Дитина, яка повинна боротися за свою емансипаційну свободу, повинна зробити свій внесок у відштовхування батьків. Це вбивство приносить почуття провини, і нести цю провину є важливою частиною психологічного зростання. #StephenMitchell

«Жалість» часто вживається як синонім «співчуття», але ці слова мають різні значення. Співчуття вказує на ідентифікацію — співпереживання. Те, що сталося з тобою, сталося і зі мною; я знаю, як ти почуваєшся; я це пережив. Як зауважив Аристотель, жалість передбачає, що те, що сталося з тобою, могло статися і зі мною, але поки що цього не сталося. Якби не щасливий випадок, я б опинився на твоєму місці. Але нам пощастило по-різному. Тож жалість підтримує напругу між ідентифікацією та диференціацією, спільною вразливістю та розбіжністю доль. #StephenMitchell

Блюз — це музичний жанр, в якому культивується особливо американська, глибока і багата трагічна чуттєвість. В іронічній позиції, яка є такою важливою для блюзу, співак ставиться до себе дійсно серйозно, але не надто серйозно. Як висловився культурний і музичний критик Стенлі Крауч, «блюз — це, по суті, музика, яка бореться з жалістю до себе і навіть висміює її, а співак зневажає всі самообманні спроби ухилитися від відповідальності хоча б за частину поганого стану справ». Саме характерна для блюзу іронія дозволяє нам і жаліти себе за обмежений контроль над власною романтичною долею, не проголошуючи себе жертвами, і брати на себе відповідальність за свою провину в долі, не караючи себе. Те, що є невимушеним і спонтанним у наших реакціях на себе, дає нам найглибший потенціал для повноцінного життя. За словами композитора Девіда Бромберга, «ти мусиш страждати, якщо хочеш співати блюз». #StephenMitchell

Кінцевим результатом саморозуміння є не стільки конкретне розуміння, правильне тлумачення, скільки поява саморефлексивної форми досвіду, яка прориває замкнуте коло повторюваних, саморуйнівних міжособистісних відносин і підтримує напругу між діяльністю та несвідомою мотивацією, в якій бажання постійно формує те, що може бути непрозорим і фрагментарним психічним процесом, у складне, часто дивовижне життя, яке ми ведемо.

В терапевтичних кабінетах, щодня, ми стикаємося з різними історіями. Історії, що впливають на нас пробуджуючи почуття, фантазії чи то навпаки заморожують. Відкладені рішення, відкладені ідеї, відкладенні бажання. Рішення в стосунках похапцем, або ж ворожнеча на роки.

Чому те що породжувало захоплення, гру, мрійливість перероджується на заздрість, ненависть та ревнощі? А все ж так гарно починалось….

Якщо вас цікавить терапевтичний стосунок, і як через призму реляційності дивитися на ті чи інші випадки у власній практиці, то запрошуємо на зустріч Реляційного Клубу.

Тема: «Чи тривале кохання? (доля романтики в часі)»
Коли? - 26.04.2026 о 10:00
Де? - онлайн, ZOOM

Кажуть любов ховають від зглазу, або святкують у визначений час. Давайте дискутувати, що можна і можливо з коханням. До зустрічі вже в цю неділю!
https://forms.gle/ZUZhRhaxYbJ7WxcN9

«Краще бути грішником у світі, яким править Бог, ніж жити у світі, яким править Диявол» #W.R.D.Fairbairn

Ми хочемо і потребуємо багато різних речей одночасно: надійності і несподіванок, володіння і прагнення, знання і уяви. А в наших пристрасних стосунках ми відчуваємо багато речей, що швидко змінюють одна одну: бажання, вразливість, обожнювання, зраду, ненависть, пафос, провину і, можливо, оновлення. Але не так просто визначити, чи є та міцна стабільність, якої ми прагнемо, реальністю, ілюзією чи оманою, і чи будівництво замку віддаляє нас від життя чи створює простір, в якому можна створити більш яскраве, змістовне життя.

Якщо вас цікавить, як працювати зі стосунками в терапії? Як користатися власними відгуками, що виникають в терапевтичному стосунку? То ще можете долучитися до зустрічі Реляційного Клубу, чи отримати запис. (https://forms.gle/ZUZhRhaxYbJ7WxcN9 (https://forms.gle/ZUZhRhaxYbJ7WxcN9))

Всі хто вже зареєструвався, отримала лінк зустрічі по вказаним електронним адресам.

