Нам часто наводять Польщу, Чехію чи Угорщину як приклад країн, яким «вдалося провести успішні реформи» та «повернутися в Європу». Але за минуле десятиліття ці країни накрила хвиля правого популізму. До влади прийшли сили, що критикують постсоціалістичні трансформації, нагнітають антимігрантську паніку та йдуть на конфлікт із Брюсселем.

Що це, «зрада революції 1989 року»? Крах «демократичних сподівань»? На думку чеського публіциста Ондржея Слачалека, «ці сподівання були частиною проблеми від самого початку». Адже демократизацію пов’язували з реставрацією капіталізму, а негативні соціальні наслідки ігнорувалися через завищені очікування.

Віднедавна у кінотеатрі «Київ» не можна подивитися фільми. Тепер тут показують лише «живе кіно» — виставу «Муніципальної охорони», до якої входять і праворадикали з організації С14. Вони заблокувалися зсередини й нікого не впускають.

Таку різку зміну формату забезпечила КМДА, яка оголосила про перехід кінотеатру до іншого орендаря — компанії “Сінема-Центр”, що зареєстрована на панамський офшор. Основний аргумент міської влади - треба більше заробляти на нерухомості. Роман Губа вважає, що мистецтво не варто міряти грошима, а місто Київ заслуговує на некомерційний культурний центр для всіх.

🔥Спекотно? Нам теж! Пекельна температура не дає нормально працювати і відпочивати мільярдам людей в усьому світі. Порятунком у таку погоду може стати кондиціонер. Але, по-перше, для багатьох він досі залишається розкішшю, а по-друге, є об’єктом критики з боку еко-активістів через негативний вплив на навколишнє середовище.

Науковий письменник та журналіст Лі Філліпс вважає, що право на охолоджене повітря має бути невід’ємним, а негативний вплив від кондиціонерів можна зменшити. Все заради збереження людських життів.
http://bit.ly/2ZqVdL4

Відтепер наш останній друкований випуск «Простір та нерівність» є в онлайн-доступі. Дякуємо всім, хто долучився до його створення!
Ми публікуємо передмову і підбірку статей разом із посиланням на завантаження випуску: http://bit.ly/2KtfHiL.
🖍Якщо ви хочете отримати його у друкованому вигляді, пишіть нам! Ми радо вишлемо чи передамо вам примірники особисто.

Також, якщо у вас є ідеї з організації презентації випуску, ми розглянемо всі пропозиції.

Глобальна екологічна катастрофа вже стукає людству у двері. Мало хто знає, але найбільший фактор зміни клімату – це тваринництво. Агробізнес та харчова промисловість співпрацюють із владою багатьох країн та приховують від нас згубні наслідки тваринництва як для здоров’я людей, так і для планети в цілому.
Але що ми, окремі люди, можемо зробити в цій ситуації? Про це розповідає Яна Гетьман http://bit.ly/2Ir4vkA

У рекламі житлових комплексів ніколи не згадують про робітників, які загинули внаслідок недотримання техніки безпеки та незадовільних умов праці. На початку червня ми писали про наслідки дерегуляції бізнесу на прикладі двох нещасних випадків на будівництві ЖК “Seven”.
Журналіст Алексей Арунян влаштувався різноробочим на будмайданчик тієї ж компанії і написав про це репортаж для openDemocracy. http://bit.ly/2FolQZz

На Molodist Kyiv International Film Festival был показан фильм Zero Impunity — часть масштабного трансмедийного проекта, посвященного сексуальному насилию в зоне боевых действий — в Сирии, Центральной Африке и Украине.

Цель проекта не просто в огласке этой проблемы — в каждом расследовании публику знакомят с практическими проблемами правовой системы той или иной страны для продвижения их урегулирования и внесения изменений в законодательство.

