🍷 Це Денис Горбач із побажаннями класової свідомості та рекомендаціями до списку маст-рід у новому році ☝️

«Перебуваючи в епіцентрі геополітичних конфліктів, легко піддатися спокусі приєднатися до того чи іншого табору. Особливо якщо правлячий клас твоєї чи якоїсь іншої країни зробить за тебе всю найважчу роботу.

Гарною вакциною проти всього цього може бути інтерв'ю Вівека Чіббера з історичною ретроспективою альянсів, які ніде не закінчились успіхом прогресивних сил. Описаний у ньому досвід свідчить, що розраховувати слід лише на власні сили, якими б незначними вони зараз не видавалися».

Тож відпочивайте й набирайтеся сил 😉

❤️ «У новому році я бажаю всім турботи й піклування, які нібито нічого не створюють і яких неможливо осягнути логікою ринку. Турботи й піклування, які виносяться на периферію капіталізму».

Навіть нема чого додати до таких чудових побажань Оксани Дутчак. Хіба що посилання на статтю з дослідженням «оптимізації» та переведення на ринкові рейки сектору соціальної роботи в Україні. Матеріал є показовим свідченням того, що турботу й піклування неможливо «оптимізувати», не втративши їх.

Читайте та не губіть найважливішого 💜

Незалежно від того, яке свято святкується, ми невтомно всім і собі бажаємо фемінізму! Тому решта редакції підписується під кожним словом із новорічного привітання нашої авторки Альони Ляшевої:

«Хочу побажати щоб:
💜 у кожної з нас залишилось місце й час на зв'язок із близькими та далекими людьми, на любов до тих, чиї досвіди схожі на наші, і до тих, хто поки нам незрозумілі;
💜 емпатія й солідарність неодмінно вели за собою сміливість довіряти одна одній і врешті-решт об'єднуватися та голосно говорити про себе.

Саме про таку силу визнавати й приймати фундаментальні відмінності в досвідах, виховані патріархатом і капіталізмом, та водночас сміливо долати їх відкритістю та любов’ю говорить «Лівий феміністичний маніфест».

Його й радимо вам прочитати, а також бажаємо втілювати на практиці всі принципи феміністичного руху.

​​🔥 У найбільших містах Казахстану розпочалися масові виступи, що переросли в сутички з силовиками та захоплення адміністративних будівель.

⚒ У цих протестах важливу роль відіграє робітничий рух, загартований страйками останніх років.

🔥 Події у Казахстані — живе свідчення того, що неоліберальні реформи та знищення політичної демократії можуть обернутися соціальним вибухом

ДИКІ ЦІНИ І СТРАЙКИ. ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ У КАЗАХСТАНІ?

🔥 Що ще, як не тепла, міг побажати вам наш редактор Олександр Кравчук, який весь 2021-й шукав справедливості в енергетиці в рамках тематичного спецпроєкту.

«У новому році нам обіцяють кінець епохи порівняно дешевого українського газу. Згадати ці теплі часи можна за допомогою статті, про те, що ринкова конкуренція — далека від статусу рятівної палички для споживачів енергоресурсів. Раджу саме її, бо тут ви знайдете й промінь надії, адже у держави є всі можливості таки забезпечувати справедливі тарифи в енергетиці».

Дякуємо, Саша, надія хоч трохи гріє! ☺️

🎁 Ми не можемо знати всього, що ви загадали собі на Новий рік, але впевнені, що в тому списку точно було щось про збереження клімату 🌍

Адже сьогодні мало хто сумнівається, що нашій планеті загрожує серйозна небезпека. Яскравою ілюстрацією чого є комікс про результати всесвітніх кліматичних переговорів, який радить вам прочитати Вікторія Мулявка.

«Історія в картинках феміністичної художниці Емми у доступній формі дає зрозуміти, що проблеми клімату не можуть бути вирішені в умовах капіталістичної системи. Проте бігти в магазин за запасом гречки і гігієнічних засобів поки рано. Шанс організуватися, за словами Емми, ще є. Правда, робити це потрібно вже зараз!».

Тому не здавайтеся і вимагайте справедливої політики у переході на чисту енергію! 🤜🏼🤛🏻

В останній день новорічних канікул із побажаннями віри у власні сили всіх вітає В’ячеслав Циба. І ділиться матеріалом про львівський активізм, який допоможе збадьоритися перед поверненням у робочий режим 👇

«Місто, в якому ви живете, є не випадковим середовищем, а потребує залученості. Наприклад, протидії захопленню міського простору забудовами. А гарний приклад такої практики можуть дати львівські активісти й активістки».

Читайте статтю Ірини Юзик «Народна дія Львів», не сумнівайтеся у собі й скеровуйте енергію у правильне русло 😘

🗣 Сьогодні в Женеві має відбутися зустріч між Росією і США, на якій обговорюватиметься й концентрація російських військ біля кордонів України.

Коротко попередні позиції сторін можна описати так:
🇺🇸 Вашингтон закликає до діалогу, хоча не впевнений, що Москва на це погодиться.
🇷🇺 А РФ стверджує, що Штати вимагають односторонніх поступок, на що Путін ніколи не піде.

