27 июля на Донбассе начал действовать режим полного прекращения огня. Это уже далеко не первое перемирие за время войны, и похоже уже никто не верит, что оно приведет к действительному прекращению боевых действий.

Авторы статьи анализируют динамику мирного процесса первого года правления Зеленского и перспективу реинтеграции неподконтрольной части Донбасса.

Сьогодні виповнилося рівно 140 років з дня народження Володимира Винниченка — видатного українського політичного діяча та письменника соціалістичних поглядів. З цієї нагоди ми підготували підбірку наших публікацій, які допоможуть краще зрозуміти соціально-політичний контекст його життя.

В 1901 році Винниченко вступив до Київського університету. Це був час найбільшого підйому студентського руху за всі роки існування Російської імперії, а Київський університет був одним із найбільш революційних у Російській імперії. Тому немає нічого дивного в тому, що навчання він так і не закінчив — у 1903 році його заарештували за революційну діяльність, виключили з університету й посадили до Лук'янівської в'язниці, звідки він втік. Це був доволі типовий шлях для багатьох тодішніх студентів.
Детальніше про Київський університет у ті роки, його революційне студентство та Лук'янівську в'язницю читайте у статті Тараса Білоуса: https://bit.ly/2P0KFiv

В 1917–1919 роках Винниченко був одним із лідерів революції в Україні. Однією з головних суперечностей, що визначала хід революційних подій в Україні в ті роки, був розрив між її соціальним і національним виміром — боротьбою за національне визволення українського народу та класовою боротьбою селянства й робітничого класу. Винниченко був один із тих, хто з самого початку намагалися узгодити ці дві тенденції, а хід Української ревлюції — із загальноросійським революційним рухом.
Детальніше про ці протиріччя і його вплив на хід загальноєвропейської соціалістичної революції читайте у статті британського історика Кріса Форда: https://bit.ly/39yvSFr

В 1919 році Винниченко виїхав за кордон, де написав свої спогади про Українську революцію та став одним із найпомітніших представників комуністичної частини української політичної еміграції. Втім, на відміну від Михайла Грушевського він не переїхав до УРСР, а обмежився лише короткою поїздкою в 1920 році.
Детальніше про феномен «зміновіхівства» в українській еміграції — рух за повернення до радянської України та компроміс із більшовиками читайте у статті Максима Мазипчука: https://bit.ly/2EsvbSB

Українські дитячі садочки залишаються найбільш доступною формою догляду за дітьми поза сім'єю. Але там дітей нерідко чекають холодні приміщення і несмачна їжа, а батьків — чималі “благодійні внески”. Самі ж працівниці та працівники дитсадків отримують малі зарплати і перевантажені роботою.

Радимо прочитати статтю Олени Ткаліч, підготовлену за матеріалами опитування матерів дітей-дошкільнят та працівниць і працівників дитсадків.

Під час карантину непросто всім, але особливо – жінкам. І раніше на їхніх плечах лежав тягар доглядової праці, а тепер навантаження збільшилось у рази. Догляд за дітьми, приготування їжі, прибирання і при цьому робота, яка перейшла у дистанційний режим.

Презентуємо черговий комікс від французької феміністичної художниці Емми. Дякуємо за переклад Денису Горбачу, а за верстку Олі Гордієнко.

Статтю нашого редактора Артема Тідви про поведінку забудовників під час карантину переклали англійською. Дякуємо колегам з OpenDemocracy. Будь ласка, надішліть цю статтю англомовним друзям, якщо вони цікавляться Україною.

Літо — чудовий час для серіалів. От і наш редактор Денис Горбач подивився «На межі можливого», призабутий франко-німецький серіал 1970-х, своєрідну суміш бондіани і наукової фантастики. І хоч серіалу виповнилося майже півстоліття, актуальності він не втратив. Другий сезон присвячено економічній кризі, знайти вихід з якої мають голови найбільших центральних банків, що зібралися в таємному місці у Франції. Але раптом щось іде не так, і в гру вступають детективи Міжнародного бюро запобігання науковим зловживанням.

Як телевізійний серіал стає притчею про порятунок капіталізму — читайте у нашій статті.

В воскресенье, 9 августа, в Беларуси пройдут президентские выборы. Кампанию сопровождало недопущение «неугодных» кандидатов, протесты оппозиции и даже появление в стране бойцов российской частной военной компании Вагнера.

Украинские СМИ события в Беларуси иначе как «Майданом» не называют, а отдельные политики и представители интеллигенции наперебой раздают советы белорусским протестующим, хоть их мнения и не спрашивали. Отсюда и некритичность оценки программы оппозиции, которая обещает массовую приватизацию и дерегуляцию рынка труда, что лишь ускоряет нынешнюю политику Лукашенко.

