Завтра мій перший матч в плей-оф чемпіонату світу. З Роберто Моралесом о 21:00 коментуватимемо гру Бразилія – Південна Корея. І я сподіваюся, що Неймар зіграє

У нього шалена кількість критиків. А я люблю його гру. Бо він один з небагатьох, хто отримує на полі задоволення. А ще він до біса класний футболіст

Перед цим турніром йому на Players’ Tribune написав Ромаріо. Той самий, який розірвав ЧС-1994 і приніс перемогу, котру Бразилія чекала довгих 24 роки:

«Я знаю, що ти вже, напевно, чув багато гівна, багато критики, багато сцяків і охання від людей, чия робота полягає в тому, щоб висловлювати свої думки про життя та кар’єру інших.
Перше, що я хочу тобі сказати: у мене немає наміру корчити з себе розумника і встановлювати правила щодо того, що ти повинен, а чого не повинен робити.
Отже, друже мій, що я хочу тобі сказати: просто будь собою. Люди все одно будуть критикувати... але журналісти, вболівальники і навіть суперники захоплюються нами лише тоді, коли відчувають, що ми справжні, такі, які ми є.
Як і ти, друже мій, я також грав у Європі. І з того часу у суперників і вболівальників сформувалося відчуття, яке властиве і по відношенню до тебе.
Вони поважали мене.
У нас є радість тих, хто грає з задоволенням. А це головне – своєю грою приносити людям радість. Ти офігенно крутий, бро!»

Перед Бразилія – Південна Корея я ввечері засів на Players’ Tribune і прочитав кілька історій. Однак далеко не завжди в матчі є можливість розповідати щось масивне. І для гри це лише плюс.

Тому ось кілька абзаців, які виділяв для себе. Про Родріго вийшло найбільше, але нехай Мартінеллі і Антоні не ображаються

⬇️⬇️⬇️

Антоні.

Текст про нього називався «Хлопець з пекла». І він відразу ж пояснив, в чому справа:
«Я народився в пеклі. Це не жарт. Для моїх європейських друзів, які про це не знають, я виріс у фавелі в Сан-Пауло, яка насправді називається Inferninho – «маленьке пекло».

Звісно, більшість історій про бразильський футбол – це історії про те, що, насправді, можна грати будь-де і будь в чому. Головне – любов до гри:
«Коли на цьому полі грав мій тато, то тут була гразюка. Коли тут грав я, то вже постелили асфальт. На початку я грав босим, стирав ноги до крові. У нас не було грошей для нормального взуття.
Я був маленьким і любив йти в обіграш. Я дійсно думаю, що це мій дар від Бога. Дриблінг – це те, що сидить всередині мене. Це мій природній інстинкт. І я нікому не дозволяв залазити собі в голову.
Еластико проти наркоторговця, веселка проти водія автобуса, прокинути поміж ніг грабіжнику.
Мені було все одно. Коли я тримав м’яч у своїх ногах, то не відчував страху».

А ще фраза, котру, насправді, можна слоганом для якогось мотиваційного фільму:
«Я завжди кажу, що виріс у поганому місці, але з хорошими людьми».

І ще трохи кіношної мотивації:
«Коли мені було 14, то я отримав шанс тренуватися в Сан-Пауло. Кожного дня після школи я їхав в академію натщесерце. Часом, якщо це був гарний день, ми з хлопцями з команди збирали наші гроші і купували собі печива, яке з’їдали по дорозі додому.
Мені не потрібно було прикидатися голодним для мотивації. Я справді був голодним».

Часом здається, що це якісь рудименти, що це про якийсь старий футбол, про стару школу. Але ні, молоді гравці повторюють це знову і знову: вони вирвалися з нетрів, щоб зараз сяяти на вершині:
«Якщо чесно, то я не відчуваю жодного тиску на футбольному полі. Жодного страху. Страх? Що це таке? Коли я ріс, то мені потрібно було переступати через трупи по дорозі до школи. Тобі нічим злякати мене на футбольному полі.
Те, що я бачив в своєму житті, більшість експертів на телебаченні навіть уявити не можуть. Є речі, котрі ти просто не здатен розбачити».

Родріго.

