❗️ Профспілка медіаторів PinchukArtCentre просить вашої підтримки.
У відкритому листі вони вимагають:
☑️ Публічного вибачення і відновлення посад медіаторів та гідів.
☑️ Підписання колективних договорів з працівниками.
☑️ Проведення публічної зустрічі за участі адміністрації, профспілки та ЗМІ.
Профспілка закликає бойкотувати PinchukArtCentre доки ці вимоги не будуть виконані.
Нагадаємо, що після створення профспілки 30 медіаторам та гідам не продовжили трудові контракти.
Ми висловлюємо солідарність й закликаємо підтримати профспілку.

З часу свого створення PinchukArtCentre справно працював на позитивний імідж для українського олігарха Віктора Пінчука. Та нещодавно його менеджмент дав маху, звільнивши медіаторів після того, як вони створили профспілку. Це спровокувало скандал і вкотре розкололо мистецьку спільноту. Про солідарність із медіаторами заявила низка представників і представниць творчих кіл, але, на жаль, знайшлося і чимало прихильників дій адміністрації.

«Ситуація з ПінчукАртЦентром до смішного незручна: чи не всі коли-небудь співпрацювали з ним і чимось йому завдячують. Для художників, які довгий час створювали роботи соціально критичного спрямування, раптово стає неможливим солідаризуватися. Коментарі, спрямовані на критику капіталістичної системи та нерівності, розгублено замовкають у ситуації скасування посади медіатора».

Видання ВОНО зсередини, бо в «редакції у різні часи було 300 ексмедіаторів, а серед авторів — 100500», розповідає про поки що коротку, але яскраву історію профспілки ПАЦ. А також пояснює, чому помиляються захисники менеджменту, і чому прекарність культурних працівників на Заході — не виправдання.

Весну у Верховній Раді розпочинають із переформатування Кабміну. Швидше за все у ньому залишиться в якійсь ролі чинний міністр економіки Тимофій Милованов — неоліберал, адепт тотальної приватизації, палкий прихильник законопроєкту «Про працю» № 2708. Але навряд чи можна сподіватися, що оновлений уряд відмовиться від урізання прав робітників.

А поки радимо прочитати колонку Дениса Новікова про те, як цей законопроєкт зображує типову картину сучасного світу, глобалізованого за ліберальними зразками, де поряд з інноваційними парками, маркетами з органічними веганськими продуктами та затишними кав’ярнями сусідять нетрі, бруд та відсталість.

Сьогодні святкуємо 149-й день народження Рози Люксембург. На жаль, ім’я цієї теоретикині марксизму та революціонерки потрапило під каток декомунізації. Але це не значить, що ми маємо про неї забути.

2015 року вийшла біографія Рози Люксембург у вигляді графічного роману, який невдовзі був перекладений українською мовою. Почитайте інтерв’ю Oksana Dutchak із авторкою коміксу «Червона Роза» Кейт Еванс.

Зараз в університетах Британії відбувається страйк членів UCU - University and College Union. Працівники 60 закладів борються за кращу заробітну плату й умови праці та забезпечення пенсій. Викладачі не просто відмовилися від проведення пар, а створили пікети під закладами та організовують teach-outs.

Сьогодні на одному з таких заходів в UCL School of Slavonic and East European Studies, Marko Bojcun і Tom Rowley розказали про трудову реформу в Україні. Учасники страйку разом з нашою редакторкою Viktoriia Muliavka і спікерами висловили підтримку українським профспілкам у боротьбі за відстоювання робітничих прав.

Цієї неділі світ відзначатиме Міжнародний жіночий день. Не свято «весни і краси», а день боротьби за права жінок.
Ми вважаємо, що «гендерна рівність», яку часто згадуватимуть в ці дні, є неможливою, коли влада урізає соціальні видатки і самоусувається від регулювання економіки.
Читайте про це в дослідженні нашої редакторки Оксани Дутчак.

Корупцією часто пояснюють економічні проблеми України. А створення незалежних антикорупційних органів, для розслідування злочинів у вищих ешелонах влади — одна з головних тем української політичної боротьби.
Та іноді, щоб краще оцінити місцеву політику, корисно озирнутися на інші країни. Наприклад, на Румунію, яку західні ЗМІ та міжнародні антикорупційні організації подають як зразковий приклад боротьби з корупцією. І справді, з середини 2000-х років тут звітують про постійне зростання кількості обвинувальних актів і притягнень корупціонерів до кримінальної відповідальності. Але за півтора десятиліття боротьби з нею, соціальні проблеми нікуди не зникли, а іноземні інвестори не хлинули в країну. Реальне зменшення рівня корупції також лишається відкритим питанням.

