Не дивно, що Adobe програла битву за найкращий інструмент для дизайну інтерфейсів. Спочатку Sketch показав, що багато речей можна зробити значно зручніше, ніж у Photoshop. І Adobe навіть якийсь час це ігнорувала, аж поки не зробила власний (вже мертвий) XD. Ну а Figma 💻 той результат ще закріпила, правда, в процесі ледь не продалася.
Цими вихідними посидів у фотошопі короч. Мало хто знає, але там є підтримка змінних — навіть у фігмі їх ще десь рік тому не було. Стає в пригоді, якщо треба нагенерити пачку схожих зображень по шаблону: візитівки, листівки зі всратими цуценятами, запрошення на весілля або, як у моєму випадку, купа однотипних обкладинок для статей у блог (не собі).
Робиться це таким чином: спочатку встановлюєте звʼязок між шарами й змінними, а потім підставляєте туди різні значення з набору даних. Наприклад, можна текст міняти, підставляти інші зображення під масочку, вмикати/вимикати видимість чогось тощо. Набивати набір даних руками в самому фотошопі не надто зручно — краще імпортнути з CSV.
Краще ж?
Відкрив Excel, накидав швидесенько, експортнув — і ПОТРАПИВ У ПЕКЛО!!! Я не жартую😫 Фотошоп просто висирає помилку й відмовляється імпортувати дані.
1. Excel при збереженні в CSV покладається на регіональний формат системи. В Європі десятковий роздільник зазвичай — це кома, тому стовпчики ексель розділяє крапкою з комою. Важко в це повірити, але так: фотошоп це не схавав. Довелося фіксити вручну.
2. Microsoft хоч і використовує UTF-8 давно, але полюбляє бахнути на початок файлу BOM. Вгадайте шо? Правильно, фотошоп не зміг вдуплити. Перезберіг руками без BOM.
3. Якщо стовпчиків більше, ніж змінних, які ви визначили, то фотошоп проігнорувати їх не може — кидає помилку. Але не каже, що саме не так, а пише геть неадекватну маячню. Багаторічний досвід порпання в лайні (aka інтуїція) підказав мені спробувати прибрати зайві — і це допомогло.
4. Кодування. Так, ви все правильно прочитали. Проблеми з кодуванням у 2k25. Так, у UTF-8!🤕 Ми-то з вами звикли давно взагалі на це увагу не звертати, бо нині будь-який нормальний текстовий редактор одразу детектить без проблем. Але не суперсофт від Adobe! Якщо залишити «автоматичне» визначення кодування, то деякі не-ASCII символи поїбало. Потім ще щось не виходило. Врешті перезберіг взагалі в UTF-16 і вказав вручну при імпорті.
5. Лапки. Тут взагалі якийсь треш, який мені важко пояснити. Короч, у мене був текст на кшталт"some text” — зліва пряма програмерська, справа нормальна типографська. Виправив руками в самому фотошопі (датасет на 30 елементів).
6. У мене насправді два шаблони з двома датасетами були. У перший я так і не зміг імпортувати CSV. А знаєте, що зміг? Tab-delimeted plain text! Нє, ну а шо, хоч якось.
Фу-у-ух, це було важко. Ну далі-то вже як пісня литиметься, мабуть.
Просто береш і генеруєш з того набору даних по шаблону пачку зображень… у форматі PSD🤦♂️ Що з ними робити? Ну, у фотошопі є процесор зображень, який вміє переганяти PSD у JPEG або TIFF. Як щодо PNG або WebP? Нє, не чули. Зберіг все в TIFF, а потім тупо вже у маківському файндері конвертнув у PNG. Спочатку намагався зробити це через ImageMagick, але виявилося, що в мене там шари різного розміру, і воно їх не кліпало, а робило зображення більше.
А тепер тримайте правильний спосіб виконання подібної роботи:
• Робите у фотошопі всю складну роботу з растром. Зберігаєте це як зображення.
• Імпортуєте його у фігму, а там вже додаєте текст, кліпінг-масочки, тіні, лейаут, робите купу інстансів, як вам треба, експортуєте однією кнопкою без хєрні. Все.
Цими вихідними посидів у фотошопі короч. Мало хто знає, але там є підтримка змінних — навіть у фігмі їх ще десь рік тому не було. Стає в пригоді, якщо треба нагенерити пачку схожих зображень по шаблону: візитівки, листівки зі всратими цуценятами, запрошення на весілля або, як у моєму випадку, купа однотипних обкладинок для статей у блог (не собі).
Робиться це таким чином: спочатку встановлюєте звʼязок між шарами й змінними, а потім підставляєте туди різні значення з набору даних. Наприклад, можна текст міняти, підставляти інші зображення під масочку, вмикати/вимикати видимість чогось тощо. Набивати набір даних руками в самому фотошопі не надто зручно — краще імпортнути з CSV.
Краще ж?
Відкрив Excel, накидав швидесенько, експортнув — і ПОТРАПИВ У ПЕКЛО!!! Я не жартую
1. Excel при збереженні в CSV покладається на регіональний формат системи. В Європі десятковий роздільник зазвичай — це кома, тому стовпчики ексель розділяє крапкою з комою. Важко в це повірити, але так: фотошоп це не схавав. Довелося фіксити вручну.
2. Microsoft хоч і використовує UTF-8 давно, але полюбляє бахнути на початок файлу BOM. Вгадайте шо? Правильно, фотошоп не зміг вдуплити. Перезберіг руками без BOM.