До зустрічі у неділю, о 10:00! ☺️

"Щоб уникнути страждань, люди найчастіше ховаються в майбутньому. Проводять на стежині часу уявну лінію, за якою теперішнім стражданням настане край..." #МіланКундера

"І знову спливає йому в голові думка, яку ми вже знаємо: людське життя буває лише раз, і ми ніколи не зможемо перевірити, добре чи недобре було наше рішення, тому що в будь-якій ситуації можемо вирішувати тільки раз. Ми не маємо другого, третього, четвертого життя, щоб можна було порівняти ті різні рішення". #МіланКундера

"...Кіч - це проміжна станція поміж буттям і забуттям..." #МіланКундера

Колеги опублікували прекрасну статтю. КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ДОСВІДУ РОБОТИ ВІДКРИТОЇ ПСИХОДИНАМІЧНОЇ ГРУПИ У ПСИХОНЕВРОЛОГІЧНОМУ ДИСПАНСЕРІ ПІД ЧАС РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ. Остап Барабаш, Владисла Кириченко

Мала в свій час можливість читати дну з редакцій і досі пам'ятаю свої фантазії про процес народження. Тож щиро рекомендую до прочитання. 😌

Нарешті вийшов переклад статті, над яким працювали разом з Альоною Бартош. Тут вона підготувала чудовий амізбуш до прочитання. Людяно про складне…

У цьому ж номері вийшов друком наш з Машею Паньковою переклад статті на тему потягу до дитячої порнографії. В ній Роберт Гроссмарк описує свою багаторічну роботу з чоловіком, який хотів перестати компульсивно дивитись такі ролики.

Тішусь, що ідея щось перекладати і її скромні реалізації, встигли принести плоди і користь, ще до того, як нас цілком проковтне ШІ 🙈

Щодо самої статті — тема, звісно, складна, і дуже суперечлива. Крістєва колись описала аб'єкцію — стан викинутості з норм, правил, і те, що викликає жах, огиду й загрожує розпадом ідентичності. Застосувавши це до певних груп людей, не дивно, чому вони вилітають за борт із суспільства та свідомості. Людину, яка дивиться такий пласт порно, суспільство автоматично зараховує до тих, хто вже не є суб'єктом. Навіть якщо ця людина нічого нікому не зробила. Навіть якщо самостійно звернулася по допомогу. Так ніби вхід у цю категорію є, а виходу вже немає. Відповідно, працювати з таким пацієнтом — це також не просто про те, щоб «витримувати контрперенесення», це рішення вірити, що перед тобою людина. І саме на цьому Гроссмарк робить вирішальний акцент. Він не дає універсальної відповіді, але його випадок дає привід подумати.

Посилання на статтю

#стаття #переклад

«СТАТИ ПСИХОАНАЛІТИКОМ» ЗА ГАББАРДОМ ТА ОГДЕНОМ

«Лише після отримання кваліфікації [аналітика] у вас з’являється можливість стати аналітиком. Аналітиком, яким ви стаєте, є ви і тільки ви; ви повинні поважати унікальність своєї особистості: саме нею ви користуєтеся, а не всіма цими інтерпретаціями [цими теоріями, які ви використовуєте, щоб боротися з відчуттям, що ви насправді не є аналітиком і не знаєте, як ним стати]. »
(Біон, 1987)

Що означає «стати психоаналітиком»? Ми могли б запитати, перш за все, чи є це «доречним» виразом для опису постаті психоаналітика. Адже роль аналітика — це, по суті, символічна функція, позиція, а не питання «буття».

На думку Глена Габбарда та Томаса Огдена, двох найвпливовіших психоаналітиків сучасності, процес, що веде до «ставання психоаналітиком», нагадує процес психологічного дозрівання.

З процесом «психологічного дозрівання» шлях до становлення психоаналітиком має спільне, наприклад, значення «осмислення» та «осунення» власного життєвого досвіду — як на індивідуальному рівні, так і у відносинах з іншим.
У цьому сенсі в обох процесах цінність об’єктивної ідентифікації як інструменту, що робить «мислимим» те, що було б «немислимим».

