Вночі 31 липня у потязі «Маріуполь — Київ» п’яний чоловік побив і намагався зґвалтувати пасажирку. Історія спричинила інформаційну хвилю у ЗМІ та соцмережах. Нападника затримано, частину персоналу звільнено. Але цього замало для вирішення проблеми насильства у нічних потягах, з яким продовжують стикатися жінки . Звучать пропозиції повернення транспортної поліції та введення гендерно-роздільних вагонів.

Ми попросили Марту Гавришко описати свій досвід мандрівок потягами.

Коронавирус стал испытанием для всего мира. Но одно дело — бороться с ним, имея развитую систему здравоохранения и финансовые резервы, а другое — пытаться победить эпидемию, будучи окруженными враждебными силами. Именно такая ситуация сложилась в Рожаве, автономной администрации Северной и Восточной Сирии. Об этом опыте курдской автономии читайте в статье Дмитрия Петрова.

Деякі редактори нашого журналу не уявляють початок робочого дня без чашки запашного чаю. Цей напій дійсно надає енергію та чудово втамовує спрагу. А ще торгівля чаєм може розповісти дещо важливе про історію капіталізму.

Так що мерщій ставте чайник і заварюйте головного героя нашої публікації. А за переклад дякуємо Павлу Шопіну.

Наша стаття про мирний процес на Донбасі англійською мовою.

Продолжаем следить за событиями в Беларуси. Протесты против Александра Лукашенко приняли форму безлидерного децентрализованного сопротивления. Но вчера волнения также начались на некоторых предприятиях, а в этом случае властям уже сложно просто отмахнуться резиновыми дубинками и светошумовыми гранатами. Пока ещё рано говорить о всеобщей забастовке, но наш редактор и автор этого текста Владимир Артюх всё менее скептически относится к возможности её начала.

Сьогодні у нас незвичний матеріал для «Спільного» — діалог матеріаліста і християнина. За обома ними стоїть автор Євген Конопльов, який таким чином осмислює розрив із релігійною картиною світу і перехід до матеріалізму. В цьому тексті автор вирішив спростувати аргументи на користь віри в Бога — Парі Паскаля, п'ять аргументів Томи Аквінського, а також докази Рене Декарта й Іммануїла Канта.

Нещодавно один академічний журнал опублікував статтю, автор якої стверджує про наявність зв’язку між політичною корупцією та масою тіла пострадянських політиків. Стаття викликала жваве обговорення науковців у соцмережах, які її висміювали, але на думку Павла Шопіна, в цих дискусіях не згадали про головне. Подібне дослідження не проводили б для вивчення корупції на Заході. Але їх можна проводити деінде, бо це знімає відповідальність за наслідки пострадянських економічних реформ із міжнародних інституцій та західних консультантів.

Сьогодні ми знаємо, що не існує “чоловічих” чи “жіночих ” мізків. То що ж, невже закінчаться жарти про “жіночу логіку”? На жаль, не все так просто. Навіть у сфері науки і зараз існують упередження щодо жінок. Про це читайте у статті, яку для нас переклав Павло Шопін.

1% власників багатств володіють трохи менше ніж 50% багатств у всьому світі. Дуже невелика еліта володіє засобами виробництва та фінансами — і саме так вони узурпують левову частку доходів та багатства. Вони не є освіченішими чи розумнішими, але отримують капітал в спадок або через комерційно вдалий шлюб. А для мільярдів людей нормою залишається бідність.

Радимо прочитати статтю Майкла Робертса у перекладі Міли Григоренко.

Нюрнберзький процес став не лише міжнародним судом над над нацистськими злочинцями, а і місцем зустрічі двох світоглядних систем. Саме тут колишнім союзникам доведеться розчаруватися одне в одному.

Американська історикиня Франсін Гірш провела титанічну роботу з архівними документами, яка вилилась у книжку «Радянський суд у Нюрнберзі. Нова історія Міжнародного військового трибуналу після Другої світової війни». Радимо прочитати рецензію Анни Купінської.

«Криза ідентичності» чи боротьба за її «визнання» стали звичними висловами в наукових і активістських середовищах. Без терміна «ідентичність» уже важко уявити обговорення питань гендеру, сексуальності, політики пам'яті тощо. Але до середини минулого століття це слово ніколи не вживалося у тих значеннях, які є звичними для нас сьогодні. Про які культурні зміни це може свідчити й чи справді нам не обійтися без цього слова?

Мері Моран, за допомогою культурно-матеріалістичного підходу «ключових слів» Реймонда Вільямса, аналізує еволюцію значення слова та соціальний контекст США 1950-1960-х років, коли воно стало центральним для сучасної політики. Дякуємо за переклад Павлу Шопіну.

Существует распространенный стереотип о марксизме как теории, которая не имеет ничего общего с экологией. Даже больше — марксизм ассоциируется с технологическим оптимизмом и приоритетом развития тяжелой промышленности без учета экологических последствий. Но за последние несколько десятилетий произошло переоткрытие экологической составляющей интеллектуального наследства Маркса и Энгельса, что позволило поставить этот стереотип под сомнение. Предлагаем вашему вниманию статью Джона Беллами Фостера о сложных взаимоотношениях марксизма и экологической теории и практики.

Другого вересня, не доживши до шістдесятиліття, помер Девід Гребер, американський антрополог і анархіст, професор Лондонської школи економіки і, можливо, найвпливовіший лівий антрополог останніх двох десятиліть. Вирісши в нью-йоркській родині робітників-соціалістів, Гребер став анархістом та обрав академічну кар’єру. Він захистив дисертацію про магію, рабство та політику на Мадагаскарі під науковим керівництвом одного з засновників економічної антропології Маршала Салінза, а автор книги про марксизм в антропології та спеціаліст з Мадагаскару Моріс Блок назвав Гребера «найкращим антропологом-теоретиком свого покоління». Активістська діяльність Гребера була пов’язана з найбільш значущими соціальними рухами минулого десятиліття, від «Окупуй Вол-стріт» (Греберу приписують авторство гасла «Ми 99 %») до «Повстання проти вимирання» і радикального руху всередині британської партії Лейбористів.

