Родріго.

Він народився 9 січня 2001 року. І це, насправді, важливо. Оскільки в дитячому футболі часто ті, хто народився в січні, мають перевагу над однолітками:
«Кажуть, що дехто народжується, щоб стати футболістом. Я, насправді, мав з’явитися на світ 25 грудня. Мій тато знав, що у тих, хто народжується в грудні, менше шансів в академії, тому він майже наказав моїй мамі: «Тримай його там до останнього».
Вона йому: «Про що ти говориш взагалі???» А він: «Просто протримай його всередині ще кілька днів».
Хахаха. Це правда. Тобто, як бачите, тато змалку переживав за мене».

І тато, який сам грав у футбол, виховував сина за власними правилами:
«Послухайте, цей чоловік найгірший рефері у світі. Коли ми грали з іншими дітьми на одні ворота, без команд, кожен сам за себе, то тато був і воротарем, і рефері. Він вибивав м’яч – і кожен з нас намагався забити.
Я проходжу когось на дриблінгу, мене збивають, дивлюся на нього: «ВСТАВАЙ!» Я забиваю: «Не рахується!»
Слухайте, навіть мама на нього злилася. Вона така: «Але ж на ньому сфолили, чому ти не відреагував?»
А мій тато завжди повторював: «Заспокойся, я знаю, що роблю».

Взагалі у Родріго чимало кумедних історій. Та в один день ледь не довів маму до інфаркту:
«Я грав на дворі зі старшими хлопцями. Вони ходили в академію, а я був ще занадто малим.
Одного дня, коли мені було шість, поблизу поля на машині зупинився їхній тренер. Це був останній день реєстрації дітей на турнір. Я, певно, справив враження, тому що він такий: «Ей, Родріго, поїхали».
Я заскочив до нього в авто і ми поїхали. Я думав лише про турнір. Але два моїх кузени були неподалік. І для них картина наступна: малий Родріго сідає до якогось чоловіка в машину і їде. Вони подумали, що мене викрали.
Прибігли до мене додому: «Вони викрали Родріго!» Всі просто зійшли з розуму.
А я ж просто поїхав зробити фото, щоб мене зареєстрували на кубок».

Проте взагалі його мама – золота жінка. Часто я чую слова про те, що ці футболісти отримують мільйони незрозуміло за що. Але чомусь мало хто розповідає такі історії. Щоб тренуватися в академії Сантоса Родріго потрібно було їхати дві години в один бік:
«Я мав бути в Сантосі о 7 ранку. Тому знаєте, що робила моя мама? О 4 ранку вона прокидалася і вдягала мене, поки я ще спав. Шкарпетки, шорти, футболку. Вона збирала мою шкільну форму. А потім переносила мене в машину, клала на заднє сидіння і мостила під голову подушку.
Її брат відвозив мене до Сантоса. Я прокидався, їв в машині. Після тренування я повертався в школу. А вже потім грав у футзал в Сан-Пауло. Не буду брехати: це було до біса важко».

А це історія не самого Родріго, а одного з його дитячих тренерів. Він розповідав про характер малого, який проявлявся з ранніх років:
«Інколи його через це вилучали з поля. Але часом це проявлялося з гарного боку. Пам’ятаю, як ми грали матч U12 і їхній тренер почав говорити дурню: «Ніякий ти не класний гравець, ти слабак».
Я лише подумав про себе: «Бідолашний, він обрав не того хлопця».
Родріго отримав м’яч на своїй половині поля, обтанцював одного, двох, трьох гравців – всіх, хто був на його шляху. І забив.
А потім підбіг до лавки суперника, знайшов того тренера і сказав:
«Що ти там казав? Як ти мене назвав? І хто тепер сміється?»