О ситуации в предвыборной Беларуси читайте в статье Владимира Артюха.

Вночі 31 липня у потязі «Маріуполь — Київ» п’яний чоловік побив і намагався зґвалтувати пасажирку. Історія спричинила інформаційну хвилю у ЗМІ та соцмережах. Нападника затримано, частину персоналу звільнено. Але цього замало для вирішення проблеми насильства у нічних потягах, з яким продовжують стикатися жінки . Звучать пропозиції повернення транспортної поліції та введення гендерно-роздільних вагонів.

Ми попросили Марту Гавришко описати свій досвід мандрівок потягами.

Коронавирус стал испытанием для всего мира. Но одно дело — бороться с ним, имея развитую систему здравоохранения и финансовые резервы, а другое — пытаться победить эпидемию, будучи окруженными враждебными силами. Именно такая ситуация сложилась в Рожаве, автономной администрации Северной и Восточной Сирии. Об этом опыте курдской автономии читайте в статье Дмитрия Петрова.

Деякі редактори нашого журналу не уявляють початок робочого дня без чашки запашного чаю. Цей напій дійсно надає енергію та чудово втамовує спрагу. А ще торгівля чаєм може розповісти дещо важливе про історію капіталізму.

Так що мерщій ставте чайник і заварюйте головного героя нашої публікації. А за переклад дякуємо Павлу Шопіну.

Наша стаття про мирний процес на Донбасі англійською мовою.

Продолжаем следить за событиями в Беларуси. Протесты против Александра Лукашенко приняли форму безлидерного децентрализованного сопротивления. Но вчера волнения также начались на некоторых предприятиях, а в этом случае властям уже сложно просто отмахнуться резиновыми дубинками и светошумовыми гранатами. Пока ещё рано говорить о всеобщей забастовке, но наш редактор и автор этого текста Владимир Артюх всё менее скептически относится к возможности её начала.

Сьогодні у нас незвичний матеріал для «Спільного» — діалог матеріаліста і християнина. За обома ними стоїть автор Євген Конопльов, який таким чином осмислює розрив із релігійною картиною світу і перехід до матеріалізму. В цьому тексті автор вирішив спростувати аргументи на користь віри в Бога — Парі Паскаля, п'ять аргументів Томи Аквінського, а також докази Рене Декарта й Іммануїла Канта.

Нещодавно один академічний журнал опублікував статтю, автор якої стверджує про наявність зв’язку між політичною корупцією та масою тіла пострадянських політиків. Стаття викликала жваве обговорення науковців у соцмережах, які її висміювали, але на думку Павла Шопіна, в цих дискусіях не згадали про головне. Подібне дослідження не проводили б для вивчення корупції на Заході. Але їх можна проводити деінде, бо це знімає відповідальність за наслідки пострадянських економічних реформ із міжнародних інституцій та західних консультантів.

Сьогодні ми знаємо, що не існує “чоловічих” чи “жіночих ” мізків. То що ж, невже закінчаться жарти про “жіночу логіку”? На жаль, не все так просто. Навіть у сфері науки і зараз існують упередження щодо жінок. Про це читайте у статті, яку для нас переклав Павло Шопін.

1% власників багатств володіють трохи менше ніж 50% багатств у всьому світі. Дуже невелика еліта володіє засобами виробництва та фінансами — і саме так вони узурпують левову частку доходів та багатства. Вони не є освіченішими чи розумнішими, але отримують капітал в спадок або через комерційно вдалий шлюб. А для мільярдів людей нормою залишається бідність.

Радимо прочитати статтю Майкла Робертса у перекладі Міли Григоренко.

Нюрнберзький процес став не лише міжнародним судом над над нацистськими злочинцями, а і місцем зустрічі двох світоглядних систем. Саме тут колишнім союзникам доведеться розчаруватися одне в одному.

Американська історикиня Франсін Гірш провела титанічну роботу з архівними документами, яка вилилась у книжку «Радянський суд у Нюрнберзі. Нова історія Міжнародного військового трибуналу після Другої світової війни». Радимо прочитати рецензію Анни Купінської.

«Криза ідентичності» чи боротьба за її «визнання» стали звичними висловами в наукових і активістських середовищах. Без терміна «ідентичність» уже важко уявити обговорення питань гендеру, сексуальності, політики пам'яті тощо. Але до середини минулого століття це слово ніколи не вживалося у тих значеннях, які є звичними для нас сьогодні. Про які культурні зміни це може свідчити й чи справді нам не обійтися без цього слова?

