Настав час відповідати. Дякую за інтерес до моєї персони і за компліменти, які в свої запитання заховали. Приємно спілкуватися з вами, друзі

Чому фіфа забороняє прапор Азову на ЧМ?
– Бо додіки. Але, згадую, як нас карали за червоно-чорні прапори на трибунах. Це демонстрація того, щоб нам потрібно і самим вчити свою історію, і, окрім цього, розповідати про неї за кордоном, щоб там стереотипи, насаджені російською і совітською пропагандою, не сприймали за правду

Як ви стали коментатором? Потрібно було пройти якийсь відбір? Який саме? Що вам подобається у цій професії і що є складним? Можливо, є якісь особливості "кухні", про які інші не знають... якщо, звісно, про них можна говорити)
– Надзвичайно сильно хотів бути коментатором. Пішов вчитися на журналіста, на першому курсі вдалося потрапити на практику в редакцію «Профутболу», звідти мене рекомендували на сайт ХSPORT, де пізніше довірили коментувати футзал, Першу, Другу ліги. Пізніше запитав у Вадима Скічка чи є можливість спробувати себе на МEGOGO. Отримав шанс – і скористався ним.
Подобається те, що ти не сприймаєш це, як роботу. Це не про відбути 8 годин в офісі і поїхати додому, а про задоволення від процесу.
З негативу те, що вихідні і вечори, зазвичай зайняті. А також те, що постійно потрібно перебувати в тонусі. Це не та професія, де навчився чогось – і все. Тут потрібно, як мінімум, залишатися в контексті.
Проте, водночас, всі негативи можна обернути на позитиве. Наприклад, на денних сеансах в кіно людей майже немає, в торгових центрах також приємніше гуляти. Поки всі працюють – я, глобально, відпочиваю. А потім ми міняємося місцями.

Де бачиш себе через 10 років?
– Не знаю, якщо чесно. Я й подумати не міг, що буду там, де є зараз. Але для мене головне, щоб це не стало буденністю, щоб я не виходив в ефір з розумінням того, що роблю це виключно через те, що вмію, а не через те, що воно мені до вподоби. Так що не впевнений, що через 10 років ще коментуватиму. Сподіваюся, що зможу піти як тільки зрозумію, що втратив цю жагу виходити в ефір.
Але, звісно, до цього часу хочеться зібрати набір з фіналів Ліги чемпіонів, Євро, чемпіонату світу, а також попрацювати на матчах збірної України. Це як футбольні трофеї.
А також хочеться, щоб людям подобалося те, як я працюю. Оскільки, як би там не було, ми працюємо, в першу чергу, для них.

Почему молчал все эти 8 лет?))))0)
– Не випускали в ефір)))0)

Вітаю! Як ви бачите роль центр форварда в майбутньому футболу. Часто команди роблять ставки на швидких вінгерів , які мають приносити голи+ асисти. Чи є роль класичного CF-стовпа відмираючою в сучасному футболі?
– Думаю, це питання дефіциту високоякісних центральних нападників. Тих, хто дійсно готовий робити дещо більше, ніж просто чекати на простріл в штрафному. Сучасний футбол вимагає прогресу від футболістів цієї позиції, більш широкого функціоналу.
Якщо у тренера топ-клубу немає нападника, що здатний відповідати його вимогам, то доводиться вигадувати щось інше.
І, звісно, не можна не помічати те, що футболісти інших позицій зараз також становлять загрозу в атаці. Тому, в цілому, деякі команди можуть обійтися і без класичних форвардів.
Так що, напевно, це взаємопов’язаність факторів: низька кількість елітних нападників і збільшення впливу в атаці гравців інших позицій.

З чого формувалась база ваших футбольних знань? Вона вражає!
– Приємно. І несподівано. Якщо говорити суто про розуміння гри, то я б не сказав, що задоволений своїм рівнем, хочеться бачити все ще глибше і комплексніше. Зараз навчаюся на курсах PASS (натяк на те, де я можу опинитися через 10 років). Насправді, це допомагає.
А також серйозний плюс, коли граєш сам. Важливий не рівень, головне розуміння процесів, наскільки реально віддати такий пас, виконати такий удар, прийняти цей м’яч і т.д.
Тобто, коли футболісти кажуть: «Що ви там розумієте, ви грали взагалі?» – то в дечому вони праві. Можна виїхати на теорії, але треба також мати і практику.

