Під час написання цього тексту Євгеній Осієвський ледве не помер, дізнався про «наговор» на себе та особливості біоенергетики київських спальних районів.

Наш автор уже писав про саєнтологів, кришнаїтів та Духовний центр «Відродження». Цього разу він вирішив дізнатися, як влаштована сфера послуг магів та ворожок і чи вірять самі екстрасенси у свої надможливості.

Почитайте його дослідження, якщо ви ще не переглянули всі сезони «Битви екстрасенсів».

Увага! Цей пост заряджено на успіхи в коханні та фінансових справах.
https://commons.com.ua/uk/volhvi-spalnih-rajoniv/

В неоязичницьких та антисемітських колах України та Росії 3 липня вважається «днем перемоги Святослава Хороброго над хозарами». Протягом останніх кількох років українські ультраправі в цей день організовували марші на його честь.

Нагадуємо про нашу статтю, яка пояснює, що не так із культом Святослава Хороброго, чому ця дата є вигаданою та звідки вона прийшла в Україну.

https://commons.com.ua/uk/nevdalij-geroj-pro-kult-knyazya-svyatoslava-v-ukrayini/

Конфликт в Нагорном Карабахе продолжается уже больше тридцати лет. За эти годы мирные контакты между участниками конфликта сократились к минимуму. Закрытие границ, выселение армян из Азербайджана и азербайджанцев из Армении и военная пропаганда со стороны государств привела к взаимной изоляции обществ.

Сергей Румянцев и Севиль Гусейнова изучают Карабахский конфликт и возможности его мирной трансформацией. Они также участники центра Imagine, одним из направлений которого является диалог армян и азербайджанцев. С 2016 года они работают и с конфликтом на Донбассе.

«Спільне» поговорило с исследователями о личном опыте карабахского конфликта, сотрудничестве с властями и профессиональном «миротворчестве».

7 июля в Греции прошли досрочные выборы. Предлагаем нашим читателям краткий обзор результатов выборов от нашего редактора Денис Пілаш, а также (ниже ⬇️) подборку публикаций «Спільного» о греческой политике.

📉 Как и ожидалось, СИРИЗА, не сумевшая реализовать свою левореформистскую программу вывода Греции из долговой ямы и капитулировавшая под давлением кредиторов, потерпела поражение на парламентских выборах в Греции, набрав 31,5 % голосов — на 4 % меньше, чем на предыдущих, и на 8 % меньше, чем у консервативной «Новой демократии». Последння возвращается к власти с «витринно-умеренным» неолибералом, банкиром Кириакосом Мицотакисом во главе, но также и с правопопулистской риторикой. Ведь системной правой партии, ратовавшей за самую жесткую из бюджетных экономий, было бы не с руки критиковать правительство СИРИЗА за принятие оной по требованиям «Тройки» (Еврокомиссия + Евроцентробанк + МВФ), так что в ход шла эксплуатация истерии по поводу миграционного кризиса или достигнутого Алексисом Ципрасом и его коллегой Зораном Заевым соглашения о наименовании (Северной) Македонии, прекратившего четвертьвековой спор между соседними странами.

Националистическая мобилизация против нормализации отношений с Македонией также помогла пройти в парламент с 3,7 % новой крайне правой партии «Греческое решение» с пропутинскими симпатиями и спонсорами из числа «православных олигархов». Их лидер, конспиролог Велопулос славится тем, что продает в телемагазинах что угодно — от средств от облысения до «аутентичных письмен Иисуса, написанных Его собственной рукой» — и раньше состоял в фашизоидной партии ЛАОС (Народный православный призыв), которую, как и «Демократических левых», погубило соучастие в неолиберальных правительствах. Эти выборы также смели несколько парламентских партий — правая АНЕЛ («Независимые греки», бывшие младшие партнеры в кабинетах Ципраса, ушедшие после споров вокруг Македонии) и центристская «Потами» даже не стали на них выдвигаться.

❗️ Греческие и международные наблюдатели сходятся на том, что главная хорошая новость — провал неонацистской «Золотой зари». Располагавшая третьей фракцией в парламенте ультраправая сила, над руководством которой длится продолжительный суд за одно из многочисленных преступлений, убийство партийными боевиками рэпера-антифашиста, не преодолела избирательный барьер, набрав 2,9 процентов голосов.

📈 Вторая неплохая новость — барьер взяла сила Яниса Варуфакиса с аляповатым названием, напоминающим Гашекову «Партию умеренного прогресса в рамках закона» — «Европейский фронт реалистического неповиновения» (ΜέΡΑ25). На майских выборах ей не хватило всего 300+ голосов, чтобы попасть в Европарламент, и она стала казаться единственным «реалистическим» (т.е. проходным) вариантом для голосования среди молодых антикапиталистических несталинистских левых после перерождения СИРИЗА. Итог — 3,44 % голосов и 9 депутатов, и после неудачи всех составляющих его международного движения DiEM25 на выборах в Европарламент Варуфакис с соратниками-активистами все-таки получает публичную трибуну.