Основная мысль, которую транслирует нам проект: изнасилование — это оружие. Обе стороны конфликта используют его в своих целях для достижения разных практических целей: для пыток, сбора информации, запугивания. В условиях, когда любое оружие — дорогостоящий товар, изнасилование является таким же военным товаром, как танки и автоматы.

Читайте материал Александра Земленита об #ZeroImpunity.

24 червня минув рік із дня загибелі 23-річного представника ромської спільноти Давида Попа, вбитого під час нападу на ромське поселення у Львові. За два місяці до цього праворадикали з організації «С14» вчинили ромський погром на Лисій горі у Києві.

«Спільне» поспілкувалося з журналістом Євгеном Савватєєвим, членом руху Молодь За Мир, який працював із постраждалими на Лисій горі ромами та продовжує допомагати після їх фактичного вигнання з Києва.

Під час написання цього тексту Євгеній Осієвський ледве не помер, дізнався про «наговор» на себе та особливості біоенергетики київських спальних районів.

Наш автор уже писав про саєнтологів, кришнаїтів та Духовний центр «Відродження». Цього разу він вирішив дізнатися, як влаштована сфера послуг магів та ворожок і чи вірять самі екстрасенси у свої надможливості.

Почитайте його дослідження, якщо ви ще не переглянули всі сезони «Битви екстрасенсів».

Увага! Цей пост заряджено на успіхи в коханні та фінансових справах.
https://commons.com.ua/uk/volhvi-spalnih-rajoniv/

В неоязичницьких та антисемітських колах України та Росії 3 липня вважається «днем перемоги Святослава Хороброго над хозарами». Протягом останніх кількох років українські ультраправі в цей день організовували марші на його честь.

Нагадуємо про нашу статтю, яка пояснює, що не так із культом Святослава Хороброго, чому ця дата є вигаданою та звідки вона прийшла в Україну.

https://commons.com.ua/uk/nevdalij-geroj-pro-kult-knyazya-svyatoslava-v-ukrayini/

Конфликт в Нагорном Карабахе продолжается уже больше тридцати лет. За эти годы мирные контакты между участниками конфликта сократились к минимуму. Закрытие границ, выселение армян из Азербайджана и азербайджанцев из Армении и военная пропаганда со стороны государств привела к взаимной изоляции обществ.

Сергей Румянцев и Севиль Гусейнова изучают Карабахский конфликт и возможности его мирной трансформацией. Они также участники центра Imagine, одним из направлений которого является диалог армян и азербайджанцев. С 2016 года они работают и с конфликтом на Донбассе.

«Спільне» поговорило с исследователями о личном опыте карабахского конфликта, сотрудничестве с властями и профессиональном «миротворчестве».

7 июля в Греции прошли досрочные выборы. Предлагаем нашим читателям краткий обзор результатов выборов от нашего редактора Денис Пілаш, а также (ниже ⬇️) подборку публикаций «Спільного» о греческой политике.

📉 Как и ожидалось, СИРИЗА, не сумевшая реализовать свою левореформистскую программу вывода Греции из долговой ямы и капитулировавшая под давлением кредиторов, потерпела поражение на парламентских выборах в Греции, набрав 31,5 % голосов — на 4 % меньше, чем на предыдущих, и на 8 % меньше, чем у консервативной «Новой демократии». Последння возвращается к власти с «витринно-умеренным» неолибералом, банкиром Кириакосом Мицотакисом во главе, но также и с правопопулистской риторикой. Ведь системной правой партии, ратовавшей за самую жесткую из бюджетных экономий, было бы не с руки критиковать правительство СИРИЗА за принятие оной по требованиям «Тройки» (Еврокомиссия + Евроцентробанк + МВФ), так что в ход шла эксплуатация истерии по поводу миграционного кризиса или достигнутого Алексисом Ципрасом и его коллегой Зораном Заевым соглашения о наименовании (Северной) Македонии, прекратившего четвертьвековой спор между соседними странами.

