼємах даних геть нема сенсу тримати окремі контейнери PostgreSQL 🐘 чи навіть один екземпляр з кількома БД, що обслуговував би всі проги як сервіс. Натомість маю просто по невеличкому файлу — легко бекапити. Тим паче туди дуже рідко щось пишеться.

Ще днями кумедна історія була з тим, як JFrog аналізувала вразливості, які нещодавно знайшли в SQLite, і виявила, що 54 з 55 — це ШІ-слоп 🤣 «Coding is solved» чи як там?

Бляяяя, їх все-таки ламанули 😂

Певно, скористаюся шансом усім нагадати, як важливо підтримувати українські локалізаційні спілки, особливо ті, чиї переклади виходять з іграми офіційно. Варто хоча б Шлякбитраф підтримати через патреон чи монобанк (там, до речі, якийсь розіграш призів нині за донати).

Мрію про часи, коли всі нові ігри виходитимуть одразу з українською! 💛

До речі, лайфхак стосовно семантичних версій. Коли мене змушують використовувати саме цей формат, я нерідко пишу щось на шталт 2026.8.13 — ще семантичніше вже нема куди 😉

До речі про UX. Знаєте ж оцей ідіотизм з «утримайте ⌘Q», який в певний момент всі почали собі додавати? Телеграм той же, наприклад. Хочу побажати людині, яка це вигадала, побільше незручностей у житті.

А вам розповім лайфхак, про який не всі знають: замість затискання клавіші можна просто двічі натиснути 😉

Там Basecamp навайбкодили CLI та TUI на 🦶 для своєї пошти HEY — нарешті можна не лише через їхню веб-версію заходити: https://github.com/basecamp/hey-cli.

Я поки не пожалкував стосовно переходу на HEY — досі найзручніша мені пошта. Але відсутність IMAP чи якоїсь апішки трохи підбішувала.

З цікавого: команди по дефолту пишуть JSON, якщо далі в ланцюжку стоїть ще щось:

Ви ж знаєте, що я полюбляю Tailscale 💠 попри те, що недоліків у них теж вистачає? Але самі, певно, досі не спробували.

Ну так ось тепер навіть не обовʼязково реєструватися, бо вони випустили нову утиліту tailcat! Це звісно не повноцінний Tailscale, бо тут в принципі нема обліковки, користувачів, ACL, сервісів тощо — навіть айпішників нема.

Зате можна зробити отак:

tailcat serve 3000

щоб дати комусь доступ до вашої чергової вайбкодової To Do app.

Коли запускаєте команду, воно видає вам ефемерний ключ, з яким на іншому боці так само запускаєте tailcat — і вуаля. Якщо прямого доступу між вузлами нема, воно через їхній DERP порезолвить, створить WireGuard-тунель, і байтики побіжать.

Можна так файли перекидати один одному тупо через пайп, можна SSH-доступ організувати, можна дати ШІ-агенту доступ до якогось свого сервака на один раз, можна ще багато чого. NAT чи не NAT — по боку. Порти прокидати на роутері не треба, нічого взагалі більше не треба.

Якщо tailcat serve убити, то ключ інвалідується й наступного разу згенерує новий. Хоча є спосіб зробити постійний ключ, для такого я радив би усе ж повноцінний Tailscale, бо там значно більше контролю. Інакше хто завгодно, хто цим ключем заволодіє, зможе отримати доступ до вашого ресурсу.

І так, я знаю, що це далеко не перша подібна тулза. Та все ж мені подобається, що ця контора робить корисні й зручні штуки. Згодом, думаю, прийдуть часи, коли я буду всюди писати, яка ж лайняча компанія, та поки що ні 🙂

«Порекламую» вам український сайт, який мені дуже подобається. Взяв слово в лапки, бо як і все в цьому каналі — це моя особиста рекомендація, про яку мене ніхто не просив.

Отже, називається він GRAVK (хз, що воно значить). Якийсь чувак десь рік тому, схоже, втомився від того, що немає зручних сервісів, де можна було б відстежувати ігри, які граєш чи плануєш, тому сів і написав власний. Я ду-у-уже полюбляю ігри, як ви могли зрозуміти, хоч і граю доволі рідко, тому одразу зрадів появі такої штуки. Щоправда, рік почекав, щоб упевнитися, що це не просто пет-проєкт, який зникне за тиждень… Ну, ви знаєте, як воно буває.

По-перше, сайт зроблений якісно. Він доволі симпатичний, швидкий, явно зроблений зі смаком. Згадуючи умовну Кінобазу, у мене щелепу зводить від жахливого дизайну, а тут все прям класно. (Шкода, що для фільмів та серіалів ніхто поки не спромігся зробити нічого нормального).

По-друге, автор (до речі, ось його профіль) постійно розвиває сайт, додає нові фічі, покращення тощо. Особливо зручно, коли після всяких великих конференцій на кшталт TGA чи Gamescom на ґравку з'являється список з усіма представленими іграми. Та й взагалі як щойно анонсовані, так і дуже старі ігри там майже завжди присутні, а якщо ні, то можна попросити їх додати.

До речі, цікаво, як це технічно зроблено. Мабуть, тягне обкладинки й описи з усіляких там SteamGridDB чи я навіть хз. Як би ви це робили? І чому ніхто досі цього не зробив для фільмів?

По-третє, і це найголовніше, на сайті не надто багато народу поки — 1873 користувачі на цю мить — але люди дуже активні! Постійно з'являються нові оцінки, довжелезні рецензії, цікаві списки тощо.

Мені особисто ще дуже корисно, що сайт показує зріз саме української авдиторії. Жодний розробник на цей сайт не дивиться, а це значить, що рейтингам поки можна вірити — нема сенсу робити накрутку чи навпаки руїнити оцінку.

Словом, більше б таких продуктів, особливо українських. Зверніть увагу, що там навіть жодного ШІ-чату нема серед фічей — це вже рідкість у сучасності 🤣

Ух, яку ж класну доповідь подивився: «Scott Jenson: Are we really going to use the same Desktop UX forever?»

Чітке попадання в зону моїх найбільших інтересів! Крутецький дядько й чудова подача матеріалу. Як і всі найкращі спеціалісти — має геть кепське відчуття часу 😂, тому ледве вклався в 40 хвилин.

Мені дуже відгукується, як у нього підгоряє дупа від терміну UI/UX. У мене теж горить (і ще від C/C++, як ви знаєте), бо UI — це лише крихітна частинка UX. Ось у мене світло в коридорі само вмикається-вимикається, і для мене це майже ідеальний UX, хоча жодного UI там нема — воно просто працює.

А взагалі головна тема така: фактично вже дуже довго нема жодного розвитку інтерфейсів для настільних систем, хоча останні нікуди не поділися (і не подінуться), бо Apple та Microsoft перестали ризикувати. Тож він пропонує підняти десктопний лінукс з колін 🙂

Та подивіться самі, короч. У нього там є декілька прототипів цікавих, однак, головна ідея звісно не в них, а в тому, що треба експериментувати 🧪

Отже, справив приємне враження на мене цей чувак. Я б із таким попрацював, бо явно є, чому повчитися. А поки, мабуть, книжку куплю.