3. Якщо стовпчиків більше, ніж змінних, які ви визначили, то фотошоп проігнорувати їх не може — кидає помилку. Але не каже, що саме не так, а пише геть неадекватну маячню. Багаторічний досвід порпання в лайні (aka інтуїція) підказав мені спробувати прибрати зайві — і це допомогло.
4. Кодування. Так, ви все правильно прочитали. Проблеми з кодуванням у 2k25. Так, у UTF-8!
5. Лапки. Тут взагалі якийсь треш, який мені важко пояснити. Короч, у мене був текст на кшталт
“some text” з правильними типографськими лапками, але при імпорті вони чомусь зʼїдалися, і у фотошопі їх не було. Вирішив загорнути всі стовпчики в програмерські лапки. Вийшло отак: "“some text”". Вгадайте, в якому вигляді це потрапило у фотошопівський датасет? Хуяк: 6. У мене насправді два шаблони з двома датасетами були. У перший я так і не зміг імпортувати CSV. А знаєте, що зміг? Tab-delimeted plain text! Нє, ну а шо, хоч якось.
Фу-у-ух, це було важко. Ну далі-то вже як пісня литиметься, мабуть.
Просто береш і генеруєш з того набору даних по шаблону пачку зображень… у форматі PSD
А тепер тримайте правильний спосіб виконання подібної роботи:
• Робите у фотошопі всю складну роботу з растром. Зберігаєте це як зображення.
• Імпортуєте його у фігму, а там вже додаєте текст, кліпінг-масочки, тіні, лейаут, робите купу інстансів, як вам треба, експортуєте однією кнопкою без хєрні. Все.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Cіпласпластик
Не дивно, що Adobe програла битву за найкращий інструмент для дизайну інтерфейсів. Спочатку Sketch показав, що багато речей можна зробити значно зручніше, ніж у Photoshop. І Adobe навіть якийсь час це ігнорувала, аж поки не зробила власний (вже мертвий) XD.…
Я не професійний користувач цих тулів, а радше аматор. Певно, люди з досвідом вже знають, як оминати гострі кути. В мене ж окрім всіх цих пригод з імпортом фотошоп крашнув 4–5 разів.
(Ще цікаво, що я зустрів вже другий за пів року ймовірно самописний парсер CSV, який працює як лайно. Попередній використовувався у грі й не здатен був обробляти лапки взагалі😂 )
Мені досі подобаються деякі продукти Adobe. Той же фотошоп — це тупо пушка для роботи з растром (хоча не для малювання), і жодний GIMP з ним не зрівняється. А Illustrator на 10 голів вище за ваш хвалений Inkscape та будь-що інше для роботи зі складною векторною графікою.
Але прикол у тому, що в сучасних інтерфейсах немає ані складної растрової графіки (як у тому ж скевоморфізмі з фактурними матеріалами, рефлексами тощо), ані складної векторної (особливо в обриганських flat/material чи класному мобільному metro). Доволі примітивно все короч. Тож на перший план виходять вже зовсім інші фічі, проте, компаніям на кшталт Adobe це невтямки. (Я їх ще за вбивство Flash не пробачив).
(Ще цікаво, що я зустрів вже другий за пів року ймовірно самописний парсер CSV, який працює як лайно. Попередній використовувався у грі й не здатен був обробляти лапки взагалі
Мені досі подобаються деякі продукти Adobe. Той же фотошоп — це тупо пушка для роботи з растром (хоча не для малювання), і жодний GIMP з ним не зрівняється. А Illustrator на 10 голів вище за ваш хвалений Inkscape та будь-що інше для роботи зі складною векторною графікою.
Але прикол у тому, що в сучасних інтерфейсах немає ані складної растрової графіки (як у тому ж скевоморфізмі з фактурними матеріалами, рефлексами тощо), ані складної векторної (особливо в обриганських flat/material чи класному мобільному metro). Доволі примітивно все короч. Тож на перший план виходять вже зовсім інші фічі, проте, компаніям на кшталт Adobe це невтямки. (Я їх ще за вбивство Flash не пробачив).
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Тупня, до речі, що якщо робиш реплай на допис в межах якогось короткого проміжку часу, то Телеграм не додає до нього можливість коментувати. Але й в коменти до попередного воно не потрапляє.
Я б очікував принаймні, що обидва дописи в один ланцюжок потрапляють, як на скріні нижче. А ще краще просто зняти обмеження на довжину повідомлення )
Я б очікував принаймні, що обидва дописи в один ланцюжок потрапляють, як на скріні нижче. А ще краще просто зняти обмеження на довжину повідомлення )
Дослухав днями книжку «The Culture Map» (слухав англійською в Audible, але у «Нашого Формату» є переклад українською — «Культурна карта»). Раніше вже стикався з темою культурних барʼєрів, що можуть виникати при розширенні бізнесу на інші країни, коли читав книжку «No Rules Rules» про корпоративну культуру Netflix. Воно й не дивно, адже Ерін Меєр була їхньою консультанткою саме з цих питань, а потім власне стала соавторкою книги разом з нетфліксовським CEO.
Загалом отримав задоволення. Основна думка там полягає в тому, що ми (та й решта) як носії власної культури не надто звертаємо увагу на її особливості: для нас це норма, яку ми несвідомо намагаємося застосувати до будь-кого, з ким контактуємо. Але насправді всі геть різні🙂
Ерін виокремила 8 основних аспектів, за якими порівнює різні культури: спілкування (наскільки багато інформації передається неявно «через контекст»), надання негативного відгуку (прямо чи непрямо), переконання (починаючи з деталей і до узагальнення чи навпаки від загальних концептів до прикладів), лідерство (егалітарне чи ієрархічне), прийняття рішень (зверху вниз чи консенсусне), довіра («за дії» чи через взаємини), вираження незгоди (з конфронтацією чи навпаки уникаючи її) і планування (з лінійним сприйняттям часу чи «гнучким» гг). Певен, що в українському перекладі якось краще все це назвали, ніж я щойно переклав.
