🍩 Постсвятковий донат і повсякчас затребувані добрі справи 💞

Минулого року в рамках проєкту «Ось бачиш!» ми знайомили вас із діяльністю львівської феміністичної ГО «Феміністична майстерня». Зокрема, розповідали про організацію прихистків та програм підтримки літніх жінок-ВПО.

Нещодавно ми звʼязалися з представницями «Феммайстерні» та поцікавилися, що змінилося в їхній діяльності після зйомок.

За їхніми словами, після двох із половиною років роботи з прихистками у вересні 2024 року останній з них припинив свою діяльність. Незважаючи на це, ініціатива продовжує допомагати жінкам, які знаходяться у кризових ситуаціях.

«Ми продовжили курси цифрової грамотності для літніх жінок! На час зйомок репортажу це була волонтерська ініціатива, яку ми мінімально оплачували з донатів на нашу діяльність. Наразі ми реалізували два гранти на підтримку цього проєкту, додали не тільки цифрові, а й пізнавальні та помічні лекції для жінок і не збираємось зупинятися!

Чекайте в 2025 році від нас компʼютерні курси та результати нашого якісного дослідження цифрової грамотності серед жінок 45+!».

Підтримати важливу освітню ініціативу та львівську феміністичну спільноту можете і ви. Зробити це можна 👇
🫙 Переказом на рахунок організації, реквізити для якого ви знайдете за посиланням.
🙌🏽 Або ж власною участю в проєктах ГО, для чого можна написати на пошту: crisis@femwork.org.

Заздалегідь усім вдячні за участь і небайдужість 🫰

📢

«Не дозволяйте суспільству загнати нас у рамки гетеронормативності: ці рамки обмежують наше мислення, змушуючи нас жити за стереотипізованими бінарними правилами, які не завжди відповідають тому, ким ми є».

Підйом ультраконсервативних ідеологій і політиків протягом останніх років викликає усе більше занепокоєння щодо прав і свобод багатьох маргіналізованих груп.

Свідченням цього є, зокрема, і трансфобна риторика, яка стає частиною передвиборчих програм, сплеск ненависті до транслюдей в онлайн-просторах та ріст випадків насильства на вулицях.

❓ Як ця тенденція відображається на житті транслюдей, які опиняються під тиском не лише на суспільному, але й на законодавчому рівнях?
❓ З якими труднощами вони стикаються щодня і де знаходять підтримку у своєму прагненні бути собою?

Про це ми поговорили з українськими трансстудентами, які намагаються зберігати свою ідентичність та продовжувати навчання навіть у складних умовах війни. Читайте про що вони розповіли в нашій новій статті.

✌️ Друга частина статті із критикою непослідовності творчості та політичної позиції відомого британського історика Тоні Джадта.

У кінці дев’яностих і на початку нового століття історична методологія Тоні Джадта скочується до все більшого консерватизму. На заміну історичним розвідкам приходить публіцистика у відомих американських виданнях, де автор ставить собі за мету бути «спогадувальником» уроків і трагедій ХХ століття та носієм їхньої пам’яті. Зокрема, саме в цих роботах Джадт висловлює сумніви стосовно євроінтеграційного проєкту, а також називає сіонізм універсалістським рухом.

Утім у 2002 році ми несподіван знову стаємо свідками зміни позиції історика.

Якого саме вона набула спрямування, читайте у II частині перекладу аналізу доробку Джадта авторства Ділана Райлі. З неї ви також дізнаєтеся про те:
▪️ як Тоні Джадт привернув злісну увагу американських сіоністів і істеблішменту;
▪️ чому історику не вдалося розтлумачити відсутність соціал-демократії скандинавського ґатунку в більшості країн Східної Європи;
▪️ та чому Джадтів неосоціал-демократичний проєкт зрештою є формою дискурсивного ідеалізму.

Нагадуємо, що першу частину статті «Тоні Джадт: більш твереза оцінка» ви можете знайти на нашому сайті.

🙋‍♀️ А що там у Сакартвело?

