От і промайнули 20 тижнів непомітно. Ніби тільки вчора ми з Марією обговорювали співпрацю, проводили співбесіди, починали групу і от обернутись не встигли як група закінчилася. Це був добрий спільний досвід, шліх який ми подолали разом.
Є декілька роздумів з приводу завершення.
🌸 Група прекрасне місце, щоб розмістити свої переживання і отримати щось не тільки від ведучого, а й від рівних тобі, які проживають схожий досвід.
🌸 Наш досвід батьківства будується на досвіді дитинства. І це не про трансгенераційні травми, а відчуття у досвіді, які не обов'язково є "травмою", але можуть нести як приємні так і не дуже відчуття. То проявляється в проекціях на дитину, або наших відчуттях в контакті з нею, наскільки хочеться втікти або занадто постійно лишатися біля неї. Ідею сподіваюся описала.
🌸 Сепарація не означає фізично лишати дитину з кимось. Вона скоріше про простір який з'являється у мами для себе, коли в неї з'являються думки і бажання окремо від дитини. А дитина в цей час може досліджувати світ з кимось ще, наприклад татом. І то дуже часом непроста робота, яка викликає багато тривоги, провини, агресії і тд. Справлятися з тими почуттями не завжди просто.
🌸 Тато, то дуже важлива фігур і часом важко відчути його присутність як партнера. Але це не завжди тому, що тати такі безвідповідальні, а скоріше через те, що рідко є дитячий досвід, коли тато був залучений у життя тієї самої мами в дитинстві.

🍀Основний висновок: група, то дуже цікавий елемент дослідження власних внутрішніх процесів і часом допомагає розрядити напругу.

П.с.: після всіх літніх відпусток плануємо збирати наступну групу 🫶🏼

МИ Є НАШІ ІСТОРІЇ, наші розповіді про те, що з нами сталося. Не лише наші спогади підтримують відчуття особистості. Минуле є надто багатогранним і насиченим деталями. Щоб мати «я», нам потрібен головний герой, хтось, хто щось робить і з ким щось відбувається. Минуле потрібно організувати в одну або кілька альтернативних розповідей. Немає історій — немає «я».

Гомер каже нам, що нас впізнають і інші, і ми самі за нашими шрамами, старими ранами, пошкодженнями, завданими життям.
Психоаналітичний процес можна охарактеризувати як виявлення та розгляд таких шрамів, старих ран, травматичних життєвих подій. «Подивіться, що зі мною сталося», — каже аналізований аналітику, іноді у формі розповіді, іноді через ненавмисне, непряме розкриття (як у випадку зі шрамом Одіссея), а іноді через реконструкції, в яких аналізований і аналітик несвідомо відтворюють старі, болючі сценарії. Коли виявляються шрами і рани минулих і теперішніх травм, питання «Чому?» завжди залишається актуальним. Чому це сталося? Аналізований повинен визначити це, щоб зрозуміти минуле, пояснити сьогодення і зорієнтуватися в майбутньому. А відповіді на «Чому?» зазвичай тяжіють до двох протилежних полюсів: «Ця шкода була завдана мені не з моєї вини» або «Я сам накликав це на себе та інших». Отже, життєві історії сортуються навколо осі жалю до себе та провини.

«Розігрування - королівський шлях до несвідомого», за словами Steven Kuchuck. У файлі пропонуємо історію чоловіка, що має депресивні епізоди та напади люті. В своїй історії: еміграцію родини, складну сепарацію від батьків і потужне супроводжуюче почуття провини в стосунках.

Steven Mitchell наводить цей приклад в розрізі впливу почуття провини в стосунках, їх стагнацію та неможливість «дихати». Власна невірність або відсутність відданості відштовхнують любов. Людина живе з постійним відчуттям, що вона не заслуговує, не гідна кохання, яке є поруч, і яким не можна насолоджуватися.

Вже за тиждень, на зустрічі Реляційного Клубу, ми продовжимо розкриття теми: «Чи тривале кохання? (доля романтики в часі)».

Чому витримування ненависті та турботи створює простір? Чому неочікувані форми контролю (наприклад порнографія) збіднює? Чому самозахист стає неочевидним в довготривалих стосунках? Так і в довготривалій терапії, ви неодмінно стикаєтесь з різними розігруваннями навколо терапевтичної пари.

Коли? - 26.04.2026 о 10:00
Де? - онлайн, ZOOM
Формат - 45 хвилин лекція + 45 дискусія
Що отримаєте? - презентацію, запис теоретичної частини + обмін досвідом з колегами (за особистої присутності.

Спікерка: Марія Панькова, навчаюча терапевтка в методі «Реляційний та інтерперсональний аналіз»
Модераторка: Альона Бартош, психологиня психоаналітичного напряму

Більше деталей та реєстрація у лінку https://forms.gle/ZUZhRhaxYbJ7WxcN9

На консервативну банальність, згідно з якою кожна порядна людина відчуває глибоку потребу в щось вірити, ми маємо відповісти, що кожна порядна людина відчуває глибоку потребу знайти іншого субʼєкта, який би вірив замість неї...

#СлавойЖижек «Інтерпасивний субʼєкт»

Коли я створюю «фальшивий» образ себе, який заступає мене у віртуальній спільноті, до котрої я належу (наприклад, у сексуальних іграх соромʼязливий чоловік часто приймає віртуальну ідентичність привабливої, розпусної жінки), емоції, які я відчуваю та «вдаю» як частину своєї віртуальної ідентичності, не є просто фальшивими. Хоча (те, що я сприймаю як) моє «справжнє єство» їх не відчуває, вони все ж таки у певному сенсі «правдиві» — так само як під час перегляду серіалів із законсервованим сміхом, навіть якщо я й не сміюся, а просто витріщаюся на екран, втомлений після довгого робочого дня, після шоу я попри все відчуваю полегшення... Це саме те, про що йдеться у лаканівських поняттях «децентрації» та «децентрованого субʼєкта»: мої найінтимніші почуття можуть бути радикально екстерналізовані, я можу буквально «сміятися та плакати через іншого».

#СлавойЖижек «Інтерпасивний субʼєкт»

«Підкоряючись певній дисциплінарній машині, я, так би мовити, переношу на Іншого відповідальність за те, щоби все йшло гладенько, а отже, отримую той дорогоцінний простір, у якому можу здійснювати свою свободу.»

#СлавойЖижек «Інтерпасивний субʼєкт»