Зараз Родріго грає на чемпіонаті світу. Але його шлях в збірній почався набагато раніше. І, зрозуміло, що не відразу ж з дорослої команди:

«Ніхто не каже тобі, що ти отримаєш виклик. Федерація просто публікує список гравців у себе на сайті і ти повинен перевіряти його власноруч. Але Сантос двічі сказав мені, що я маю бути в списку. Двічі.
І обидва рази вони помилилися.
Слухайте, я був розбитий. Знищений. Вперше я потрапив у шорт-лист, але не в перелік 23-х. Наступного разу Федерація навіть забронювала мені літак, номер в готелі. Вони опублікували список… там жодного Родріго!
Я був спантеличений. Ми зателефонували в Федерацію. Виявляється, це була помилка. Оскільки я нападник, то мав би бути останнім в списку. Вони просто забули внести моє ім’я».

Він мріяв грати за Реал Мадрид. Однак коли заявив про себе за Сантос, то отримував пропозиції від інших грандів, але не від вершкових, тому:
«Я вже майже змирився з тим, що не буду грати за Реал Мадрид. Але з якоїсь причини у мене все же був 1% надії.
Ми мали грати проти Віторії на Віла Бельміро, коли тато сказав мені, що є чудовий варіант, який можна оформити хоч зараз. Я запитав: «А що з приводу Реалу?» Він відповів: «Нічого».
І я попросив ще хоча б трішки часу».
Після того матчу Реал все ж вийшов з ним на зв’язок.

Габріель Мартінеллі.

Коли йому було 17 років, то він проходив кілька переглядів у Манчестері Юнайтед, навіть встигнув познайомитися з кількома гравцями з першої команди. Проте зрештою став гравцем «Арсеналу».
«Одного дня тато покликав мене у вітальню. Він говорив з моїм агентом і… що ж, Юнайтед сказав мені ні.
І це було не: «Вибач, але не цього року». А: «Ні, він нам не потрібен. Зовсім».

Він той футболіст, якого постійно підштовхував батько, від якого тато вимагав йти до цілі стати професійним гравцем:
«Слухайте, мій тато говорив багато. Він любив повторювати, що я використовую лише 10% свого потенціалу.
Також він багато бігав. Думаю, це передалося мені від нього. Він казав: «Будуть дні, коли у тебе може не піти гра, коли м’яч буде від тебе відлітати. Але якщо ти будеш бігати, що зможеш дати команді хоч щось». Це гарний урок».

Зрештою, Габріель перейшов в Арсенал. І, здавалося б, все класно: контракт, зарплатня, переїзд у Європу. Але не все так просто:
«Коли я приїхав у Лондон в 2019-му, то взагалі нічого не розумів. Я навіть не міг спати. Мої батьки і агент спочатку приїхали зі мною, але бували дні, коли я залишався ночувати сам. У мене такого раніше було.
В дитинстві я завжди спав з батьками, тому що у нас була лише одна спальня. Коли ми переїхали в Іту, то я боявся спати сам. Навіть зараз мені потрібно, щоб хтось був вдома.
Одного разу я залишився тут сам і дійшло до того, що всю ніч говорив по телефону зі своєю дівчиною. І це не жарт. Навіть вдень мені не подобається залишатися самому».

Я почав свій шлях у професії на сайті XSPORT.ua

Там в мене повірили, дали можливість спробувати свої сили, а потім навіть пустили в ефір

Я завжди буду вдячний тому колективу, з яким працював

І під час чемпіонату світу написав для них невеликий текст про те, як взагалі ми зараз працюємо: з вимкненнями світла, повітряними тривогами і частковим нерозумінням кому взагалі треба футбол під час війни

Ділюся з вами посиланням:

https://xsport.ua/ua/football_s/news/chempionat-svitu-pid-chas-viyny-yak-nezvazhayuchy-na-obstrily-i-vidklyuchennya-svitla-pratsyuyut-ukr_8740640/

Не знаю чи чули ви про Ісі Паласона, але на полі він точно виділяється. І не лише своєю лисою головою, а й класним футболом

В цьому сезоні за Райо Вальєкано у нього 3 голи і 3 асисти в 13 матчах Прімери. І тому Ла Ліга вирішила розповісти його непросту історію становлення, якою поділилися друзі, рідні та дитячі тренери гравця. Перепрошую перед ними, що зібрав їх всіх в одну суцільну цитату:

«Роками йому було непросто, але врешті-решт усе склалося добре. Його запросив Реал Мадрид, й Ісі був на сьомому небі від щастя. Через рік чи два він перейшов у Вільярреал – і знову був радий. Однак через три роки, йому довелося повернутися додому, тому що Вільярреал відпустив його.