Наскільки важливо для роботи у футбольному просторі поглиблювати знання з футбольного минулого? До прикладу якщо я народився в 2000 роках, чи варто мені вивчати історію 50-90х років футболу і наскільки це корисно для роботи?
– Думаю, попереднє запитання також було, в дечому, про це.
Я, напевно, не найкращий приклад, оскільки почав дивитися футбол достатньо пізно і довгий час лише грав в нього, а не слідкував. Та й зараз, якщо чесно, часто можу віддати перевагу сходити з нареченою прогулятися, а не подивитися матч.
Тому, розумію, що багатьом в плані знань історії, навіть відносно нещодавньої, серйозно програю. Це, напевно, мінус.
Загалом, є ті речі, які кожен вболівальник футболу, напевно, зобов’язаний знати. Їх варто підчитати. Тим паче, там багато цікавого.
Однак як би ти не старався, не проживаючи цей період, все одно не знатимеш про нього все достеменно. Емоції запам'ятовуються набагато більше, ніж прочитаний текст.
Тому, з одного боку, знання історії футболу важливі, вони додають коментатору глибини, але, з іншого, на мою думку, не критично, якщо ти чогось не знаєш.

Чи робиш ставки на матчі, які коментуєш? І як це впливає на саме коментування?
– Якщо не брати до уваги конкурс прогнозистів у нас в команді, то я не роблю ставки взагалі. В теорії, це в дечому може додавати емоцій, але, загалом, напевно, гратиме в мінус. Коментатор не може бути зацікавлений в якомусь конкретному варіанті розвитку подій.

Як оцінюєш шанси Суперліги? Чи буде вона? І чи є в ній сенс коли вже існує АПЛ? Чи буде зменшуватись прірва між АПЛ та іншими чемпіонатами?
– Я виступаю проти неї, оскільки для мене футбол це трохи більше, ніж просто бізнес. Це про традиції, про взаємопідтримку, спортивний інтерес. Суперліга – лише про великі гроші.
Але подивимося, як розвиватиметься Ліга чемпіонів в своєму новому форматі.
Прірва між АПЛ і іншими… Величезна кількість проєктів досягали свого піку, а потім йшли на спад. Конкретно зараз я не бачу в когось змогли наздогнати англійців, однак все в цьому світі змінюється.

Давай свою підбірку команд які подобаються (і чому) не з топ-5 ліг, тільки п‘ятихатський Локомотив не рахується
– Це цікаво. Але боюся бути банальним. Аякс, Зальцбург – це не ті команди, за якими я аж стежу, але коли бачу, що в них все гаразд, радію, а коли вони страждають, то трохи сумую. Бенфіка, Буде-Глімт, Маккабі Хайфа – ті, хто найбільше вразили за останній час.
Насправді, дивлюся доволі мало чемпіонатів, які ми не транслюємо. Може це й мінус, але обрав для себе такий підхід.

Расскажи какая разница комментировать с комментатрской стадиона и со студии
– Зі стадіону у тебе ширший кут огляду. Ти бачиш, що відбувається на всьому полі, розташування гравців, їх переміщення, реакцію тренерів, вболівальників. Тобі не треба чекати, щоб режисер це показав – можеш сам звернути увагу.
Але на Олімпійському, наприклад, мені було не зовсім зручно, оскільки позиції знаходяться надто високо, не все вдається роздивитися.
В свою чергу, зі студії – це про комфорт. Ти в теплі, за звичних умов, де тебе нічого зайвого не відволікає. На додачу до цього, якщо це стадіон у тебе в місті – одне діло, а якщо потрібно їхати в якесь, умовно, Петрове, то вже інше. Не через статус стадіону, а через те, що ввечері на таксі чи на метро додому вже не приїдеш.
З арени я, якщо чесно, коментував вкрай мало, хотілося б більше.

