На консервативну банальність, згідно з якою кожна порядна людина відчуває глибоку потребу в щось вірити, ми маємо відповісти, що кожна порядна людина відчуває глибоку потребу знайти іншого субʼєкта, який би вірив замість неї...

#СлавойЖижек «Інтерпасивний субʼєкт»

Коли я створюю «фальшивий» образ себе, який заступає мене у віртуальній спільноті, до котрої я належу (наприклад, у сексуальних іграх соромʼязливий чоловік часто приймає віртуальну ідентичність привабливої, розпусної жінки), емоції, які я відчуваю та «вдаю» як частину своєї віртуальної ідентичності, не є просто фальшивими. Хоча (те, що я сприймаю як) моє «справжнє єство» їх не відчуває, вони все ж таки у певному сенсі «правдиві» — так само як під час перегляду серіалів із законсервованим сміхом, навіть якщо я й не сміюся, а просто витріщаюся на екран, втомлений після довгого робочого дня, після шоу я попри все відчуваю полегшення... Це саме те, про що йдеться у лаканівських поняттях «децентрації» та «децентрованого субʼєкта»: мої найінтимніші почуття можуть бути радикально екстерналізовані, я можу буквально «сміятися та плакати через іншого».

#СлавойЖижек «Інтерпасивний субʼєкт»

«Підкоряючись певній дисциплінарній машині, я, так би мовити, переношу на Іншого відповідальність за те, щоби все йшло гладенько, а отже, отримую той дорогоцінний простір, у якому можу здійснювати свою свободу.»

#СлавойЖижек «Інтерпасивний субʼєкт»

Дитина, яка повинна боротися за свою емансипаційну свободу, повинна зробити свій внесок у відштовхування батьків. Це вбивство приносить почуття провини, і нести цю провину є важливою частиною психологічного зростання. #StephenMitchell

«Жалість» часто вживається як синонім «співчуття», але ці слова мають різні значення. Співчуття вказує на ідентифікацію — співпереживання. Те, що сталося з тобою, сталося і зі мною; я знаю, як ти почуваєшся; я це пережив. Як зауважив Аристотель, жалість передбачає, що те, що сталося з тобою, могло статися і зі мною, але поки що цього не сталося. Якби не щасливий випадок, я б опинився на твоєму місці. Але нам пощастило по-різному. Тож жалість підтримує напругу між ідентифікацією та диференціацією, спільною вразливістю та розбіжністю доль. #StephenMitchell

Блюз — це музичний жанр, в якому культивується особливо американська, глибока і багата трагічна чуттєвість. В іронічній позиції, яка є такою важливою для блюзу, співак ставиться до себе дійсно серйозно, але не надто серйозно. Як висловився культурний і музичний критик Стенлі Крауч, «блюз — це, по суті, музика, яка бореться з жалістю до себе і навіть висміює її, а співак зневажає всі самообманні спроби ухилитися від відповідальності хоча б за частину поганого стану справ». Саме характерна для блюзу іронія дозволяє нам і жаліти себе за обмежений контроль над власною романтичною долею, не проголошуючи себе жертвами, і брати на себе відповідальність за свою провину в долі, не караючи себе. Те, що є невимушеним і спонтанним у наших реакціях на себе, дає нам найглибший потенціал для повноцінного життя. За словами композитора Девіда Бромберга, «ти мусиш страждати, якщо хочеш співати блюз». #StephenMitchell

Кінцевим результатом саморозуміння є не стільки конкретне розуміння, правильне тлумачення, скільки поява саморефлексивної форми досвіду, яка прориває замкнуте коло повторюваних, саморуйнівних міжособистісних відносин і підтримує напругу між діяльністю та несвідомою мотивацією, в якій бажання постійно формує те, що може бути непрозорим і фрагментарним психічним процесом, у складне, часто дивовижне життя, яке ми ведемо.

В терапевтичних кабінетах, щодня, ми стикаємося з різними історіями. Історії, що впливають на нас пробуджуючи почуття, фантазії чи то навпаки заморожують. Відкладені рішення, відкладені ідеї, відкладенні бажання. Рішення в стосунках похапцем, або ж ворожнеча на роки.

Чому те що породжувало захоплення, гру, мрійливість перероджується на заздрість, ненависть та ревнощі? А все ж так гарно починалось….

Якщо вас цікавить терапевтичний стосунок, і як через призму реляційності дивитися на ті чи інші випадки у власній практиці, то запрошуємо на зустріч Реляційного Клубу.

Тема: «Чи тривале кохання? (доля романтики в часі)»
Коли? - 26.04.2026 о 10:00
Де? - онлайн, ZOOM

Кажуть любов ховають від зглазу, або святкують у визначений час. Давайте дискутувати, що можна і можливо з коханням. До зустрічі вже в цю неділю!
https://forms.gle/ZUZhRhaxYbJ7WxcN9

«Краще бути грішником у світі, яким править Бог, ніж жити у світі, яким править Диявол» #W.R.D.Fairbairn

Ми хочемо і потребуємо багато різних речей одночасно: надійності і несподіванок, володіння і прагнення, знання і уяви. А в наших пристрасних стосунках ми відчуваємо багато речей, що швидко змінюють одна одну: бажання, вразливість, обожнювання, зраду, ненависть, пафос, провину і, можливо, оновлення. Але не так просто визначити, чи є та міцна стабільність, якої ми прагнемо, реальністю, ілюзією чи оманою, і чи будівництво замку віддаляє нас від життя чи створює простір, в якому можна створити більш яскраве, змістовне життя.

Якщо вас цікавить, як працювати зі стосунками в терапії? Як користатися власними відгуками, що виникають в терапевтичному стосунку? То ще можете долучитися до зустрічі Реляційного Клубу, чи отримати запис. (https://forms.gle/ZUZhRhaxYbJ7WxcN9 (https://forms.gle/ZUZhRhaxYbJ7WxcN9))

Всі хто вже зареєструвався, отримала лінк зустрічі по вказаним електронним адресам.

До зустрічі у неділю, о 10:00! ☺️

"Щоб уникнути страждань, люди найчастіше ховаються в майбутньому. Проводять на стежині часу уявну лінію, за якою теперішнім стражданням настане край..." #МіланКундера

"І знову спливає йому в голові думка, яку ми вже знаємо: людське життя буває лише раз, і ми ніколи не зможемо перевірити, добре чи недобре було наше рішення, тому що в будь-якій ситуації можемо вирішувати тільки раз. Ми не маємо другого, третього, четвертого життя, щоб можна було порівняти ті різні рішення". #МіланКундера

"...Кіч - це проміжна станція поміж буттям і забуттям..." #МіланКундера

Колеги опублікували прекрасну статтю. КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ДОСВІДУ РОБОТИ ВІДКРИТОЇ ПСИХОДИНАМІЧНОЇ ГРУПИ У ПСИХОНЕВРОЛОГІЧНОМУ ДИСПАНСЕРІ ПІД ЧАС РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ. Остап Барабаш, Владисла Кириченко

Мала в свій час можливість читати дну з редакцій і досі пам'ятаю свої фантазії про процес народження. Тож щиро рекомендую до прочитання. 😌

Нарешті вийшов переклад статті, над яким працювали разом з Альоною Бартош. Тут вона підготувала чудовий амізбуш до прочитання. Людяно про складне…

У цьому ж номері вийшов друком наш з Машею Паньковою переклад статті на тему потягу до дитячої порнографії. В ній Роберт Гроссмарк описує свою багаторічну роботу з чоловіком, який хотів перестати компульсивно дивитись такі ролики.

Тішусь, що ідея щось перекладати і її скромні реалізації, встигли принести плоди і користь, ще до того, як нас цілком проковтне ШІ 🙈

Щодо самої статті — тема, звісно, складна, і дуже суперечлива. Крістєва колись описала аб'єкцію — стан викинутості з норм, правил, і те, що викликає жах, огиду й загрожує розпадом ідентичності. Застосувавши це до певних груп людей, не дивно, чому вони вилітають за борт із суспільства та свідомості. Людину, яка дивиться такий пласт порно, суспільство автоматично зараховує до тих, хто вже не є суб'єктом. Навіть якщо ця людина нічого нікому не зробила. Навіть якщо самостійно звернулася по допомогу. Так ніби вхід у цю категорію є, а виходу вже немає. Відповідно, працювати з таким пацієнтом — це також не просто про те, щоб «витримувати контрперенесення», це рішення вірити, що перед тобою людина. І саме на цьому Гроссмарк робить вирішальний акцент. Він не дає універсальної відповіді, але його випадок дає привід подумати.

Посилання на статтю

#стаття #переклад