Коли він повернувся, то, так, був трохи розчарований. Йому було двадцять, і йому сказали, що він недостатньо класний гравець, щоб реалізуватися у футболі, у елітному футболі. Так, це правда, що у Вільярреала одна з найкращих академій в Іспанії, конкуренція була жорсткою, але він все одно був розчарований.

Йому потрібна була робота, тому я запитав, чи не хоче він допомогти на моїй фермі. Ісі відповів, що так. Він пішов збирати фрукти і зрозумів, наскільки це важко. Це справді дуже складна робота, ти маєш працювати просто неба, за будь-яких умов. І сезон персиків – це найгарячіша пора з усіх.

Шкірка персика колюча, вона щипає. Особливо опівдні, коли стає дуже спекотно. В обідній час ви сідаєте їсти на ящик чи на землю. Варто визнати, що це справді складна робота.

Я якось прийшов туди, а він увесь чухався. Я побачив це і сказав: «Ісі, якщо чесно, не думаю, що це для тебе».

Пізніше дзвінок від Реала Мурсії відродив його мрію грати у футбол».

Зрештою, три сезони в третьому дивізіоні за Реал Мурсію, потім два роки на тому ж рівні за Понферрадіну, щоб вийти з нею у Сегунду, а далі з Райо Вальєкано з другої ліги в 26 років підійнятися й до Прімери

Хто казав, що футбольний шлях має бути простим

Вночі коментував Bellator

Вгадайте по фото, яке було зроблене до бою, хто зрештою здобув перемогу

Бо за свої слова і жести потрібно вміти відповідати

Ви ж вже налаштувати антену на матч Франція – Англія?

Якщо чесно, я ще й досі під емоціями вчорашнього матчу. Коментувати Англія – Франція було в насолоду

І, наспраді, після гри трохи шкода англійців (як і після кожного великого турніру). Та цього разу шкода через те, що вони не програли в футбол, а програли по рахунку

Франція ж – чемпіони. Не знаю чи лише чинні, чи ще й майбутні. Проте вони найкласніша команда, впевнена в собі за будь-якого розвитку подій: ведуть вони, забивають, пропускають у відповідь – без різниці

Щойно говорили з другом про те чи варто залишатися Саутгейту. Я б хотів побачити його на ще одному великому турнірі. Від форуму до форуму з ним англійці виглядають все впевненішими і, здається, на наступному турнірі можуть вже претендувати на статус топ-команди, але поки:

⚪️ виграли лише 1 з 10 матчів проти команд з топ-10 рейтингу FIFA на чемпіонатах світу
⚪️ з Саутгейтом виграли 6 матчів в плей-оф великих турнірів: Колумбія, Швеція, Німеччина, Україна, Данія, Сенегал (не назвеш топ опозицією)
⚪️ з 2000 по 2020 на ЧЄ і ЧС у них було 50% перемог з рахунку 1:0 на їхню користь (цю статистику трохи підправили)

Або просто можна змиритися з тим, що це команда не для перемог, а для сподівань, розчарувань, цькувань і критики

А ще перед матчем з Францією прочитав інтерв’ю FIFA з асистентом Саутгейта Стівом Голландом. І там було достатньо цікавого, дещо вибрав для вас

Про суперників на чемпіонаті світу
«В кожній грі, яку ми провели, наш суперник корегував певний аспект своєї гри: систему, пресинг, як вони атакують.
Це сучасний тренд в футболі. Кожен варіює свою гру в залежності від сильних і слабких сторін суперника і готовий до корегувань для кожного матчу».

Чому Гендерсон став основним по ходу чемпіонату світу
«Він приїхав з клубу, який постійно активний в пресингу, він може бути тріггером для цього, підіймати команду вище не полі, більше тиснути, відсувати суперника подалі від наших воріт.
Коли ми захищалися більше, ніж нам того хотілося, він вийшов і підійняв команду вище на полі, зрештою ми більше атакували і більше контролювали м’яч».