Националистическая мобилизация против нормализации отношений с Македонией также помогла пройти в парламент с 3,7 % новой крайне правой партии «Греческое решение» с пропутинскими симпатиями и спонсорами из числа «православных олигархов». Их лидер, конспиролог Велопулос славится тем, что продает в телемагазинах что угодно — от средств от облысения до «аутентичных письмен Иисуса, написанных Его собственной рукой» — и раньше состоял в фашизоидной партии ЛАОС (Народный православный призыв), которую, как и «Демократических левых», погубило соучастие в неолиберальных правительствах. Эти выборы также смели несколько парламентских партий — правая АНЕЛ («Независимые греки», бывшие младшие партнеры в кабинетах Ципраса, ушедшие после споров вокруг Македонии) и центристская «Потами» даже не стали на них выдвигаться.

❗️ Греческие и международные наблюдатели сходятся на том, что главная хорошая новость — провал неонацистской «Золотой зари». Располагавшая третьей фракцией в парламенте ультраправая сила, над руководством которой длится продолжительный суд за одно из многочисленных преступлений, убийство партийными боевиками рэпера-антифашиста, не преодолела избирательный барьер, набрав 2,9 процентов голосов.

📈 Вторая неплохая новость — барьер взяла сила Яниса Варуфакиса с аляповатым названием, напоминающим Гашекову «Партию умеренного прогресса в рамках закона» — «Европейский фронт реалистического неповиновения» (ΜέΡΑ25). На майских выборах ей не хватило всего 300+ голосов, чтобы попасть в Европарламент, и она стала казаться единственным «реалистическим» (т.е. проходным) вариантом для голосования среди молодых антикапиталистических несталинистских левых после перерождения СИРИЗА. Итог — 3,44 % голосов и 9 депутатов, и после неудачи всех составляющих его международного движения DiEM25 на выборах в Европарламент Варуфакис с соратниками-активистами все-таки получает публичную трибуну.

Остальные левые списки в пролете — «Курс свободы» экс-спикерки Зои Константопулу с 1,46 %, АНТАРСИЯ (коалиция семерки леворадикальных организаций) с 0,41 %, «Народное единство» (откол от СИРИЗА) с 0,28 % и парочка маоистских (и одной посттроцкистской) компартий с микроскопическими результатами не проходят.

Оставаясь разобщенными, никто из них не сумел перегруппировать радикальный левый фланг и социальные движения после сдачи идеологических позиций партией Ципраса, зато некоторые из их ведущих деятелей умудрились замараться «левопатриотическим» возмущением наименования Македонии.

🚩 Сталинистская Компартия Греции (ККЕ) третьи выборы подряд зацементировалась на уровне 15 депутатов — завидная стабильность, но также и свидетельство нерелевантности вне своего ядерного электората. Блэритские эсдеки из ПАСОК, давшие название явлению «пасокизации» европейских социал-демократических партий, вышли на третье место со все еще скромным результатом в 8 % в союзе «Движение за перемены» с КИДИСО — отколом их бывшего лидера, экс-премьера Йоргоса Папандреу. Его возвращение в парламент, в котором семья Папандреу заседала бессменно с 1923 по 2015, ознаменовало восстановление «династической политики» — как и фигура нового премьера Мицотакиса, чей отец тоже был потомственным политиком и возглавлял правительство.

Впрочем, нынешняя СИРИЗА, после капитуляции летом 2015 игравшая роль «левых» технократов, выполнявших обязательства перед кредиторами (хотя и спорадически пытавшихся вспоминать, что раньше у них были обязательства и перед избирателями), и так уже неотличима от ПАСОК. В списках еще недавно активистской партии места молодых радикалов, олдовых борцов-антифашистов и левой профессуры заняли бывшие бюрократы из ПАСОК, перебежчики из АНЕЛ и аполитичные поп-звезды.