Детальніше про негативні сторони румунської політики читайте у статті Крістіан Черчел.

Просто решили напомнить вам, как сохранить покойствие в ситуации паники 💚

Как и многие другие институции, «PinchukArtCentre» до конца марта закрылся на карантин. Но вряд ли это закроет историю с увольнением сотрудников из-за создания профсоюза. Напомним, что в конце 2019 года медиаторы объединились для защиты своих трудовых прав. Вскоре последовала реакция: ни с кем из медиаторов не продлили трудовые контракты.

Наш редактор Александр Кравчук поговорил с Анастасией Бондаренко, главой профсоюза, о конфликте с менеджментом, поддержке (и не очень) со стороны культурного сообщества и о том, почему медиаторство — это всё-таки работа, а не волонтерство.

У зв'язку з поширенням коронавірусу українцям радять лишатися вдома, і дехто дійсно так і зробить. Але це точно не про кур’єрів служб доставки.
По-перше, цю роботу точно не візьмеш додому, а по-друге — працедавці не оплачуватимуть їм лікарняних чи відпускних, бо кур’єрів видають за «незалежних партнерів» та «фрілансерів». Ба більше, попит на кур’єрів тільки зросте, а от зростання їх прав — навряд чи.

Нагадуємо про статтю Віталія Дудіна про реалії роботи на «трудових платформах».

Все о коронавирусе и мы тоже. Пока власти закрывают метро, а граждан просят остаться дома — самое время поговорить о том, как связана пандемия, экология и современное экономическое устройство.

«Возросшая мобильность, изменения климата, загрязненный воздух — всё это идёт на пользу вирусу, а не нам». Нам же необходима доступная медицина для всех и экономика, способная выдержать карантин.

Читайте статью Саши Ренуар о неспособности эффективно бороться с распространением вируса при капитализме и о том, почему аргумент «всё равно все переболеют» — недопустим.

Во многих странах мира введено чрезвычайное положение, его возможность обсуждается также и в Украине. Параллельно вводятся новые ограничения прав и свобод граждан. На первый взгляд, это временная реакция на непредсказуемую пандемию. Но что если это проявление какой-то более глубокой тенденции?

В прошлом году после введения военного положения мы перевели статью социолога Боба Джессопа, известного своим вкладом в теорию государства. Он утверждает, что в течение последних десятилетий либеральные демократии все чаще внедряют ограничения свобод и расширение полномочий спецслужб. Такие меры оправдываются борьбой с терроризмом и другими угрозами. В результате граница между «обычным» состоянием либеральных демократий и чрезвычайным положением постепенно размывается.

По мнению Джессопа, причина этого в том, что современный мир становится все менее пригодным для стабильного сочетание демократии и капитализма. Поэтому перед нами выбор — либо смириться с нарастанием авторитарных тенденций, либо изменить систему на такую, которая способна обеспечить демократические свободы в новых исторических обстоятельствах. https://commons.com.ua/uk/liberalnaya-demokratiya-chrezvychajnye-gosudarstva-i-novaya-norma/

Сьогодні людство відзначає Міжнародний день боротьби за ліквідацію расової дискримінації. Поширення коронавірусу в Європі супроводжувалось нападами на виходців з Азії, які перші стикнулись із цією хворобою. Це показало наскільки ми далекі від єдності та як легко опуститись до минулого з його ненавистю до “інших”.
Почитайте нашу статтю про історію й сьогодення расових упереджень.

Епідемія коронавірусу вже змусила багатьох у світі по-новому глянути на функції системи охорони здоров'я та принципи, за якими вона має працювати. Стає дедалі очевиднішим, що «ми всі в одному човні», а обмеження доступу до медицини тих, хто не може за неї платити, може мати катастрофічні наслідки для всього людства.

Якщо ви вже встигли перечитати десятки, чи навіть сотні публікацій про епідемію коронавірусу і тепер хочете почитати щось ґрунтовніше про охорону здоров’я загалом, то вам до нас.
«Спільне» колись перекладало статтю Майка Гейнза про зв'язок між здоров'ям, соціальною нерівністю та економічною системою: https://bit.ly/396Ty1M
На жаль, проблеми, про які він писав, стали тільки актуальнішими.