Важливий момент, що давати оцінку для кожного з цих параметрів «у вакуумі» доволі без понту. Кажуть, нібито німці доволі прямолінійні, але я як українець не дуже це на собі відчуваю, бо ми теж не промах, а от японцю буде важкувато. Іншими словами, треба саме порівнювати культури: тоді можна буде сказати, що «оті прямолінійніші за інших». Ну й звісно, що кожна з характеристик — це не точка, а діапазон.
Очевидно, що культурні особливості зумовлені історично, але цікаво розуміти, як саме. Наприклад, у японців при спілкуванні багато інфи йде між рядків — ну, бо вони на островах більш-менш відокремлено живуть, і навчилися розуміти один одного з півслова. А ті ж американці навпаки мають майже нульовий контекст, бо туди понаїхали аби хто, і в разі непорозуміння могли підстрелити. У них того й гумор такий буквальний, навіть після жарту додають «I'm kidding»😑 , щоб уже сумнівів не лишилося.
Або інший приклад. Ось в Україні, особливо в державних установах, треба писати свої ПІБ — прізвище, імʼя та по-батькові. Нам ще в школі вчителька казала, що це росіянська хуйня, яка для українців не була характерна. Тут прикол у тому, що «прізвище» aka family name — на першому місці. Ну й імʼя батька ще нахуя-то додають. І це прям дуже азійська тема, бо це в них там суспільство вельми ієрархічне, а родина завжди важливіша за особистість. У західній культурі зазвичай навпаки: спочатку імʼя (особистість), а далі прізвище (належність до групи). Отож я щось не пригадую, щоб казали «Хмельницький Богдан Михайлович». Мазепа Іван? Сковорода Григорій? Ну, ви зрозуміли )
Інше кумедне спостережння: ставлення до часу впливає на формування черги в магазинах, установах тощо. Культури з лінійним сприйняттям формують нормальну прям у чергу, а культури з гнучким (як наша) — це тупо абишо😅 , бо починається з однієї людини, але швидко йде вшир.
В книзі повно інших історій, прикладів і порад. Мені сподобалася, тому й вам раджу✍️
Загалом отримав задоволення. Основна думка там полягає в тому, що ми (та й решта) як носії власної культури не надто звертаємо увагу на її особливості: для нас це норма, яку ми несвідомо намагаємося застосувати до будь-кого, з ким контактуємо. Але насправді всі геть різні
Ерін виокремила 8 основних аспектів, за якими порівнює різні культури: спілкування (наскільки багато інформації передається неявно «через контекст»), надання негативного відгуку (прямо чи непрямо), переконання (починаючи з деталей і до узагальнення чи навпаки від загальних концептів до прикладів), лідерство (егалітарне чи ієрархічне), прийняття рішень (зверху вниз чи консенсусне), довіра («за дії» чи через взаємини), вираження незгоди (з конфронтацією чи навпаки уникаючи її) і планування (з лінійним сприйняттям часу чи «гнучким» гг). Певен, що в українському перекладі якось краще все це назвали, ніж я щойно переклав.
Важливий момент, що давати оцінку для кожного з цих параметрів «у вакуумі» доволі без понту. Кажуть, нібито німці доволі прямолінійні, але я як українець не дуже це на собі відчуваю, бо ми теж не промах, а от японцю буде важкувато. Іншими словами, треба саме порівнювати культури: тоді можна буде сказати, що «оті прямолінійніші за інших». Ну й звісно, що кожна з характеристик — це не точка, а діапазон.
Очевидно, що культурні особливості зумовлені історично, але цікаво розуміти, як саме. Наприклад, у японців при спілкуванні багато інфи йде між рядків — ну, бо вони на островах більш-менш відокремлено живуть, і навчилися розуміти один одного з півслова. А ті ж американці навпаки мають майже нульовий контекст, бо туди понаїхали аби хто, і в разі непорозуміння могли підстрелити. У них того й гумор такий буквальний, навіть після жарту додають «I'm kidding»
Або інший приклад. Ось в Україні, особливо в державних установах, треба писати свої ПІБ — прізвище, імʼя та по-батькові. Нам ще в школі вчителька казала, що це росіянська хуйня, яка для українців не була характерна. Тут прикол у тому, що «прізвище» aka family name — на першому місці. Ну й імʼя батька ще нахуя-то додають. І це прям дуже азійська тема, бо це в них там суспільство вельми ієрархічне, а родина завжди важливіша за особистість. У західній культурі зазвичай навпаки: спочатку імʼя (особистість), а далі прізвище (належність до групи). Отож я щось не пригадую, щоб казали «Хмельницький Богдан Михайлович». Мазепа Іван? Сковорода Григорій? Ну, ви зрозуміли )
Інше кумедне спостережння: ставлення до часу впливає на формування черги в магазинах, установах тощо. Культури з лінійним сприйняттям формують нормальну прям у чергу, а культури з гнучким (як наша) — це тупо абишо
В книзі повно інших історій, прикладів і порад. Мені сподобалася, тому й вам раджу
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Дискордом 📹 користуєтеся? Я десь з 2016 року в ньому сиджу, нехай і не надто активно. У мене часто виникають якісь дурні й не дуже ідеї для чужих продуктів, тож сьогодні маю «пару» слів.