28 листопада минулого року в Сакартвело розпочалися масштабні протести, викликані заявою урядовців про припинення переговорів щодо вступу в ЄС і впровадженням репресивних заходів у країні. Минуло два місяці, і хоча медійна увага до подій поступово згасає, вуличний опір не припиняється. Попри морози та жорсткі репресивні заходи, спрямовані на його придушення, сакартвелки й сакартвельці щодня виходять на вулиці своїх міст.

▪️ Чому цей протестний рух триває?
▪️ Чи справді він базується на проєвропейських настроях та протистоянні уряду, який вважають проросійським?
▪️ Чи, можливо, це частина ширшої боротьби за демократичні права у світлі посилення авторитарних тенденцій?

Про це, а також про історичний та політичний контекст протестів нашому виданню розповіла сакартвельська дослідниця Мая Баркая. В її статті ви також знайдете відповідь на знайомі українкам і українцям кемпістські закиди про нібито зовнішнє керування народним опором.

🍄 Чи любите ви збирати гриби?

Незалежно від вашої відповіді, гадаємо, вас точно зацікавить есей антропологині Анни Льовенгаупт Цзин.

Запрошуючи у мандрівку за грибами, на початку есею дослідниця розширює межі розуміння історії — центральне місце відводиться не людині, а складній екологічній мережі міжвидової взаємодії.

Тож у тексті Анни:
▪️ гриби стають ключем до переосмислення колоніалізму;
▪️ зернові культури «одомашнюють» людей та перетворюються на знаряддя утримання патріархального домінування;
▪️ і нарешті, те ж саме збирацтво грибів викриває некеровані шви імперського простору, де розмаїття продуктивного безладу містить потенціал новизни.

«Ці матеріали є грибним аргументом проти одомашнення, принаймні жінок і рослин, зведеного у надто затятий ідеал», — зазначає авторка.

Ми ж хочемо підкреслити важливість її думок в контексті критичного осмислення аграрного образу України, яка століттями існувала колоніальним ресурсним придатком імперій.

Тож переходьте за посиланням і приєднуйтеся до захопливої мандрівки грибними стежками.

27 січня — Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.

До Другої світової війни єврейська громада України налічувала майже три мільйони людей. Протягом двох років війни більшість із них не залишилося в живих. Врятуватися на окупованих територіях змогли лише менше 100 тисяч.

Саме їм довелося стати свідками того, як за лічені дні зникали цілі громади, як безжально знищують їхніх рідних і друзів, а декому довелося опинитися в ролі живої мішені.

Минулого року разом із ГО «Після тиші» ми створили відео на основі спогадів уцілілих жертв Голокосту в Україні.

Пропонуємо вам прислухатися до їхніх голосів у цю пам’ятну дату і цьогоріч. Лунаючи крізь тишу минулого, ці історії нагадують нам про відповідальність, яку не можна ігнорувати сьогодні.

✊🏽

«Ми довели, що режим жорсткої економії не працює, натомість працює заробітна плата».

У 1974 році Революція гвоздик повалила крайньо-праву диктатуру в Португалії, відкривши шлях для лівих сил, які визначали політичний курс країни протягом наступних десятиліть.

Так, навіть в умовах криз та навʼязування політики жорсткої економії, альянсам лівих сил в уряді вдавалося збільшувати заробітні плати та інвестувати в суспільні блага: соціальне житло й захист трудових прав.

Попри все це, на жаль, після дострокових виборів 2024 року в Португалії почали закріплюватися праві та навіть крайні праві сили. Ультраправа партія «Chega» здобула рекордну підтримку.

У листопаді минулого року Україну відвідала одна з колишніх координаторок португальського Лівого Блоку, а нині депутатка Європарламенту, Катаріна Мартінш.

Тож ми скористалися можливістю поговорити з нею про:
▪️ політичний досвід Португалії;
▪️ його актуальні для України уроки в контексті економічної кризи;
▪️ ефективність європейської допомоги країні під час війни;
▪️ стратегії та перспективи альянсу лівих сил у протистоянні імперіалізму.

Інтервʼю з Катаріною вже опубліковано на нашому сайті. Запрошуємо до ознайомлення.