Про що нам важливо пам’ятати:

📌Поглиблення соціальної нерівності призводить не тільки до збільшення розриву у стані здоров’я між багатими та бідними, а й до зниження середнього рівня здоров’я для всіх. Так, рівень смертності для найвищого соціального класу у Великій Британії є вищим, ніж серед представників найнижчого соціального класу у Швеції.

📌Не для кожної хвороби чи причини смерті можна знайти чіткі соціально-економічні закономірності, але для більшості поширених захворювань це можливо. Дослідження показують, що навіть ризик померти від раку легень відрізняється для представників різних соціальних класів — навіть якщо взяти до уваги кількість років та обсяги куріння, а також вміст смол.

📌Чим менше у вас людей, які потребують лікування, тим більше ви можете витратити на тих, хто мав справжні (а не соціально зумовлені) підстави захворіти.

📌Впровадження ринкової логіки в системі охорони здоров’я підриває її здатність до раціонального планування. Вона руйнує навіть джерела інформації, які уможливили б таке планування. Результат — нерівний доступ до базових послуг. А це веде до величезних втрат у реальній ефективності.

📌Чим більше послуги охорони здоров’я визначаються капіталістичною логікою, тим вищими є витрати. Розширення прошарку управлінців збільшує обсяги ресурсів, які витрачаються не на лікування і догляд, а йдуть у приватні руки. Так, фармацевтична індустрія витрачає лише близько 14% доходів на дослідження, а 30% — на маркетинг і адміністрування.

📌Для вирішення проблеми неефективності національних систем охорони здоров’я, вони мають ґрунтуватися на принципах всеохопності, універсальності і справедливості.

Почитайте колонку нашого редактора Романа Губи про те, чому в часи епідемії влада має робить щось більше, аніж забороняти.
«“Залишаюся вдома” — гарний флешмоб, але тільки якщо у вас дійсно є безпечне місце, з якого вас не виженуть наступного місяця через борг по квартирі. Нікому не хочеться бути “одинадцятим пасажиром” небезпечної маршрутки, але іноді на це є причини»

Зовсім скоро виповниться шість років з початку війни на Донбасі. За цей час від бойових дій загинуло понад 13 тисяч людей, щонайменше 3345 із них — цивільні. В багатьох містах України з’явились пам’ятники загиблим, але в більшості випадків вони присвячені військовим та добровольцям, а не мирному населенню. Та приклади вшанування пам’яті цивільних жертв є по обидва боки фронту.

Наш редактор Тарас Білоус порівнює політику пам’яті щодо загиблих мирних мешканців на підконтрольній та непідконтрольній частинах Донбасу.

Стаття доступна також російською мовою

На час карантину влада заборонила масові заходи та міський транспорт, а от оренду плату за житло ніхто не скасовував. Хоча в багатьох орендарів зменшаться доходи через безоплатні відпустки та фінансову кризу. І поки нас закликають не виходити надвір, над багатьма нависає небезпека буквально опинитися на вулиці.

Про можливі дії орендарів та орендодавців у цій ситуації розмірковує Альона Ляшева.

Пандемія коронавірусу у світі загострила проблеми, які багато хто прагнув не помічати. І коли виявилось, що багаторічна «оптимізація» медичних систем призвела до цілком очікуваної кризи — країни почали хапатися за державний суверенітет. Закриття кордонів, ненависть до мігрантів, відсутність солідарності з іншими постраждалими країнами — перші плоди поширення вірусу. Проте, рано чи пізно, пандемія спаде і є привід замислитись — який світ ми будемо «відновлювати», і що не менш важливо — за чий рахунок?

П’єр Дардо і Крістіан Лаваль розмірковують про спільні дії в часи глобальних ризиків і чому порятунок не прийде згори. Переклад Андрія Рєпи.

Перегляд нових відеокурсів під час карантину — розкіш, доступна далеко не кожній. На плечі багатьох жінок лягає цілодобове подвійне навантаження, адже треба поєднувати віддалену роботу з неоплачуваною доглядовою працею.

Ми спитали гендерних експерток Олену Стрельник, Ніну Потарську та Оксану Дутчак про те, як карантин вдарив по українських жінках і що має робити держава для їхньої підтримки.

Емоційна праця — навантаження, якого не поменшало під час карантину. Як у особистих, так і професійних стосунках, безперервне пильнування за потребами інших зазвичай лягає на плечі жінок і часто залишається непоміченим. Цікавитися почуттями близьких і враховувати їхні потреби — добре і важливо, але це не має означати ігнорування власних потреб.

Що таке емоційна праця і чому вона має бути взаємною? Дізнайтеся у нашому перекладі коміксу французької феміністичної художниці Емми.