Все це відбувається в процесі постійного коливання між стосунками з іншим та відмовою від стосунків.

Як зазначає Віннікотт:
«У здоровому розвитку існує проміжна стадія, на якій найважливішим досвідом пацієнта стосовно доброго або потенційно задовільного об’єкта є його відмова. »

Дозрівання аналітичної функції тоді перетворюється на новий спосіб «мріяти», як форму «задуми»; фактично описується нелінійний режим психологічної обробки, що поєднує первинний та вторинний процеси.

Габбард та Огден пишуть:
«Робота сну — це психологічна робота, завдяки якій ми створюємо особисте та символічне значення, таким чином стаючи собою. »

Потім є вимір «контейнер — зміст»: з одного боку, здатність вступати в контакт зі своїми найбільш тривожними думками, утримуючи їх і працюючи з ними; з іншого боку, досвід розриву та відновлення, контакту та стосунків з іншим і пов’язаних з цим психологічних та емоційних відчуттів.

Які аспекти Огден та Габбард спостерігали у процесі «становлення аналітиками»?

Обидва автори бачать у своїй роботі появу «автентичного голосу», відмінного від голосу значущих для них постатей з минулого. Якщо протягом тривалого часу у своїй ролі вони вдавалися до виразів, жестів, стильових елементів своїх аналітиків, наставників та тих, хто їх орієнтував, то зрілість аналітика настає через відмову від цих елементів ідентифікації, щоб залишити достатньо простору для власного стилю.

Вони пишуть:
«У процесі становлення аналітиком ви повинні бути здатні вчиняти акти ненависті щодо своїх батьків-аналітиків, одночасно примиряючись із трансформованою версією себе».

Інший центральний аспект дозрівання аналітичної функції пов’язаний із роботою з контролю/супервізії: для Габбарда та Огдена цей досвід веде до усвідомлення того, наскільки невичерпною є сама по собі аналітична робота. Цей бічний розділ вимагає відмови від будь-яких нарцисичних фантазій про повноту, щоб залишити місце для цікавості, прийняття того, що ми не ідеальні, але, як підкреслює Віннікотт, «достатньо хороші».

Далі два автори:
«Кожен аналіз є неповним... перенесення є нескінченним, контрперенесення є нескінченним, конфлікт є нескінченним. Генеративний досвід в аналітиці запускає процес, який триватиме протягом усього життя аналітика.»

Самоаналіз тоді стає фундаментальним процесом, навіть якщо не замінює реального аналізу. Самозбереження є частиною психічної роботи, яку кожен суб’єкт продовжує виконувати протягом усього свого життя. З цієї точки зору, кінець аналізу є «лише» завершенням частини психічної роботи, яку аналітик здійснює протягом свого життя.

Письмо стає полем творчості та вираження несвідомого аналітика як суб’єкта. Воно стає реальним і справді паралельним до психічного процесу, що веде до дозрівання та вираження ідей, концепцій та фантазій. Наприклад, роздуми про можливі відповіді інших на твої письмові роботи стають частиною процесу самоаналізу, оскільки вони формують твій власний внутрішній світ, що виходить за межі того, що ти пишеш: чи сподобається це тобі? Чи відхилять мене? Чи критикуватимуть мене?

Дозрівання власного стилю, пишуть Габбард і Огден, пов'язане зі зростаючою здатністю вловлювати «ритм» сеансу, поєднуючи творчість із нездатністю бути готовим до того, що випливе зі слів пацієнта.

Двоє авторів підкреслюють:
«Ступінь, в якому аналіз є «живим», може залежати від готовності та здатності аналітика імпровізувати, а також піддаватися імпровізації з боку несвідомого в аналітичних відносинах».

«Стати аналітиками» було б, отже, можливим лише завдяки досвіду, який кожен суб’єкт отримує від свого несвідомого та від того, що він є «людиною»;

Можна підсумувати це так: починаючи з фантазій про безсмертя, маючи справу зі смертними істотами; від прагнення до панування, приймаючи те, що «не бути господарями у власному домі»; від прагнення величі та повноти, визнаючи необхідність перебувати у відносинах з іншим.


Для детальнішого розгляду:
- Глен О. Габбард – «Дискомфорт нарцисизму»;
-Томас Огден – «Непрожиті життя»;
- Габбард і Огден – «Становлення психоаналітиків».