Кого ви б бажали побачити наступним головним тренером Динамо Київ, коли звільнять Луческу, і кого ви вважаєте наступним тренером (крім бажаного вами, напевно Ребров (чи ні?))?
– Я достатньо обмежений у виборі. Думаю, ті люди, які отримують за це гроші, мусять робити трохи більше, ніж читати варіанти в інтернеті і хапатися за першу ліпшу опцію. Хто з нас чув про Фонсеку, про Каштру?
Шахтар йде і шукає. Динамо витягнуло Луческу з пенсії. Нехай дивляться спеціалістів, які відповідають їхнім вимогам, очікуванням, стратегії розвитку команди, клубу.
Але для цього спочатку потрібно мати якусь стратегію. Якщо ти не знаєш якого плану тренер тобі потрібен, то змушений обирати між умовними Маркевичами, Ребровими, Григорчуками.
Від Динамо я нічого хорошого не чекаю. І Реброву б не радив туди сунутися.

Ще раз дякую всім за запитання. Ви найкращі підписники. Якщо цікавить ще щось – давайте в коментарі 🙃

Точно, я ж сьогодні коментую 😅

Дебют з Олексієм Івановим в парі. Будемо виводити Швейцарію в 1/8 фіналу. Бо кому там треба серби...

Я бажав їм вильоту, але й уявити не міг, що серби настільки нємощні...

А Шакірі крутий. Було приємно подивитися на його гру

Матч Сербія – Швейцарія був набагато більше ніж грою. І всі це прекрасно розуміли, незважаючи на слова самих гравців перед виходом на поле

Зрештою, Джуричичу пустили кров, Влахович і Джака вказали суперникам на свої пеніси, всі поматюкали один одного, поштовхалися

Загалом, вийшло достатньо насичено

Але разом з нагородою найкращому гравцю матчу Джака мав би отримати і приз найкращому тролю

Всі знають, що вони з Шакірі отримали штрафи коли після своїх голів у 2018 році запустили у світ албанських орлів. Тому цього разу потрібно було поводитися більш обережно, хитріше

Після гри Джака святкував з футболкою з ім'ям Яшарі. Адем Яшарі – це національний герой Косово і Албанії, один з символів незалежності. І, зрозуміло, це була очевидна провокація сербів

Проте, хитрість полягає в тому, що в заявці на чемпіонат світу у Швейцарії є однофамілець Яшарі – 20-річний півзахисник Люцерну Ардон Яшарі, у якого лише одна хвилина за збірну

Тому очевидно, що Джака відповів:
«Яка політика? Я просто підтримав хлопця, з яким товаришую. Пообіцяв, що якщо заб'ю, то відсвяткую з його футболкою»

Завтра мій перший матч в плей-оф чемпіонату світу. З Роберто Моралесом о 21:00 коментуватимемо гру Бразилія – Південна Корея. І я сподіваюся, що Неймар зіграє

У нього шалена кількість критиків. А я люблю його гру. Бо він один з небагатьох, хто отримує на полі задоволення. А ще він до біса класний футболіст

Перед цим турніром йому на Players’ Tribune написав Ромаріо. Той самий, який розірвав ЧС-1994 і приніс перемогу, котру Бразилія чекала довгих 24 роки:

«Я знаю, що ти вже, напевно, чув багато гівна, багато критики, багато сцяків і охання від людей, чия робота полягає в тому, щоб висловлювати свої думки про життя та кар’єру інших.
Перше, що я хочу тобі сказати: у мене немає наміру корчити з себе розумника і встановлювати правила щодо того, що ти повинен, а чого не повинен робити.
Отже, друже мій, що я хочу тобі сказати: просто будь собою. Люди все одно будуть критикувати... але журналісти, вболівальники і навіть суперники захоплюються нами лише тоді, коли відчувають, що ми справжні, такі, які ми є.
Як і ти, друже мій, я також грав у Європі. І з того часу у суперників і вболівальників сформувалося відчуття, яке властиве і по відношенню до тебе.
Вони поважали мене.
У нас є радість тих, хто грає з задоволенням. А це головне – своєю грою приносити людям радість. Ти офігенно крутий, бро!»

Перед Бразилія – Південна Корея я ввечері засів на Players’ Tribune і прочитав кілька історій. Однак далеко не завжди в матчі є можливість розповідати щось масивне. І для гри це лише плюс.