З війною все якось заглухло, але в ті часи ми з дружиною й друзями доволі регулярно грали в коопні ігри, і треба було спілкуватися. Skype був важкуватий і занадто старий вже, TeamSpeak якось пройшов повз, Mumble хз шо таке взагалі, тому користувалися… нє, не дискордом, а голосовим чатом, вбудованим у Steam🪙
Останній забезпечував прийнятну якість голосу і водночас регулярно бісив якимись проблемами. А темп розвитку соціального компонента стіма мене дратував що тоді, що зараз, бо він наближається до нуля, причому інколи з відʼємного боку.
Тож коли зʼявилася така альтернатива як Discord, я швидесенько його спробував, був дуже приємно вражений і переконав усіх перейти на нього. Тоді він здавався таким собі слаком для геймерів. Але головною перевагою звісно була якість звука: він працював відчутно ліпше за стім. Втім без проблем теж не обійшлося, бо з аудіопристроями легко ніколи не буває.
В якийсь момент я навіть позбирав друзів на одному сервері для того, щоб обмінюватися ігровими новинами, обговорювати їх, як і самі ігри, тощо, проте, швидко виявилося, що то цікаво тільки мені😅 (і дружині, але з нею я й так обговорюю).
Варто ще зазначити, що десь у 2007–2015 розробники деяких ігор мали дурну звичку вбудовувати в гру свій власний голосовий чат: зазвичай це було щось жахливої якості, з затримками, а то й взагалі не встановлювало звʼязок. Якщо через сервер якийсь, то може працюватиме, але якщо P2P — без шансів. А от що було круто, так це інтеграція в гру: мало хто цим заморочувався, але деякі робили.
💡 Уявіть, наприклад, що коли ваш друг щось каже в мікрофон, то його персонаж у грі підіймає руку з рацією до рота. Так, це нібито дрібниця, але наскільки додає занурення одразу! Я взагалі полюбляю, коли в грі не тупий HUD зі статами додатковим шаром на екрані, а інтеграція прям в ігрову сцену. Класичні приклади: кількість набоїв на автоматі в Halo (знизу зняток №1), смужка здоровʼя на спині Айзека в Dead Space (зняток №2) тощо.
Щодо спілкування голосом можна було б також багато чого навигадувати: від рацій в реалістичніших іграх до телепатичного спілкування у фентезійних. А вправні гейм-дизайнери могли б використовувати це як механізм контролю оповідання: наприклад, додавати звукові перешкоди до голосового спілкування у потрібний момент.
Тож думки були наступні: розробники роблять круті ігри, але при цьому вони ж занадто невдалі(насправді їм просто не дають на це часу) , щоб зробити нормальний вбудований голосовий чат, а розробники дискорда мають технологію саме для цього, але (на той момент) не надто велику базу користувачів. А значить, Discord мусить випустити SDK для інтеграції й стати буквально монополістом голосових чатів серед усіх ігор! (Якщо переконають розробників).
Цього не трапилося звісно (бо я резюме не надіслав гг), а вони натомість пішли шляхом говносоціалок і зробили з дискорда недочат-недотвітч-недофорум-недоігровуплатформу-недовсе з платними скінами й іншим сміттям.
Чому я зараз про це пишу? Бо буквально того тижня вони окрім нової теми UI в оновленні оголосили, що віднині Discord інтегруватимуть у деякі сумісні ігри (наразі тільки текстовий чат)🤡 Чи правильно вони роблять, що додають це зараз? Чи краще б було, якби вони це зробили 8 років тому, коли я це вигадав? Ми не дізнаємося вже, але особисто мені він зараз не дуже подобається як продукт.
А вчора була презентація Nintendo Switch 2, в який зокрема додали те, чого так сильно не вистачало в першому: вбудований чат! Причому схоже, що розробники у своїх іграх можуть через SDK отримувати доступ до звукових і навіть відеострімів учасників спілкування.
Одразу видно, хто думає про кращий продукт, а хто про вихід на IPO.
З війною все якось заглухло, але в ті часи ми з дружиною й друзями доволі регулярно грали в коопні ігри, і треба було спілкуватися. Skype був важкуватий і занадто старий вже, TeamSpeak якось пройшов повз, Mumble хз шо таке взагалі, тому користувалися… нє, не дискордом, а голосовим чатом, вбудованим у Steam
Останній забезпечував прийнятну якість голосу і водночас регулярно бісив якимись проблемами. А темп розвитку соціального компонента стіма мене дратував що тоді, що зараз, бо він наближається до нуля, причому інколи з відʼємного боку.
Тож коли зʼявилася така альтернатива як Discord, я швидесенько його спробував, був дуже приємно вражений і переконав усіх перейти на нього. Тоді він здавався таким собі слаком для геймерів. Але головною перевагою звісно була якість звука: він працював відчутно ліпше за стім. Втім без проблем теж не обійшлося, бо з аудіопристроями легко ніколи не буває.
В якийсь момент я навіть позбирав друзів на одному сервері для того, щоб обмінюватися ігровими новинами, обговорювати їх, як і самі ігри, тощо, проте, швидко виявилося, що то цікаво тільки мені
Варто ще зазначити, що десь у 2007–2015 розробники деяких ігор мали дурну звичку вбудовувати в гру свій власний голосовий чат: зазвичай це було щось жахливої якості, з затримками, а то й взагалі не встановлювало звʼязок. Якщо через сервер якийсь, то може працюватиме, але якщо P2P — без шансів. А от що було круто, так це інтеграція в гру: мало хто цим заморочувався, але деякі робили.
