​​​​«ЧАС ДЛЯ СОЦІАЛІЗМУ!»

Французький економіст Тома Пікетті, відомий фундаментальною працею «Капітал у ХХІ столітті» (2014), вчергове здивував світ. Ще нещодавно будучи мейнстрімним економістом, тепер він закликає поглянути у бік соціалізму.

Наприкінці минулого року він випустив збірку статей під назвою «Час для соціалізму. Депеші зі світу у вогні, 2016-2021». Якщо у попередній праці Пікетті ілюстрував закони концентрації багатства на основі статистики за кількасот років, то тут же він переходить до радикальних політичних висновків.

Влучну оцінку твору висловив американець Роберт Каттнер на сайті New York Times. За його словами, після глибокого дослідження посилення нерівності Пікетті усвідомив, що політика перерозподілу у рамках «капіталізму загального добробуту» — включаючи помірно прогресивні податки і соціальні виплати — є неадекватною.

«Дивлячись на обмеження оподаткування та витрат, Пікетті приходить до висновку, що «рівності в освіті та соціальному забезпеченні недостатньо» і що відносини влади необхідно трансформувати, починаючи з вагомішого представництва працівників в управлінні та розподілі багатства корпорацій», — так описується квінтесенція нової книги.

Про себе у першому розділі книги Пікетті пише так: «Як і багато інших, у 1990-х я був значно більше лібералом, аніж соціалістом... Але тепер, через тридцять років, у 2020 році, гіперкапіталізм зайшов занадто далеко, і тепер я переконаний, що нам потрібно подумати про новий шлях виходу за межі капіталізму, нову форму соціалізму – партисипативного і децентралізованого, федералістського і демократичного, екологістського, антирасистського та феміністичного».

Вітаємо вихід нової книги і сподіваємось, що цей бестселер теж буде виданий українською

https://www.nytimes.com/2021/10/26/books/review/time-for-socialism-thomas-piketty.html

Існує стереотип, що в СРСР трудова міграція була неможлива. Проте стаття нашої авторки доводить, що тяглість традиції заробітчанства у західних регіонах за радянських часів не просто не переривалася, а виокремилися у стійке соціальне явище, яке формувало спосіб життя населення.

То куди ж і навіщо їздили на заробітки, коли Європа була закритою? Читайте у матеріалі Катерини Буркуш!

Сьогодні вранці, 19 січня, відбулася щорічна антифашистська акція вшанування пам’яті Станіслава Маркелова й Анастасії Бабурової, яких вбили у 2009 році російські неонацисти. Минулого року акція була фактично зірвана правоохоронцями, які затримали активістів і активісток під приводом «порушення карантинних обмежень». У результаті суди визнали ці затримання незаконними. Тож цього року акція пройшла під Подільським райвідділом поліції, співробітники якого відповідальні за минулорічні затримання.

Учасники й учасниці акції також нагадали, що саме бездіяльність подільської поліції зробила можливою серію нападів ультраправих на культурно-розважальні заклади Подолу. На думку активісток і активістів, ультраправе насильство й інтеграція ультраправих у державні та громадські інституції є однією з найбільших загроз демократичним процесам в Україні.

Більше фото за посиланням.

🧍‍♀️ Факт того, що заробітчан(к)ам важко організовувати профспілки й захищати трудові права, здається доволі очевидним.

Проте дослідниця умов праці мігранток, зайнятих у сфері догляду й хатньої роботи, Олена Федюк ставить його під питання. І зазначає, що деполітизація досвіду заробітчанок оминає важливий емансипативний потенціал самоорганізації українок, які працюють за кордоном.

Адже з 90-х років заробітчанкам таки вдалося 👇
▪️ вибороти в роботодавців фіксацію певних норм й правил своєї праці (і відбувалося це великою мірою завдяки підтримці землячок);
▪️ змінити ярлик ганьби за залишені сім’ї на статус годувальниць;
▪️ а також довести, що міграція на рівні особистого досвіду може стати підґрунтям для отримання нових знань та професії, шансу розвиватися за межами своєї родини й віднаходити простори для власних зацікавлень.

Більше про аспекти життя українських мігранток, які не варто табуювати, ви знайдете в інтерв‘ю Анастасії Рябчук з Оленою Федюк.

🧬 З кожним роком з’являється все більше компаній, спрямованих на дослідження технологій в області продовження життя.

Прикладом може бути
▪️ відкрита Безосом компанія Altos Lab, що наймає найкращих вчених, які мають розробити ліки для продовження молодості;
▪️ або шалені державні кошти в Росії, вкладені в медичну компанію, спеціалізовану на розробках генної інженерії НОМЕКО.

Усе це надзвичайно захопливо, але ми все-таки є прихильниками рецепту, який допоможе здолати старість, запропонованого ще пів століття тому Симоною де Бовуар.

У чому він полягає, — читайте в уривку з книжки Александра Ферона «Відкрити Бовуар» з коментарем до теоретичної праці філософині «Старість».