📌 Среди молодежи — а благодаря нововведениям Ципраса впервые голосовали и 17-летние — СИРИЗА все еще ведет с примерно 38 % голосов, но показатель НД в 30 % все равно непомерно высок (вдвое выше, чем в 2015). На третьем месте у молодых — «левоевропеистская» партия Варуфакиса с 7 %. Учитывая, что классовая компонента соотносится с электоральными предпочтениями (среди рабочих крупных городов левые, несмотря на ципрасовский разворот, все еще сильней, а среди предпринимателей поддержка исконно буржуазной «Новой демократии» вдвое выше, чем у смирившейся с капитализмом СИРИЗА), красноречивы изменения явки: на выборах в январе 2015 было 67 % в рабочих кварталах против 63 % в буржуазных; сейчас — 51–55 % против 66–72 % соответственно. Разочарование в СИРИЗА проявляется скорее в демобилизации трудящихся и их движений, чем в их перетоке к другим партиям.

Для понимания контекста читайте также другие наши материалы о Греции 🇬🇷:

✏️ Статьи о влиянии кризиса 2008 года на Грецию, политике правящей тогда и победившей тогда «Новой демократии» и массовых протестах против неё:
“Хунта чёрных банкиров” — bit.ly/2XRwu5p
“Демократія проти міфології: битва на площі Синтагма” — bit.ly/30jS1kM

✏️ Лонгрид об электоральном успехе греческих ультраправых в 2012 году на фоне экономического кризиса:
“«Золотий світанок», 1980–2012. Шлях неонацистів до парламенту” — bit.ly/2XCIqUH

✏️ Большая статья об истории левого движения в Греции и взлете Коалиции радикальных левых (СИРИЗА):
“СІРІЗА: від А до Ω” — bit.ly/2G1yazc

✏️ И последнее — статьи об ошибках СИРИЗА:
“Превращая «OXI» в политический фронт: уроки СИРИЗА” — bit.ly/30mElFR
“Як СІРІЗА перестала хвилюватись і полюбила статус-кво” — bit.ly/2XV7SZC

Многие думают, что женщины и мужчины наконец стали обладать равными возможностями. Но даже в странах «первого мира» женщины все еще меньше представлены в науке, реже занимают высокие должности и меньше зарабатывают, а еще несравнимо чаще страдают от домашнего насилия.

Либеральные феминистки, указывая на эти проблемы, призывают бороться со «стеклянным потолком» и вводить гендерные квоты. Но насколько это релевантно для тех женщин, которые не слышали о феминитивах, но трудятся на работе и дома по 15 часов в сутки?

Ключ к пониманию гендерного неравенства, как утверждает Марина Ларина, лежит в теории социального воспроизводства. Борьба за гендерное равенство должна учитывать место репродуктивного труда в системе капитализма.

Кандидат в народні депутати за 214 виборчим округом, засновник «СД Платформи», Богдан Ференс каже, що відчуває себе лівоцентристом, але не акцентує цього у своїй програмі. Виборцям на окрузі він обіцяє сприяти розбудові соціальної інфраструктури району, покращення якості освіти та медицини та захист навколишнього середовища.

Ми поспілкувалися із кандидатом у народні депутати про основні позиції його програми та питання, які кандидат увагою оминув — війну на Донбасі, захист української мови, оподаткування великого бізнесу та співпрацю з МВФ.

Виталий Дудин из "Соціального руха" живёт в Киеве, но решил избираться в народные депутаты по Кривому Рогу. Ранее он помогал рабочим Кривбасса в отстаивании трудовых прав и теперь рассчитывает на их поддержку. Избирателям он обещает изменения в социально-трудовой политике и борьбу против неолиберальных реформ.

“Спільне” поговорило с левым кандидатом в нардепы о войне на Донбассе, возвращении социальных выплат жителям неподконтрольных территорий и почему он одновременно поддерживает украинизацию, но выступает против декоммунизации.

