Сьогодні ДРІФТ - Феофанія. Відкриття тренування кожної суботи з 10:00-13:00.

Військових покатаємо без смс і регістрації 🪖

Здарова всім!

В інсту так довго все викладати, а тут все в реальному часі - кайф ❤️‍🔥

Я на чайку RTR!

Мм.. с чого би почати 🤔

Чому пишу сюди?

Інста стає сильно чутливою до контента і волевиявлення, а от ТГ поки безрамочний в цьому плані і визнаю, сюди давати інфо набагато швидше і простіше.

Тому буде ще ряд запитань до тебе, що краще і цікавіше було б тут читати - дивитись 🤝

Без води, без інфлюенсерської хуйні.

Тут не буде штучних посмішок і слів «усім гарного дня» або «контент - плану по вівторкам».

Буду ділись при бажанні сенсівіті контентом, тачками, нагадувати тобі за авто - двіж, іноді робити пропозиції по норм машинам або послугам, зуписувати кружки. Якщо все ок ти зі мною - залишайся. Щось мені підказує, що тут буде весело.

Тільки відкрив рота — мінус 9 підписників.
Ідеально.
Я ж казав — буде без фільтрів, без ванілі і без «добрий день, друзі».
Дякую, що звалили. Тут спейс для своїх 🖤

Що сьогодні у Кондратенко?

Стан тіпічного українця:
вночі — балістика,
зранку — тренування,
вдень — робота,
ввечері — ще десь треба бути людиною 🤝

Ввечері їду забирати одну машину, яка у мене зараз в роботі. Чекай.

P.S. Якщо зайшло — кидай вогонь у реакцію. Якщо ні — кидай в коментар, кого спалити наступним.

ЕКСКЛЮЗИВ для своїх:
Це відео не влізло в Інсту — залишилось тут, на спейсі для своїх.

Герой — BMW M3 G80 Competition.
Мрія пацанів, об’єкт жадання дівчат.
Та й просто: машина, яка може все.

• Зранку — в дитячий садок.
• Вдень — на ділову.
• Ввечері — валити в місті, або катати по Чайці на РТР.

Заєбіс, коротше кажучи.
Це ІМБА в кузові седан.
Якщо шариш, то шариш.
Якщо не шариш — подивись відео.

P.S. накидай реакцій 🔥

Не життя, а сука казка, чим далі в ліс - тим більше пригод. Днем Буду ділитись.

Ти кайфонеш. В інсті буде кіно, а тут справжній бекгрануд.

Мирної ночі 🌚

Дорогий щоденнику.

Сьогодні був той день, коли Всесвіт встав не з тієї ноги, а я — з того самого боку, де валився весь план.

7:00. Я — серйозний чоловік. Виїхав із дому, забрав дружину-замовника, і ми летимо на Варшаву. Все просто цвірінькає: дорога — як серіал HBO, музика — вайбова, пейзажі — як в Instagram-блогерів, які ще не вигоріли.

Але все це було затишшя перед бурею.

Приїжджаємо на кордон. Українська сторона — швиденько, лаконічно. Заїжджаємо на польську — і тут доля така: “А зараз я вас трохи поїбу.”

Три години в черзі. І от, коли вже залишилось трошечки — питають права. Я такий: “Та без проблем.” І тут флешбек: права дома. Сидять собі там, в сумочці, відпочивають, курять айкос. Я — в лютому ступорі, як олень на трасі. Стою і думаю: “Та ти шо, дегенерат, чи шо?”

Коротше, ситуація — повна дупа. Але хто я? Правильно. Я — той самий чувак, який створює проблеми і сам же їх вирішує. Траблмейкер на максімалках.

Знаходжу дівчину з правами, легендарну Іванку (твоє ім’я — у святці моїх рятівників). І вона мене реально витягує. Без бабок. Просто людина-ангел.

Вирвались. Поїхали. Але було вже відчуття, що ми 600 км проїхали не по дорозі, а по нервовій системі. Далі польські села. Обмеження швидкості: 50, 40, 70, знов 40 — Польща, ти шо, наркоман?

І коли вже нарешті в’їхали на автобан, почалась злива, як у фільмі 2012. Але ми дотягнули до Варшави. Я віддав машину замовнику — крутий тип, звати Макс, перша машина, привітання, обійми, побажання і пляшка горілки Фінляндія.

Залишаюсь в улюбленому готелі Noli Mokotow. Клас, думаю. Зараз буде душ, чайок, ноги вгору, YouTube and chill.

Ага. Вмикаю воду — а її немає. ВЗАГАЛІ. НІ холодної, НІ гарячої. Просто кран робить “пфф”, і всьо. Стою, голий, як мікродрама.
Моє обличчя в той момент — як у кота, якому обісцяли корм і забрали іграшку.

Фінал історії: я без душу, без чаю, без нервів. Але з історією для Телеграма.