🎓 Дискусії про необхідність трансформації вищої освіти в Україні ведуться від початку незалежності. Щоразу реформатори з Міністерства освіти і науки взоруються на перетворення університетів, які відбуваються в «розвинутих країнах».

Добре, подумали ми, і вирішили детальніше розібратися з тим, про які саме трансформації йдеться. За результатами понад тридцяти років змін у вищій освіті в країнах центру студенти змушені платити дедалі більше за навчання, дослідники та дослідниці витрачають час не на науку, а на написання грантів, становище викладачів прекаризується, а їхніх контракти із року в рік передбачають все менше гарантій.

❓Чи може в умовах наступу неоліберальних реформ університет лишитися простором критичного мислення❓

Цій проблематиці ми присвятили окрему панель щорічної конференції «Фоєрбах 11». Під час події:
📌 польський дослідник освіти Кристіан Шадковський пояснив, чому та як вищезгадане становище є результатом проникнення капіталу у вищу освіту;
📌соціологиня Марія Іванчева розповіла про лібералізацію вищої освіти у Великобританії та про тенденцію поширення цих реформ із капіталістичного центру до периферії;
📌 а наостанок член Незалежної студентської профспілки «Пряма дія» Михайло Самсоненко та анонімний активіст із Пакистану описали аналогічні трансформації в країнах периферії — в Україні та Пакистані — і розповіли про студентський спротив цим змінам.

Читайте детальніше про глобальні виклики в системі освіти та стратегії опору в репортажі з дискусії. Та не забувайте, що боротьба за доступну освіту — це не лише питання академічної сфери, а частина ширшої боротьби за справедливе суспільство.

🔥«Вулиця вся спалена, тільки наша хата стоїть».

Під час Другої світової війни в Україні нацисти проводили жорстокі каральні заходи, знищуючи цілі села у помсту за спротив окупації. За різними оцінками, понад 300 населених пунктів було спалено, а їхніх мешканців убили чи депортували на примусову працю.

Одному з таких сіл, Лучанкам на Житомирщині, присвячено третій комікс з циклу зі свідченнями подій Другої світової війни, який ми готуємо разом із ГО «Після тиші».

У грудні 1942 року німецькі окупанти спалили Лучанки дощенту та відправили на примусову працю більше 120 мешканців і мешканок села.

Через 80 років команда ГО «Після тиші» розшукала одну з останніх очевидиць тих подій — Марію Невмержицьку. На основі її спогадів ми створили графічну історію з ілюстраціями Ганни Гаюнової. Публікуємо її сьогодні для вас.

🕵🏽‍♀️ Де шукати український феміністичний YouTube?

Дізнавайтеся про один з найяскравіших українських ютюб-гьорлблогів у новому репортажі проєкту «Ось бачиш!».

У відеоесеях каналу «любий щоденнику» авторки сміливо використовують фемінізм та квір для того, щоб розказати про суспільство, кіно та поп-культуру.

Повний репортаж буде опубліковано наступного тижня. А поки знайомтеся з тізером випуску та не забувайте поширювати хороший контент серед знайомих.

🏥 Хронічне недофінансування, управлінська недбалість і постійні обстріли призвели до критичного стану медицини у прифронтових регіонах України. У деяких містах і селах лікарні закриваються, а в інших — якщо й досі працюють, то гостро не вистачає медперсоналу, ліків та обладнання.

Попри все це, там продовжують жити люди. Звідки ж вони отримують медичну допомогу та догляд?

Олена Лобова, Інна Тур, Тетяна Нагорна, Любов Лізогубова, Людмила Пуха, Світлана Сидоренко — це імена кількох медпрацівниць, які залишилися лікувати та доглядати своїх земляків. Деякі з них працюють без зарплатні, інші отримують пʼять тисяч гривень на місяць. При цьому практично кожній доводиться ризикувати життям, надаючи допомогу під обстрілами.

▪️ Що мотивує цих жінок залишатися відданими своїй справі?
▪️ Які ще виклики їм щодня доводиться долати під час виконання своїх робочих обовʼязків?
▪️ Чого вони бояться і на що сподіваються у майбутньому?

Читайте про це у нашому новому матеріалі про непросту роботу українських медсестер.

​3 лютого помер британсько-американський соціолог-марксист українсько-єврейського походження Майкл Буравой (Burawoy) (1947–2025), фігура якого надзвичайно важлива для нашого журналу.

Для Буравого публічна соціологія була тією соціальною наукою, що активно взаємодіяла з суспільними рухами та не боялася бути долученою до соціальних змін. Ці ідеї були і залишаються засадничими для нашого журналу. Інтерв’ю з ним з’явилося в одному з перших друкованих номерів «Спільного», присвяченому класовій експлуатації та класовій боротьбі. А його праці лишаються фундаментальними для критичних соціальних досліджень, особливо пострадянського простору.

Буравой був величиною світового масштабу як соціальний теоретик, дослідник перетворень на постсоціалістичному просторі. Він запам’ятався нам як чудовий стиліст і дотепний оратор, полум’яний активіст і щирий друг багатьох українських лівих. Будучи президентом Міжнародної соціологічної асоціації (2010–2014), він кілька разів приїздив до Києва, де виступав на студентському контрфорумі, організованому профспілкою «Пряма дія» проти комерціалізації та наступу на освіту політикою Табачника-Суліми, та в Центрі візуальної культури, який боровся за своє існування проти ректора Квіта та його цензури.

Математик за першою освітою, Буравой вирушив продовжувати навчатися до нещодавно деколонізованої Замбії, а згодом до Чикаго. Працюючи переважно на робітничих професіях у різних куточках світу — замбійських копальнях, чиказьких заводах, підприємствах Угорщини кінця кадаризму та Сиктивкара доби розпаду СРСР, — він майстерно опанував метод включеного спостереження, а головне розумів життя робітничого класу зсередини. Починаючи з його дисертації, виданої книгою із назвою «Виробництво згоди: Зміни в процесі праці в умовах монополістичного капіталізму», і до праць, що стосуються постколоніального та постсоціалістичного досвіду, він поєднував підходи таких попередників, як Антоніо Ґрамші та П’єр Бурдьє, з прагненням зробити свій внесок у боротьбу за визволення людини.

Трагічна загибель Майкла Буравого — його збила машина, завдавши травм, несумісних з життям, — є невимовною втратою для всіх нас. Завжди пам’ятатимемо та будемо вдячними нашому товаришу.

🕐 Четвертий місяць поспіль щодня об 11:52 громадянки й громадяни Сербії масово виходять на вулиці та протягом 15 хвилин блокують міста.

Акції «Стоп, Сербія» проводяться як траур за пʼятнадцятьма загиблими в місті Новий Сад, коли на людей обвалився навіс залізничного вокзалу. При тому, що його відремонтували лише 2 роки тому.

Цю катастрофу можна було б поставити в один ряд із численними нещасними випадками на будівництвах, заводах, шахтах, мостах, у ТРЦ або на площах, які стаються через недбалість і корумпованість урядів. Проте саме трагедія в Новому Саді сколихнула Сербію настільки, що викликала найбільші за останнє десятиліття протести.

Розпочавшись зі студентського спротиву з вимогами знайти і покарати відповідальних за трагедію, акції набули масової підтримки й переросли в загальний страйк проти авторитаризму та халатності сербської влади.

Автори сьогоднішньої публікації, Катаріна Беширевич і Лука Філіпович, є безпосередніми учасниками протестів. Вони порівнюють нинішній рух зі студентськими виступами в Сербії 1868 року та протестами проти режиму Мілошевича 1996 року.

Тож, що робить цей протест унікальним і чи змінить він політичний ландшафт Сербії — читайте в написаній студентами статті👇

❓Чи може політика об’єднувати спільноти та спонукати турботуватися про себе й інших?
❓Як на практиці досягти ширшої інклюзивності у сфері праці та в активізмі?
❓Як фемінізувати політику не лише в теорії, а й у повсякденності?

Сьогодні риторика політиків чи просто ігнорує феміністичні цінності, чи навіть дискредитує та протистоїть їм. Проте ми досі вперто переконані в необхідності їхнього втілення та не припиняємо популяризувати ці ідеї.

Саме тому рекомендуємо брошуру «Час фемінізувати політику», створену Фондом Рози Люксембург. Це видання — результат об’єднаних зусиль лівих феміністок та активісток, які діляться досвідом впровадження феміністичних підходів у громадську діяльність і розробляють інструменти для того, щоб політика ставала справді відкритою для всіх.

📥 Завантажити брошуру можна за посиланням. А керуватися її принципами варто у щоденних практиках.

💖 Чи можна бути «просто» дівчиною? Які хиби в репрезентації квір-людей у кіно? Як відрізнити справжні романтичні чи сексуальні потяги від навʼязаних?

Якщо ви також готові поговорити про ці та інші квір- і феміністичні теми, тоді вам точно сподобається «любий щоденнику».

🎬 «любий щоденнику» — це проєкт відеоесеїв про суспільство, кіно та поп-культуру, що виходить на каналі феморганізації «Білкіс». У новому репортажі проєкту «Ось бачиш» ви познайомитеся з ведучою гьорлблогу та зазирнете за лаштунки підготовки нового випуску. Також ви дізнаєтеся, що надихнуло активісток на створення блогу і чому блискітки — це завжди доречно.

🎥 Дивіться репортаж та заглядайте на канал «Білкіс», де ще більше квір- та феміністичних есеїв!

🤔 То зіганув чи не зіганув?

Від капелюха до надзвичайного стану та географічних перейменувань — інавгурація Дональда Трампа 20 січня запамʼяталася багатьма подіями, але найбільше — (не)однозначною двократною демонстрацією жесту, що історично асоціюється з фашистським вітанням, нового керівника Департаменту ефективності американського уряду Ілона Маска.

Що ж усе-таки це було — імпульсивний рух, невдалий жарт чи салют Белламі? Як би не намагалися виправдати жест Маска його фанати, автор нашої сьогоднішньої статті доводить, що трансформація політичних поглядів мільярдера, утім, свідчить, що зіганув він задовго до того, як відверто скинув свою знамениту зігу.

▪️Як же так сталося, що, колись уособлення космічних амбіцій, Маск став іконою ультраправих?
▪️Як пропаганда правих поглядів повʼязана з його мільярдами?
▪️Які загрози для демократії несе публічне висловлювання фашистських поглядів найбагатшою людиною світу?

Читайте про це в нашому новому матеріалі.

«Революційні радикальні фантазери та соціалістичні діячі забувають про те, що нам доводиться мати справу з новим пролетаріатом, який не завершив свого формування і не має жодних революційних традицій… Все треба починати спочатку».

Це слова з книжки «Соціалістичний активіст на промисловому підприємстві в умовах української буржуазної демократії», яку три місяці тому перед від'їздом на фронт Олег Дубровский надіслав Андрію Здорову з пропозицією її видати. Тоді редактор відповів, що видати це зараз в Україні неможливо.

Проте, на щастя, книжка усе-таки вийшла, і ми радимо прочитати її всім, хто цікавиться історією робітничого класу й робітничого руху в Україні.

Олег Дубровський — український соціалістичний активіст, трубопрокатник за фахом. У своїй книзі він зібрав спогади про те, як він намагався організувати колективну боротьбу робітників за свої права та поєднати це із соціалістичним просвітництвом — поширенням соціалістичних ідей та літератури. Ця діяльність не залишилася поза увагою правоохоронних органів та СБУ, яких часто лякає навіть натяк на горизонтальне обʼєднання людей за свої права. Автор також розмірковує про причини невдач робітничого спротиву.

Замовити книжку можна через е-mail видавця: andrij.zdorov@gmail.com. Наклад обмежений, тож поспішайте.

Їжаки плакали, кололись, але продовжували скролити стрічку 🪤

Поява соціальних мереж стала однією з найвизначніших віх у новітній історії людства. Вони змінили спосіб комунікації, розширили можливості для самовираження, пошуку однодумців та самоорганізації. Проте водночас ці платформи стали інструментами політичного впливу, корпоративного контролю, комерціалізації публічного дискурсу та просто надзвичайно токсичним середовищем.

У нашій новій статті разом з соціал-демократичним піратом Іллясом Ахмедовим ми спробуємо розібратися в тому:
✅ як з майданчика для спілкування соцмережі перетворилися на монополістів, що контролюють публічний дискурс;
✅ чи варто їх регулювати і чому обмеження контенту та «боротьба з дезінформацією» часто лише посилюють вплив технократів;
✅ чи можливий інший інтернет, де домінують не капітал і цензура, а солідарність та демократія?

Також у своїй статті Ілля пропонує варіанти нових цифрових стратегій, які допоможуть уникнути пасток технологічних корпорацій. Тож читайте матеріал та діліться своїми варіантами втечі з Facebook, TikTok і X у коментарях.

🚨Мільйони українців стали біженцями і біженками у власній країні. Що чекає на внутрішньо переміщених осіб у майбутньому?

Після тривалої перерви вийшов новий випуск нашого англомовного подкасту «Ukraine the Possible» 👏 Тож скоріше переходьте за посиланням на сайт і долучайтеся до обговорення чергової важливої теми.

Цього разу ми говоримо про становище українських ВПО та перспективи їхнього майбутнього. Зокрема, розглянемо:
▪️чи не забула держава про внутрішньо переміщених осіб на третьому році війни;
▪️виклики, з якими стикаються ВПО — боротьба за житло, роботу та базову гідність на тлі війни;
▪️ефективність поточних систем підтримки;
▪️фундаментальні зміни, необхідні для справедливого та стабільного майбутнього всіх українців.

🎧 Випуск доступний також на:

Spotify
Apple Podcasts
YouTube
SoundCloud

🎙 Fractured Futures: Ukraine's Internally Displaced

Listen to the new episode of the "Ukraine the Possible" podcast, dedicated to the situation and future prospects of internally displaced persons in Ukraine.
▪️ Has the state forgotten them in the third year of the war?
▪️ What challenges are they facing?
▪️ Is the current support system effective?
▪️ What fundamental changes are needed to ensure a just and stable future for all Ukrainians?

Don't forget to share the podcast with your English-speaking friends.

✨Запрошуємо на студентський фрімаркет!✨

🫂У суботу 22 лютого в Одесі відбудеться захід, на якому можна буде безкоштовно та вільно обмінятися корисними та прикольними речами, а також знайомитися та обговорювати свої проблеми. Без грошей чи бартеру!

💡Що можна приносити?

Будь-що! Але закликаємо приносити речі у чистому та цілому стані! 💐 Також ви можете поділитися з охочими якимись своїми навичками, зробивши невеличкий воркшоп, наприклад дати урок гри на гітарі чи зробити щось інше.

💡Хто може взяти участь?

Усі охочі!

💡Чи обов'язково приносити щось на фрімаркет, щоб долучитися?

Необов'язково! Фрімаркет ґрунтується на принципах довіри та взаємопідтримки, а тому можна як приносити, так і вільно забирати речі!

📢Також у програмі:

🔹 вільна дискусія “Проблеми університетів” (14:00-15:00)
🔹 колажування (15:00-16:00)
🔹 стіл-воркшоп із повітряними зміями (DIY) (16:00-17:00)
🔹 веганська їжа (у меню: легендарний торт Наполеон, хумус; також можете приносити і пригощати всіх своїми улюбленими рецептами!)
🔹 перегляд короткометражки “Зникаючий вид” від колективу “Торжество”
🔹 кальян
🔹 музична джем-сесія

🤝Заохочуємо вас підтримати простір, в якому буде проходити фрімаркет, вільним донатом (від 0 гривень)!

🧦 Усі речі, які не заберуть інші, поїдуть у БФ «Всесвітня мрія» за адресою Б. Хмельницького 96, а теплий одяг та взуття — до ініціативи САД.

🌏 Дата, місто і час проведення: 22 лютого | Одеса | 13:00-17:00

👉 Якщо бажаєш приєднатися, проходь реєстрацію за формою!