Остальные левые списки в пролете — «Курс свободы» экс-спикерки Зои Константопулу с 1,46 %, АНТАРСИЯ (коалиция семерки леворадикальных организаций) с 0,41 %, «Народное единство» (откол от СИРИЗА) с 0,28 % и парочка маоистских (и одной посттроцкистской) компартий с микроскопическими результатами не проходят.

Оставаясь разобщенными, никто из них не сумел перегруппировать радикальный левый фланг и социальные движения после сдачи идеологических позиций партией Ципраса, зато некоторые из их ведущих деятелей умудрились замараться «левопатриотическим» возмущением наименования Македонии.

🚩 Сталинистская Компартия Греции (ККЕ) третьи выборы подряд зацементировалась на уровне 15 депутатов — завидная стабильность, но также и свидетельство нерелевантности вне своего ядерного электората. Блэритские эсдеки из ПАСОК, давшие название явлению «пасокизации» европейских социал-демократических партий, вышли на третье место со все еще скромным результатом в 8 % в союзе «Движение за перемены» с КИДИСО — отколом их бывшего лидера, экс-премьера Йоргоса Папандреу. Его возвращение в парламент, в котором семья Папандреу заседала бессменно с 1923 по 2015, ознаменовало восстановление «династической политики» — как и фигура нового премьера Мицотакиса, чей отец тоже был потомственным политиком и возглавлял правительство.

Впрочем, нынешняя СИРИЗА, после капитуляции летом 2015 игравшая роль «левых» технократов, выполнявших обязательства перед кредиторами (хотя и спорадически пытавшихся вспоминать, что раньше у них были обязательства и перед избирателями), и так уже неотличима от ПАСОК. В списках еще недавно активистской партии места молодых радикалов, олдовых борцов-антифашистов и левой профессуры заняли бывшие бюрократы из ПАСОК, перебежчики из АНЕЛ и аполитичные поп-звезды.

📌 Среди молодежи — а благодаря нововведениям Ципраса впервые голосовали и 17-летние — СИРИЗА все еще ведет с примерно 38 % голосов, но показатель НД в 30 % все равно непомерно высок (вдвое выше, чем в 2015). На третьем месте у молодых — «левоевропеистская» партия Варуфакиса с 7 %. Учитывая, что классовая компонента соотносится с электоральными предпочтениями (среди рабочих крупных городов левые, несмотря на ципрасовский разворот, все еще сильней, а среди предпринимателей поддержка исконно буржуазной «Новой демократии» вдвое выше, чем у смирившейся с капитализмом СИРИЗА), красноречивы изменения явки: на выборах в январе 2015 было 67 % в рабочих кварталах против 63 % в буржуазных; сейчас — 51–55 % против 66–72 % соответственно. Разочарование в СИРИЗА проявляется скорее в демобилизации трудящихся и их движений, чем в их перетоке к другим партиям.

Для понимания контекста читайте также другие наши материалы о Греции 🇬🇷:

✏️ Статьи о влиянии кризиса 2008 года на Грецию, политике правящей тогда и победившей тогда «Новой демократии» и массовых протестах против неё:
“Хунта чёрных банкиров” — bit.ly/2XRwu5p
“Демократія проти міфології: битва на площі Синтагма” — bit.ly/30jS1kM

✏️ Лонгрид об электоральном успехе греческих ультраправых в 2012 году на фоне экономического кризиса:
“«Золотий світанок», 1980–2012. Шлях неонацистів до парламенту” — bit.ly/2XCIqUH

✏️ Большая статья об истории левого движения в Греции и взлете Коалиции радикальных левых (СИРИЗА):
“СІРІЗА: від А до Ω” — bit.ly/2G1yazc

✏️ И последнее — статьи об ошибках СИРИЗА:
“Превращая «OXI» в политический фронт: уроки СИРИЗА” — bit.ly/30mElFR
“Як СІРІЗА перестала хвилюватись і полюбила статус-кво” — bit.ly/2XV7SZC

Многие думают, что женщины и мужчины наконец стали обладать равными возможностями. Но даже в странах «первого мира» женщины все еще меньше представлены в науке, реже занимают высокие должности и меньше зарабатывают, а еще несравнимо чаще страдают от домашнего насилия.

Либеральные феминистки, указывая на эти проблемы, призывают бороться со «стеклянным потолком» и вводить гендерные квоты. Но насколько это релевантно для тех женщин, которые не слышали о феминитивах, но трудятся на работе и дома по 15 часов в сутки?