Він народився 9 січня 2001 року. І це, насправді, важливо. Оскільки в дитячому футболі часто ті, хто народився в січні, мають перевагу над однолітками:
«Кажуть, що дехто народжується, щоб стати футболістом. Я, насправді, мав з’явитися на світ 25 грудня. Мій тато знав, що у тих, хто народжується в грудні, менше шансів в академії, тому він майже наказав моїй мамі: «Тримай його там до останнього».
Вона йому: «Про що ти говориш взагалі???» А він: «Просто протримай його всередині ще кілька днів».
Хахаха. Це правда. Тобто, як бачите, тато змалку переживав за мене».

І тато, який сам грав у футбол, виховував сина за власними правилами:
«Послухайте, цей чоловік найгірший рефері у світі. Коли ми грали з іншими дітьми на одні ворота, без команд, кожен сам за себе, то тато був і воротарем, і рефері. Він вибивав м’яч – і кожен з нас намагався забити.
Я проходжу когось на дриблінгу, мене збивають, дивлюся на нього: «ВСТАВАЙ!» Я забиваю: «Не рахується!»
Слухайте, навіть мама на нього злилася. Вона така: «Але ж на ньому сфолили, чому ти не відреагував?»
А мій тато завжди повторював: «Заспокойся, я знаю, що роблю».

Взагалі у Родріго чимало кумедних історій. Та в один день ледь не довів маму до інфаркту:
«Я грав на дворі зі старшими хлопцями. Вони ходили в академію, а я був ще занадто малим.
Одного дня, коли мені було шість, поблизу поля на машині зупинився їхній тренер. Це був останній день реєстрації дітей на турнір. Я, певно, справив враження, тому що він такий: «Ей, Родріго, поїхали».
Я заскочив до нього в авто і ми поїхали. Я думав лише про турнір. Але два моїх кузени були неподалік. І для них картина наступна: малий Родріго сідає до якогось чоловіка в машину і їде. Вони подумали, що мене викрали.
Прибігли до мене додому: «Вони викрали Родріго!» Всі просто зійшли з розуму.
А я ж просто поїхав зробити фото, щоб мене зареєстрували на кубок».

Проте взагалі його мама – золота жінка. Часто я чую слова про те, що ці футболісти отримують мільйони незрозуміло за що. Але чомусь мало хто розповідає такі історії. Щоб тренуватися в академії Сантоса Родріго потрібно було їхати дві години в один бік:
«Я мав бути в Сантосі о 7 ранку. Тому знаєте, що робила моя мама? О 4 ранку вона прокидалася і вдягала мене, поки я ще спав. Шкарпетки, шорти, футболку. Вона збирала мою шкільну форму. А потім переносила мене в машину, клала на заднє сидіння і мостила під голову подушку.
Її брат відвозив мене до Сантоса. Я прокидався, їв в машині. Після тренування я повертався в школу. А вже потім грав у футзал в Сан-Пауло. Не буду брехати: це було до біса важко».

А це історія не самого Родріго, а одного з його дитячих тренерів. Він розповідав про характер малого, який проявлявся з ранніх років:
«Інколи його через це вилучали з поля. Але часом це проявлялося з гарного боку. Пам’ятаю, як ми грали матч U12 і їхній тренер почав говорити дурню: «Ніякий ти не класний гравець, ти слабак».
Я лише подумав про себе: «Бідолашний, він обрав не того хлопця».
Родріго отримав м’яч на своїй половині поля, обтанцював одного, двох, трьох гравців – всіх, хто був на його шляху. І забив.
А потім підбіг до лавки суперника, знайшов того тренера і сказав:
«Що ти там казав? Як ти мене назвав? І хто тепер сміється?»

Зараз Родріго грає на чемпіонаті світу. Але його шлях в збірній почався набагато раніше. І, зрозуміло, що не відразу ж з дорослої команди:

«Ніхто не каже тобі, що ти отримаєш виклик. Федерація просто публікує список гравців у себе на сайті і ти повинен перевіряти його власноруч. Але Сантос двічі сказав мені, що я маю бути в списку. Двічі.
І обидва рази вони помилилися.
Слухайте, я був розбитий. Знищений. Вперше я потрапив у шорт-лист, але не в перелік 23-х. Наступного разу Федерація навіть забронювала мені літак, номер в готелі. Вони опублікували список… там жодного Родріго!
Я був спантеличений. Ми зателефонували в Федерацію. Виявляється, це була помилка. Оскільки я нападник, то мав би бути останнім в списку. Вони просто забули внести моє ім’я».