Мері Моран, за допомогою культурно-матеріалістичного підходу «ключових слів» Реймонда Вільямса, аналізує еволюцію значення слова та соціальний контекст США 1950-1960-х років, коли воно стало центральним для сучасної політики. Дякуємо за переклад Павлу Шопіну.

Существует распространенный стереотип о марксизме как теории, которая не имеет ничего общего с экологией. Даже больше — марксизм ассоциируется с технологическим оптимизмом и приоритетом развития тяжелой промышленности без учета экологических последствий. Но за последние несколько десятилетий произошло переоткрытие экологической составляющей интеллектуального наследства Маркса и Энгельса, что позволило поставить этот стереотип под сомнение. Предлагаем вашему вниманию статью Джона Беллами Фостера о сложных взаимоотношениях марксизма и экологической теории и практики.

Другого вересня, не доживши до шістдесятиліття, помер Девід Гребер, американський антрополог і анархіст, професор Лондонської школи економіки і, можливо, найвпливовіший лівий антрополог останніх двох десятиліть. Вирісши в нью-йоркській родині робітників-соціалістів, Гребер став анархістом та обрав академічну кар’єру. Він захистив дисертацію про магію, рабство та політику на Мадагаскарі під науковим керівництвом одного з засновників економічної антропології Маршала Салінза, а автор книги про марксизм в антропології та спеціаліст з Мадагаскару Моріс Блок назвав Гребера «найкращим антропологом-теоретиком свого покоління». Активістська діяльність Гребера була пов’язана з найбільш значущими соціальними рухами минулого десятиліття, від «Окупуй Вол-стріт» (Греберу приписують авторство гасла «Ми 99 %») до «Повстання проти вимирання» і радикального руху всередині британської партії Лейбористів.

Крім своїх ранніх книг, присвячених антропології вартості, анархістській антропології та рухові за глобальну справедливість, Гребер написав кілька праць, що стали бестселлерами минулого десятиліття. Книга «Борг: перші 5000 років» (2011), з основними аргументами якої ви можете ознайомитися на нашому сайті (https://t.ly/0mKC), розповідає історію виникнення боргу з державного примусу, а грошей — з боргу. Долучаючись до пост-кризових дебатів, Гребер заперечував теорію грошей мейнстрімної економіки і закликав вивчати «щоденний комунізм», що ґрунтується на взаємному обміні та відчутті солідарності. Книжка «Паскудні роботи: теорія» (2018) виросла з неймовірно популярного есе 2013 року, яке ми переклали на Спільному (https://t.ly/26Mw). У ній Гребер стверджує, що десь половина всіх видів праці в сучасному західному капіталізмі не має раціонального обґрунтування, а є результатом «менеджерського феодалізму» та глибоко вкоріненої ідеї про те, що праця — це обов’язок і основа людської гідності. Альтернативу ірраціональності капіталістичної праці Гребер вбачав у безумовному базовому доході.

Останніми роками Гребер видав у співавторстві зі своїм вчителем Салінзом книгу «Про царів», де вони аналізували соціальне походження та міфологічне оформлення домодерної суверенності. З британським археологом Девідом Венгровом Гребер працював над рукописом праці під робочою назвою «Світанок всього», що мала б переосмислити так звані «доісторичні» суспільства та епохальне значення «неолітичної революції»; уявлення про задум цієї книги можна скласти з їхньої спільної статті, перекладеної на Спільному (https://t.ly/IsOO). Наступним його проектом мало б стати дослідження про піратів та історії, які вони про себе створювали. Гребер був редактором наукового видання у відкритому доступі «ХАУ: Журнал антропологічної теорії» (haujournal.org), співрозмовником і вчителем безлічі політично ангажованих дослідників. Багато з них не поділяли його погляди, але всі були вдячні за інтелектуальний і політичний стимул, який давала ерудиція, сміливість і емпатія Девіда Гребера.

☝️Тексти Девіда Гребера, перекладені на Спільному:
📌 Борг: історія перших п’яти тисяч років — https://t.ly/0mKC
📌 Що таке борг? — https://t.ly/b0q3
📌 Про феномен паскудної роботи — https://t.ly/26Mw
📌 Як змінити хід історії людства? (принаймні ту її частину, що вже відбулася) — https://t.ly/IsOO

☝️Тексти про Гребера на Спільному:
📌 Крістофер Ші. «Академічне вигнання» радикального антрополога — https://t.ly/kwVC
📌 Кирилл Телин. Игра в бюрократию, или два Бэтмена в столе (рецензія на книжку Гребера) — https://t.ly/aJmi