Якщо вам було мало новорічних подарунків, то ми поспішаємо це виправити 🤚🏼
Знайшли і приготували для всіх охочих минулорічні випуски «Спільне». Отримати їх можна, заповнивши цю форму.

Чекаємо ваших заявок до 28 січня і також будемо раді вашим донатам, які можна надіслати через наш сайт 💛

​​«25 січня 2022 року в Україні відбулися урочисті заходи з нагоди 150-річчя з дня народження державного діяча Миколи Скрипника (1872–1933). У багатьох містах було проведено урочисті збори, семінари, круглі столи, присвячені діяльності наркома освіти радянської України в 1927–1933 рр. У Києві, Харкові та на малій батьківщині, в Ясинуватій на Донеччині, Миколі Скрипнику було відкрито пам’ятники, а “Укрпошта” випустила спеціальну марку».

Такими могли би бути новини сьогодні, якби цей ювілей потрапив до переліку пам’ятних дат, що затвердила Верховна Рада на 2022–2023 роки. Але не потрапив. Микола Скрипник виявився незручним для держави й суспільства. Незручним, бо свій комуніст-українець, ще й на високих посадах в партії та державі, підважує місцеву картину світу, в якій ліві погляди — це «хвороба», обов’язково принесена в Україну ззовні. В якій є місце тільки для тих, хто боровся й будував будь-яку Україну, але тільки не радянську. В якій не можна бути одночасно патріотом своєї Батьківщини й інтернаціоналістом. В якій усі заслуги і здобутки нічого не важать, бо в тебе не той партійний квиток.

І виходить, що сьогодні Скрипника згадають переважно історики та дослідники культури. Вони ж бо знають усю неоднозначність постаті та її роль в історії України. Дописи у фейсбуці, згадка у вірші Сергія Жадана. Все. А на державному рівні — мовчання. Ні урочистих заходів, ні ювілейних марок, ні пам’ятника в Ясинуватій, яка нині не контролюється українською владою. Зрештою, навіть у цьому є якась лиха символічність: нашій державі виявилася непотрібною пам’ять про людину, яка свого часу зробила все, щоб Донбас залишився у складі України.
З днем народження, Миколо Олексійовичу!

Несмотря на наличие большого количества документальных источников об участии роты им. Шевченко в Гражданской войне в Испании, этому яркому событию уделено крайне мало внимания в украинской историографии.

Решили исправить ситуацию и попросили Алексея Кудрицкого подготовить статью об интербригаде. Переходите по ссылке, читайте и пополняйте картину левого движения ещё одним важным эпизодом!

🚶🏽‍♀️Ви колись замислювалися, що в наявних реаліях ходіння пішки більше пов’язано з ризиками для здоров’я, ніж його зміцненням?

Хоча би тому, що можливість потрапити в ДТП точно не сприяє підтримці фізичної форми, а атракціон сковзання по неочищених тротуарах між машинами й парковки, влаштовані на місці дитячих майданчиків, парків і букіністичних ринків, не покращують психоемоційний стан.

Іронізувати з цього приводу можна безкінечно, проте ліпше виборювати своє право на місто активними діями, доки ходьба остаточно не перетворилася на дорогий привілей, як це сталося у американських містах.

Читайте про неоптимістичний досвід поширення автомобільної культури в Америці та його наслідки в статті Антонії Мальчик, робіть висновки і відстоюйте простори для своїх корисних прогулянок!

Всі люди є рівними, а їхні життя важливі — кажуть нам міжнародні декларації. Та чи так це насправді?

📕 На це питання відповідає гендерна дослідниця Джудіт Батлер у книжці «Фрейми Війни», яка вийшла українською в перекладі Юстини Кравчук. Авторка аналізує, чому суспільства вважають життя одних соціальних груп важливими, а страждання інших ігнорують.

В уривку ж, запропонованому нами зараз, Джудіт Батлер розглядає, як подібне виключення відбувається за допомогою ліберальних «європейських цінностей» толерантності і свободи.

То чи можна вибудувати такі рамки, в яких знайдеться місце всім, а свободи одних не стануть інструментом насильства над іншими?

США ведуть переговори з Росією, західні ЗМІ прогнозують повномасштабне вторгнення, а українська влада намагається стримати паніку. Тим часом кожній і кожному з нас добре було б видихнути та застосувати критичний підхід до ситуації. Неймовірно, але з цим таки зміг упоратися наш редактор Тарас Білоус.

Тож читайте в його статті роздуми про те 👇
🟥 яким є найімовірніший сценарій розвитку конфлікту;
🟥 чому поле найбільшої загрози залишається на території Донбасу;
🟥 чи можна скористатися нинішнім загостренням для припинення війни на Донбасі.

Читайте й залишайте в коментарях конструктивні ідеї та пропозиції щодо досягнення миру.

🤷🏻‍♀️ Важко сказати, чи є шанси мовного конфлікту в Україні вирішитися, особливо після мовних змін у законі «Про освіту» 2017 року. Та Сергій Лунін таки бачить обнадійливі перспективи, завдяки появі літератури з аналізом багатомовності в різних країнах, досвід яких можна використати в Україні.