Щодо спілкування голосом можна було б також багато чого навигадувати: від рацій в реалістичніших іграх до телепатичного спілкування у фентезійних. А вправні гейм-дизайнери могли б використовувати це як механізм контролю оповідання: наприклад, додавати звукові перешкоди до голосового спілкування у потрібний момент.
Тож думки були наступні: розробники роблять круті ігри, але при цьому вони ж занадто невдалі
Цього не трапилося звісно (бо я резюме не надіслав гг), а вони натомість пішли шляхом говносоціалок і зробили з дискорда недочат-недотвітч-недофорум-недоігровуплатформу-недовсе з платними скінами й іншим сміттям.
Чому я зараз про це пишу? Бо буквально того тижня вони окрім нової теми UI в оновленні оголосили, що віднині Discord інтегруватимуть у деякі сумісні ігри (наразі тільки текстовий чат)
А вчора була презентація Nintendo Switch 2, в який зокрема додали те, чого так сильно не вистачало в першому: вбудований чат! Причому схоже, що розробники у своїх іграх можуть через SDK отримувати доступ до звукових і навіть відеострімів учасників спілкування.
Одразу видно, хто думає про кращий продукт, а хто про вихід на IPO.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Буквально нещодавно писав, що відвик бачити проблеми з кодуванням у 2k25, аж тут допомога прийшла, звідки не(?) чекали 👍
Взагалі-то отут вже мав бути кінець цього жартівливого допису: я навіть підпис не планував додавати. Однак зараз хтось захоче написати, шо іншого від Microsoft і не очікував. І це наштовхнуло мене на роздуми, а чого у MS така репутація взагалі?
Наприклад, на той же (десктопний) лінукс без сліз взагалі не подивишся. Половина статей на сайтах про те, чому Linux не гірше, ніж macOS/Windows, а інша половина про те, як зробити буцімто навіть краще! От тільки це прям вимагає зусиль, і врешті виходить у найкращому випадку щось вторинне. Але ні, це Майкрософт робить завжди погано, не забувайте.
На (десктопному) лінуксі є три типи серйозних програмних продуктів:
1) «лайно, але чого ви очікували від опенсорс»;
2) «а мені це й не треба»;
3) ті, що не існують.
І навіть попри наявність таких софтварних жахів, як OpenOffice чи GIMP, саме Microsoft постійно звинувачують у тому, що вони роблять лайно. Чому?
Окрім очевидного факту, що у їхніх продуктів банально на порядок більше користувачів, я думаю, вся справа в назві. Точніше в її існуванні.
Річ у тім, що людям треба ж когось звинуватити, і краще мати для цього один суб'єкт. З лінуксом такий номер не прокотить, бо кожний дистрибутив — як не вінегрет, то торт «Бідний студент» з усього, що було в холодильнику. Тисячі контриб'юторів, сотні компаній. Кого винуватити зазвичай не ясно. Вельми незручно отже.
Чи заслуговує Microsoft на таке ставлення? Та певно що так, бо ідеальними їхні програми не назвеш. Чи роблять вони гірше за інших? Вочевидь ні. Просто писати складні й хороші програми… складно.
У (десктопного) лінукса ж децентралізація є як слабкою його стороною, так і сильною. Ще б перестали вони намагатися копіювати вінду з маком, а нарешті спробували запровадити власні інновації — взагалі б чудово було.
P.S. Я всюди додаю, що мова саме про десктопний лінукс, бо зазвичай коли показуєш людям, як після оновлення графічний сервер не піднявся або як звук відпав, або як kernel panic трапляється, коли HDMI-кабель під'єднуєш, то вони обов'язково мені повторюють мантру: «лінукс — це ядро». Буквально демонстрація моєї тези, що навіть звинуватити нема кого, бо винуватий завжди хтось інший: розробник софта, драйвера, мейнтейнер дистрибутива тощо. Але НЕ лінукс, бо це всього лише ядро!🤣
P.P.S. Певно, комусь захочеться зачепитися, що я ніби лінукс-хейтер, але я не кочу бочку на лінукс. У мене компи на всіх трьох основних системах, подекуди з аптаймом більшим, ніж у ваших холодильників, і вони всі в чомусь норм, а в чомусь лайно. Нема ідеалу. Таке життя)
Взагалі-то отут вже мав бути кінець цього жартівливого допису: я навіть підпис не планував додавати. Однак зараз хтось захоче написати, шо іншого від Microsoft і не очікував. І це наштовхнуло мене на роздуми, а чого у MS така репутація взагалі?
Наприклад, на той же (десктопний) лінукс без сліз взагалі не подивишся. Половина статей на сайтах про те, чому Linux не гірше, ніж macOS/Windows, а інша половина про те, як зробити буцімто навіть краще! От тільки це прям вимагає зусиль, і врешті виходить у найкращому випадку щось вторинне. Але ні, це Майкрософт робить завжди погано, не забувайте.
На (десктопному) лінуксі є три типи серйозних програмних продуктів:
1) «лайно, але чого ви очікували від опенсорс»;
2) «а мені це й не треба»;
3) ті, що не існують.
І навіть попри наявність таких софтварних жахів, як OpenOffice чи GIMP, саме Microsoft постійно звинувачують у тому, що вони роблять лайно. Чому?
Окрім очевидного факту, що у їхніх продуктів банально на порядок більше користувачів, я думаю, вся справа в назві. Точніше в її існуванні.
