Рікрофт говорив про сетинг таким чином: «Аналітичне лікування є не стільки питанням перетворення несвідомого на свідоме або розширення й зміцнення Его, скільки забезпеченням сетингу, в якому може відбутися зцілення і зв’язок із раніше витісненими, розщепленими та втраченими аспектами Селф, які можуть бути відновлені. А здатність аналітика забезпечити такий сетинг залежить не лише від його вміння робити “правильні” інтерпретації, а також від його спроможності зберігати безперервний інтерес і стосунки з пацієнтом».

«Конфіденційність і довіра настільки глибоко вбудовані в психоаналіз, що уявити собі успішне лікування без них неможливо». Концепція рамки допомагає це зрозуміти: «Метою аналітичної рамки є створення лінії межі між світом соціальної взаємодії і консультаційною кімнатою – у сенсі ширшому, ніж географічний. Конфіденційність є головною особливістю цієї межі; вона розширює рамку за межі поняття конкретного часу, місця і сетингу до головного принципу стосунків».

Якби психоаналіз був способом життя, то про таке лікування можна було б сказати, що воно привело до того, чого від нього очікували. Але психоаналіз не є способом життя. Ми всі сподіваємося, що наші пацієнти завершать лікування, забудуть нас і зрозуміють, що необхідною терапією є саме життя.
#DWinnicott

З епістемологічної точки зору інформація передбачає «повідомлення про відмінність», а «зміна» в теорії інформації означає «відмінність, що створює відмінність», що вказує на
необхідність для системи продовжувати процес змін таким чином, щоб залишатися незмінною, на противагу змінам, які фундаментально її змінюють, тобто не дозволяють їй залишатися незмінною.

Вся інформація, необхідна для розуміння та здійснення змін, вже міститься в полі кожної
психотерапевтичної сесії. Однак найскладніша задача полягає в тому, як отримати доступ до
цієї інформації, і це значною мірою залежить від того, як учасники сеансу сприймають це поле. #тривимірнатеоріяполя

У психотерапії існує багато форм змін. Вони можуть полягати в різних видах полегшення симптомів або вирішення проблем. Вони можуть передбачати кращу регуляцію афекту,
пом’якшення когнітивних спотворень, модифікацію поведінки, поліпшення міжособистісної комунікації тощо. Але те, що послідовно відрізняє психоаналіз від майже всіх інших видів психотерапії, — це його наполегливий пошук сенсу в житті пацієнта. Сенсу, до речі, який має значення для пацієнта. Який «звучить» правдиво. І це не є якоюсь простою інтелектуалізацією. У
цьому сенсі, чи не є пошук особистої істини випробуванням для зусиль психоаналізу? Чи не є це
навіть його найвищим досягненням?

Phillip Ringstrom зазначає, імпровізація, як її визначають у контексті як театру, так і психотерапії, — це завжди взаємодія з чимось, що виникає в повторюваній драмі, тобто у світі змін першого порядку та його непереборної потреби залишатися незмінним. Тож, в вже окресленій традиції Реляційного Клубу, запрошую вас до рефлексії та імпровізації цього разу.

Дуже запрошую вас усіх творити спільний дискурс і відчути його музику.

В розпалі літа, запрошуємо вас, на останню в цьому навчальному році, зустріч Реляційного Клубу. Це буде зустріч знову з ноткою творчості, але про це розкажемо пізніше 🎨.

Тема зустрічі: Ажиотаж психотерапевтичних вчень. Що допомагає клієнтам і терапевтам в практиці?

Цього разу без лекції та слайдів. Тільки розмова. Зараз на ринку психотерапії безліч усього: підходи, школи, методи, нові й новіші теорії. Вибір, від якого голова йде обертом. І посеред цього ми щодня сідаємо навпроти живої людини — і маємо якось працювати.

Тож давайте чесно. Що з усього цього справді працює? Що відгукується у вас, а що ні? Чого бракує? Де теорія допомагає — а де лишає наодинці? Ми хочемо зробити цю зустріч простором, де говорите ви. З вашим досвідом, сумнівами й питаннями.

Коли? - 22 липня 2026, середа, 16:00
Місце проведення - Online, платформа Zoom. Без запису
Вартість - Донат від 200 грн. Кошти з банки на техніку або теплу підтримку для бійців ЗСУ.