Про підготовку до матчів
«У нас є тренери збірних інших вікових категорій. Між ними були розподілені різні команди з різних груп, за якими вони слідкували на турнірі. А також вони слідкували за трендами в системах, селекції, замінах.
В день, коли визначався наш наступний суперник, один з наших тренерів презентував нам технічно-тактичний розбір команди, що допомагало нам швидше готуватися до ігор».

Про підготовку до гри між матчами
«Ми аналізуємо наш попередній матч впродовж 24 годин після нього. Щоб підтвердити думки про нього. Але потім рухаємося далі до наступного суперника, щоб гравці якомога швидше отримали розуміння яким є наш опонент.
Потім в найближчий час у нас відбувається ще одна, більш конкретна розмова, де ми обговорюємо що саме хочемо робити з м’ячем і без нього.
Потім це буде закріплюватися на тренувальному полі, а за 24-48 годин до матчу ви відпрацьовуєте стандарти і маленькі деталі.
Коли між матчами три дні перерви, то наступний день після гри – це повністю відновлення. Дуже рідко ми виводимо гравців на поле в день плюс один (день після матчу).
Але і на день плюс два м’язи ще й досі не повністю відновлюються. Це дуже небезпечний день для роботи, особливо коли ми говоримо про накопичення матчів в короткий період часу. Так що ми не так вже й багато тренуємося на полі і в день плюс два.
Ми більшість часу проводимо з тими 13 гравцями, які не були залучені в попередній грі. Здебільшого, щоб підтримувати їх рівень.
В третій день потрібно бути обережним, щоб не навантажити гравців занадто сильно, оскільки нам потрібна їхня фізична свіжість. Це означає, що, зазвичай, ми збираємо до купи наш план на матч в день мінус один (день перед матчем). І це коротка, легка сесія, коли ви намагаєтеся перенести меседжі з розмов на поле.
Якщо у вас є чотири дні до матчу, то це плюс дві сесії, яких у вас зазвичай немає, це день, в який ви можете вмістити необхідну роботу без переживань про перенавантаження гравців».

Про тактичну схему Англії
«Вона базується на специфіці моменту і на наявності гравців, в яких кондиціях вони перебувають в плані впевненості, якості виступів. Ви намагаєтеся знайти, що найбільше пасуватиме особливо вашим найкращим гравцям.
Зараз футболісти краще адаптуються до різних систем. Ми маємо в АПЛ, напевно, найкращих тренерів у світі. Є команди, які працюють з трьома захисниками позаду, з лінією з чотирьох, пресингують з двома нападниками, атакують з двома вінгерами і високо підіймають своїх інсайдів.
Ми не боїмося змінюватися, але завжди, якщо команда має впевненість в тому, що вона робила весь цей час, то ви намагаєтеся продовжувати ставити на це.
Часом через систему ви можете щось втратити. В залежності від 4-3-3 чи 3-4-3 є важливі відмінності, до прикладу, як може змінитися ваша атака. Та навіть всередині структури 4-3-3 можливі зміни – чи хочете ви, щоб крайні захисники залишалися вдома чи більше атакували разом з вінгерами та інсайдами, чи ви хочете, щоб інсайди займали більш оборонні позиції, щоб страхувати фулбеків під час контратак».

Мені найбільше сподобалася частина про те, що на цьому турнірі працював на лише штаб національної команди, а всі тренери в Федерації. Щоправда, навіть це не допомогло пройти Францію

Знаєте, хто це на фото? Підозрюю, що можете й знати. Оскільки це найкращий футболіст Румунії 1986 року!