Річ у тім, що людям треба ж когось звинуватити, і краще мати для цього один суб'єкт. З лінуксом такий номер не прокотить, бо кожний дистрибутив — як не вінегрет, то торт «Бідний студент» з усього, що було в холодильнику. Тисячі контриб'юторів, сотні компаній. Кого винуватити зазвичай не ясно. Вельми незручно отже.
Чи заслуговує Microsoft на таке ставлення? Та певно що так, бо ідеальними їхні програми не назвеш. Чи роблять вони гірше за інших? Вочевидь ні. Просто писати складні й хороші програми… складно.
У (десктопного) лінукса ж децентралізація є як слабкою його стороною, так і сильною. Ще б перестали вони намагатися копіювати вінду з маком, а нарешті спробували запровадити власні інновації — взагалі б чудово було.
P.S. Я всюди додаю, що мова саме про десктопний лінукс, бо зазвичай коли показуєш людям, як після оновлення графічний сервер не піднявся або як звук відпав, або як kernel panic трапляється, коли HDMI-кабель під'єднуєш, то вони обов'язково мені повторюють мантру: «лінукс — це ядро». Буквально демонстрація моєї тези, що навіть звинуватити нема кого, бо винуватий завжди хтось інший: розробник софта, драйвера, мейнтейнер дистрибутива тощо. Але НЕ лінукс, бо це всього лише ядро!
P.P.S. Певно, комусь захочеться зачепитися, що я ніби лінукс-хейтер, але я не кочу бочку на лінукс. У мене компи на всіх трьох основних системах, подекуди з аптаймом більшим, ніж у ваших холодильників, і вони всі в чомусь норм, а в чомусь лайно. Нема ідеалу. Таке життя)
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Ну ок, яка ваша улюблена ОС для робочих задач?
Final Results
38%
Linux
18%
Windows
42%
macOS
1%
Android
0%
iOS/iPadOS
1%
Plan 9
0%
Haiku OS
1%
Інша
А яка улюблена ОС для хобі й відпочинку?
Final Results
32%
Linux
31%
Windows
29%
macOS
2%
Android
4%
iOS/iPadOS
2%
Інша
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Натрапив на плагін для Neovim, який додає (8-бітні) звуки — player-one.nvim. І на диво мені подобається!
Нє, програвати звук на кожну літеру — це повна дурня звісно🙉
Але загалом ідея мати різні звуки на різні типи дій дуже класна. Я часто сварю💻 за його режимність, проте, звуки цю проблему трохи нівелюють, бо додають ще один орган чуття. Після цього відео без них якось вже почуваєш себе глухим, заходячи в редактор. Наче в камері сенсорної депривації кодиш.
Це трохи нагадує мені гру на геймпаді в порівнянні з грою на клавіатурі з мишкою. Коли я після🎮 сідаю за клавомишку ⌨️ 🖱 , то почуваюся дуже спантеличеним — наче кольорів менше стало або звук вимкнули, або щось таке. І тільки потім доходить, що вібри немає. Я майже виключно граю саме геймпадом і вже звик, що фізично відчуваю багато різних дій і станів у грі, завдяки чому краще занурююся у її світ. А з мишкою ти просто тримаєш в руці шматок пластика й дивишся на пласкі картинки на екрані.
Повертаючись до плагіна, хочу ще додати, що самі звуки доволі приємні підібрані. Саунд-дизайн — це взагалі окрема тема розмови. Мало хто вміє робити його класно.
А як на ваш думку: пустощі чи щось у цьому є?
Нє, програвати звук на кожну літеру — це повна дурня звісно
Але загалом ідея мати різні звуки на різні типи дій дуже класна. Я часто сварю
Це трохи нагадує мені гру на геймпаді в порівнянні з грою на клавіатурі з мишкою. Коли я після
Повертаючись до плагіна, хочу ще додати, що самі звуки доволі приємні підібрані. Саунд-дизайн — це взагалі окрема тема розмови. Мало хто вміє робити його класно.
А як на ваш думку: пустощі чи щось у цьому є?
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Я дуже люблю різноманітні мови програмування — у першу чергу за можливість побачити якісь нові цікаві ідеї й додати їх до свого набору інструментів.
Проте в якусь мить досягаєш межі, за якою кількість нових ідей стає значно меншою, ніж час, необхідний для ознайомлення з особливостями мови. Іншими словами, всі мови приблизно однакові.
І, наприклад, саме завдяки цьому я зміг розв'язувати останній Advent of Code іншою мовою програмування щодня (хто не бачив, почитайте вище грудневі дописи, якщо цікаво). Хоча чимось дійсно новим для мене став тільки Prolog🦉 , від якого я в захваті.
А зараз подивився чудову доповідь промайже відсутню еволюцію в сучасних мовах програмування. Вражає, як купка людей, імена яких ви всі неодноразово чули, заклали фундамент на десятиріччя вперед.
Проте в якусь мить досягаєш межі, за якою кількість нових ідей стає значно меншою, ніж час, необхідний для ознайомлення з особливостями мови. Іншими словами, всі мови приблизно однакові.