Він мріяв грати за Реал Мадрид. Однак коли заявив про себе за Сантос, то отримував пропозиції від інших грандів, але не від вершкових, тому:
«Я вже майже змирився з тим, що не буду грати за Реал Мадрид. Але з якоїсь причини у мене все же був 1% надії.
Ми мали грати проти Віторії на Віла Бельміро, коли тато сказав мені, що є чудовий варіант, який можна оформити хоч зараз. Я запитав: «А що з приводу Реалу?» Він відповів: «Нічого».
І я попросив ще хоча б трішки часу».
Після того матчу Реал все ж вийшов з ним на зв’язок.

Габріель Мартінеллі.

Коли йому було 17 років, то він проходив кілька переглядів у Манчестері Юнайтед, навіть встигнув познайомитися з кількома гравцями з першої команди. Проте зрештою став гравцем «Арсеналу».
«Одного дня тато покликав мене у вітальню. Він говорив з моїм агентом і… що ж, Юнайтед сказав мені ні.
І це було не: «Вибач, але не цього року». А: «Ні, він нам не потрібен. Зовсім».

Він той футболіст, якого постійно підштовхував батько, від якого тато вимагав йти до цілі стати професійним гравцем:
«Слухайте, мій тато говорив багато. Він любив повторювати, що я використовую лише 10% свого потенціалу.
Також він багато бігав. Думаю, це передалося мені від нього. Він казав: «Будуть дні, коли у тебе може не піти гра, коли м’яч буде від тебе відлітати. Але якщо ти будеш бігати, що зможеш дати команді хоч щось». Це гарний урок».

Зрештою, Габріель перейшов в Арсенал. І, здавалося б, все класно: контракт, зарплатня, переїзд у Європу. Але не все так просто:
«Коли я приїхав у Лондон в 2019-му, то взагалі нічого не розумів. Я навіть не міг спати. Мої батьки і агент спочатку приїхали зі мною, але бували дні, коли я залишався ночувати сам. У мене такого раніше було.
В дитинстві я завжди спав з батьками, тому що у нас була лише одна спальня. Коли ми переїхали в Іту, то я боявся спати сам. Навіть зараз мені потрібно, щоб хтось був вдома.
Одного разу я залишився тут сам і дійшло до того, що всю ніч говорив по телефону зі своєю дівчиною. І це не жарт. Навіть вдень мені не подобається залишатися самому».

Я почав свій шлях у професії на сайті XSPORT.ua

Там в мене повірили, дали можливість спробувати свої сили, а потім навіть пустили в ефір

Я завжди буду вдячний тому колективу, з яким працював

І під час чемпіонату світу написав для них невеликий текст про те, як взагалі ми зараз працюємо: з вимкненнями світла, повітряними тривогами і частковим нерозумінням кому взагалі треба футбол під час війни

Ділюся з вами посиланням:

https://xsport.ua/ua/football_s/news/chempionat-svitu-pid-chas-viyny-yak-nezvazhayuchy-na-obstrily-i-vidklyuchennya-svitla-pratsyuyut-ukr_8740640/

Не знаю чи чули ви про Ісі Паласона, але на полі він точно виділяється. І не лише своєю лисою головою, а й класним футболом

В цьому сезоні за Райо Вальєкано у нього 3 голи і 3 асисти в 13 матчах Прімери. І тому Ла Ліга вирішила розповісти його непросту історію становлення, якою поділилися друзі, рідні та дитячі тренери гравця. Перепрошую перед ними, що зібрав їх всіх в одну суцільну цитату:

«Роками йому було непросто, але врешті-решт усе склалося добре. Його запросив Реал Мадрид, й Ісі був на сьомому небі від щастя. Через рік чи два він перейшов у Вільярреал – і знову був радий. Однак через три роки, йому довелося повернутися додому, тому що Вільярреал відпустив його.