Ключ к пониманию гендерного неравенства, как утверждает Марина Ларина, лежит в теории социального воспроизводства. Борьба за гендерное равенство должна учитывать место репродуктивного труда в системе капитализма.

Кандидат в народні депутати за 214 виборчим округом, засновник «СД Платформи», Богдан Ференс каже, що відчуває себе лівоцентристом, але не акцентує цього у своїй програмі. Виборцям на окрузі він обіцяє сприяти розбудові соціальної інфраструктури району, покращення якості освіти та медицини та захист навколишнього середовища.

Ми поспілкувалися із кандидатом у народні депутати про основні позиції його програми та питання, які кандидат увагою оминув — війну на Донбасі, захист української мови, оподаткування великого бізнесу та співпрацю з МВФ.

Виталий Дудин из "Соціального руха" живёт в Киеве, но решил избираться в народные депутаты по Кривому Рогу. Ранее он помогал рабочим Кривбасса в отстаивании трудовых прав и теперь рассчитывает на их поддержку. Избирателям он обещает изменения в социально-трудовой политике и борьбу против неолиберальных реформ.

“Спільне” поговорило с левым кандидатом в нардепы о войне на Донбассе, возвращении социальных выплат жителям неподконтрольных территорий и почему он одновременно поддерживает украинизацию, но выступает против декоммунизации.

Якщо ви Ольга Богомолець, не читайте цей текст. За посиланням є чимало ненормативної 🤬 лексики.

Нещодавно внесений до Верховної Ради законопроект «Про протидію лихослів’ю» навряд чи коли-небудь буде прийнятий парламентом. Але інтернет-аудиторія одностайно занесла його у недоторканний запас українських політичних мемів.

Лінгвіст і дослідник обсценної лексики Сергій Оржеховський розповідає чому не варто вводити цензуру і не потрібно стримуватись, коли ви вдарили себе молотком по пальцях.

Шкода, що цей текст не можна розмістити поруч із рекламою київських житлових комплексів. Тоді у них було би більше правди, а не лише обіцянки затишного помешкання в районі Бортницької станції аерації.

Все більшу кількість новобудов у столиці можна сприймати як символ економічного росту, але насправді це скоріше історія про посилення регіональної нерівності і концентрацію ресурсів в одному місті. Натомість держава ігнорує свої функції і «забуває» про соціальне житло. Через це хтось має «у портфелі» тисячі квадратних метрів, а інші віддають половину доходу за оренду.

Наша редакторка Альона Ляшева пояснює, чому українські регіони розвиваються нерівномірно, як це пов’язано із ринком житла і чому впоратись з цим не допоможуть іноземні інвестори чи конкуренція.

👷‍♂️🏗 🏢 Цим відео ми розпочинаємо спецпроект «Кияни. Тимчасово», який робимо разом із нашими друзями з VECTOR:media. Він розповідає про тих, хто приїздить із регіонів, щоб жити і працювати в столиці.

Наша перша героїня, кранівниця Галина Владимаренко, вже не перший рік приїжджає на роботу до Києва з Черкас.
Галина Петрівна працює на висоті 150 метрів, але це не заважає їй прикрикнути на будівельників, які забувають одягнути каски або помилуватися київськими краєвидами. Вона вважає, що всюди має бути порядок і справедливість. За це вона й бореться, створюючи профспілку кранівників.

Дивіться трейлер міні-фільму «Майна! Віра! Галина Петрівна», прем'єра якого буде вже за декілька днів.

Нещодавно видання "Гендер в деталях" опублікувало статтю Марії Маєрчик і Ольги Плахотнік, у якій вони пропонують критичний погляд на розвиток феміністичного руху в Україні. Ми не в усьому погоджуємося з авторками статті, але на нашу думку, це важливий текст, який ставить доречні запитання.

Дослідниці критикують застосування до українського та східноєвропейського досвіду «західних» класифікацій і періодизацій, зокрема метафору «хвиль» фемінізму. Натомість вони пропонують розглядати розвиток феміністичного руху через його взаємодію з націоналізмом, неолібералізмом, державою та постколоніальним контекстом.

На думку дослідниць, Євромайдан став «утраченою можливістю» для фемінізму. Зіткнувшись із нападами ультраправих та байдужістю лібералів, активістки почали «вписувати» себе у загальний націоналістичний порядок денний Майдану та оминати гострі кути, щоб «не провокувати праворадикалів. А з початком війни феміністичні групи все частіше означували себе як націоналістичні. Але такий тип активізму спрямований на досягнення видимості й представленості жінок у владних структурах, а не на боротьбу з соціальною несправедливістю та ієрархіями.

Запрошуємо до прочитання тексту й дискусії.