Гарним прикладом такого дослідження є книжка Володимира Кулика, рецензію на яку Сергій написав для нашої аудиторії.

Тож читайте першу частину огляду і саму книжку та не соромтеся висловитися щодо болючої теми в коментарях 🙌

Стрельба, YouTube канал, расследования, фейки, манипуляции, создание партии, санкции… По мотивам жизни Анатолия Шария можно было бы снять боевик. Хотя скорее всего не стоит ✋

Но и просто игнорировать влияние блогера-миллионщика на украинское общество тоже будет ошибкой. Поэтому читайте статью и высказывайте свои мысли по поводу секрета популярности и мотивов поступков противоречивой фигуры журналиста.

Від початку війни на Донбасі до 2021 року ціни на газ для українського населення зросли в 10 разів. Проте це далеко не всі наслідки газових реформ, здійснених владою під тиском МВФ.

Еліот Долан-Еванс дослідив вплив дерегуляції ринку на повсякденне життя під час війни і виявив, що найбільше від реформи постраждали:
▪️ саме прифронтові регіони;
▪️ і жінки, які виконують більшість роботи по дому та частіше потерпають від крайньої бідності.

Детальніше критику автора читайте в статті. І не забувайте, що попереду нас чекає ще один транш і пакет неоліберальних реформ.

У нас з’явилася розсилка! 💌

Підписниці й підписники, на той випадок, якщо вам набриднуть соцмережі або ви просто не хочете пропускати наші статті та новини, ми зробили розсилку. У ній ми надсилатимемо найкращі матеріали за місяць із коментарем від редакції та анонси наших подій всім, хто 👇
🔹 натисне кнопку «ПІДПИСКА» під статтями на нашому сайті;
🔹 або просто зараз залишить свій email у формі https://bit.ly/Mailing_Commons.
Обіцяємо не спамити!

До речі, першу розсилку за січень вже отримали ті, хто мав необережність, поділитися з нами контактами раніше. І в нас навіть є гарні відгуки ☺️

Тож ви знаєте, що робити: не соромтеся, ставте ✅ й нумо листуватися!

💜 Якщо ви думаєте, що ми, як серйозне аналітичне видання, проігноруємо День закоханих, то ви помиляєтеся! Ба більше, з нагоди свята ми приготували вам свою валентинку — переклад Мариною Стогній розділу з книжки белл гукс «Все про любов». У ній немає оди романтичній любові, але є відповідь на питання, як шукати стосунки, побудовані на щирості та взаємній повазі.

Тож читайте й пам’ятайте, що довкола є люди, яким ви потрібні!

👋🏼 Вітаємо всіх із тим, що середа, попри тривожні очікування, пройшли без візитів «закордонних делегацій». І пропонуємо на радостях розпочати цей звичайний четвер з інтерв’ю Дениса Горбача й Володимира Артюха з марксистом засновником журналу Critique Гіллелем Тіктіном.

У ньому ви знайдете раціональні пропозиції щодо економічного й політичного вектору розвитку держав і подолання різного роду світових криз, включно з екологічною. А також дізнаєтеся про цікаві подробиці з життя легендарного активіста, мовчазне масове інакодумство в СРСР і антирасистську демонстрацію чорношкірих студентів у Києві в 1961 році.

Бажаємо всім гарного дня, швидкого настання весни й спокійного прочитання цікавих матеріалів! 🤗

Уже в это воскресенье!

20 февраля в 14:00 (мск) состоится круглый стол, посвящённый теме деэскалации российско-украинского конфликта. Дискуссия пройдёт на канале Российского социалистического движения: (https://youtu.be/m9tM5rWXDnA). Все желающие смогут задать вопросы к спикерам в комментариях во время трансляции.

Спикерами круглого стола станут:

Олег Журавлёв — член РСД, сотрудник Лаборатории публичной социологии

Тарас Билоус — активист организации Соціальний рух, член редакции журнала Спільне

Игорь Готлиб — независимый левый активист, Россия

Александр Ступарь — активист Социалистической Альтернативы, Украина

Модерирует Алиса Мак — активистка, художница.

https://youtu.be/m9tM5rWXDnA

Не хочеться додавати прикрих звісток, але не можемо пройти повз сумну новину про те, що сьогодні в 90-річному віці помер літературознавець і дисидент Іван Дзюба.
У своєму памфлеті 1965 року «Інтернаціоналізм чи русифікація?» він, спираючись на тези Маркса та Леніна, критикував вияви великодержавного шовінізму в Радянському Союзі.
Пропонуємо пригадати матеріал Олексія Вєдрова, присвячений переосмисленню цієї праці й співвідношенню міжнаціональних проблем із соціально-економічними.

Важливо це ще й тому, що вчора нинішній очільник Кремля у своїй тривалій промові вкотре накинувся на ленінську національну політику та на саме існування України як окремої держави сьогодні.