Якщо ви Ольга Богомолець, не читайте цей текст. За посиланням є чимало ненормативної 🤬 лексики.

Нещодавно внесений до Верховної Ради законопроект «Про протидію лихослів’ю» навряд чи коли-небудь буде прийнятий парламентом. Але інтернет-аудиторія одностайно занесла його у недоторканний запас українських політичних мемів.

Лінгвіст і дослідник обсценної лексики Сергій Оржеховський розповідає чому не варто вводити цензуру і не потрібно стримуватись, коли ви вдарили себе молотком по пальцях.

Шкода, що цей текст не можна розмістити поруч із рекламою київських житлових комплексів. Тоді у них було би більше правди, а не лише обіцянки затишного помешкання в районі Бортницької станції аерації.

Все більшу кількість новобудов у столиці можна сприймати як символ економічного росту, але насправді це скоріше історія про посилення регіональної нерівності і концентрацію ресурсів в одному місті. Натомість держава ігнорує свої функції і «забуває» про соціальне житло. Через це хтось має «у портфелі» тисячі квадратних метрів, а інші віддають половину доходу за оренду.

Наша редакторка Альона Ляшева пояснює, чому українські регіони розвиваються нерівномірно, як це пов’язано із ринком житла і чому впоратись з цим не допоможуть іноземні інвестори чи конкуренція.

👷‍♂️🏗 🏢 Цим відео ми розпочинаємо спецпроект «Кияни. Тимчасово», який робимо разом із нашими друзями з VECTOR:media. Він розповідає про тих, хто приїздить із регіонів, щоб жити і працювати в столиці.

Наша перша героїня, кранівниця Галина Владимаренко, вже не перший рік приїжджає на роботу до Києва з Черкас.
Галина Петрівна працює на висоті 150 метрів, але це не заважає їй прикрикнути на будівельників, які забувають одягнути каски або помилуватися київськими краєвидами. Вона вважає, що всюди має бути порядок і справедливість. За це вона й бореться, створюючи профспілку кранівників.

Дивіться трейлер міні-фільму «Майна! Віра! Галина Петрівна», прем'єра якого буде вже за декілька днів.

Нещодавно видання "Гендер в деталях" опублікувало статтю Марії Маєрчик і Ольги Плахотнік, у якій вони пропонують критичний погляд на розвиток феміністичного руху в Україні. Ми не в усьому погоджуємося з авторками статті, але на нашу думку, це важливий текст, який ставить доречні запитання.

Дослідниці критикують застосування до українського та східноєвропейського досвіду «західних» класифікацій і періодизацій, зокрема метафору «хвиль» фемінізму. Натомість вони пропонують розглядати розвиток феміністичного руху через його взаємодію з націоналізмом, неолібералізмом, державою та постколоніальним контекстом.

На думку дослідниць, Євромайдан став «утраченою можливістю» для фемінізму. Зіткнувшись із нападами ультраправих та байдужістю лібералів, активістки почали «вписувати» себе у загальний націоналістичний порядок денний Майдану та оминати гострі кути, щоб «не провокувати праворадикалів. А з початком війни феміністичні групи все частіше означували себе як націоналістичні. Але такий тип активізму спрямований на досягнення видимості й представленості жінок у владних структурах, а не на боротьбу з соціальною несправедливістю та ієрархіями.

Запрошуємо до прочитання тексту й дискусії.

Протягом останніх десятиліть економіка Європи суттєво змінилась внаслідок розпаду Східного блоку, створення ЄС та неоліберального повороту. Як вплинули ці процеси на регіональну нерівність? Збільшила політика ЄС розрив між багатими й бідними країнами та містами, чи зменшила?
Ці питання у своїй статті розглядають дослідники Влад Михненко та Мануель Вольф. Автори критикують підхід так званої «критичної політичної економії», виступаючи на захист державного регулювання для подолання капіталістичних нерівностей у просторі.
http://bit.ly/2GCLNVS