Коли він повернувся, то, так, був трохи розчарований. Йому було двадцять, і йому сказали, що він недостатньо класний гравець, щоб реалізуватися у футболі, у елітному футболі. Так, це правда, що у Вільярреала одна з найкращих академій в Іспанії, конкуренція була жорсткою, але він все одно був розчарований.

Йому потрібна була робота, тому я запитав, чи не хоче він допомогти на моїй фермі. Ісі відповів, що так. Він пішов збирати фрукти і зрозумів, наскільки це важко. Це справді дуже складна робота, ти маєш працювати просто неба, за будь-яких умов. І сезон персиків – це найгарячіша пора з усіх.

Шкірка персика колюча, вона щипає. Особливо опівдні, коли стає дуже спекотно. В обідній час ви сідаєте їсти на ящик чи на землю. Варто визнати, що це справді складна робота.

Я якось прийшов туди, а він увесь чухався. Я побачив це і сказав: «Ісі, якщо чесно, не думаю, що це для тебе».

Пізніше дзвінок від Реала Мурсії відродив його мрію грати у футбол».

Зрештою, три сезони в третьому дивізіоні за Реал Мурсію, потім два роки на тому ж рівні за Понферрадіну, щоб вийти з нею у Сегунду, а далі з Райо Вальєкано з другої ліги в 26 років підійнятися й до Прімери

Хто казав, що футбольний шлях має бути простим

Вночі коментував Bellator

Вгадайте по фото, яке було зроблене до бою, хто зрештою здобув перемогу

Бо за свої слова і жести потрібно вміти відповідати

Ви ж вже налаштувати антену на матч Франція – Англія?

Якщо чесно, я ще й досі під емоціями вчорашнього матчу. Коментувати Англія – Франція було в насолоду

І, наспраді, після гри трохи шкода англійців (як і після кожного великого турніру). Та цього разу шкода через те, що вони не програли в футбол, а програли по рахунку

Франція ж – чемпіони. Не знаю чи лише чинні, чи ще й майбутні. Проте вони найкласніша команда, впевнена в собі за будь-якого розвитку подій: ведуть вони, забивають, пропускають у відповідь – без різниці

Щойно говорили з другом про те чи варто залишатися Саутгейту. Я б хотів побачити його на ще одному великому турнірі. Від форуму до форуму з ним англійці виглядають все впевненішими і, здається, на наступному турнірі можуть вже претендувати на статус топ-команди, але поки:

⚪️ виграли лише 1 з 10 матчів проти команд з топ-10 рейтингу FIFA на чемпіонатах світу
⚪️ з Саутгейтом виграли 6 матчів в плей-оф великих турнірів: Колумбія, Швеція, Німеччина, Україна, Данія, Сенегал (не назвеш топ опозицією)
⚪️ з 2000 по 2020 на ЧЄ і ЧС у них було 50% перемог з рахунку 1:0 на їхню користь (цю статистику трохи підправили)

Або просто можна змиритися з тим, що це команда не для перемог, а для сподівань, розчарувань, цькувань і критики

А ще перед матчем з Францією прочитав інтерв’ю FIFA з асистентом Саутгейта Стівом Голландом. І там було достатньо цікавого, дещо вибрав для вас

Про суперників на чемпіонаті світу
«В кожній грі, яку ми провели, наш суперник корегував певний аспект своєї гри: систему, пресинг, як вони атакують.
Це сучасний тренд в футболі. Кожен варіює свою гру в залежності від сильних і слабких сторін суперника і готовий до корегувань для кожного матчу».

Чому Гендерсон став основним по ходу чемпіонату світу
«Він приїхав з клубу, який постійно активний в пресингу, він може бути тріггером для цього, підіймати команду вище не полі, більше тиснути, відсувати суперника подалі від наших воріт.
Коли ми захищалися більше, ніж нам того хотілося, він вийшов і підійняв команду вище на полі, зрештою ми більше атакували і більше контролювали м’яч».

Про підготовку до матчів
«У нас є тренери збірних інших вікових категорій. Між ними були розподілені різні команди з різних груп, за якими вони слідкували на турнірі. А також вони слідкували за трендами в системах, селекції, замінах.
В день, коли визначався наш наступний суперник, один з наших тренерів презентував нам технічно-тактичний розбір команди, що допомагало нам швидше готуватися до ігор».