Схоже що очікувати продуктивних рішень, домовленостей і твердих зобов’язань знову не варто. Проте ми слідкуємо, чекаємо результатів і радимо всім прочитати статтю Тараса Білоуса про те, чому на зустріч з приводу вирішення майбутнього України, варто було б запросити Україну.

Статья также доступна на русском, in English

💔 Ніщо не болить лівим так, як підміна класових інтересів національними.

Проте навіть за таких обставин, не всі мають час на прочитання повної версії книжки за цією проблематикою — «Робітничий рух і національне питання в Україні: 1880 — 1918» історика-марксиста Марка Бойцуна.

А от з рецензією Сергія Гіріка всі точно впораються 👌🏼
У матеріалі ви знайдете огляд кожного розділу науково-популярної роботи й основні історичні точки взаємозв’язку розвитку робітничого руху й загострення національних суперечностей в українських губерніях Російської імперії.

Хоча ми все-таки впевнені, що рецензія надихне вас на повнометражні читацькі подвиги. До речі, безкоштовно отримати книжку в паперовому вигляді можна написавши Rosa Luxemburg Stiftung в Україні.

​​​​«ЧАС ДЛЯ СОЦІАЛІЗМУ!»

Французький економіст Тома Пікетті, відомий фундаментальною працею «Капітал у ХХІ столітті» (2014), вчергове здивував світ. Ще нещодавно будучи мейнстрімним економістом, тепер він закликає поглянути у бік соціалізму.

Наприкінці минулого року він випустив збірку статей під назвою «Час для соціалізму. Депеші зі світу у вогні, 2016-2021». Якщо у попередній праці Пікетті ілюстрував закони концентрації багатства на основі статистики за кількасот років, то тут же він переходить до радикальних політичних висновків.

Влучну оцінку твору висловив американець Роберт Каттнер на сайті New York Times. За його словами, після глибокого дослідження посилення нерівності Пікетті усвідомив, що політика перерозподілу у рамках «капіталізму загального добробуту» — включаючи помірно прогресивні податки і соціальні виплати — є неадекватною.

«Дивлячись на обмеження оподаткування та витрат, Пікетті приходить до висновку, що «рівності в освіті та соціальному забезпеченні недостатньо» і що відносини влади необхідно трансформувати, починаючи з вагомішого представництва працівників в управлінні та розподілі багатства корпорацій», — так описується квінтесенція нової книги.

Про себе у першому розділі книги Пікетті пише так: «Як і багато інших, у 1990-х я був значно більше лібералом, аніж соціалістом... Але тепер, через тридцять років, у 2020 році, гіперкапіталізм зайшов занадто далеко, і тепер я переконаний, що нам потрібно подумати про новий шлях виходу за межі капіталізму, нову форму соціалізму – партисипативного і децентралізованого, федералістського і демократичного, екологістського, антирасистського та феміністичного».

Вітаємо вихід нової книги і сподіваємось, що цей бестселер теж буде виданий українською

https://www.nytimes.com/2021/10/26/books/review/time-for-socialism-thomas-piketty.html

Існує стереотип, що в СРСР трудова міграція була неможлива. Проте стаття нашої авторки доводить, що тяглість традиції заробітчанства у західних регіонах за радянських часів не просто не переривалася, а виокремилися у стійке соціальне явище, яке формувало спосіб життя населення.

То куди ж і навіщо їздили на заробітки, коли Європа була закритою? Читайте у матеріалі Катерини Буркуш!

Сьогодні вранці, 19 січня, відбулася щорічна антифашистська акція вшанування пам’яті Станіслава Маркелова й Анастасії Бабурової, яких вбили у 2009 році російські неонацисти. Минулого року акція була фактично зірвана правоохоронцями, які затримали активістів і активісток під приводом «порушення карантинних обмежень». У результаті суди визнали ці затримання незаконними. Тож цього року акція пройшла під Подільським райвідділом поліції, співробітники якого відповідальні за минулорічні затримання.

Учасники й учасниці акції також нагадали, що саме бездіяльність подільської поліції зробила можливою серію нападів ультраправих на культурно-розважальні заклади Подолу. На думку активісток і активістів, ультраправе насильство й інтеграція ультраправих у державні та громадські інституції є однією з найбільших загроз демократичним процесам в Україні.

Більше фото за посиланням.

🧍‍♀️ Факт того, що заробітчан(к)ам важко організовувати профспілки й захищати трудові права, здається доволі очевидним.

Проте дослідниця умов праці мігранток, зайнятих у сфері догляду й хатньої роботи, Олена Федюк ставить його під питання. І зазначає, що деполітизація досвіду заробітчанок оминає важливий емансипативний потенціал самоорганізації українок, які працюють за кордоном.

Адже з 90-х років заробітчанкам таки вдалося 👇
▪️ вибороти в роботодавців фіксацію певних норм й правил своєї праці (і відбувалося це великою мірою завдяки підтримці землячок);
▪️ змінити ярлик ганьби за залишені сім’ї на статус годувальниць;
▪️ а також довести, що міграція на рівні особистого досвіду може стати підґрунтям для отримання нових знань та професії, шансу розвиватися за межами своєї родини й віднаходити простори для власних зацікавлень.

Більше про аспекти життя українських мігранток, які не варто табуювати, ви знайдете в інтерв‘ю Анастасії Рябчук з Оленою Федюк.

🧬 З кожним роком з’являється все більше компаній, спрямованих на дослідження технологій в області продовження життя.

Прикладом може бути
▪️ відкрита Безосом компанія Altos Lab, що наймає найкращих вчених, які мають розробити ліки для продовження молодості;
▪️ або шалені державні кошти в Росії, вкладені в медичну компанію, спеціалізовану на розробках генної інженерії НОМЕКО.

Усе це надзвичайно захопливо, але ми все-таки є прихильниками рецепту, який допоможе здолати старість, запропонованого ще пів століття тому Симоною де Бовуар.

У чому він полягає, — читайте в уривку з книжки Александра Ферона «Відкрити Бовуар» з коментарем до теоретичної праці філософині «Старість».

Якщо вам було мало новорічних подарунків, то ми поспішаємо це виправити 🤚🏼
Знайшли і приготували для всіх охочих минулорічні випуски «Спільне». Отримати їх можна, заповнивши цю форму.

Чекаємо ваших заявок до 28 січня і також будемо раді вашим донатам, які можна надіслати через наш сайт 💛

​​«25 січня 2022 року в Україні відбулися урочисті заходи з нагоди 150-річчя з дня народження державного діяча Миколи Скрипника (1872–1933). У багатьох містах було проведено урочисті збори, семінари, круглі столи, присвячені діяльності наркома освіти радянської України в 1927–1933 рр. У Києві, Харкові та на малій батьківщині, в Ясинуватій на Донеччині, Миколі Скрипнику було відкрито пам’ятники, а “Укрпошта” випустила спеціальну марку».

Такими могли би бути новини сьогодні, якби цей ювілей потрапив до переліку пам’ятних дат, що затвердила Верховна Рада на 2022–2023 роки. Але не потрапив. Микола Скрипник виявився незручним для держави й суспільства. Незручним, бо свій комуніст-українець, ще й на високих посадах в партії та державі, підважує місцеву картину світу, в якій ліві погляди — це «хвороба», обов’язково принесена в Україну ззовні. В якій є місце тільки для тих, хто боровся й будував будь-яку Україну, але тільки не радянську. В якій не можна бути одночасно патріотом своєї Батьківщини й інтернаціоналістом. В якій усі заслуги і здобутки нічого не важать, бо в тебе не той партійний квиток.

І виходить, що сьогодні Скрипника згадають переважно історики та дослідники культури. Вони ж бо знають усю неоднозначність постаті та її роль в історії України. Дописи у фейсбуці, згадка у вірші Сергія Жадана. Все. А на державному рівні — мовчання. Ні урочистих заходів, ні ювілейних марок, ні пам’ятника в Ясинуватій, яка нині не контролюється українською владою. Зрештою, навіть у цьому є якась лиха символічність: нашій державі виявилася непотрібною пам’ять про людину, яка свого часу зробила все, щоб Донбас залишився у складі України.
З днем народження, Миколо Олексійовичу!

Несмотря на наличие большого количества документальных источников об участии роты им. Шевченко в Гражданской войне в Испании, этому яркому событию уделено крайне мало внимания в украинской историографии.

Решили исправить ситуацию и попросили Алексея Кудрицкого подготовить статью об интербригаде. Переходите по ссылке, читайте и пополняйте картину левого движения ещё одним важным эпизодом!

🚶🏽‍♀️Ви колись замислювалися, що в наявних реаліях ходіння пішки більше пов’язано з ризиками для здоров’я, ніж його зміцненням?

Хоча би тому, що можливість потрапити в ДТП точно не сприяє підтримці фізичної форми, а атракціон сковзання по неочищених тротуарах між машинами й парковки, влаштовані на місці дитячих майданчиків, парків і букіністичних ринків, не покращують психоемоційний стан.

Іронізувати з цього приводу можна безкінечно, проте ліпше виборювати своє право на місто активними діями, доки ходьба остаточно не перетворилася на дорогий привілей, як це сталося у американських містах.

Читайте про неоптимістичний досвід поширення автомобільної культури в Америці та його наслідки в статті Антонії Мальчик, робіть висновки і відстоюйте простори для своїх корисних прогулянок!

Всі люди є рівними, а їхні життя важливі — кажуть нам міжнародні декларації. Та чи так це насправді?

📕 На це питання відповідає гендерна дослідниця Джудіт Батлер у книжці «Фрейми Війни», яка вийшла українською в перекладі Юстини Кравчук. Авторка аналізує, чому суспільства вважають життя одних соціальних груп важливими, а страждання інших ігнорують.

В уривку ж, запропонованому нами зараз, Джудіт Батлер розглядає, як подібне виключення відбувається за допомогою ліберальних «європейських цінностей» толерантності і свободи.

То чи можна вибудувати такі рамки, в яких знайдеться місце всім, а свободи одних не стануть інструментом насильства над іншими?