Тому ось кілька абзаців, які виділяв для себе. Про Родріго вийшло найбільше, але нехай Мартінеллі і Антоні не ображаються

⬇️⬇️⬇️

Антоні.

Текст про нього називався «Хлопець з пекла». І він відразу ж пояснив, в чому справа:
«Я народився в пеклі. Це не жарт. Для моїх європейських друзів, які про це не знають, я виріс у фавелі в Сан-Пауло, яка насправді називається Inferninho – «маленьке пекло».

Звісно, більшість історій про бразильський футбол – це історії про те, що, насправді, можна грати будь-де і будь в чому. Головне – любов до гри:
«Коли на цьому полі грав мій тато, то тут була гразюка. Коли тут грав я, то вже постелили асфальт. На початку я грав босим, стирав ноги до крові. У нас не було грошей для нормального взуття.
Я був маленьким і любив йти в обіграш. Я дійсно думаю, що це мій дар від Бога. Дриблінг – це те, що сидить всередині мене. Це мій природній інстинкт. І я нікому не дозволяв залазити собі в голову.
Еластико проти наркоторговця, веселка проти водія автобуса, прокинути поміж ніг грабіжнику.
Мені було все одно. Коли я тримав м’яч у своїх ногах, то не відчував страху».

А ще фраза, котру, насправді, можна слоганом для якогось мотиваційного фільму:
«Я завжди кажу, що виріс у поганому місці, але з хорошими людьми».

І ще трохи кіношної мотивації:
«Коли мені було 14, то я отримав шанс тренуватися в Сан-Пауло. Кожного дня після школи я їхав в академію натщесерце. Часом, якщо це був гарний день, ми з хлопцями з команди збирали наші гроші і купували собі печива, яке з’їдали по дорозі додому.
Мені не потрібно було прикидатися голодним для мотивації. Я справді був голодним».

Часом здається, що це якісь рудименти, що це про якийсь старий футбол, про стару школу. Але ні, молоді гравці повторюють це знову і знову: вони вирвалися з нетрів, щоб зараз сяяти на вершині:
«Якщо чесно, то я не відчуваю жодного тиску на футбольному полі. Жодного страху. Страх? Що це таке? Коли я ріс, то мені потрібно було переступати через трупи по дорозі до школи. Тобі нічим злякати мене на футбольному полі.
Те, що я бачив в своєму житті, більшість експертів на телебаченні навіть уявити не можуть. Є речі, котрі ти просто не здатен розбачити».

Родріго.

Він народився 9 січня 2001 року. І це, насправді, важливо. Оскільки в дитячому футболі часто ті, хто народився в січні, мають перевагу над однолітками:
«Кажуть, що дехто народжується, щоб стати футболістом. Я, насправді, мав з’явитися на світ 25 грудня. Мій тато знав, що у тих, хто народжується в грудні, менше шансів в академії, тому він майже наказав моїй мамі: «Тримай його там до останнього».
Вона йому: «Про що ти говориш взагалі???» А він: «Просто протримай його всередині ще кілька днів».
Хахаха. Це правда. Тобто, як бачите, тато змалку переживав за мене».

І тато, який сам грав у футбол, виховував сина за власними правилами:
«Послухайте, цей чоловік найгірший рефері у світі. Коли ми грали з іншими дітьми на одні ворота, без команд, кожен сам за себе, то тато був і воротарем, і рефері. Він вибивав м’яч – і кожен з нас намагався забити.
Я проходжу когось на дриблінгу, мене збивають, дивлюся на нього: «ВСТАВАЙ!» Я забиваю: «Не рахується!»
Слухайте, навіть мама на нього злилася. Вона така: «Але ж на ньому сфолили, чому ти не відреагував?»
А мій тато завжди повторював: «Заспокойся, я знаю, що роблю».

Взагалі у Родріго чимало кумедних історій. Та в один день ледь не довів маму до інфаркту:
«Я грав на дворі зі старшими хлопцями. Вони ходили в академію, а я був ще занадто малим.
Одного дня, коли мені було шість, поблизу поля на машині зупинився їхній тренер. Це був останній день реєстрації дітей на турнір. Я, певно, справив враження, тому що він такий: «Ей, Родріго, поїхали».
Я заскочив до нього в авто і ми поїхали. Я думав лише про турнір. Але два моїх кузени були неподалік. І для них картина наступна: малий Родріго сідає до якогось чоловіка в машину і їде. Вони подумали, що мене викрали.
Прибігли до мене додому: «Вони викрали Родріго!» Всі просто зійшли з розуму.
А я ж просто поїхав зробити фото, щоб мене зареєстрували на кубок».

Проте взагалі його мама – золота жінка. Часто я чую слова про те, що ці футболісти отримують мільйони незрозуміло за що. Але чомусь мало хто розповідає такі історії. Щоб тренуватися в академії Сантоса Родріго потрібно було їхати дві години в один бік:
«Я мав бути в Сантосі о 7 ранку. Тому знаєте, що робила моя мама? О 4 ранку вона прокидалася і вдягала мене, поки я ще спав. Шкарпетки, шорти, футболку. Вона збирала мою шкільну форму. А потім переносила мене в машину, клала на заднє сидіння і мостила під голову подушку.
Її брат відвозив мене до Сантоса. Я прокидався, їв в машині. Після тренування я повертався в школу. А вже потім грав у футзал в Сан-Пауло. Не буду брехати: це було до біса важко».

А це історія не самого Родріго, а одного з його дитячих тренерів. Він розповідав про характер малого, який проявлявся з ранніх років:
«Інколи його через це вилучали з поля. Але часом це проявлялося з гарного боку. Пам’ятаю, як ми грали матч U12 і їхній тренер почав говорити дурню: «Ніякий ти не класний гравець, ти слабак».
Я лише подумав про себе: «Бідолашний, він обрав не того хлопця».
Родріго отримав м’яч на своїй половині поля, обтанцював одного, двох, трьох гравців – всіх, хто був на його шляху. І забив.
А потім підбіг до лавки суперника, знайшов того тренера і сказав:
«Що ти там казав? Як ти мене назвав? І хто тепер сміється?»

Зараз Родріго грає на чемпіонаті світу. Але його шлях в збірній почався набагато раніше. І, зрозуміло, що не відразу ж з дорослої команди:

«Ніхто не каже тобі, що ти отримаєш виклик. Федерація просто публікує список гравців у себе на сайті і ти повинен перевіряти його власноруч. Але Сантос двічі сказав мені, що я маю бути в списку. Двічі.
І обидва рази вони помилилися.
Слухайте, я був розбитий. Знищений. Вперше я потрапив у шорт-лист, але не в перелік 23-х. Наступного разу Федерація навіть забронювала мені літак, номер в готелі. Вони опублікували список… там жодного Родріго!
Я був спантеличений. Ми зателефонували в Федерацію. Виявляється, це була помилка. Оскільки я нападник, то мав би бути останнім в списку. Вони просто забули внести моє ім’я».

Він мріяв грати за Реал Мадрид. Однак коли заявив про себе за Сантос, то отримував пропозиції від інших грандів, але не від вершкових, тому:
«Я вже майже змирився з тим, що не буду грати за Реал Мадрид. Але з якоїсь причини у мене все же був 1% надії.
Ми мали грати проти Віторії на Віла Бельміро, коли тато сказав мені, що є чудовий варіант, який можна оформити хоч зараз. Я запитав: «А що з приводу Реалу?» Він відповів: «Нічого».
І я попросив ще хоча б трішки часу».
Після того матчу Реал все ж вийшов з ним на зв’язок.

Габріель Мартінеллі.

Коли йому було 17 років, то він проходив кілька переглядів у Манчестері Юнайтед, навіть встигнув познайомитися з кількома гравцями з першої команди. Проте зрештою став гравцем «Арсеналу».
«Одного дня тато покликав мене у вітальню. Він говорив з моїм агентом і… що ж, Юнайтед сказав мені ні.
І це було не: «Вибач, але не цього року». А: «Ні, він нам не потрібен. Зовсім».

Він той футболіст, якого постійно підштовхував батько, від якого тато вимагав йти до цілі стати професійним гравцем:
«Слухайте, мій тато говорив багато. Він любив повторювати, що я використовую лише 10% свого потенціалу.
Також він багато бігав. Думаю, це передалося мені від нього. Він казав: «Будуть дні, коли у тебе може не піти гра, коли м’яч буде від тебе відлітати. Але якщо ти будеш бігати, що зможеш дати команді хоч щось». Це гарний урок».

Зрештою, Габріель перейшов в Арсенал. І, здавалося б, все класно: контракт, зарплатня, переїзд у Європу. Але не все так просто:
«Коли я приїхав у Лондон в 2019-му, то взагалі нічого не розумів. Я навіть не міг спати. Мої батьки і агент спочатку приїхали зі мною, але бували дні, коли я залишався ночувати сам. У мене такого раніше було.
В дитинстві я завжди спав з батьками, тому що у нас була лише одна спальня. Коли ми переїхали в Іту, то я боявся спати сам. Навіть зараз мені потрібно, щоб хтось був вдома.
Одного разу я залишився тут сам і дійшло до того, що всю ніч говорив по телефону зі своєю дівчиною. І це не жарт. Навіть вдень мені не подобається залишатися самому».

Я почав свій шлях у професії на сайті XSPORT.ua

Там в мене повірили, дали можливість спробувати свої сили, а потім навіть пустили в ефір

Я завжди буду вдячний тому колективу, з яким працював

І під час чемпіонату світу написав для них невеликий текст про те, як взагалі ми зараз працюємо: з вимкненнями світла, повітряними тривогами і частковим нерозумінням кому взагалі треба футбол під час війни

Ділюся з вами посиланням:

https://xsport.ua/ua/football_s/news/chempionat-svitu-pid-chas-viyny-yak-nezvazhayuchy-na-obstrily-i-vidklyuchennya-svitla-pratsyuyut-ukr_8740640/

Не знаю чи чули ви про Ісі Паласона, але на полі він точно виділяється. І не лише своєю лисою головою, а й класним футболом

В цьому сезоні за Райо Вальєкано у нього 3 голи і 3 асисти в 13 матчах Прімери. І тому Ла Ліга вирішила розповісти його непросту історію становлення, якою поділилися друзі, рідні та дитячі тренери гравця. Перепрошую перед ними, що зібрав їх всіх в одну суцільну цитату:

«Роками йому було непросто, але врешті-решт усе склалося добре. Його запросив Реал Мадрид, й Ісі був на сьомому небі від щастя. Через рік чи два він перейшов у Вільярреал – і знову був радий. Однак через три роки, йому довелося повернутися додому, тому що Вільярреал відпустив його.

Коли він повернувся, то, так, був трохи розчарований. Йому було двадцять, і йому сказали, що він недостатньо класний гравець, щоб реалізуватися у футболі, у елітному футболі. Так, це правда, що у Вільярреала одна з найкращих академій в Іспанії, конкуренція була жорсткою, але він все одно був розчарований.

Йому потрібна була робота, тому я запитав, чи не хоче він допомогти на моїй фермі. Ісі відповів, що так. Він пішов збирати фрукти і зрозумів, наскільки це важко. Це справді дуже складна робота, ти маєш працювати просто неба, за будь-яких умов. І сезон персиків – це найгарячіша пора з усіх.

Шкірка персика колюча, вона щипає. Особливо опівдні, коли стає дуже спекотно. В обідній час ви сідаєте їсти на ящик чи на землю. Варто визнати, що це справді складна робота.

Я якось прийшов туди, а він увесь чухався. Я побачив це і сказав: «Ісі, якщо чесно, не думаю, що це для тебе».

Пізніше дзвінок від Реала Мурсії відродив його мрію грати у футбол».

Зрештою, три сезони в третьому дивізіоні за Реал Мурсію, потім два роки на тому ж рівні за Понферрадіну, щоб вийти з нею у Сегунду, а далі з Райо Вальєкано з другої ліги в 26 років підійнятися й до Прімери

Хто казав, що футбольний шлях має бути простим

Вночі коментував Bellator

Вгадайте по фото, яке було зроблене до бою, хто зрештою здобув перемогу

Бо за свої слова і жести потрібно вміти відповідати