І, наприклад, саме завдяки цьому я зміг розв'язувати останній Advent of Code іншою мовою програмування щодня (хто не бачив, почитайте вище грудневі дописи, якщо цікаво). Хоча чимось дійсно новим для мене став тільки Prolog
А зараз подивився чудову доповідь про
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
YouTube
The Past, Present & Future of Programming Languages • Kevlin Henney • GOTO 2024
This presentation was recorded at GOTO Copenhagen 2024. #GOTOcon #GOTOcph
https://gotocph.com
Kevlin Henney - Consultant, Programmer, Keynote Speaker, Technologist, Trainer & Writer @KevlinHenney
RESOURCES
https://bsky.app/profile/kevlin.bsky.social
h…
https://gotocph.com
Kevlin Henney - Consultant, Programmer, Keynote Speaker, Technologist, Trainer & Writer @KevlinHenney
RESOURCES
https://bsky.app/profile/kevlin.bsky.social
h…
Cіпласпластик
Сиджу в тімзі на нараді з якимсь мужиком )
Короч, головний ауткам:
Бьярне каже, що його нині трохи дратує, наскільки повільно рухається комітет стандартизації💻 . (Останній раз, коли він рахував, там було 527 членів 🤯 ). І якби він міг повернути минуле, то докладав би значно більше зусиль, щоб уникнути такої моделі управління й натомість розвивати мову групою в 6–7 людей. Водночас вважає, що шанси були примарні.
Ще пан Стауструп скаржиться на хаос, утворений сотнями різних налаштувань в сучасних компіляторах під різні платформи. Каже, що це теж через ISO, бо ті займаються стандартизацією мови, але не тулінга.
А ще відзначив, що Rust — не та мова, яка покладе край💻 .
(Хотів запитати його, як добре він знає C++ від 1 до 10 і які інші мови йому подобаються — шкода, що не встиг).
Бьярне каже, що його нині трохи дратує, наскільки повільно рухається комітет стандартизації
Ще пан Стауструп скаржиться на хаос, утворений сотнями різних налаштувань в сучасних компіляторах під різні платформи. Каже, що це теж через ISO, бо ті займаються стандартизацією мови, але не тулінга.
А ще відзначив, що Rust — не та мова, яка покладе край
(Хотів запитати його, як добре він знає C++ від 1 до 10 і які інші мови йому подобаються — шкода, що не встиг).
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Скільки насправді коштують книжки? А ігри? А інші ваші хобі?
Ви можете або почитати книжку по програмуванню, або піти на прогулянку мацати траву — що вибрати і чому?
Коли ви купуєте книжку за 30 баксів, може здатися, що ви втратили 30 баксів (так і буде, якщо не прочитати). Проте окрім «першого внеску» ви платитимете своїм часом, який далеко не безкоштовний.
Якщо ви маєте регулярний дохід💰 , то ціну часу легко вирахувати. Уявімо, що ваша місячна зарплатня — 5000 доларів. У місяці в середньому 22 робочих дні, в кожному робочому дні 8 годин, тому ваша погодинна ставка — 28,4$/год. Втім рахувати все з нею було б трохи несправедливо, адже навряд чи в позаробочий час ви зможете заробляти ще стільки ж, принаймні достатньо довго. Тому натомість «нормалізуємо» й порахуємо всі години, а не тільки робочі. З 30 днями в середньому і 24 годинами на добу маємо близько 7 доларів на годину.
На читання книжки ви витратили 4 години, тобто ще 28 баксів — майже подвоївши її початкову ціну!🤯 А тепер ще гляньте на свою статистику в доті, КС й геншині. Скіки там вже? Ще 3000 годин загалом? Це вартість автівки )) Годі витрачати отак свої гроші. Почніть заробляти вже зараз!
Пропоную вашій увазі свій новий суперпродукт, який дозволить вам досягти небаченого рівня персональної продуктивності — Crastinator Pro™. Як бачите на відео зверху, цей ультракорисний таймер показує вам вартість того, чим ви зайняті, в реальному часі. Підтримуються різні валюти, рейт можна встановлювати погодинно, по місячній зп або як річний дохід. Наразі це реалізовано як плаґін для Raycast, але в дорожній карті проєкту вже закладено переписування на Rust і додавання AI-фічей.
Враховуючи, що янавайбкодив його за пів години витратив на його розробку значну кількість особистих ресурсів, безплатно я його віддати не можу, зате гарантую коректність розрахунків, адже вже встиг протестувати його проходженням Mass Effect 🎮 (200 годин), Baldur's Gate 3 🎮 (300 годин), низки дрібніших активностей, а також щоденними регресійними й смоук-тестами за переглядом фільмів. Тому пропоную стартову ціну 800 гривень 🤑
На жаль ця ціна покриє тільки мої початкові витрати, тому якщо ви хочете отримувати оновлення й фічі, мені доведеться знову пройти Mass Effect, тож апдейти на рік коштуватимуть ще 250₴, що на мою думку дуже вигідна пропозиція! Не зволікайте!
У мене ж до вас лишилося всього два запитання:
1. Шо думаєте з цього приводу?
2. Чого досі не пограли в Mass Effect?
Ви можете або почитати книжку по програмуванню, або піти на прогулянку мацати траву — що вибрати і чому?
Коли ви купуєте книжку за 30 баксів, може здатися, що ви втратили 30 баксів (так і буде, якщо не прочитати). Проте окрім «першого внеску» ви платитимете своїм часом, який далеко не безкоштовний.
Якщо ви маєте регулярний дохід
На читання книжки ви витратили 4 години, тобто ще 28 баксів — майже подвоївши її початкову ціну!
Пропоную вашій увазі свій новий суперпродукт, який дозволить вам досягти небаченого рівня персональної продуктивності — Crastinator Pro™. Як бачите на відео зверху, цей ультракорисний таймер показує вам вартість того, чим ви зайняті, в реальному часі. Підтримуються різні валюти, рейт можна встановлювати погодинно, по місячній зп або як річний дохід. Наразі це реалізовано як плаґін для Raycast, але в дорожній карті проєкту вже закладено переписування на Rust і додавання AI-фічей.