Але радіє він не цій нагороді, а тому, що ось відбив всі чотири (точніше, два відбив, а двічі ще й зловив м’яч) пенальті в фіналі Ліги чемпіонів (КЄЧ) з Барселоною

І цікаво, що тоді голкіпера Стяуа останнім не зміг пробити Маркос Алонсо, батько Маркоса Алонсо-переможця ЛЧ у складі Челсі і син Маркоса Алонсо-володаря 5 Кубків європейських чемпіонів з Реалом. Тобто він єдиним в сім’ї залишився без вухастого трофея 🥲

Все через дива у воротах вусатого Гельмута Дукадама 🔥🔥🔥

Подивіться серію пенальті, вона була крутою

upd. в коментарях попросили додати:

Минуло кілька тижнів з того фіналу у Севільї, як Дукадам через рідкісну хворобу крові був змушений завершити кар'єру.

Через три роки він її відновив у другому дивізіоні. А потім пішов в румунську прикордонну поліцію

А ось причина, чому мене зацікавило те, що відбулося в тому фіналі. Це цитата Бернда Шустера, який до того, як тренувати Шахтар грав за Барселону, Реал і Атлетико, а також вигравав з Німеччиною Євро-1980:

«Це було величезне розчарування, тому що, як то кажуть, неважливо, як ти граєш, фінали для того, щоб в них перемагати.
Це не була чудова гра, вона була надзвичайно напруженою. Але з нами були наші вболівальники, тому що фанатам «Стяуа» не дозволяли виїжджати з їхньої країни. Отже «Санчес Пісхуан» був нашим. Це було як на «Камп Ноу» – стадіон повний фанатів «Барси».
Наш тренер вважав, що найкращий спосіб виграти гру – це зняти мене, тому він зробив ту заміну, яка не мала сенсу. Я був основним виконавцем пенальті, а потім все дійшло до серії і ми її програли. Це все не мало сенсу.
Після заміни я пішов у роздягальню і сидів там сам один, на стадіоні, де проходив фінал Ліги чемпіонів. Я сидів там, і мій мозок почав ганяти по колу... я подумав: «Що я тут роблю? Що щойно взагалі сталося?»
Я уявляв, що відбувалося згори, що тренер планував. Так що я вирішив переодягнутися та поїхати в готель.
Я вийшов зі стадіону туди, де стояли таксі. З клубною сумкою, в спортивному костюмі Барси я сідаю на заднє сидіння, і коли водій побачив мене в дзеркалі заднього виду, то він був шокований, він не міг у це повірити. Каже: «Шустер, що ти тут робиш? Ти не граєш?» Я відповів: «Більше ні». «Що ви робите?» Я просто прошу: «Відвезіть мене в готель».
Він це зробив. І я дивився серію пенальті вже зі свого номера».

Ось такі були часи. На нього в Барселоні, в разі чого, серйозно образилися і президент сказав, що він більше ніколи в житті не вдягне їхньої футболки – окей, привіт Мадрид

Сьогодні отримав призначення на півфінал Франція – Марокко 🔥

Попрацюємо в парі з Вадимом Шевякіним

А Хорватія – Аргентина, якщо вам цікаво, дісталися Роберто Моралесу і Віталіку Кравченку

Пишіть в коментарях чого чекаєте від півфіналів

В нашому матчі я прогнозую, що Франція візьме своїм класом і спокоєм

Але, водночас, було б цікаво, якби марокканці здивували. Грою. Якби вони вигадали якусь особливу хитрість. Знову сподіватися на організованість і самовіддачу не пройде

Готові до серйозних запитань?

Нещодавно робив домашнє завдання на курсах і дивився матч в записі з BT Sports, якось вмикав гру на Sky Sports, часом заглядаю на альтернативну доріжку у нас на MEGOGO, дивлюся повтори боїв на Showtime, ESPN

Це я до чого. Мені не сподобалося те, як вони коментували футбол, але подобається як вони працюють на боксі і ММА

Як ви оцінюєте українських коментаторів, чи порівнюєте їх з іноземними, що вам подобається в наших, що в їхніх, коментатори з яких країн вас чіпляють і т.д.