Крім своїх ранніх книг, присвячених антропології вартості, анархістській антропології та рухові за глобальну справедливість, Гребер написав кілька праць, що стали бестселлерами минулого десятиліття. Книга «Борг: перші 5000 років» (2011), з основними аргументами якої ви можете ознайомитися на нашому сайті (https://t.ly/0mKC), розповідає історію виникнення боргу з державного примусу, а грошей — з боргу. Долучаючись до пост-кризових дебатів, Гребер заперечував теорію грошей мейнстрімної економіки і закликав вивчати «щоденний комунізм», що ґрунтується на взаємному обміні та відчутті солідарності. Книжка «Паскудні роботи: теорія» (2018) виросла з неймовірно популярного есе 2013 року, яке ми переклали на Спільному (https://t.ly/26Mw). У ній Гребер стверджує, що десь половина всіх видів праці в сучасному західному капіталізмі не має раціонального обґрунтування, а є результатом «менеджерського феодалізму» та глибоко вкоріненої ідеї про те, що праця — це обов’язок і основа людської гідності. Альтернативу ірраціональності капіталістичної праці Гребер вбачав у безумовному базовому доході.

Останніми роками Гребер видав у співавторстві зі своїм вчителем Салінзом книгу «Про царів», де вони аналізували соціальне походження та міфологічне оформлення домодерної суверенності. З британським археологом Девідом Венгровом Гребер працював над рукописом праці під робочою назвою «Світанок всього», що мала б переосмислити так звані «доісторичні» суспільства та епохальне значення «неолітичної революції»; уявлення про задум цієї книги можна скласти з їхньої спільної статті, перекладеної на Спільному (https://t.ly/IsOO). Наступним його проектом мало б стати дослідження про піратів та історії, які вони про себе створювали. Гребер був редактором наукового видання у відкритому доступі «ХАУ: Журнал антропологічної теорії» (haujournal.org), співрозмовником і вчителем безлічі політично ангажованих дослідників. Багато з них не поділяли його погляди, але всі були вдячні за інтелектуальний і політичний стимул, який давала ерудиція, сміливість і емпатія Девіда Гребера.

☝️Тексти Девіда Гребера, перекладені на Спільному:
📌 Борг: історія перших п’яти тисяч років — https://t.ly/0mKC
📌 Що таке борг? — https://t.ly/b0q3
📌 Про феномен паскудної роботи — https://t.ly/26Mw
📌 Як змінити хід історії людства? (принаймні ту її частину, що вже відбулася) — https://t.ly/IsOO

☝️Тексти про Гребера на Спільному:
📌 Крістофер Ші. «Академічне вигнання» радикального антрополога — https://t.ly/kwVC
📌 Кирилл Телин. Игра в бюрократию, или два Бэтмена в столе (рецензія на книжку Гребера) — https://t.ly/aJmi

Причинами джентрифікації зазвичай вважають попит представників середнього класу на житло в колишніх робітничих районах. Але чи справді саме це стоїть у центрі трансформації міста? Відомий маркситський географ Ніл Сміт наголошує, що просторові зміни радше є результатом переміщення капіталу. Опублікована понад 40 років тому, ця робота вже стала класичною. І хоч дослідження стосувалося міст США, воно є корисним і для аналізу пострадянських реалій.

У Кривому Розі триває підземна акція гірників. Робітники вимагають підвищення зарплати та збереження пільг. Зараз під землею протестує понад чотири сотні працівників «Криворізького залізорудного комбінату», яким володіє група СКМ Ріната Ахметова і «Приват» Ігоря Коломойського.

Про причини протесту пише Віталій Дудін.

Ерік Райнерт — норвезький економіст, послідовний критик неолібералізму та захисник протекціоністської політики. Орися Грудка написала огляд його найвідомішої книжки «Як багаті країни стали багатими і чому бідні країни залишаються бідними», перевиданої минулого року в Україні.

Багатьом колишнім мешканцям Донбасу знайоме відчуття «тимчасовості», ніби ситуація вдома скоро прийде до норми і можна буде повернутися. Державні інституції України і досі діють так, ніби конфлікт є тимчасовим явищем.

Про почуття переселенців, бюрократичні перешкоди і обмеження — читайте в дослідженні аспірантки Оксфордського університету Емми Рімпіляйнен.

25 років тому була укладена Пекінська декларація та Платформа дій — міжнародні стратегічні документи ООН, які мали б забезпечити прогрес у встановленні гендерної рівності. Наша редакторка Оксана Дутчак пояснює основну ваду цього документу.

Вже два тижні криворізькі гірники перебувають під землею, вимагаючи збільшення зарплати й покращення умов праці. Сьогодні страйкарі заявили, що на шахтах працівники СБУ почали допити. Радимо почитати репортаж від @politkrytyka з місця подій.

В часи, коли стало модним говорити, що «робітничого класу вже немає», єдиним соціальним класом, про який можна згадувати у «пристойному» товаристві став середній клас. Його зміцнення проголосили необхідною умовою стабільних ліберальних демократій. Але яка соціальна дійсність ховається за цим терміном і що відбувається з глобальним середнім класом в сучасному світі?

Професор соціології Кембриджського університету Йоран Тернбон розповідає про походження цього терміну та долю середніх класів у різних частинах світу в статті для New Left Review. Дякуємо Павлу Шопіну за переклад.