Протягом останніх десятиліть економіка Європи суттєво змінилась внаслідок розпаду Східного блоку, створення ЄС та неоліберального повороту. Як вплинули ці процеси на регіональну нерівність? Збільшила політика ЄС розрив між багатими й бідними країнами та містами, чи зменшила?
Ці питання у своїй статті розглядають дослідники Влад Михненко та Мануель Вольф. Автори критикують підхід так званої «критичної політичної економії», виступаючи на захист державного регулювання для подолання капіталістичних нерівностей у просторі.
http://bit.ly/2GCLNVS

Літо для українських студентів — вже давно не історія про щасливі канікули. Замість відпочинку вони часто витрачають його, аби заробити на життя та навчання. Не маючи пристойних варіантів в Україні, студенти-агрономи їдуть збирати ягоди за кордон, а філологи вдосконалюють мову, працюючи в готелях.

Читайте статтю Марини Ларіної про те, з якими порушеннями стикаються українські студенти на «виробничій практиці» у Німеччині.

У Колі немає акаунта на Facebook. Він не постить сторіз в Instagram, хоча зустрів не один світанок на висоті двадцять п'ятого поверху. Коля - будівельник. І четвертий рік працює в Києві з весни по осінь. Його сім'я залишились у Рівному, але там не знайти гідної роботи. А колись він займався плаванням і був призером всеукраїнських змагань. Тепер плавання - це лише хобі. Свою історію він розповів Діні Артеменко та Мілі Григоренко.

Разом з «VECTOR:media» і за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung ми починаємо спецпроект «Кияни. Тимчасово», присвячений людям, які приїжджають до Києва на сезонні роботи.

«Працюйте самі на себе за гнучким графіком, отримуйте гідний заробіток і знайомтеся з найцікавішими місцями вашого міста у процесі роботи», — так закликає «стати партнером» стартап із доставки їжі Glovo. У перекладі з мови капіталізму це означає, що у кур’єра не буде ані гарантованого доходу, ані повноцінних вихідних, ані хоч якихось соціальних гарантій.

Київські кур’єри Glovo вже кілька разів за це літо протестували проти змінення системи оплати праці.
Юрист Віталій Дудін роз’яснює, чому «жовті рюкзаки» 
мають і далі тиснути на працедавця і як їм може допомогти західний досвід.

Якими були суспільства давніх мисливців-збирачів? Влада належала вождю, чи всі були рівними? Жінки корилися чоловікам, чи була гендерна рівність? Що нам можуть сказати про це мисливські племена, що збереглися до модерних часів?

Нещодавно антрополог-анархіст Девід Ґребер із колегою Девідом Венґровим спробували заперечити поширену думку про егалітарність мисливців-збирачів.

Сьогодні ми публікуємо переклад статті антропологині Камілли Пауер, яка критикує їх за ігнорування гендерних відносин і намагається пов’язати це питання з еволюцією людського виду.

Ріст популярності лівих у США - ще одна реакція на правління націоналістичного магната Трампа. Термін «соціалізм» більше не є тавром для покоління, що виросло після холодної війни.

Після кризи 2008 року на Заході поширилися різні види неформальної економіки. Деякі прогресивні рухи  розглядають їх як базу для нової, справедливішої моделі економіки. Але те, що виглядає новим і модним на Заході, є необхідною для виживання сірою буденністю в постсоціалістичних країнах.

Яку роль відіграють неформальні практики взаємодопомоги в капіталістичному суспільстві? І наскільки вони релевантні для постсоціалістичного простору? http://bit.ly/2KLPkUh

В свое время распад Советского Союза похоронил и марксизм-ленинизм как обязательную парадигму для советских ученых. Тогдашние политические изменения коснулись не только советской ортодоксии, но и западного марксизма. Но имеют ли смысл стереотипные предубеждения о «неактуальности» этой научной парадигмы сегодня?

Уже после кризиса 2008 года интернет заполонили мемы «Marx was right». Эта волна задела не только соцсети и публицистику, но и дошла до академической среды и в течение последнего десятилетия произошло оживление интереса к марксистской теории в научных кругах. Мы предлагаем не останавливаться на этом :-)

В своей статье Дуглас Порпора, специалист в области теории социальной структуры, сравнивает марксизм с другими социологическими теориями и доказывает, что для исследования многих общественных явлений он не имеет равных в своих способностях объяснять реальность.

«Вісім чоловіків володіють таким самим багатством, як 50 % найбідніших! — Це несправедливо! Серед них має бути чотири жінки!»

Цим анекдотом наша редакторка Оксана Дутчак наочно пояснює до чого призводять спроби трансформації патріархату без зміни способу виробництва.

Радимо прочитати її статтю про феміністичну утопію - http://bit.ly/32cXF9E