Форма реєстрації: https://forms.gle/LU94QbaVL5J8ZPiM6

#реляційнийклуб

✨🎨 Що особливого буде на Реляційному клубі 22 липня?

До нас приєднається Jordan O’Connor — канадський психотерапевт і колишній джазовий музикант. Він не знає україноської, тож прийде не говорити, а слухати... Джордан спробує спіймати наш ритм, тональність, афект розмови.

У дитинстві він часто гойдався в ліжку перед сном і співав — зі словами й без. «Музика була потребою бути знайденим», — каже він.

Після обговорення наш гість поділиться тим, що почув у наших словах: їх настроєм, напругою, теплом. І разом ми поекспериментуємо, що можна відчути, навіть не знаючи мови.

Це наша остання зустріч перед літньою паузою. Приходьте говорити або просто бути почутими.

Тема: Ажиотаж психотерапевтичних вчень. Що допомагає клієнтам і терапевтам в практиці?
Реєстрація: https://forms.gle/LU94QbaVL5J8ZPiM6 🤍

Вже в цю середу Рефлексивна Зустріч Реляційного Клубу. Реєстрація ще відкрита, та час вже підкрадається.

Тема зустрічі: Ажиотаж психотерапевтичних вчень. Що допомагає клієнтам і терапевтам в практиці?

Нагадуємо, що цього разу без лекції та слайдів. Тільки розмова. Обмін тривогами та досвідом. Можливість розширити кругозір та коло психотерапевтичних знайомств.

22 липня 2026, середа, 16:00
Online, платформа Zoom. Без запису
Гість - Jordan O’connor
Донат від 200 грн. Кошти з банки на техніку або теплу підтримку для бійців ЗСУ.

Форма реєстрації: https://forms.gle/LU94QbaVL5J8ZPiM6

#реляційнийклуб

Дивіться на світ творчо, творіть світ; лише те, що ви створюєте, має для вас значення.
Для більшості людей найвища похвала — це бути знайденим і використаним. #DWinnicott

«Щоб писати, я мушу зануритися в порожнечу... Писання — це камінь, кинутий у глибоку криницю». #Clarice_Lispector

Дитині, яка стоїть перед складним завданням з’ясувати, наскільки можна приборкати інстинктивні потяги, не вступаючи при цьому в конфлікт з ідеалом, потрібні друзі. Справжні дружні стосунки — це ті, що зав’язуються в школі та в найближчому оточенні. До цього оточення, ймовірно, входить і лікар, і значна частина його роботи є своєрідною формою дружби. #DWinnicott

Відмова Віннікотта прив’язуватися до якогось одного способу мислення робить його, з цілої низки причин, привабливою постаттю для консультантів і терапевтів, які так само віддають перевагу автономії чи самореалізації — або яким би терміном вони не користувалися у своїй основній філософії. #MJacobs

Батько Дональда Віннікотта, говорив з ним , йдучи з церкви в неділю. Це була певна привілегія, його, як молодшого сина. «Послухай, хлопче. Прочитай Біблію — те, що там написано. І сам вирішуй, чого ти хочеш, розумієш. Це твоя справа. Тобі не обов’язково вірити в те, у що вірю я. Вирішуй сам. Просто прочитай Біблію». Ці слова ДВВ часто пригадував. #MJacobs

Ця фраза фактично потроює напрямок розвитку та влучно описує ставлення Віннікотта до необхідності перерости догми як у психоаналізі, так і в релігії. Хоча пізніше Віннікотт уже не називав себе християнином, ідея віри залишалася для нього життєво важливою. Клер Віннікотт згадувала, як він казав: «Справа в тому, чи можуть вони вірити? Мені байдуже, у що саме. Здатність вірити важливіша за те, у що ти віриш». #Rudnytsky

Д.В.В. не мав жодних сумнівів у тому, що його люблять, і це давало йому глибоке відчуття захищеності. Як зазначає Клер Віннікотт: «З цієї базової позиції Дональд мав можливість вільно досліджувати всі доступні простори в будинку та саду навколо себе, наповнювати їх частинками себе і таким чином поступово робити свій світ власним. Ця здатність почуватися як вдома дуже допомогла йому протягом усього життя». #Grolnick