Враховуючи, що я
На жаль ця ціна покриє тільки мої початкові витрати, тому якщо ви хочете отримувати оновлення й фічі, мені доведеться знову пройти Mass Effect, тож апдейти на рік коштуватимуть ще 250₴, що на мою думку дуже вигідна пропозиція! Не зволікайте!
У мене ж до вас лишилося всього два запитання:
1. Шо думаєте з цього приводу?
2. Чого досі не пограли в Mass Effect?
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Пару тижнів тому дослухав «Start small, stay small» — книжку про мікропідприємництво (micropreneurship). І якщо чесно, мені не дуже зайшло попри деякі цікаві думки й низку досі корисних порад.
По-перше, не раджу аудіокнигу. Читає її сам автор, і зазвичай я полюбляю почути оригінал. Але цей настільки манірно це робить, що аж нудить. Таке враження, що тренується перед дзеркалом зніматися у вестернах чи в бондіані. А ще я багато кого слухаю десь на 1,2× швидкості, а цього довелося на 0,9×😅 Окрім того, автор у своїй книжці лишив багато посилань на різні статті й ресурси. Зазвичай в таких випадках разом з аудіокнижкою просто йде маленька PDF-ка на додачу, але цей чувак буквально зачитує урли!!! (Не кажучи вже про те, що не всі з них досі валідні).
По-друге, Audible мене намахав, вказавши 2018 рік на книжці. Я нічого не підозрював аж до моменту, коли автор почав казати про сторінку в MySpace🤫 І далі по тексту ще трохи розповідав про власні сумніви щодо того, що реклама в Twitter працюватиме. Виявилося, що книжка 2010 року, а в Audible потрапила у 18-му.
Ну, а по-третє, є в мене дойоби до змісту книжки.
На початку автор каже: «ця книжка не для тих, хто хоче створити новий фейсбук на мільярд користувачів. Вона для тих програмістів, хто хоче писати власний продукт і займатися тим, чим цікаво саме їм, працюючи на себе, а не „на дядю“ (і щоб при цьому на життя вистачало)» — окей, продано! Мене це цікавить!
І далі за текстом поступово зʼявляються такі твердження:
• Скоріш за все ваша ідея продукту — лайно. Натомість знайдіть собі якусь іншу життєздатну за оцими й оцими порадами.
• Програмування — це всього 30% успіху максимум. (З цим згоден). І не обовʼязково робити це самому. А краще взагалі зааутсорсити😐
• Ну й все в такому дусі.
В мене тут постає питання: якщо врешті ідея не зовсім і моя, та й код пишу теж не я, то який мені як програмісту інтерес-то? Таке шось…
Очікував, що чувак розповість, як робити те, що подобається (програмувати), і отримувати за це гроші. А вийшло, що щоб отримувати гроші, треба, щоб почало подобатись інше🙂
До речі, нагадує мені мій перехід на роботі з якогось типу техліда на чисто керівну роль. Це не миттєво трапилося звісно, але в якийсь момент довелося сісти й прийняти правду: займатися технічними питаннями без шкоди для інших своїх обовʼязків я більше не можу. І виконувати менеджерські задачі ефективно теж не можу, бо ніколи цьому не вчився. І коли змирився з цим, то далі якось прям краще й легше пішло.
По-перше, не раджу аудіокнигу. Читає її сам автор, і зазвичай я полюбляю почути оригінал. Але цей настільки манірно це робить, що аж нудить. Таке враження, що тренується перед дзеркалом зніматися у вестернах чи в бондіані. А ще я багато кого слухаю десь на 1,2× швидкості, а цього довелося на 0,9×
По-друге, Audible мене намахав, вказавши 2018 рік на книжці. Я нічого не підозрював аж до моменту, коли автор почав казати про сторінку в MySpace
Ну, а по-третє, є в мене дойоби до змісту книжки.
На початку автор каже: «ця книжка не для тих, хто хоче створити новий фейсбук на мільярд користувачів. Вона для тих програмістів, хто хоче писати власний продукт і займатися тим, чим цікаво саме їм, працюючи на себе, а не „на дядю“ (і щоб при цьому на життя вистачало)» — окей, продано! Мене це цікавить!
І далі за текстом поступово зʼявляються такі твердження:
• Скоріш за все ваша ідея продукту — лайно. Натомість знайдіть собі якусь іншу життєздатну за оцими й оцими порадами.
• Програмування — це всього 30% успіху максимум. (З цим згоден). І не обовʼязково робити це самому. А краще взагалі зааутсорсити
• Ну й все в такому дусі.
В мене тут постає питання: якщо врешті ідея не зовсім і моя, та й код пишу теж не я, то який мені як програмісту інтерес-то? Таке шось…
Очікував, що чувак розповість, як робити те, що подобається (програмувати), і отримувати за це гроші. А вийшло, що щоб отримувати гроші, треба, щоб почало подобатись інше
До речі, нагадує мені мій перехід на роботі з якогось типу техліда на чисто керівну роль. Це не миттєво трапилося звісно, але в якийсь момент довелося сісти й прийняти правду: займатися технічними питаннями без шкоди для інших своїх обовʼязків я більше не можу. І виконувати менеджерські задачі ефективно теж не можу, бо ніколи цьому не вчився. І коли змирився з цим, то далі якось прям краще й легше пішло.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM