🎥 Сьогодні вам на очі неодмінно потрапить щонайменше одна публікація, присвячена творчості Олександра Довженка. Адже саме 10 вересня ми відзначаємо 130-річчя з дня народження найвидатнішого українського режисера.

Імовірно, більшість із таких публікацій цілком виправдано матимуть компліментарний характер, вивищуючи значення творчості режисера для українського кінематографу. Проте, як зазначає кінознавчиня Ганна Цимбал, нерідко подібні матеріали втрачають важливу для аналізу доробку і світогляду режисера оптику — соціокультурний контекст українського кіноавангарду, в якому формувався Олександр Довженко.

«Зважаючи на сьогоднішній образ Довженка, як це не парадоксально, можна сказати, що він аж занадто відомий: його фігура “загороджує” собою весь український кінематограф початку ХХ століття».

Чому ж важливо вивчати фігуру зіркового режисера комплексно та про що саме не говорять кінокритики, — читайте в статті Ганни Цимбал.

⚡️Уряд Ізраїлю сприяв створенню ХАМАСу та тривалий час фінансував його⚡️

Подібні звинувачення в бік уряду Нетаньяху неодноразово лунали в розслідуваннях світових ЗМІ. Цьогоріч відповідну заяву зробив головний дипломат ЄС Жозеп Боррель.

Для багатьох такі нарікання можуть видатися непослідовними, зважаючи на події 7 жовтня і війну, яка розгорілася опісля. Олександр Булін, автор нашої нової статті, навпаки, наголошує, що теракт став наслідком небезпечної та невдалої ізраїльської політики, спрямованої на послаблення міжнародної підтримки секулярної частини палестинської влади, саботаж врегулювання конфлікту, а також на розхитування внутрішніх напруг у самому палестинському політикумі.

Чому ж Нетаньяху та ХАМАС були вигідні одне одному, — читайте у матеріалі Олександра Буліна.

«Після року і трьох місяців я свідомо публічно відмовився від служби в ізраїльській армії й пішов у військову тюрму».

Майже рік триває війна між Ізраїлем та ХАМАСом, яка стала черговою віхою зародження палких дискусій на підтримку тієї чи іншої сторони у 76-річному ізраїльсько-палестинському конфлікті.

Колективне покарання палестинців і палестинок урядом Нетаньяху за жорстоку атаку ХАМАСу 7 жовтня підштовхнуло тисячі людей зі всього світу публічно виступити проти дій ізраїльської влади.

❓Та чи є серед громадян Ізраїлю ті, хто співчувають палестинкам і палестинцям❓

Одним із таких активістів є Роман Левін — член громадянського об’єднання за права людини в Ізраїлі й Палестині «Компас».

Єврей за походженням, Роман народився у Запоріжжі, звідки його родина у 2001 році емігрувала до Ізраїлю-Палестини. Як і більшість ізраїльських громадян, у 18-річному віці Роман пішов в армію. Утім після року і трьох місяців він свідомо публічно відмовився від служби, за що потрапив у військову тюрму.

▪️ Що стало причиною такого рішення?
▪️ Чим займаються пропалестинські активісти в Ізраїлі?
▪️ І яким бачать вирішення палестино-ізраїльського питання ізраїльські ліві?

Читайте про це в інтервʼю з Романом Левіним.

🧐 Імʼя та науковий доробок Сергія Подолинського не вивчається українськими соціологинями й економістами та взагалі залишається поза увагою вітчизняних досліджень.

Водночас саме він вважається одним із найоригінальніших українських соціальних теоретиків ХІХ ст., чиї концепції дали початок розвитку сільськогосподарської енергетики, екологічної економіки й наразі популяризуються активістами боротьби за довкільну справедливість.

Подолинський одним із перших вказав на звʼязок природи із соціально-економічними процесами та запропонував альтернативний підхід до вирішення однієї з ключових проблем політекономії ХІХ ст. — проблеми вартості.

«Подолинський зрозумів енергетику життя й прагнув застосувати свої висновки до досліджень економіки», — так про нього писав Володимир Вернадський.

Читайте більше про цінність ідей одного з фундаторів української соціології в інтервʼю з популяризатором його доробку, каталонським соціальним дослідником Жоаном Мартинесом-Альєром.

📣🏠 На початку повномасштабного вторгнення Ігор Щербак — староста села Зелена Діброва Черкаської області — опублікував у соціальній мережі оголошення з пропозицією безкоштовного житла для ВПО.

Так за два з половиною роки в селі зʼявилося 38 нових мешканців з дітьми, яких розселили в порожніх будинках. Власники цього житла поїхали до інших регіонів чи за кордон. Одну з таких родин Ігор розмістив і в будинку своєї бабусі. Ініціативу старости підтримали місцеві жителі, які також допомагають новоприбулим продовольством, одягом, посудом, меблями і пошуком роботи.

«Люди за житло не платять жодної копійки, хіба що оплачують користування електроенергією».

Подібні ініціативи соціальної допомоги, започатковані місцевим самоврядуванням, на жаль, не є масовими, проте й не є поодинокими в умовах, спричинених війною.

У нашому виданні вийшло вже чимало матеріалів, присвячених практикам самоорганізації і взаємодопомоги на локальному рівні. Сьогодні ж запрошуємо вас ознайомитися з новими історіями управлінців та управлінок місцевих громад, які віддано працюють й прагнуть допомагати своїм односельчанам та односельчанкам.

🏫🚇 У вересні 2023 року в Харкові створили одну з найнестандартніших шкіл, де навчальний процес відбувається під землею, а саме — в технічних приміщеннях метрополітену. Щодня понад тисяча дітей із усього міста приїздять туди шкільними автобусами.

До такого рішення владу Харкова схилило аж ніяк не бажання оригінальності, а регулярні обстріли прифронтового міста, які унеможливлюють звичну роботу шкіл.

Таке пристосування — один із успішних прикладів інституційної адаптації до умов війни просторів соціального відтворення. Водночас багато українських шкіл, закладів охорони здоровʼя та догляду за людьми з інвалідністю або повністю були зруйновані, або ж не мають можливості працювати.

У нашій новій статті соціологиня та редакторка «Спільного» Оксана Дутчак досліджує, як саме руйнування та інші наслідки війни позначилися на публічній інфраструктурі соціального відтворення. Зокрема, вона порушує такі питання:

▪️ які процеси, починаючи з 2014 року, відбувалися в інфраструктурі догляду, і як на останню вплинула політика жорсткої економії;
▪️ практики адаптації соціального відтворення до нових реалій війни;
▪️ гендерна нерівність у доглядовій праці;
▪️ неформальні мережі та їхня роль у заповненні прогалин, спричинених руйнуванням і переміщенням;
▪️ процеси, які формують потенційне майбутнє соціального відтворення в Україні.

Відповіді на всі ці питання, які стали підсумком масштабного кількарічного дослідження нашої редакторки, ви знайдете за посиланням.

«Просто почніть приймати тестостерон!» 🤮

Ніколи такого не було, і от знову подібні недоречні дотепи дозволяють собі висловлювати учасники лівого руху під час дискусії на тему: «Як підсилити жіночі голоси у нашому русі?».

На жаль, дискримінація жінок і знецінення їхніх думок та роботи були й залишаються ознакою навіть тих середовищ, які позиціонують себе як ліві, антисистемні й профеміністичні.

«Нерідко до нас доносяться голоси одноосібних — чи, принаймні, ми повинні вірити, що вони одноосібні — жінок, які говорять про гірше ставлення через їхню стать».

Підняти питання того, чому ґендерне насилля відтворюється на рівні прогресивної політичної практики, й знайти шляхи його вирішення спробували членкині польської молодіжної секції профспілки «Робітнича ініціатива» Александра Таран і Габріела Вільчинська.

У нашій сьогоднішній статті ви дізнаєтеся про висновки, яких дійшли активістки під час студентського зібрання, що відбулося в окупованому гуртожитку «Йовіта» Познанського університету.

Нацистський Голокост часто називають моделлю геноциду.

Введений у правову термінологію у 1944 році Рафаелем Лемкіним, цей термін, дійсно, набув класичного значення як злочин, вчинений саме державними суб'єктами проти вразливих меншин на території держави або за її межами.

«Це була систематична, добре скоординована, бюрократично складна кампанія, яка спрямовувала державні структури та ресурси на масове винищення».

Проте в історії існує чимало прикладів застосування геноцидальних стратегій самими пригнобленими групами. Найвідомішими випадками є геноциди в Камбоджі та Руанді. А кілька століть тому геноцидальні стратегії для боротьби за свою свободу та незалежність також застосовували корінні народи Південної і Центральної Америки.

Ніколас Робінс і Адам Джоунс — автори тексту, переклад якого ми публікуємо сьогодні, стверджують, що у літературі з дослідження геноциду не приділяється достатньо уваги насильству з боку пригноблених, яке також може набувати геноцидного характеру.

Тож, чому насильство з боку пригноблених вимагає своєї концептуалізації, — читайте за посиланням нижче.

І хоча ми вважаємо, що не можна урівнювати насильство зі сторони гнобителів та насильство пригноблених проти гнобителів, це не має заважати аналізувати останнє та засуджувати його, коли воно несправедливе.

Як бабусі з Кривого Рогу організували свій «батальйон»? 😮

Кілька місяців тому нам пощастило дізнатися про взірець низової самоорганізації, який неабияк надихнув нашу команду. Мова йде про колишніх робітниць, учительок і шахтарок, які обʼєдналися, аби разом допомагати військовим і тим, хто найбільше постраждали від війни.

Тож ми вирішили, що варто більше дізнатися про цих жінок і обовʼязково розказати про них усім! Для цього команда проєкту «Ось бачиш!» вирушила до Кривого Рогу.

Що вони зафільмували про діяльність, мотивацію та буденність учасниць «батальйону», ви побачите вже цього тижня у повному репортажі. А поки переходьте за посиланням і дивіться тизер випуску.

«Історична наука, як в ХІХ столітті, так і сьогодні, залишається інструментом націєтворення і в Польщі, і в Україні».

Історикиня Ела Квєчінська — одна з небагатьох польських дослідниць, яка у своїх роботах відверто критикує такий підхід національної історіографії, зокрема популярну ідею Речі Посполитої як моделі для майбутніх польсько-українських відносин та порозуміння. За таку позицію дослідницю, зрештою, звільнили з Варшавського університету.

Ми вирішили поговорити з Елою про її дослідження цивілізаційних місій, а також про те, що ж покладають в основу своїх націєтворчих ідей польські історики. Зокрема, з інтерв'ю ви дізнаєтеся:
❓Що таке цивілізаційна місія і які особливості формування цього концепту у Східній Європі?
❓Яку роль у цивілізаційній перспективі займає класова проблематика?
❓І які ідеологічні напрями критики цивілізаційної місії існували у Східній Європі у ХІХ і на початку ХХ століттях?

Читайте нашу сьогоднішню публікацію, щоб дізнатися відповіді на ці питання. А підтримати Елу Квєчінську і поставити підпис проти її звільнення ви можете за посиланням.

🥱 «Ваші тексти нудно читати!»

Можливо, ви здивуєтеся (а може й ні), але така критика лунає не лише на адресу «Спільного». Британський теоретик культури Марк Фішер говорить, що неспроможність прочитати більше кількох речень є розповсюдженим явищем серед сучасного студентства.

Аналізуючи, чому так відбувається, Фішер вбачає витоки цих процесів у рефлексивному безсиллі ситуації сучасної молоді, яке формує освітнє середовище суспільств пізнього капіталізму й явище кліпової культури.

«Знудитися насправді означає вийти із комунікативної, стимулюючої відчуття матриці переписок, відео на YouTube та фаст-фуду; бути на мить позбавленими постійного потоку солодкого вдоволення, що зазвичай доступно у будь-який момент».

❓За таких умов постає питання, чи може взагалі освіта вписатися у логіку постійного споживання послуг і гонитви за насолодою?
❓Та які форми спротиву можливі в суспільстві, де навіть молодь втратила віру в політичну боротьбу?

Читайте про це у перекладі четвертого розділу книжки «Капіталістичний реалізм» Марка Фішера. Обіцяємо, цей текст не нудний і не довгий!

💞 «Дякуємо бабусям за смачний обід!»

«Батальйон бабуся» — давно відома серед українських військових криворізька організація літніх жінок, які щодня готують та передають на фронт домашні обіди й випічку.

Розпочавши свою діяльність з допомоги військовим, колишні робітниці підприємств, шахтарки, учительки не оминули увагою і ВПО. Так, вони звернулися до місцевої адміністрації і домоглися виділення окремого приміщення у колишній школі, де організували штаб підтримки переміщених осіб.

Ми були щиро вражені цією натхненною ініціативою і захотіли, щоб про неї дізналося якомога більше людей. Тож команда проєкту «Ось бачиш!» вирушила до Кривого Рогу і зняла репортаж про «Батальйон бабуся», переглянути який запрошуємо всіх просто зараз за посиланням на наш YouTube-канал.
________________
Підтримати «Батальйон бабуся» можна за реквізитами 👇🏽
💳 UA103052990000026003040406727
Призначення платежу: Благодійність.
ЄРДПОУ 45019362

🎥 Приходьте на премʼєру фільму про книжковий ринок на Почайній 📚

Багато хто з вас вже чекає і готується до перегляду цьогорічних фільмів «Молодості». З цієї нагоди хочемо звернути вашу увагу на одну зі стрічок у рамках фестивалю, представлену в секції «Українські премʼєри».

Це документалка Тетяни Ганжі «Книголови» про букіністок і букіністів з Почайної.

Ідея закарбувати в кіно легендарний для киян книжковий простір зʼявилася у режисерки в 2020 році. Саме тоді всіх приголомшила новина про його закриття й побудову на Почайній ще одного ТРЦ забудовника Вагіфа Алієва.

Вражена подіями, Тетяна написала разом з Марією Петренко статтю про те, чому спільнота букіністів з Петрівки є унікальною локацією на теренах Східної Європи. Прочитати її можна за посиланням.

А з фільму Тетяни ви дізнаєтеся більше про історії книголовів, які дістають для нас рідкісні видання і бережуть старі книжки від забуття. Хтось із них втратив роботу викладача у складні 90-ті, а хтось прийшла сюди працювати на пенсії. Після ж повномасштабного вторгнення букіністи залишаються наодинці з питаннями щодо російської спадщини, імперських міфів та власного минулого.

Кінопоказ відбудеться:
🎫 цієї суботи о 20:15: Квитки можна придбати тут.
🎫 та у неділю о 16:00. Квитки.

Сподіваємося всіх побачити в «Жовтні». До зустрічі!

Вітаємо з Днем української писемності та мови!

Бажаємо, аби мова таки була фактором обʼєднання. І в честь празника публікуємо переклад робітничого маніфесту суржиком, аби напомнить, шо мова є не просто засобом комунікації, но і формою символічної власті.

«Суржик несе в собі потенціал, способний підважить домінуючу культурну норму і пролить свєт на нерівності, шо прячуться за ореолом риторики мовної “чистоти”. Переклад Маніфесту суржиком підкреслює класовий характєр мовної політики і ставить ребром вопрос про політичну та економічну маргіналізацію угнєтьонних».

🫨 Чому «свобода вибору» не наближає нас до щастя? Як повʼязана можливість успіху з тривогою? Чому успішний сексуальний досвід може переживатися як жах? Та чому тривога — це наш вічний та необхідний супутник?

Аналізуючи в своїй книжці «Про тривогу» феномен тривоги, психоаналітикиня Рената Салецл пропонує звернути увагу на зсув, який відбувся в ідеології у 1990-х роках. Наприклад, раніше рекламні слогани були сповнені яскравих апеляцій до ствердження своєї індивідуальності: «Будь собою!», «Просто зроби це!». Сьогоднішній же девіз ЗМІ виглядає так: «Хоч що роби, це буде неправильно; набагато краще дослухатися нашої поради і спробувати знову».

Як на стику зміни цієї ідеології формуються парадокси, винесені на початок допису, та чому тривога є важливим джерелом живлення культури капіталізму — читайте в перекладі одного з розділів книжки психоаналітикині.

Його називали незручною людиною, «але його справжнє досягнення полягало в тому, що він ставив у незручне становище інших».

1 листопада виповнюється 89 років з дня народження одного з найвідоміших інтелектуалів світу — Едвард В. Саїда. Більшість наших читачок і читачів, ймовірно, знайомі з його культовими в академічному середовищі працями «Орієнталізм» та «Культура й імперіялізм».

Проте значення цієї контроверсійної фігури виходить далеко за межі наукової спільноти. Едвард Саїд був також активним учасником і коментатором кризи на Близькому Сході та захисником палестинців. Саме йому належить визначна роль у приверненні уваги до палестинської трагедії.

До дня народження Едварда Саїда ми публікуємо передмову до посмертної збірки його текстів «Від Осло до Іраку і дорожня мапа», написану його другом, істориком Тоні Джадтом. У ній ви знайдете не лише особисті спогади й вшанування діяльності Саїда як професора і дослідника, а й данину його ролі у пропалестинському активізмі.

«Захист людей можливий, коли ЄС вважає цих людей “вартими порятунку”».

🚪 На початку повномасштабного вторгнення західні держави швидко зреагували та виявили відкритість у допомозі з влаштуваннямі прихистків для українок і українців, які тікали від війни.

🚫 Водночас ми роками спостерігаємо посилення обмежувальних заходів на кордонах, жахливі умови в таборах біженців і біженок та неспроможність європейських інституцій захистити людей з інших країн.

Така різниця у ставленні до різних груп біженок і біженців часто викликає осуд з боку активістів і активісток глобального антирасистського руху. Багато хто інтерпретує підтримку України як наслідок сприйняття українців як білих і європейських. Ба більше, деякі активісти закликають навіть до припинення підтримки України.

У відповідь на це українська дослідниця Дарця Цимбалюк написала для журналу The Funambulist статтю «50 відтінків білості», в якій:
▪️ висвітлює важливі нюанси сприйняття українок і українців як виключно білих;
▪️ осмислює перехресні прояви расового капіталізму та російського колоніального вторгнення в Україні;
▪️ ставить питання одночасної боротьби проти кількох насильницьких режимів в українському суспільстві.

Ми вирішили, що вам також буде цікаво ознайомитися з аргументами авторки. Тож публікуємо сьогодні переклад її матеріалу.

🙌🏽 Ми знову збираємо всіх на плідні обговорення в межах конференції «Спільного»!

Цього разу наш щорічний захід проходитиме під назвою «Перехрестя периферій». Він стане продовженням основного фокусу нашого видання останніх трьох років — пошуку шляхів солідарності між пригнобленими у протистоянні імперіалізму й розбудові альтернативного бачення майбутнього.

🗓 Конференція проходитиме 2 дні — 16-17 листопада. Програма події складатиметься з 4 тематичних секцій, присвячених питанням:
🌍 Впливу війн, мілітаризації та експансії Західного капіталу на довкілля та клімат.
🧑‍⚖️ Правосуддя та запиту на справедливість в умовах війни та надзвичайного стану.
📚Комодифікації академічної праці та вищої освіти в умовах неолібералізації університету.
👩‍💻 Продукування знання в умовах структурних і політичних нерівностей.

🎤 До обговорення долучаться спікерки й спікери з Сакартвело, Казахстану, Киргизстану, України, Чехії, Палестини, Ічкерії, Сербії, Ізраїлю та інших країн.

🎧 Для всіх зареєстрованих буде доступна опція синхронного перекладу українською і англійською мовами.

Детальніший опис панелей, час проведення та посилання на реєстрації будуть опубліковані згодом. Тож слідкуйте за стрічкою.

📄 Також нагадуємо, що всі матеріали проєкту «Діалоги периферій» ви можете знайти на нашому сайті за посиланням.
🎦 Відеозаписи минулорічної конференції «Діалоги периферій» збережено тут.

Чекаємо всіх і сподіваємося на продуктивний діалог 🫶🏽

📓 Читайте рецензію на другий випуск «Ноги»!

Із першим випуском самвидаву «Нога» ми вперше познайомилися у 2020 році. Представлений у жанрі художньої документалістики, журнал обʼєднував 12 текстів, розмаїтих за своєю формою, стилістикою і мовами оповіді. Та всі вони були повʼязані виявленням людських досвідів, де літературні засоби поєднували факти та вигадки, дійсність і марення.

Тоді «Нога» стала для багатьох відкриттям та поштовхом для актуалізації жанру художньої документалістики. Саме тому ми так довго чекали нового випуску самвидаву.

Зрозуміло, що його публікацію було відтерміновано через повномасштабне вторгнення. Окрім того, автори й авторки самвидаву мали сумніви щодо своєчасності збірки, оскільки зібрані тексти були написані у 2021-2022 роках.

Проте другий випуск таки вийшов у цьому червні, і, як зазначає авторка сьогоднішньої рецензії, можливо, саме ця віддаленість від часу великої війни викликає особливий інтерес через можливість доторкнутися до досвідів світу, який нині здається вигаданим.

«Роздивитися безлюдні острови таких раптових героїв текстів “Ноги” мені тепер стало геть інтересно. Текстів, що були написані до 24 лютого, у світі, що й сам встиг пропасти…».

Друга «Нога» зосереджується на розповідях про життя непомічених людей. Чим же цікаві їхні острови, розміщені на периферії суспільства, — читайте в рецензії Юлії Куліш.

Сьогодні нашому редактору, товаришу і другу Олександру Кравчуку мало б виповнитися 39 років.

Проте вже другий рік поспіль у цей день нам залишається лише згадувати, ділитися спогадами і надихатися його, здавалося б, невичерпною енергією та теплотою, знаннями про сучасне і вірою в краще майбутнє.

Ми більше не можемо привітати Сашу. Але хочемо привітати всіх, хто знали його, працювали з ним та тих, у чиєму житті він встиг залишити слід.

Давайте ділитися спогадами про Сашу в коментарях 🫂

Якщо ж вам не пощастило знати Сашу, ви можете долучитися до нас, читаючи:

📑 його матеріали з унікальним аналізом української економіки.

❤️ і написану нашою редакцією статтю про Сашу.