Дехто з тих, хто читає стислий опис раннього життя Д. В. В. та його сімейних стосунків, може схилитися до думки, що все це звучить надто добре, щоб бути правдою. Але правда в тому, що воно було добрим, і як би я не намагалася, я не можу представити його в іншому світлі. По суті, він був глибоко щасливою людиною, чия здатність радіти життю завжди брала гору над невдачами та розчаруваннями, що траплялися на його шляху. Більше того, у певному сенсі якість його раннього життя та його вдячність за нього справді ставили перед ним серйозну проблему — проблему звільнення від сім’ї та побудови власного, самостійного життя й ідентичності, не жертвуючи при цьому тим багатством, яке він отримав у дитинстві. На це у нього пішло багато часу. #ClareWinnicott

Ми можемо співчувати та симпатизувати дев’ятирічному Дональду, який, як нам розповідають, подивився в дзеркало і сказав: «Я занадто хороший», — і з того моменту вирішив показати іншу сторону своєї особистості. Він почав ставати найгіршим учнем у класі; він відривав мухам крила, хоча така поведінка далека від тих девіантних* проявів і правопорушень, з якими він пізніше мав справу і про які писав. #Rudnytsky Він хотів знайти в собі цей інший вимір; відчуваючи себе занадто добрим і занадто улюбленим усіма, він мусив знайти в собі щось неприємне.

Открытый семинар на тему мужского в психоанализе оказался, кстати, вполне ожидаемо, интеллектуально увлекательным и эмоционально сложным.

И это объясняет, почему участники тренинговой группы решили продолжить работу над этой темой ещё на один год.

Позвольте предложить Вам небольшое резюме произошедшего.

Почему мужчины боятся женщин?

Если следовать логике работы Жана Корню, ответ получается примерно таким:

1. Потому что само различие полов оказывается психически тревожащим.

Женщина — это одновременно «такая же» и «другая». Именно это различие сильнее всего тревожит нарциссизм и требует психической переработки.

2. Потому что женское напоминает мужчине о возможности утраты.

В классической фрейдовской модели женщина переживается как подтверждение возможности кастрации. Поэтому страх женщины становится выражением более фундаментальной тревоги — страха утраты части себя.

3. Потому что различие полов невозможно полностью репрезентировать и символизировать.

Автор подчёркивает: человек особенно боится того, что не удаётся оформить в психические представления. Именно невозможность полностью осмыслить различие полов становится источником тревоги.

4. Потому что женское одновременно притягивает и переживается как угрожающее.

Поэтому история отношений полов постоянно колеблется между идеализацией, обожествлением, обесцениванием и стремлением контролировать женщину.

5. Потому что страх заставляет защищаться через доминирование.

Центральная гипотеза статьи заключается именно в этом: мужчины доминируют не потому, что не боятся женщин, а наоборот — потому что пытаются защититься от вызываемой ими тревоги. Доминирование рассматривается как форма психологической защиты.

6. Потому что тревога касается не только женщины, но и собственной психической возможности признать женское.

Отказываясь признавать женское в женщине, мужчина одновременно отвергает и собственную психическую возможность встречи с женским. Поэтому страх связан не столько с объектом, сколько с собственной внутренней психической реальностью.

7. Потому что страх кастрации не объясняет всего.

Во второй части статьи Корню показывает ограничения классической фрейдовской модели. Он предполагает, что существуют более ранние и более примитивные формы тревоги — тревога распада, уничтожения, психического затопления, — и именно они могут лежать в основе страха перед женским.

8. Потому что женское ставит под вопрос привычные представления о мужском.

Женщины не принимают фрейдовское определение женского как «кастрированного», а некоторые мужчины не отказываются от женского в себе. Это означает, что сама оппозиция «мужское — женское» оказывается значительно сложнее, чем классическая фаллическая модель.

Именно к этому автор постепенно подводит читателя: вопрос «Почему мужчины боятся женщин?» не сводится к социальному устройству общества.

Для Корню это прежде всего вопрос о том, почему встреча с различием полов оказывается настолько психически трудной, что вокруг неё выстраиваются многочисленные способы защиты — от доминирования и идеализации до отрицания и отказа от женского.