Про підготовку до гри між матчами
«Ми аналізуємо наш попередній матч впродовж 24 годин після нього. Щоб підтвердити думки про нього. Але потім рухаємося далі до наступного суперника, щоб гравці якомога швидше отримали розуміння яким є наш опонент.
Потім в найближчий час у нас відбувається ще одна, більш конкретна розмова, де ми обговорюємо що саме хочемо робити з м’ячем і без нього.
Потім це буде закріплюватися на тренувальному полі, а за 24-48 годин до матчу ви відпрацьовуєте стандарти і маленькі деталі.
Коли між матчами три дні перерви, то наступний день після гри – це повністю відновлення. Дуже рідко ми виводимо гравців на поле в день плюс один (день після матчу).
Але і на день плюс два м’язи ще й досі не повністю відновлюються. Це дуже небезпечний день для роботи, особливо коли ми говоримо про накопичення матчів в короткий період часу. Так що ми не так вже й багато тренуємося на полі і в день плюс два.
Ми більшість часу проводимо з тими 13 гравцями, які не були залучені в попередній грі. Здебільшого, щоб підтримувати їх рівень.
В третій день потрібно бути обережним, щоб не навантажити гравців занадто сильно, оскільки нам потрібна їхня фізична свіжість. Це означає, що, зазвичай, ми збираємо до купи наш план на матч в день мінус один (день перед матчем). І це коротка, легка сесія, коли ви намагаєтеся перенести меседжі з розмов на поле.
Якщо у вас є чотири дні до матчу, то це плюс дві сесії, яких у вас зазвичай немає, це день, в який ви можете вмістити необхідну роботу без переживань про перенавантаження гравців».

Про тактичну схему Англії
«Вона базується на специфіці моменту і на наявності гравців, в яких кондиціях вони перебувають в плані впевненості, якості виступів. Ви намагаєтеся знайти, що найбільше пасуватиме особливо вашим найкращим гравцям.
Зараз футболісти краще адаптуються до різних систем. Ми маємо в АПЛ, напевно, найкращих тренерів у світі. Є команди, які працюють з трьома захисниками позаду, з лінією з чотирьох, пресингують з двома нападниками, атакують з двома вінгерами і високо підіймають своїх інсайдів.
Ми не боїмося змінюватися, але завжди, якщо команда має впевненість в тому, що вона робила весь цей час, то ви намагаєтеся продовжувати ставити на це.
Часом через систему ви можете щось втратити. В залежності від 4-3-3 чи 3-4-3 є важливі відмінності, до прикладу, як може змінитися ваша атака. Та навіть всередині структури 4-3-3 можливі зміни – чи хочете ви, щоб крайні захисники залишалися вдома чи більше атакували разом з вінгерами та інсайдами, чи ви хочете, щоб інсайди займали більш оборонні позиції, щоб страхувати фулбеків під час контратак».

Мені найбільше сподобалася частина про те, що на цьому турнірі працював на лише штаб національної команди, а всі тренери в Федерації. Щоправда, навіть це не допомогло пройти Францію

Знаєте, хто це на фото? Підозрюю, що можете й знати. Оскільки це найкращий футболіст Румунії 1986 року!

Але радіє він не цій нагороді, а тому, що ось відбив всі чотири (точніше, два відбив, а двічі ще й зловив м’яч) пенальті в фіналі Ліги чемпіонів (КЄЧ) з Барселоною

І цікаво, що тоді голкіпера Стяуа останнім не зміг пробити Маркос Алонсо, батько Маркоса Алонсо-переможця ЛЧ у складі Челсі і син Маркоса Алонсо-володаря 5 Кубків європейських чемпіонів з Реалом. Тобто він єдиним в сім’ї залишився без вухастого трофея 🥲

Все через дива у воротах вусатого Гельмута Дукадама 🔥🔥🔥

Подивіться серію пенальті, вона була крутою

upd. в коментарях попросили додати:

Минуло кілька тижнів з того фіналу у Севільї, як Дукадам через рідкісну хворобу крові був змушений завершити кар'єру.

Через три роки він її відновив у другому дивізіоні. А потім пішов в румунську прикордонну поліцію