Загалом, ваші думки на цю тему чи дотичні. Буду вдячний 💛💙

Це не про коментаторство. Це просто гіпер-мега-суперсильно

Дякую Саші Чупрову, що поділився цим шедевром

«Музика, маестро!» 😂😂😂

Завтра матч Марокко – Франція. А це означає, що вчора і сьогодні я багато читаю

У марокканців з 26 футболістів в заявці 14 народилися за межами країни, яку зараз представляють, ще двоє переїхали з неї в дитячому віці (на відміну від них, Боно повернувся назад на батьківщину)

Але неправильно казати, що перший в історії африканський півфінал на чемпіонатах світу – це все виключно завдяки хлопцям, які виросли у Європі

До прикладу, в 2009 році поблизу Рабата побудували величезну футбольну академію, найкращу в Африці (принаймні, так пишуть). Там є школа, медичний центр, чотири 5-зіркові готелі, 8 полів стандартів FIFA, одне з яких крите – ось відео з оглядом академії

Саме вона виховала Наєфа Аґерда, який влітку з Ренна перейшов до Вест Гем Юнайтед, Юссефа Ен-Несірі, котрий забив той самий м’яч Португалії, а також Аззедіна Унахі, що так сильно вразив Луїса Енріке

Три з 26. Кількість, можливо, не вражає. Але якісь відмінна (я ще як тільки побачив Унахі в Анже розумів, що цей хлопець має велике майбутнє, але в Катарі він просто монстр)

Окрім того, в Марокко – єдина країна, де є аж два дивізіони жіночого чемпіонату. І всі команди професійні (вірю, що CNN не вигадали)

Також, виходить, що чинний переможець чоловічої африканської Ліги чемпіонів – Відад, жіночої – AS FAR, Кубку конфедерацій (типу Ліги Європи) – Ренесанс Беркан. Як ви розумієте, всі ці команди з Марокко

На додачу до цього, чоловіча команда Марокко – чинні володарі трофею Чемпіонату африканських націй (турнір, де за збірні виступають лише представники внутрішні першостей, на КАН був чвертьфінал), а жіноча збірна Марокко стала фіналістом Кубку африканських націй і вперше кваліфікувалася на чемпіонат світу

Тобто, з одного боку, так – Реграгі, Хакімі, Зієш, Саїс, Буфаль, Амрабат та інші виросли в Європі, отримали тут футбольну освіту і зараз є лідерами збірної. Але, з іншого, в Марокко побудували ультрасучасну академію, їхні команди проявляють себе в лігах чемпіонів, а збірні солідно грають у своїх турнірах.

Тому цей півфінал точно дещо більше ніж просто збіг обставин чи удача. Єдине, що мене цікавить, наскільки вони встигнуть відновитися до матчу з Францією і чи встигнуть взагалі

Вчора робив програму на MEGOGO і однією з тем була відданість клубу

Слово взяв Маркос Сена, який в складі Вільярреала провів 359 матчів. А також саме з цією командою дослужився до виклику в збірну Іспанії, з котрою виграв Євро-2008

«Я планував провести у Вільярреалі десять років. А потім поїхати за кордон. Однак коли закінчився мій десятий рік в клубі, Вільярреал вилетів.
Я вже майже домовився про переїзд в Дубай на один чи два сезони. Мій контракт у Вільярреалі сплинув.

Проте я сидів і думав, що прийшов сюди в перший дивізіон, а збираюся покинути команду у другому. Я був капітаном і почав обмірковувати це.

Після тієї гри проти Атлетико я сидів у машині і мені було надзвичайно сумно. Я поговорив зі своєю дружиною і сказав: «Знаєш що? Я збираюся зателефонувати агенту. Якщо клуб захоче, щоб я був частиною їхнього проєкту наступного року у другому дивізіоні, то я буду радий залишитися. А вже після цього піду куди завгодно». Ми поспілкувалися з дружиною, і вона погодилася зі мною.

Щоправда, клуб подзвонив мені раніше, ніж я їм. «Маркосе, ти можеш заїхати до нас в офіс? Ми хочемо поспілкуватися з тобою».

Ми домовилися. Вони були в захваті. І я залишився у другому дивізіоні.

На щастя, ми повернулися в еліту. Тепер я пішов з клубу красиво. І переїхав до Нью-Йорка, щоб грати за Космос. А потім вийшов на пенсію».

Красиво. Вчинок справжнього капітана